Кузьма: Беріть гармонь і гармонуйте!

Укрінформ продовжує серію публікацій мультимедійного циклового проекту “КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ”

Йому сьогодні мало б набемкати 50, і він над тією цифрою точно кепкував би: - Мені?!? П’ятдесят?!? Чувак…

Лідер гурту “Скрябін”, співак, поет, шоумен, телеведучий, Андрій Кузьменко народився 17 серпня 1968 р. у галицькому містечку Самбір Львівська область, що стоїть на лівому березі Дністра.

Де б не мешкав “Кузьма Скрябін” - у Самборі, Львові чи Києві - він завжди залишався вільною людиною. Тому Андрій Кузьменко і став, як тепер виявляється, фронтменом цілого покоління. Може, двох. А вже потім – самобутнім солістом, жорстким лідером гурту, іронічним автором, захопливим артистом, прикольним теле- і радіоведучим.

Без волі (і внутрішньої свободи, і творчої незалежності) талант перетворюється на заробітчанина. На волю батьків син закінчив факультет стоматології, але копирсатись у чужих ротах не став. Щось інше було йому дароване, наче доля.

Сорочку я на собі не рватиму і в друзі до Кузьми не записуватимуся: цього дня досить поскролити стрічку в ФБ - і за загиблим десятки друзяк сльозу пускають.

Ми були знайомі. Ні, не товаришували, але запросто могли набрати одне одного про і про якусь дрібничку запитати. Бачилися не один десяток разів, смакували – каву і трунки, могли не спілкуватися роками, але за зустрічі неодмінно посміхалися і щиро цікавилися справами одне одного.

Що ще, нетипове з українського show-biz?

Грошей одне з одного ми не брали. Бо все робили із симпатій і - крапка.

***

Сьогодні свідомо я не взявся писати панегірик. Нащо?

Минулих вихідних потрапивши на район, на свою босяцьку батьківщину я приємно розплився в усмішці. Із виставленого у вікні гуртожитку у Старій дарниці співав Кузьма - “Танець пінгвіна”. На мить здалося, я його бачу попереду!

Ось він так кумедно, ледь присідаючи в колінах, чвалає у манері дивакуватого шлягера. Як завжди, невимушено приколюється.

Мене як громом ударило. Я побачив співучого українського Чапліна зразка XXI століття, отого зворушливого, трохи сумного, а трохи іронічного, бурлаку, котрий без ціпочка рок-н-рольно у бурі неслухняних кучерів рухався по життю.

Так закортіло гукнути, спинити, потеревенити:

- Чувак, ну, як ти там облаштувався, після останнього переїзду? За київською хатою на Вітряних горах не сумуєш?

І тоді стало зрозумілим: не мене, чи іншого оповідача, а саме Кузьму люди хочуть почути і послухати. Отож створив шанс: зібрав розсипані перли.

Пригадуєте, його іронічний баритончик - оксамитовий, глибокий?

***

- Без почуття любові немає нічого. Ти повинен любити свою роботу, любити людину, яка поруч з тобою, сприймати те, що тебе оточує настільки чітко, щоб так само чітко передати це в пісні. Тому, якщо пісня висмоктана з пальця, вона нікому не цікава. А якщо композиція передає почуття, які ти пережив, переосмислив, профільтрував, трансформував, то в твоєму творінні і інші люди бачать якийсь процес, який близький до того, що вони пережили самі. Простіше сказати, якщо любов є, то вона відчувається. Є мільйон пісень про кохання, які хочеться відразу вимкнути, а є тисячі, які хочеться слухати і слухати.

- Моє головне джерело енергії - слухачі. Буває, виходиш на сцену зовсім розбитий, з високою температурою, а зал починає тобі підспівувати, причому тексти знає краще від мене, - хворобу як рукою знімає.

- Колись Чехов сказав дуже життєву річ: кожна дія, яку ми робимо зараз, вже в цей момент впливає на наше майбутнє. Можна опустити руки, сказати: немає грошей, немає бажання… А можна засукати рукави і вже зараз починати плекати своє майбутнє!

- Краще бути оптимістом, який нічого не знає, ніж загинатися і ростити собі горб від того, що навколо самi проблеми.

- Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете!

***

- Українці вибирають такого, що спочатку з вазеліном, а потім уже без вазеліну, шоб пожошче. Такий собі садомазохізм в генах.

- Путін - це той чоловік, який допоміг зрозуміти, що ми українці єдині. Ні, це не чоловік. Це баба, та й то не справжня, а гумова. Ми можемо цього гада надути, а можемо спустити.

- Політики - люди з інакшої планети, вони закони придумують для нас, щоб нас, як отару тримати в якомусь периметрі.

- Ті депутати, які сидять у Парламенті - повні імпотенти, кожен з них приклався до того. Кожен з них має кльовий будинок і кльовий бізнес, якісь бонуси і пільги. І де вони зараз є? Вони кинули людей, які за них рвали душу, і зараз сидять собі у Конча-Заспі, у своїх маєтках і заглядають в екран. Це парадокс!

- Ти сам собі країна - зроби порядок у своїй голові.

***

- Найяскравіший спогад? Два ящика мандаринів, які передали мені з Києва дві мої тітки, мамині сестри. Тоді їх можна було купити лише в столиці, до Західної України вони не доїжджали.

- Google вмер після питання: “Де в Перемишлянах знайти проститутку-негритоску?”

- Перші дні війська довгі, як полярні зими. Таке враження, що зранку тобі було вісімнадцять, а ввечері - вже за сорок.

- Кабачкова ікра в армії - майже те ж, що на волі - ікра червона.

***

- У три роки батьки подарували мені мою першу гітару, вирізану з фанери, можна сказати - визначили подальшу долю.

- Панк включив у мені зовсім нову людину.

(Ґенеза Кузьму вхопила лінійна… У десять років хлопак почув “The Beatles” з їхньою “Lady Madonna”, що перетворило підлітка на… меломана. Потім накотила хвиля диско, та й хто свого часу не залипав на “Boney M”? Аж поки 1983 р. на польському радіо Андрій вперше почув шотландську групу “The Exploited” (“Визискувані”,), яка відкрила для нього хардкор-панк; схоже, то був їхній найбільший хіт “Sid Vicious Was Innocent”, або: “Сід Вішес був невинен” у виконанні горластого фронтмена Уолтера “Уотті” Бьюкена - О.Р.)

- Процес дитинства та юнацтва у мене затягнувся десь до 32 років. Так що можна вважати, що в 21 мій мозок був на рівні 13-15 років. Тобто це був такий період, коли підлітки залишають себе на голові панківські чуби. Зрозуміло, що у тебе була агресія до всього навколишнього світу. Тим паче, що був “Совок”.

- Ми не були панками, але ми панкували.

- Якби теперішній Кузьма побачив тодішнього Кузьму, сказав би: “Хлопак, затисни зуби - через двадцять років все буде “зашибісь!”

***

- Однозначно всі пісні, які з’являються у мене, чимось обумовлені. Дуже рідко ти сидиш і протягом п'яти годин висмоктуєш тему з пальця, потім випускаєш ту пісню і розумієш, що вона висмоктана. І ти натискаєш гайку Delete (видалити - О.Р.), і вона пропадає.

- Наше тріо було настільки різнопланове в іміджевому плані, що, подивившись на нас, одночасно хотілося плакати і ригати.

- Пісні “Чуєш біль” та “Самотній в'язень” були чи не першими піснями “Скрябіна”. Вони були написані англійською мовою - “Feel The Pain” і “Lonely Prisoner”, - тому що українському писати ми не вміли. Тим паче, що я не був певний, що українська придатна для рок-музики. Отож написану пісню раніше я перекладав на українську мову, наче дубляж робив.

(30 червня 1989 р., коли тріо записало першу пісню “Feel The Pain”, вважається датою народження групи. Новий проект склали: Кузьма (піаніно, вокал), Рой (Ростислав Домішевский, бас-гітара, тексти, музика; 1971) і Шура (Сергій Гера, клавішні; 1974). Буквально за кілька днів з’явилася назва - “Скрябін” - О.Р.)

(Кумедно, але назву взяли по приколу; ніякого відношення до російського композитора, батька світломузики Олександра “Скряби” Скрябіна проект не мав. Тріо назвалося на честь львівського звукорежисера, хто був повним тезкою композитору і навіть не був присутнім, коли обговорювалася та затверджувалася назви групи - “Скрябін” - О.Р.)

- Здається, що це було так давно, коли в руках тримаю цей альбом. Нам було абсолютно все одно, не маючи нічого мати всьо… За гроші не купити тільки час, та він нас методично поділив, когось він опустив, когось підняв, а є на кого, взагалі, забив.

- Ми якось грали в московському клубі “Депо”. Тоді я зрозумів, що люди зважають не лише на музику. Тексти грають дуже велику роль у сприйнятті кінцевого продукту. Часто після російських концертів нас розпитували, що означають ті, чи інші слова. Тож Льоня Бурлаков (1967; російський продюсер, який працював із “Мумій Троль”, “Земфіра”, “Брати Грим” - О.Р.) рекомендував мені писати тексти з автентичними українськими словами, але більше використовувати такі собі інтернаціоналізми - аби однаково розуміли, й російські, й українські слухачі. Чесно кажучи, для мене це проблема. Я писав на льоту, думки ж не зупиниш.

***

- Чим більше хочеш взяти від життя, тим менше воно хоче тобі це дати.

- Якісь пісні здіймають хвилі, якісь не здіймають. Тут ніколи не вгадаєш.

- Критику можна слухати лише від тих людей, що досягли вищого рівня аніж ти. Люди, які не досягли навіть твого рівня, вони тобі завидують, а не критикують. То є нормальна природня реакція людини.

- Я - доросла людина, я хочу якоїсь правди, принаймні в діаметрі кілометра довкола мене, там, де живу.

- Моя свідомість прокинулась у вагоні від усвідомлення того, скільки живих істот і в яких позах може транспортувати цей вагон.

***

- Телебачення - не професія, а так, випадкова віха в моєму житті.

- Поки китайці побудували Велику китайську стіну, вони попутно винайшли будівельну тачку. Ще протягом якогось часу вони винайшли порох, папір і купу різноманітних речей. А українці тим часом винайшли дачу, і до сих пір думають, що з нею робити.

- Як кажуть наші брати-англійці: “Мій будинок - моя фортеця!” А фортеця кожного українця - це, ясна річ, його дача.

- Особисто для мене дача була покаранням. Отримав “трояк” по географії - пішов носити гній півтори години. Ну, а тепер усе помінялось: познайомився в програмі “Дача” з прекрасними людьми... “Дача” міняє стереотипи!

***

- Захист Батьківщини треба було почати з граблями в руках.

- Помітив, що для того, щоб зробити людину щасливою, не треба якісь величезні простори. Досить включити фантазію і облаштувати той мінімум, який маємо, щоб почуватися краще.

- Сьогодні я живу в найбільш комфортний час, з точки зору фізичної, психологічної, і може, нескромно зазначу - матеріального стану. У мене немає занадто багато, але достатньо, щоб я відчував себе щасливою людиною.

- Ніколи не думав, що в будинку, про який я так мріяв, так його будував і в якому так хотів жити, проведу за останній рік 23 (!) дні.

(У Києві Кузьма жив із родиною у власному будинку, розташованому приватному секторі на Виноградарі на Вітряних Горах - О.Р.)

- Якщо у вас немає гармонії - беріть гармонь і гармонуйте!

***

- Кохання я визначаю для себе як стан максимально комфортного перебування з однією людиною довгий час, в ідеалі - до самого кінця.

- Дружина (Світлана Бабійчук - О.Р.) - моя муза, причому муза, яка, надихаючи, критикує. Вона не аналізує, а каже: “Пісня недороблена”. І я ламаю голову, що вона малося на увазі. Але якщо вона сказала, що пісня не готова, вона не ввійде в альбом. Дружині можна довіряти, бо вона першою прослуховує мої пісні по сто разів на день.

- Ми дуже дбайливо ставимося до свого щастя. Ми розуміємо - нам пощастило! У нас це є, а є люди, у яких цього немає і не буде. Ми знаємо: є біда, є люди хворі з народження, є дитячі будинки... Усе це можна побачити, коли ти просто ходиш містом. Ось тоді, усвідомивши справжню реальність, ти починаєш сприймати життя по-іншому. До тебе доходить, що найбільше щастя - це прийти додому і побачити людину, яку ти хочеш бачити, а вона хоче бачити тебе!

- Ми зі Світланою намагаємося не виривати пальму першості. Ми - компаньйони у нашій спільній справі, яка називається СІМ'Я. Треба зрозуміти, що ви разом створюєте власне щастя. Яка може бути конкуренція? Ви в одному човні!

- Ми любимо одне одного і вміємо прощати, тому нам цікаво бути разом. Ми можемо послати одне одного, але тут же обійняти і поцілувати. Але це треба виплекати, як квітку. Цього не розкажеш, це треба прожити.

***

- Удома чекають дві найкращі чувіхи в цьому світі - донька і дружина. Я зрозумів ту лінію, до якої можу стрибнути, і все відразу у мене налагодилася. А до 30 років я дуже хотів популярності і грошей. Мене так доля лупила рогами об землю!

- Життя без доньки я не уявляю, а Свєта для мене вже давно більше, аніж кохана і друг. Я, взагалі, ріс матусиним синочком, за якого все вирішували батьки, і лише завдяки дружині став мужиком. У потрібні моменти вона опускала мене з небес на землю і навпаки. Ми довго жили зі Свєтою на копійки, коли на столі у винайманій кімнатці були тільки макарони (це не перебільшення; Шура Гера не дасть збрехати; грошей на пральний порошок у подружжя бракувало - О.Р.). У такі моменти я хапався за каністру з керосином, яка завжди була під рукою на чорний день - якщо її продати, вистачило б на квитки у рідний Львів. Але дружина ставала у дверях і вимагала втихомиритися.

- Кожен мужик хоч куди-небудь, але влізе. І завжди знайде відмазку! Типу мужик зраджує тілом, а жінка - душею. Це не так! Всі зраджують абсолютно однаково. Треба стримувати себе, скільки є сил. Перш ніж зробити це, стань перед дзеркалом і запитай себе, так - по-чоловічому: “Навіщо воно мені треба?” Якщо від цього залежить твоє щастя з людиною, з якою тобі цікаво сто років... Я все це вдома отримую. Навіть краще, ніж це може бути на стороні. Я - такий же чоловік, як і всі. Я прекрасно знаю всі ці моменти. І не треба вважати мене старпером, тому що мені не хочеться цього робити. Я просто знаю: мені не треба цього робити. Я знаю, що прийду додому, і зі своєю дружиною буде набагато крутіше!

- Стараюся навіть приводу для ревнощів не давати, адже потім таке можуть дружині нашепотіти! Знаєте, є приказка: сучка не схоче - кобель не заскоче. Так ось, я - кобель, який не хоче й на інших не скаче. Хоча впевнений, що кохання без ревнощів не існує.

- Які ви жінки все-таки примітивні. Франція одна у вас у голові!

***

- Народження дитини - дуже психологічний момент. І я підозрюю, що для всіх чоловіків він грає певну роль. Через те, напевно, більшість шлюбів і страждає. Ти не можеш поділити дружину з тим маленьким згортком, який постійно кричить, плаче. Дратуєшся, що жінка мусить віддавати йому всю увагу. А ти сидиш, куриш із мудрим виглядом і абсолютно не береш участі у розвитку дитини до якогось моменту, поки Бог дає зрозуміти, що це ж твоє, візьми і займися, поки не запізно.

- Батьки хотіли, щоб наша донька була Марією, адже народила вона на це свято, а стосовно Барбари - то це мої наполягання на честь Барбари Брильської. Кращої жіночої ролі в кіно я просто не знаю та й сам фільм “Іронія долі” можна дивитися мільйон разів і щоразу отримувати від перегляду задоволення. Так і з’явилося подвійне ім’я: Марія - церковне, а Барбара, бо… Барбара Брильська. У нас із Свєтою чітка установка була: якщо дочка, то Барбара, якщо син - то Мартін, ну, Мартін Гор із “Depeche Mode”. (По секрету скажу: насправді для тата і мами доця завжди була і залишалася Буська - О.Р.)

- У Барбари багато свободи, але в 19.30 вона повинна бути вдома (то було п’ять років тому, колі Марії-Барбарі виповнилося 14 - О.Р.). Інакше хвилина запізнення обертається домашнім арештом. Сльози бризкають на три метри в діаметрі, але дочка повертається вчасно. Поки обмежуємося розмовами - не використовуємо стояння в кутах в пшоні на колінах.

- Щоб краще розуміти Барбару (дівчині уже 19, вона - студентка Національного медичного університету імені О.О.Богомольця - О.Р.), намагаюся проводити паралелі і згадувати, що робив у її віці. Наприклад, з однокласником якось пив вино під балконом, при тому шмурдяк дикого хімічного складу.

***

- Наймудріша людина в моєму житті спить зліва від мене. Це - моя дружина. Якщо вона захоче - сама покажеться. Але я ціную те, що вона не хоче бути портретом на обкладинці журналу.

- Нам зі Свєтою завжди є про що поговорити! Ми можемо їхати на машині з Києва до Праги, всю дорогу розмовляти, приїхати, випити вина і продовжувати триндіти. Це супервідчуття, коли ти не можеш наговоритися з людиною, з якою живеш разом сто років. Нам смішно спостерігати де-небудь у ресторані пари, коли підстаркуватий чоловік і молоденька дівчинка сидять мовчки. Їм нема про що говорити! Він тупо дивиться в тарілку, вона тупо чекає, коли він закінчить їсти і вони підуть в ювелірний магазин.

- Навколо мене постійно юрбляться люди, а дружина спокійно собі ліпить красиві штучки з глини у керамічній студії, яка знаходиться у нас вдома. Одного разу я повів Свєту на вечірку - розвіятися, і в результаті увечері почув, як їй мене шкода. Адже після концерту я ще, як мінімум, годину зайнятий - фотографуюся, роздаю автографи.

- Не викликають у мене захвату люди, які приходять побухати на халяву і “таблом” посвітити. Я знаходжу собі зайняття поцікавіше - поряд з дружиною і малою.

- На першому місці в мене сім’я, однозначно. Пояснюю тим баранам, які не розуміють, що так є. Тільки сім’я готова тебе прийняти після найганебніших твоїх вчинків у найганебнішому твоєму стані. Усе друге, що появляється після сім’ї, ті другі шлюби, вони здебільшого спрямовані на твій фінансовий стан. І ні в якому разі на твій обвислий живіт чи на сивину на твоїх скронях. Вона красить, але тільки Джорджа Клуні. На другому - обов’язково робота. Якщо ти не заробиш на роботі, то подорожі будуть не дальше магазину на Виноградарі за пивом “Поділ”. Усіх хануриків там знаю.

***

- Патріотичні пісні слід писати повсякчас, а не тоді, коли їх писати треба. Бо до того, як в країні таке сталося, ніхто їх не писав, а зараз всі стали такими патріотами - понадівали вишиванки і поналіплювали їх на машини. Їх ще “вишиватниками” називають. Начепив вишиванку - і вже думаєш, шо все помінялося. Та вишиванка має бути десь глибше, зашита мамою і татом…

- Де правди шукати, коли брат на брата? Я хочу тут жити, а не стріляти.

- Замість того, щоб враховувати чужі помилки, я повинен зробити свої власні. Раніше їздив на “Toyota Sequoia”, юзав її років із п’ять по нашому бездоріжжю, а тепер продав і купив собі... точно таку ж.

- Не будь рагульом - не пий за рульом.

- Мрію про власний шинок. Я б назвав його “Бардак”, час від часів і я з’являвся б там як гість, що сидів з клієнтами, пив би пиво і філософствував про життя.

***

- Рахувати дати - то є ідіотська традиція.

- Яка різниця, скільки років твоїм кедам, якщо ти гуляєш у них Парижем!?

- Свій день народження - це остання річ, що я люблю в житті.

- Справжнім друзям не забудь, подзвони! Бо добре чи зле, з тобою завжди вони.

- Я вважаю, якщо почуття є - воно буде завжди! Ми просто намагаємося не викидати вуглинки з нашого вогнища. Головне - зберегти цей вогонь. А кожен твій обман, кожен похід наліво витрачає його, і йому вже нема з чого горіти.

***

- Міняйте світ до кращого, дбайте про нього, бо ви в ньому живете.

- Шкода тих, хто плюють, замість цілуватись, тих хто клянуть, замість усміхатись.

- Якщо хтось плюнув тобі на плечі, є надія, що він просто не доплюнув на того, хто йшов перед тобою.

- Краще висушити одну дитячу сльозу, ніж пролити ріки крові.

- Хамство - це кал, який виходить через рот!

***

- Мій дім - єдине в світі місце, де мене люблять і чекають незалежно від того, хто я і скільки заробляю. Я ніколи не зраджу найближчих мені людей.

- Я побачився з мамою і татом (Ольга Михайлівна та Віктор Кузьмич живуть у Брюховичах під Львовом - О.Р.). Вони виглядали в той момент так красиво, як ніколи. Можливо я скучив за ними, і нарешті побачив то, чого раніше не помічав. Наприклад, що в мами з’явилися нові зморшки біля очей, а в тата нові сиві пасма щетини на бороді.

- Я не показую, що в мене відбувається в сім’ї. Кожен візит журналістів додому, то є під’єднана крапельниця, яка не підкормлює, а розсмоктує. Сім’я - дуже інтимна штука. Тому і є інтимні відносини двох людей, які приховані від загалу. Бо якщо це перестає бути інтимом, ти починаєш десь шукати, щоб мати все-таки то сховане від усіх.

- Найголовніше - не ср*ти тим, хто навколо тебе.

- Люди! Гарного вам дня, хоч я навіть не знаю, що сьогодні - вівторок, чи субота та пофіг, вбивайте хамство посмішкою.

Олександр Рудяченко. Київ