«Стіна пам’яті» на Байковому встає з-під «радянського» бетону
Відновити знищений варварами монумент — це дорого. Але якщо згадати, що йдеться про унікальний, найбільший меморіал світу…
«…У травні 1989 року до України завітав японський журналіст Тахара. Він домовився з Москвою, щоб йому дозволили подивитись на залиту бетоном «Стіну пам’яті» на Байковому цвинтарі, про яку дізнався з преси. Тахара-сан під’їхав до початку Стіни і пішов донизу, і чимдалі він йшов — тим більше, за його зізнанням, ніби стискався. Дійшовши до середини Стіни, далі йти він не зміг. А повернувшись до машини, що чекала його на вході в «Парк пам’яті», він вимовив: «Я подолав 12 тисяч кілометрів, щоб побачити світ після атомної катастрофи». І це сказала людина, яка сама пережила Хіросиму!» Ця історія, словами одного з двох авторів “Стіни”, 86-річного архітектора Володимира Мельниченка, точно визначає масштаб злочину - знищення радянською владою найбільшого в Європі рельєфу.
18 травня 2018 року відбулась знакова подія — було відкрито фрагмент Стіни пам’яті на дорозі до крематорію Байкового цвинтаря, монументального комплексу, що символізує трагедію Смерті і непереможність Життя. Стіну була варварськи знищено, залито бетоном в 1982 році. Про необхідність і бажання реставрувати меморіал майже 30 років багато говорили і в мистецьких колах, і серед політичної верхівки, але лише зараз знайшлась можливість це зробити.
Презентація цього маленького фрагменту, площею 2 на 3 метри, очищеного від шару бетону, який, здавалося навіки поховав велично задуманий і виконаний витвір монументального мистецтва, відбувалась в рамках відкриття фестивалю Київ-Арт-Вік, що проводиться за ініціативи Київської міської державної адміністрації. Саме міська влада і виділила кошти на роботи. І ці 6 «квадратів» стіни стали символом тог, що перемогти варварство можна – і технологія для цього є, і гроші можна знайти.
Як і чому знищували найбільшу монументальну споруду Європи?
Історія «Стіни пам’яті» — неймовірно драматична. Дует митців – Володимир Мельниченко та Ада Рибачук (вона померла в 2010 році, не дочекавшись початку звільнення свого твору) почали будувати Стіну в 1969 році, одночасно з будівництвом Київського крематорію (архітектор Авраам Мілецький). Втім, на відміну від крематорію, «Стіні пам’яті» не судилось бути добудованою. Наразі є кілька версій, подеколи конспірологічних, чому ж так сталось. Зокрема, деякі ресурси дають інформацію про конфлікт на творчому ґрунті між Мілецьким з одного боку і творцями «Стіни». Інші кажуть, що основна причина в тому, що «Стіну» не зрозуміли у вищому партійному керівництву УРСР. Є й версія, за якої тодішньому першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Щербицькому не сподобались «неслов’янські» носи на обличчях міфічних персонажів «Стіни пам’яті». Врешті-решт, у 1982 році стіну було забетоновано. «Не відповідає цінностям соціалістичного реалізму», - коротко резюмували в ЦК. І, незалежно від версій, знищити практично закінчену роботу, яка могла би прославити Київ, було тоді по силах лише тоталітарному комуністичному режиму. А відтак і вся відповідальність за цей злочин лежить саме на ньому. Нехай і «посмертно»…
За словами Володимира Мельниченка, це був найбільший в Європі рельєф. Його довжина - 213 метрів, а висота – від 4,5 до 16 метрів. Можна приблизно порахувати загальна площу рельєфу, взявши середнє значення висоти — це майже 2200 квадратних метрів. Рельєф складався з десятків скульптурних епізодів, кожен з яких мав глибинний сенс, і все в комплексі – то була «симфонія в бетоні» про невблаганність Смерті, силу Пам’яті і невмирущість Життя. На початку Стіни — образи Жінки-берегині, Жінки-дощу, що уособлюють послання зверху, з «небесного». А далі — особисте горе кожного, хто мав іти в поховальній процесії, все більше і більше заступає велич Людини і непереможна сила Життя, - звідси образи Ікара та Прометея, Весни, Веселки, Квітучого саду, Подвигу, Творчості. Тут же - образ зла - Бабин Яр, Майданек, Аушвіц, і у фіналі шляху, перед самими дверима зали Прощання — рельєф людини з розпростертими руками, і це нагадує хрест або крила, і символізує кінцеву перемогу Життя. «Стіна пам’яті», сказав Олег Шмирін, учасник команди фестивалю Kyiv Art Week, це про океан пам’яті людства.
Все це Щербицький і наказав залити бетоном…
Епізод Стіни, частину якого очистили від бетону, називається «Оборона Вітчизни». Чому саме його вирішили відновити першим? Тому що в Україні війна? «Жінка є берегинею Вітчизни. Схожий образ у багатьох європейців — починаючи від Жанни д’Арк у французів, Варшави в Польщі, і нашої Оранти Софії Київської. Саме Жінка - в основі цього сюжету» - розповідає Володимир Мельниченко.
Ще кілька років тому ніхто й не сподівався на відновлення «Стіни пам’яті». Ходило багато розмов, що рельєф не можна очистити від бетону через відсутність відповідних технологій, але як запевняє автор та голова оргкомітету фестивалю Євген Бережницький, головна причина – прозаїчна відсутність коштів. Наразі, нагадуємо, відновлено лише 6 квадратних метрів, і це обійшлось в 50 000 грн...
І технологія – теж «знайшлась». Володимир Мельниченко і Ада Рибачук, працюючи над «Стіною», використали унікальну на той час техніку — «об’ємного гобелена». «До арматури приварили спеціальну сітку, товщиною в 6 мм. А потім між сіткою і рельєфом залили 95 кубометрів бетону” - пояснює Володимир Мельниченко. Саме це і дозволяє відновити Стіну. Різні за консистенцією розчини бетону та сітка, яку використовували автори, і яка «фіксувала» скульптуру, саме і дозволяють бетон, яким було залито Стіну, відшарувати від рельєфу. Ну, десь цьому процесу доводилось трохи «допомогти» інструментом: на реставрованому фрагменті видніються поколоті сліди.
Два пам’ятники: незалежній Україні, що відновила стіну, і радянській державі, що цю стіну знищила
«Тоді, кожного вечора ми тут залишались допізна і думали, невже ми це самі зробили?! Невже це зробили лише два автори, три зварювальники і три дівчини, що в’язали сітку? Ми уже думали, що сама стіна, горельєф захищає себе. А вона, як виявилось, не захищала...» - розповідає автор.
Чи буде «Стіну пам’яті» відновлено повністю? «Процес зрушив з мертвої точки, і ми сподіваємось, що нам вдасться його завершити. Те, що реставрувати монумент неможливо через брак технології — неправда. Головна причина - немає грошей, в повному обсязі реставрувати монумент практично нереально. Наразі автор, Володимир Мельниченко, визначив перший етап реставрації — частину Стіни площею в 100 квадратних метрів — тобто увесь сюжет «Оборона Вітчизни». Яка загальна сума потрібна на його реставрацію? Я не готовий відповісти на це питання», - розповів Євген Бережницький.
Втім, ми вже підрахували, приблизно виходить сума у 18 мільйонів гривень — не такі вже й великі кошти для столиці України. Отже, головне тут — бажання і наполегливість...
Володимир Мельниченко поділився планами. “Якщо роботи продовжаться, ми розкриватимемо полотно вліво від вже розкритого сюжету. А якщо права частина так і лишиться нерозкритою... То буде два пам’ятники: розкрита частина - незалежній Україні, яка відновила монумент, а другий, те, що лишиться під бетоном, - державі, якої вже нема, і яка цинічно зруйнувала цей витвір мистецтва.”
Микола Романюк, Київ