Собор Київських митрополитів у Вільнюсі. Коли ми були в одній державі

Церкви - архітектурний кістяк чудового старовинного міста

Древня литовська столиця – дуже гарна, в ній є на що подивитися, особливо в старому місті. Та коли блукаєш її вуличками, складається враження, що шлях твій – від храму до храму. В кожного – свої архітектурні принади, своя багата, почасти складна історія. Писати про всі – можна створити книгу. Тому стисло розкажу лише про п'ять із них, у тому числі про два храми, які мають безпосереднє відношення до України.

До речі, дуже раджу розрахувати свою відпустку так, щоб на вихідні 11-12 листопада завітати до Вільнюса. Чому? Скоро дізнаєтесь...

ХРАМ НА ЧЕСТЬ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ

Українці, білоруси, поляки, євреї, литовці кілька століть жили разом в одній державі. Це спільне буття, яке не викреслити з історії. І це один із важливих чинників нашого взаємного тяжіння зараз. Тому, як на мене, кожен українець, що приїде до Вільнюса, має побачити церкву Пресвятої Трійці та Василіянський монастир, розташовані на південній межі старого Вільнюса. Цей ансамбль, дуже важливий для української історії, – одна з найдревніших архітектурних пам'яток Вільнюса.

Ще з ХІV століття тут була маленька дерев'яна церква (вона стояла на місці головного вівтаря нинішнього храму). Велика, із дзвіницею, мурована церква Пресвятої Трійці з'явилася лише через два сторіччя. Побудував її великий гетьман литовський князь Костянтин Острозький (нагадаю, що похований він у Києві, в Лаврі, нещодавно Україна та Литва домовилися про спільну реставрацію його надгробку). Храм Пресвятої Трійці був зведений на знак подяки за велику перемогу над московським військом, здобуту під Оршею у 1514 році.

Церкву звели в готичному стилі. В першій половині XVII ст. до неї добудовали три каплиці, що збереглися до цього часу (як і деякі цінні старовинні надгробки). Але після пожеж у 1706, 1748 та 1760-му роках церкву значно перебудували – видовжили, збільшили вікна, надбудували дві вежі на східному фасаді. В тому ж сторіччі почали зводити триповерхові монастирські будівлі. Тоді ж з'явилася найцінніша архітектурна пам'ятка цього ансамблю – вхідна брама монастиря з вулиці Остробрамської (про Остру браму більш детально в наступному розділі). Вона побудована в 1761 році у стилі пізнього бароко, що межує з рококо.

СУМНІ РОКИ

Після окупації Литви царською Росією розпочалися репресії проти уніатів – ліквідовувалися василіянські монастирі, церкви перетворювалися на православні, а вірних греко-католиків масово насильно переводили на православ'я. Частину місцевих монастирських приміщень царська влада перетворила на в'язницю, а першими її в'язнями у 1823 році стали члени студентської підпільної організації Віленського університету, серед них – Адам Міцкевич. (Тому зараз це місце святе і для поляків – польські туристи обов'язково його відвідують).

В XIX сторіччі храм було брутально перебудовано, щоб наблизити його до православних храмів московської архітектури. Але ще гірші часи прийшли з початком радянської окупації. Монастирські приміщення віддали Педагогічному інститутові. Церкву ж закрили – знищили вівтарі, сплюндрували каплиці та гробові крипти. Та наче на знак знущання над древністю храму в ньому влаштували... вібротехнічну лабораторію! Здригалася підлога, здригалися старі стіни від вібрації. Будівлю було доведено до аварійного стану...

Тут самий час оповісти детективно-трагічну історію, пов'язану з цією церквою. Саме тут з 1717 року зберігалася знаменита Віленська ікона Матері Божої Одигітрії. За легендою написана євангелістом Лукою, вона довгі роки була родовою святинею константинопольських імператорів і перед тим, як потрапити до Вільнюса пройшла довгий шлях (Галич, Москва). У 1866 році під час реставрації з'ясувалося, що перший шар ікони – на яєчній основі, що засвідчило дуже давнє її походження. Трагедія ж полягає в тому, що під час російських поразок в Першій світовій війні у 1915 році церковне майно було евакуйоване з Вільні. І воно зникло. З того часу місце перебування Віленської Матері Божої невідоме. Але завжди залишається надія, що ікона знайдеться – і тоді трагедія обернеться детективом...

500-РІЧЧЯ ОТЦІВ-ВАСИЛІЯН

А тепер про сьогодення, що бере початок з сивої давнини. Після підписання Унії одним з її осередків у Литві, у Вільні стала церква Пресвятої Трійці. 1609 році до монастиря при ній вступив Іван Кунцевич, тут він отримав ім'я, під яким його знає весь світ як святого – Йосафат. Через три роки, заохочений побожним монахом Йосафатом, до монастиря вступає і приймає ім'я Йосиф молодий доктор богослов'я Іван Велямин Рутський. Минув час – і от 1617 року під проводом Йосифа Рутського, на той час митрополита Київського, та Йосафата Кунцевича, на той час архимандрита Віленського монастиря, було засновано Чин святого Василія Великого, або ж – орден Отців Василіян, один з найголовніших орденів УГКЦ. А резиденцією Ордену стали... церква та монастир Святої Трійці у Вільні.

Отож бачите, який в нас ювілей, яке свято – 500 років. 12 листопада 2017 року тут, у Вільні, в церкві Пресвятої Тройці відбудеться велике урочисте святкування. Божественну літургію служитиме патріарх УГКЦ, блаженніший Святослав Шевчук. Незалежна Литва з великою повагою ставиться до греко-католицької церкви. У 1991 році уряд повернув храм та монастир Пресвятої Трійці українській церкві. Після довгих років терпіння, скорботи, переслідувань, Отці Василіяни знову проповідують тут Слово Боже. Приїжджайте – долучіться до свята.

СПІЛЬНА СВЯТИНЯ БАГАТЬОХ НАРОДІВ

У середньовічних містах існував звичай розміщувати на міських брамах ікони. Вважалося, що вони захистять місто від захоплень та для благословення мандрівників. Так і на Острій брамі десь із середини XVII століття була розміщена ікона Божої Матері Милосердя – Остробрамська. Цікаве питання – а звідки сама ця назва «Остра брама». Існують дуже різні версії. Але чи не найімовірніша з них – що назва пішла від родового імені Костянтина Острозького.

З часом зображення Остробрамської Богоматері та її каплички стало символом міста і об'єктом поклоніння, молитви всіх християн Великого князівства Литовського – і католиків, і православних. З середини XIX століття встановився звичай на знак вшанування проходити Остру браму з непокритою головою. Остробрамська Богоматір і на цей час вважається покровителькою як Литви, так і Білорусі. Та й для поляків це святиня не менша, ніж Ченстоховська Божа Матір.

Стіни остробрамської каплиці покриті золотими та срібними дарами віруючих – обітницею. Це зображеннями головним чином сердець, а також рук, ніг та ін. Перший обітний дар був принесений ще в 1702 році.

Днем особливого шанування Остробрамської Матері Милосердя визначено 16 листопада. Тому, якщо приїдете сюди на 11-12 листопада, то можете залишитися на весь тиждень – побачите ще одне свято.

КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР – СИМВОЛ ДЕРЖАВИ

В самому центрі Вільнюса під історичною Замковою горою з Вежею Гедиміна стоїть римо-католицький Кафедральний собор Святого Станіслава. Непроста була доля будівлі на цьому місці. Перший храм був зведений на місці поганського капища першим (та останнім) литовським королем Миндовгом після його хрещення (1251). Але з поверненням Міндовга в язичництво (після 1261 року) храм зруйнували, а з його залишків знов спорудили язичницьке капище.

З остаточним хрещенням Литви в 1387 році король польський і великий князь литовський Ягайло зруйнував язичницьку будівлю і знов заклав на її залишках християнський храм - Святого Станіслава. Собор неодноразово потерпав від пожеж, але відбудовувався і розширювався. Перш за все стараннями великого князя литовського Вітовта. У каплиці, вибудуваній при храмі, були поховані дружина Вітовта Анна Святославівна (1418) та він сам (1430).

Під час чергової реконструкції, що тривала 1782-1801 рр., собор набув рис класицизму, того вигляду, що зберігся до наших днів. Відтоді над його фасадом височіли три статуї: посередині Свята Єлена з позолоченим хрестом, зліва Святий Станіслав, праворуч Святий Казимир.

У цьому кафедральному соборі урочисто коронувалися великі князі литовські – від Вітовта до десятирічного Сигізмунда Августа (початок XVI ст.). А у 1927 році тут пройшла коронація чудотворного образу Божої Матері Остробрамської, і з того часу ця ікона має золоту корону.

Після Другої світової війни радянська влада влаштували в соборі склад. У 1950 році з даху складу були зняті та без усякого жалю знищені статуї трьох святих. Але під час Відлиги комуністи дотумкали, що таку чудову будівлю треба використовувати якось інакше. З 1956 року тут розмістилася Картинна галерея Литовської РСР. З часом в ній також поставили орган та почали проводити концерти.

Собор було повернуто віруючим в часи Перебудови – 1989 року. А в 1993 році були відновлені три скульптури святих на фасаді. Відтоді також започаткували традицію, що після інавгурації президента Литви в соборі відбувається урочисте богослужіння та освячується Прапор президента.

ГОТИЧНИЙ ШЕДЕВР

Костел Святої Анни (матері Діви Марії) – диво архітектури, твір пізнього готичного стилю, що став модним у Франції та Нідерландах у XV столітті. За поширеною легендою, в 1812 році Наполеон захоплювався витонченістю церкви і шкодував про те, що не може перенести її до Парижу. Але при цьому, на жаль, французи, що проходили містом взимку, спалили  дерев'яне начиння костелу (ну надто вже холодно було).

Перші відомості про дерев'яний костел Святої Анни датують 1394 роком. Щодо кам'яного костелу, то вважається, що він був побудований в 1495-1500 р.р. Ім'я творця храму достеменно невідомо. Існують різні припущення. Згідно однієї з версій це робота архітектора короля Чехії та Угорщини Владислава Ягеллона – Бенедикта Рейта (він славетний празьким Кафедральним собором та краківським архітектурним комплексом Вавель). Збереглися свідчення про те, що Бенедикт Рейт був відправлений Владиславом до Вільні разом з майстром Яковом, ім'я якого написано на цеглинах церкви Святої Анни.

Цей костел також багато потерпав від пожеж і не раз приходив у запустіння. Тому внутрішні інтер'єри в нього не такі цінні. Але зовні – це шедевр.

КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР КИЇВСЬКИХ МИТРОПОЛИТІВ

Успенський Пречистенський кафедральний собор – один із найбільших та найстаріших храмів Вільнюса. При цьому з 1415 по 1746 рік він виконував роль кафедри митрополитів київських.

Храм був закладений у 1346 році в часи правління великого литовського князя Ольгерда. Місце було обрано ним самим на площі коло його палацу. Поступово за храмом закріпилось одразу дві назви – Успенський та Пречистенський.

Тоді, протягом усього XIV ст. відбувався процес фактичного розділення київської митрополії на дві частини – західну та східну. У 1415 році на соборі руських єпископів у Новогрудку (літописний Малий Новгород, нині – містечко в Гродненській області Білорусі) було вчергове обрано паралельного київського митрополита для земель, незалежних від Золотої Орди (і Московії) – Перемисльська, Холмська, Володимирська, Луцька, Турівська, Чернігівська, Полоцька та Смоленська єпархії. Новообраний митрополит Григорій Цамблак переніс свою резиденцію до Вільна. Саме тоді Успенський Пречистенський храм став кафедральним собором київської митрополії.

Після того як у 1435 році східні митрополити втратили титул «київських» та з 1448 року почали вже зватися московськими, віленський собор став єдиною кафедрою київських предстоятелів з титулом митрополитів «Київських, Галицьких та всієї Русі». У 1589 році собор відвідав константинопольський патріарх Єремія II. Він висвятив тут нового митрополита Михайла Рогозу. А вже той стояв у витоків Берестейської унії і був першим уніатським київським митрополитом. В 1609 році в цьому соборі відбулася історична подія: наступник Михайла Рогози митрополит Іпатій Потій відслужив молебень за з'єднання церков та пом'янув ім'я римського папи під час богослужіння.

В середині XVII століття храм сильно постраждав від пожежі та занепав. А у 1795 уніатська митрополія взагалі була ліквідована владою Російської імперії. Цю споруду передали василіанському монастирю Святої Трійці. Але в умовах подальшого переслідування уніатської церкви та василіанського ордену йому важко було дати раду старовинному храму. Собор занепав зовсім. У 1806 році споруда була продана за 3000 рублів військовому відомству. А воно влаштувало тут склад хліба. Двома роками пізніше будівлю передали Віленському університету, який перетворив її на... анатомічний театр і ветеринарну клініку (як бачимо, радянська влада не винахідник в такому використанні релігійних споруд). Внаслідок перебудови та пристосування до нової функції будівля повністю втратила вигляд церковної споруди. А після закриття віленського університету тут розмістилася велика кузня.

В другій половині XIX ст. російська влада вирішила все ж відновити древній собор. Але так, щоб і згадки не залишилося від його стародавнього вигляду. Попри очевидну готичну стилістику вцілілих оригінальних фрагментів собору, храм поновили у стриманій романській манері. А незвичні шатрові завершення веж та куполу зробили його нетиповим також і для візантійсько-руського стилю. Так несподівано собор київських митрополитів став схожим на споруди грузинської чи вірменської християнської архітектури. Такий вигляд цей православний собор має і понині. Наразі він належить РПЦ.

Олег Кудрін, Вільнюс.