Ірина Костюк, кінопродюсер

Навряд чи, знайдеться людина, яка скаже, що не любить мультики. Хоча, для кожного вони означають щось своє: присмак дитинства, розмаїття фантазії, кольорова і наївна простота. 

Анімаційний фільм – це завжди магія, мальоване диво, яке володіє універсальною мовою. Віднедавна українські дива почали оживати, котитися світом і отримувати міжнародне визнання.

Блискучі пригоди «Викраденої принцеси» і довгоочікуване передвістя появи чутливої «Мавки» спонукало мене зустрітися з людиною, яка безпосередньо чаклує над їх появою – в гостях у Укрінформа побувала Ірина Костюк, продюсер «FILM.UA Group» та анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня».

- Ірино, ви зробили вдалу кар’єру на телебаченні, а зараз вже тривалий час успішно працюєте в продакшн, тож, досконало знаєте попит і пропозицію. По два боки барикад побували. Запитую вас, як фахівця рівня «бог», що якісного українські телевиробники вже готові і можуть запропонувати глядачу, а які ніші і жанри ще провисають, кульгають, до чого ми ще не доросли?

- Глобальне питання, тому насамперед ми маємо спочатку розділити весь контент на 2 частини: телевізійний і кіно-контент.

Телевізійний – виробляється виключно для телеканалів, і, в залежності, від того, на який час показу він орієнтований (ранок, день, чи прайм-тайм), він відрізняється бюджетом. Тому, говорити, якісний, він чи не якісний, мабуть, трошки суб’єктивно, він просто різний за  цілою низкою складових, але за бюджетом в першу чергу. 

Раніше модель телебачення і телевиробництва працювала таким чином, що більшість виробників продукувала контент на дві території: на Україну та на Росію. Тепер левова частка українських виробників працюють лише на українські канали і мають пристосовуватися до нових реалій – це період становлення та росту.

Але, зауважу, що українці завжди робили дуже якісний продукт, такий, що навіть наші північні сусіди вчилися. Особливо – телевізійні ігрові серіали та телевізійні шоу.  Дуже високий відсоток серіалів, що йшли на російському телебаченні, вироблялися Україною.

Звичайно, що зараз в плані бюджетів стало важче, оскільки вони суттєво зменшилися, але попит у глядача той самий. Хоча, сам глядач вже «розбалуваний» доволі дорогим контентом, який Україна тепер не може собі дозволити, і перед виробниками постає надскладне завдання - зробити за менші гроші контент тієї самої якості.

Деякі глядачі не пробачають, коли бачать телевізійні серіали нижчої якості, тому ми маємо стати в позу «зю» і зробити гарний контент за менші гроші.

- Тобто, левова частка серіалів, що йшли в Росії, вироблялися Україною? А мені здавалося, що навпаки – у нас суцільно російські серіали крутили…

- Ви маєте брати до уваги, що модель бізнесу роботи наших продакшн-студій до 2014 року була зовсім інша: в Україні було дешевше виробляти, але наші виробники мали працювати на два ринки, тому що на обох територіях є спільна мова і вони робили один контент на дві країни. І, звичайно, приблизно 70 відсотків усіх доходів українськіх виробніків приходило з російського ринку.  Тож гроші приходили на наш ринок і ми далі реінвестували в якісний контент.

Потім все змінилося, але українці й надалі створюють якісний продукт, тільки тепер продають його лише на вітчизняні канали, але й інколи на ближнє зарубіжжя.

Насправді, все на краще - переділ ринку дав нам поштовх до нової якості, нових висот. Тепер ми дивимося і на Захід, намагаємося робити, наприклад, англомовні серіали, копродюсувати з іншими країнами і також працювати на інші території. Звичайно, є і серіали, які ми робимо тільки для українських каналів.

- А які нові ринки нам вже відкрилися? З якими країнами співпраця найактивніша?

- Та вони, напевно, і були відкриті, просто ми на них не сильно дивилися. Це сталося б, рано чи пізно, тому що, у ринку є «стеля», яку ми вже почали переростати.

Є дуже якісні серіали, той же «Нюхач», який ми продали у 40 країн, як готовий продукт і як формат. Вже існує його японська версія, японці купили наш сценарій і зробили власного «Нюхача».

Тож в будь-якому випадку прийшла пора йти далі і так співпало, що ми стали дивитися і на інші території. Наприклад, на Польщу, хоча з ними тяжко, бо вони дуже повільні. Ми дивимося в бік Європи і Західної Європи, звичайно, є амбіції робити щось і з американцями.

Якщо вже переходити до «кіношної» частини контенту, то саме зараз, наприклад, йде робота над фільмом «Захар Беркут» спільно з американцями. Він знімається англійською мовою для того, щоб знову-таки експортувати українську культуру та українські твори за кордон і заробляти гроші на зарубіжних територіях, а потім знову їх вкладати і робити ще більш якісний контент.

- Там в головній ролі знімається голлівудський актор?

- Так! Якщо ви пам’ятаєте фільм «Термінатор-2», то робота Т-1000 з текучого металу грає Роберт Патрік, саме він грає Захара Беркута.

Актор перший раз бачив Україну і був приємно вражений. Це також свого роду демонстрація світу нашої культури і наших традицій.

- Пані Ірино, за умови невеликого фінансування телесеріалу, на чому, насамперед, економлять? Що постраждає в першу чергу: якість сценарію, підбір акторів, чи щось інше?

- Однозначно, що не сценарій, тому що успіх контенту це – в першу чергу, історія. Сценарій має бути сильним, ми в цьому переконалися на таких продуктах, як наш серіал «Черговий лікар», який має вже більш 200 серій. Він йде на ТРК «Україна» і коштує дуже невеликих грошей, порівняно з тим же «Нюхачем», який коштує півмільйона доларів за одну серію.

Але за рахунок того, що він адаптується, експортується, і продається на багатьох територіях, він є комерційно успішним.

Знаєте, це як мас-маркет і лакшері. Тобто, для підтримання нашого іміджу і бренду на зарубіжних територіях є лакшері – «Нюхач», а для того, щоб вдовольняти попит наших каналів за їх бюджет – «Черговий лікар», який теж дуже якісний в плані історії.

Економія на акторах може відбуватися наступним чином: перші ролі грають професійні актори, а другі – аматори. Це, звичайно, видно в кадрі, але, якщо історія якісна, цікава глядачу, і вже має попит та рейтинг, серіал може цілком бути успішним.

- Так, сценарій не чіпаємо, на акторах також, я так розумію, намагаються не дуже економити, а за рахунок чого тоді можна суттєво здешевити вартість виготовлення телесеріалу?

- За рахунок правильно вистроєної технології виробництва. Якщо для дорогого серіалу серія знімається 6-8 днів і більше, то у серіалах, які знімаються “конвеєром”, на одну серію йде 2-3 дні.

Свій покупець є у будь-якого товару. Звичайно, нарікати можна, але є реалії ринку, і тому, я вважаю суб'єктивними закиди: «ой, ви робите серіали для дня не такої якості, як для прайм-тайму». Якщо у каналу є 50 тисяч доларів на серію для прайм-тайму, то для дня у нього є 10 або 20 тисяч. І ми маємо працювати в цих реаліях.....

- Ще одне уточнення. Я часто спілкуюся з акторами і вже неодноразово чула про дуже низьку якість телесеріальних сценаріїв. Ви як людина, через яку проходить велика кількість сценаріїв, також вважаєте, що у нас є брак хороших сценаристів?

- Це справді так. Є проблема недостачі сценаристів на ринку, хоча сценаристи, мабуть, так не вважають... Знаєте, у нас склалася двояка ситуація: сценаристи вважають, що сценаристів багато і всі вони талановиті, а погані продюсери їх не бачать. А ми – продюсери, навпаки, вважаємо, що кількість якісних сценаристів недостатня. Але це все – проблема росту та становлення, яка вирішиться з подальшім процесом виробництва, і чим більше ми вироблятимемо контенту, тим більше вони будуть набивати руку на гарних сценаріях.

Звичайно, є нестача, особливо, коли зараз пішов такий розвиток українського кіно. Не факт, що автори, які працювали на серіалах, зможуть написати повний метр, бо це зовсім інше ремесло, але всі намагаються, є деякі продюсери, які самі сідають і пишуть сценарії. На них зляться сценаристи: «не лізьте не в свою справу!». Такий от «кавардак» постійний.

- Зараз в українській літературі з’явилося багато нових імен. Мені дехто з акторів навіть казав, а чому б, наприклад, не робити серіали за нашими сучасними авторами?

- Та роблять. І багато. Але, знаєте, у нас є національна риса – нашим людям ніколи нічим не догодиш! То кричали, що всі серіали «ментовські» і російськомовні. Гаразд, зробили перший україномовний серіал «Черговий лікар» -  багатосерійна, медична, найбільш довгограюча драма у нашому ефірі. Здавалося б, українською мовою, українські актори, українське виробництво, що не так? «Ой, знову про лікарів. Невже немає інших тем?».

Але наша справа - вправно продовжувати свою справу - робити той контент, який нам замовляє канал, який нам хочеться самим робити, і який розвиває ринок – це важко поєднувати, але ми намагаємось. Ми велика студія і балансуємо між різними факторами, у нас не одноплановий контент: тут ми робимо «Нюхача» за багато мільйонів, тут ми недорого робимо «Чергового лікаря», тут ми робимо «Захара Беркута» англійською мовою за великі гроші, а тут ми робимо «Скажене весілля» за менші гроші, але українською мовою для нашого ринку. Тобто, у нас дуже диверсифікований контент. 

- Ірино, а підтримка, яка є з боку Держкіно, це ж суттєва допомога?

- Це суттєва допомога, але, тут головне – не перегнути палку. Є такі продюсери, які приходять і відразу просять профінансувати всі 100%. Ми тримаємо баланс, ніколи не просимо у держави більше, ніж 30-35% і ми були першою студією, яка ці гроші почала повертати.

Я не хочу нікого образити, але є «митці», в не дуже позитивному сенсі  цього слова. Не буду називати імен, але раніше траплялося, що їм видавалася державна підтримка і робилося таке «мистецьке кіно», що його можна було хіба що покласти на поличку, не говорячи вже про навіть мінімальний комерційний успіх.

Ми були першими з фільмом «Незламна», хто, отримавши 33% державної допомоги, потім повернули їх державі. Фільм «Поводир» (наших коллег) також віддав гроші державі. Але ми ніколи не просимо більше, ніж 30-35%, оскільки розуміємо, що нам держава нічого не винна. Ми, як виробники, зобов'язані зробити таку бізнес-модель, бізнес-структуру кожного проекту, яка буде самоокупна, й буде приносити гроші і нам, і державі, а також нестиме за собою функції соціального значення.

Так, ми комерційна студія, нам потрібно заробляти гроші, але разом з тим, ми балансуємо між іншими, більш благородними цілями, тому й беремо державну підтримку. Але ми завжди плануємо її віддавати і віддаємо.

- Існує думка, що лише комедії можуть бути прибутковими, а всі інші вітчизняні фільми, які б вони суперкласні не були, лише для душі, а не для касових зборів. Це, дійсно, так?

- Я б перефразувала й сказала, що комедійний жанр є найпопулярнішим серед жанрів кіно, але, водночас, і найважчим в реалізації, тому що писати драматичні серіали у нас вже навчилися, ми їх давно робимо,  а от написати комедію – то набагато складніше, бо гумор дуже суб'єктивна штука, і продюсер має читати сценарій очима массового глядача, а не своїм суб'єктивним вподобанням.

Комедійний жанр є драйвером всього іншого контенту, от подивіться на брендоформуючі серіали будь-якого каналу – це  майже завжди комедії: «Свати», «Останній москаль», або комедійні шоу «Квартал», «Дізель» тощо. Тобто все, що набрало найбільші рейтинги, завжди було комедійним, але разом з тим його дуже важко писати. Дуже складно знайти авторів, правильно це все зпродюсувати, і щоб той гумор зайшов людям.

- Зовсім скоро в прокат вийде фільм «Скажене весілля», чого ви чекаєте від нього? Чого нам чекати?

- Ми чекаємо скаженої каси, скаженої глядацької аудиторії, сіквелу і пріквелу, і взагалі, щоб це стало великою франшизою й ми запустили серіал.

От буквально днями ми приймали першу версію монтажу і мені здається, що це кіно в традиціях найкращого українського весілля. У нас там буде все найкраще відразу: найкращі актори, дуже гарний сценарій, прекрасний молодий режисер і всі найпопулярніші українські зірки.

- Олег Винник буде?

- Винник буде (сміється). Ми не можемо сказати, кого він грає, але він чудовий! Якщо ви бачили трейлер, то він там дуже гарно з'являється у своєму амплуа. Не буду більше нічого розкривати, але у нас є ще один козир в руках, і, певно, за місяць до релізу, ми вже зробимо фінальний удар у маркетинговому плані.

- Ви говорили про цікаву тенденцію, що чим більше локальних тем у фільмі чи серіалі, тим краще він сприймається глядачами.

- Так, є такий тренд. Тобі набагато цікавіше дивитися кіно, якщо в ньому ти бачиш вулицю, по якій колись ходив, якісь знайомі краєвиди, людей, чуєш обговорення тем, які вдома за столом обговорюєш.

Цей тренд зараз всюди, але, крім такої локальної тенденції є ще, як ми називаємо, «глокалізація» – поєднання глобал і локал. Це тема, яка ніби і локальна, автентична, але разом з тим дуже цікава міжнародній аудиторії і зарубіжному ринку. 

От коли ти знаходиш тему, яка корінням вчеплена в тебе і в твою культуру, треба зуміти її запакувати так, щоб вона зайшла і міжнародній аудиторії, тоді влучиш в саме яблучко. У нас от так вийшло з анімаційним фільмом «Мавка». 

- О, анімація – це взагалі чаклунство! В кіно все зрозуміло: актори, режисер, майданчик. А мультик з’являється нізвідки, з чиєїсь неймовірної уяви, якісь чарівники його малюють. То може, ви на прикладі своїх анімаційних робіт розкажете, як це відбувається?

- Мабуть, в плані виробництва і всього того розмаїття контенту, що ми робимо, анімація – найважчий. В плані фізичного виробництва це найдовше.

Ми велика компанія, яка виробляє контент різного плану, за різні бюджети, з різним призначенням. А анімація - це той жанр, який розмовляє на універсальній мові, це той жанр, якого нам, мабуть, не вистачало ще три роки тому.

У нас було кіно, серіали, digital-контент, а анімації не було. От для того, щоб скласти цей пазл, зробити розворот на 360 градусів, ми й мали запустити напрямок анімації.

Наша компанія «FILM.UA Group» складається десь із 20 компаній, які роблять кіно, серіали, спецефекти, запускають канали. І от ми запустили «Animagrad», який виробляє анімацію. Ми вирішили, що він буде робити як серіальний телевізійний контент, так і повнометражну анімацію.

Це контент для сімейної аудиторії, вона збирає багато глядачів в кінотеатри, на ній потім будуються бренди, мерчанда́йзинг, продаються іграшки, одяг і т.д.

Коли ми тільки починали з «Викраденої принцеси», наша стратегія - була запустити лінійку з п'яти повнометражних фільмів і випускати по фільму в рік.

Але все приходить з досвідом, і в ході роботи стало ясно, що це не так швидко робиться, і ми дещо переформатували нашу стратегію. Вирішили робити по одному фільму у два роки. Потім, коли ми почали думати, на чому базувати ці фільми, вирішили, що вони мають базуватися на сильних унікальних жіночих персонажах, це, до речі, також глобальний тренд. Зараз жіночі персонажі в тренді у всьому світу і в плані кіно, і в плані анімації.

Наш перший фільм про київську принцесу Мілу ми випустили 7 березня цього року і тримаємо національний рекорд у прокаті, рекорд українського кіно у міжнародному прокаті, та рекорд  в плані кількості країн, куди ми його продали.

Другим нашім  фільмом стане «Мавка», також унікальний жіночий персонаж з колосальним міфологічним бек-граундом. Третій фільм, який у нас вийде в 2022 році, це «Роксолана» – потужний, історично сильний жіночий образ.

Тобто, у нас лінійка унікальних жіночих персонажів, наша аудиторія їх знає, а от світ – ще ні. Але ми побачили, що ту візуальну мову, засновану на нашій культурі, яку ми придумали в «Мавці», світ ще не бачив, але з захопленням сприйняв її.

- А як народжується візуальний образ, який потім ми бачимо? Чи багато разів він змінюється? Скільки було варіантів, поки з’явилася Мавка чи та ж Міла?

- Ви трошки раніше питали, хто над цим працює, як створюється ця магія, так от, в штаті у нас працює близько 100 художників, вони надзвичайно талановиті, і це також одна з наших місій - повернути їх до країни, тому що поки у нас не було анімації, вони всі працювали на міжнародні компанії за кордоном. Зараз ми їх намагаємося зібрати до купи, вони горять цими проектами.

Щодо образів. Наприклад, образів Мавки було надзвичайно багато, і це один з факторів, чому ми так довго працюємо над цим фільмом, бо наше бажання – зробити його якнайкраще.

Вона, до речі, змінює колір волосся і очей кілька раз по ходу сюжету – коли змінюються сезони. Там багато різних деталей. Ми дуже довго шукали саме той образ і знайшли найвдаліший.

У нас розроблена так звана біблія проекту – такий здоровенний талмуд, де  зібрані всі образи, над якими ми працювали, поки ми знайшли фінальний. Їх дуже багато, десь біля 300, і кожен по-своєму дуже гарний, оригінальний, але, звичайно, всім не вгодиш.

В ході роботи образ Мавки змінювався кілька разів. І через те, що країна дуже рано дізналася про те,  що ми розпочали роботу над проектом (аудиторія  дізналася про неї, ще коли навіть не було сценарію), ми - під мікроскопом з самого початку та й до сих пір. Планка очікування вже дуже висока, всі чекають чогось грандіозного,  і відчайдушно працюємо, аби не підвести.  Відповідальність на нас така, що іноді трохи срашно.

Зазвичай, світ дізнається про фільм десь за рік до релізу, а про нас знали вже за 3 роки. І всі чекають.

- На якому етапі робота над нею зараз? Що сьогодні відбувається з «Мавкою»?

- Технічною мовою, зараз відбувається процес відмальовування аніматиків – це коли чорно-білим олівцем створюється, по-суті, весь фільм.

До того, як ви побачите фільм у фінальному вигляді, ми його маємо “зняти” три рази у різних форматах.

- Спочатку його, все одно, мають намалювати олівцем реальні люди?

- Так! Реальні люди сидять і олівцем малюють, вони називають це мовою аніматорів «огірки» - тобто, спочатку такі палички замість ніжок, потім вже малюються образи, складаються сторі-борди, все промальовується олівцем з чорновою озвучкою, і весь фільм проганяється повністю в такому форматі.

Далі, коли це затверджується, все озвучується, потім робляться 3D - моделі, знімається анімація, і так далі. На кожну сцену знімаються реальні актори (відео-референси), з яких потім аніматори будуть робити анімаційних персонажів. Це мій перший анімаційний проект, тому я сама досі вчуся технічній термінології (сміється).

- На якій стадії зараз робота над анімаційним фільмом «Роксолана»? Я прочитала, що ви вже вибрали концепт-арт.

- Щодо «Роксолани» у нас було дуже багато суперечок, оскільки там є такі контраверсійні моменти, як, наприклад, гарем. Показувати гарем в дитячому фільмі, чи ні? Ми досі про це дискутуємо.

У нас була мета протестувати попит глядача на такого персонажа. І коли ми в соцмережах оголосили конкурс на концепт-арт головної героїні, то були здивовані кількістю робіт від художників, як професійних, так і аматорських.

Відгук був дуже був великий, бо, взагалі, коли робиш якісь конкурси, народ, здебільшого, любить коментувати, на дивані їм це легше. А коли просиш щось реальне зробити, чи прислати, то відгук набагато зменшується.

Цього разу відгук був дуже великим, ми отримали понад сотню робіт, нам навіть важко обирати було – створили комісію, ставили оцінки, сперечалися.

Хтось казав - це вторинно, або не оригінально, а це автентично, або, а чому вона має бути худа? Досить вже робити худих і пропагувати анорексію, давайте робити українську справжню жінку! Було дуже багато думок, обрано базовий образ, і наші художники будуть далі працювати.

Наша «Роксолана» має стати чимось унікальним, стилізованим, гарним, звичайно, без шароварщини.

- Ірино, на завершення таке суто жіноче питання, я знаю, що у вас маленька донька…

- Ні, вона вже давно не маленька, їй 10, але вона якась дуже велика!

- Але ж вона була маленькою, а про ваш трудоголізм легенди ходять! Як вам вдалося суміщати активну роботу, кар’єру і догляд за дитиною?

- Ви знаєте, я люблю казати, що у кожного свої пріоритети. Звичайно, сім’я на першому плані, але ти не зможеш виховати дитину в гармонійній атмосфері, якщо сам не щасливий тим, що робиш.

Якщо життя складається з елементів, які роблять тебе щасливою, а у мене робота – це один з тих невід’ємних елементів, то, якби я закинула роботу і присвятила себе повністю маляті, мені б щастя не додалося і дитина не була б щасливою з невдоволеною до кінця мамою, тому тут кожному своє.

Коли дитина бачить, що мама працює, а я хочу, щоб моя дитина також працювала, а не сиділа й просто чекала щастя з неба, то я даю їй власний приклад.

Так, я балансувала, можливо, приділяла менше уваги, як комусь здається, але тут немає якихось стандартів, їй подобається, вона бере активну участь в усіх творчих процесах.

- Ви її залучаєте до роботи? Їй подобається те, чим мама займається?

- Залучаємо, звичайно! У нас, навіть, є домашня фокус-група. Ми – медіа-родина, тому без роботи це не могло ніяк статися, у нас сімейний підряд (сміється). Ми з моїм чоловіком (Сергій Созановський, керівник FILM.UA Group – ред.), мабуть, вже 16 років разом, і тільки 3 роки з цієї сімейної і робочої кар’єри я працювала окремо (не “на сім’ю”) - на каналі «ТЕТ». Це дуже корисний досвід, але краще працювати на себе і на свою сім’ю.

- То, можливо, донька вас на анімацію якось і надихнула?

- На те, куди ми стратегічно йдемо, надихає виключно чоловік. Він стратег, ми його інколи називаємо космонавтом, оскільки, він далеко літає і дуже далеко планує. Сергій так розробляє свої стратегії, що інколи сидиш і думаєш, ну, і коли ми до цього дійдемо? Але, все одно, він ставить мету, а наше завдання, як продюсерів, тих, хто робить це руками, реалізовувати.

Ви спитали про одне, а я вже дійшла до космосу… Просто сімейний підряд - це коли все гармонійно і ви доповнюєте один одного.

- Насправді, це ж прекрасно, коли є стратегія, є до чого йти і є команда, яка вам допомагає! 

- Так. Але, власне, на анімацію, мене, скоріше, не донька надихнула, а було поставлено стратегічне завдання чоловіком. Хоча… Його, можливо, надихнула дочка. Він якось розказував історію у одному із своїх інтерв’ю, що коли Насті було 3 роки, він купив велику книгу «Казки Пушкіна» і читав їй “Руслана і Людмилу”.  Мабуть, це десь тоді й зародилося.

У нас дуже велика команда. Насправді, анімацією керує Єгор Олесов, який побудував «Animagrad», зібрав цих художників і зробив ту саму “Викрадену принцесу”, так, нам було важко, але його перший анімаційний фільм відразу став рекордсменом, і ми цим дуже горді.

Любов Базів. Київ

Фото: Євген Любімов, Укрінформ