Анатолій Молотай, художній керівник Національного президентського оркестру

24 серпня Національний президентський оркестр виступить на параді до Дня Незалежності. Народжений у 1991 році, він брав участь в урочистостях ще на честь першої річниці нашої Незалежності.

Всі ці роки оркестром незмінно керує народний артист України, професор Анатолій Молотай, який 22 серпня відсвяткував свій 80-літній ювілей.

Тож, ми мали гарний привід – збіг двох урочистих дат – державної і особистої для того, щоб поспілкуватися з маестро.

За дві хвилини спілкування стало зрозуміло – ця людина не тільки визнаний музикант, а й вроджений педагог – й не лише тому, що за свою кар’єру виховав 20 талановитих диригентів, а просто по-людські, його посмішці і тихим словам хочеться вірити і перейматися від нього мудрості.

Анатолій Михайлович в перервах між вітаннями колег, грав на фортепіано, та розповідав мені про здобутки свого колективу, а потім показав фото, де він експресивно диригує і, сміючись, сказав: поглянь, тут я просто несамовитий, бо то мої емоції і моє життя!

- Пане Анатолію, ви ж з президентським оркестром із самого першого дня його заснування, розкажете, як це було?

- Не те що з першого дня - з першої хвилини! Це було 27 років тому, коли я вже працював в консерваторії.

Тоді у нас не було ні листка нотної паперу, як в чистому полі, ні цеглинки, нічого. Довелося все починати з нуля і потихеньку розвиватися.

У 1991 році я був начальником військової оркестрової служби Національної гвардії, яку ми створювали з міністерством культури, керував всіма військовими оркестрами в Україні. І я вже зібрався, думаю, перейду в консерваторію, чисто на педагогічну роботу. 

Мене викликають: Анатолію Михайловичу, треба створити оркестр урочистих церемоній, урядових і державних свят. А я вже на той момент був полковником, вважав, що своє відслужив. Тому що, в армії від 1953-го року – син полка. В мене тоді було зросту 1м 38 см і 38 кілограмів ваги. Армія мене, практично, виховала, бо батьки були дуже хворі і незаможні, та ще й так сталося, що дідуся привезли сліпого, мені довелося стати поводирем.

Але мені пощастило, і на моєму шляху зустрілися видатні педагоги, які дуже допомогли у житті. Я пройшов хорошу музичну  школу: служив у Львові в оперному театрі. Потім у Московській державній консерваторії. Працював з оркестром військової академії ім. Фрунзе, в кремлівському оркестрі захищав дипломну роботу.

Тож, у 1991-му році ми створили на порожньому місці оркестр, а вже у 1995-му виступали на фестивалі «Парад націй» в Німеччині, де були всі президентські оркестри країн Європи і Сполучених Штатів. І там вже були кращими. У нас був високий патріотизм і ми пишалися, що вийшли на такий олімп.

Пригадався цікавий випадок: Гельмут Коль, який тоді був федеральним канцлером Німеччини, написав Леоніду Даниловичу Кучмі, коли той став президентом, листа-подяку зі словами: якщо ти маєш отакий оркестр, то тебе обов’язкового виберуть на другий термін.

Леонід Данилович нам, справді, дуже допомагав: інструменти, транспорт, одяг, приміщення… І оркестр помаленьку, помаленьку почав розвиватися. Ми практично об’їздили всі країни ближнього і далекого зарубіжжя, Європу.

Вкладали, та й зараз вкладаємо, скільки можемо для розвитку авторитету нашої держави. Тому що, коли ми приїхали перші рази за кордон нас ніхто не знав тільки чули про Чорнобиль, та вважали, що всі ми - Радянський Союз. Тільки ж починалася наша незалежність, розвиток. Зараз – всі знають, що таке Україна.

- А при якому президентові вашому оркестру жилося найкраще, хто найбільше опікувався вами? Чи не хочете порівнювати?

- А чому ж? При житті треба говорити правду, як воно є.

Леонід Макарович Кравчук був не довго, але саме при ньому оркестр було створено і він вніс найбільший вклад в розвиток колективу, тому що це було становлення. Він дуже любив мистецтво. Ви ж розумієте, коли Україна стала незалежною, то спочатку всім було дуже важко, тому що суспільство було роздвоєне: багато хто ніяк не міг відвикнути – комуністи, припустимо, депутати...

Президентові, насамперед, треба було вибудовувати міжнародні відносини, розвивати Україну. Не до оркестру тоді було, але, тим не менш, він завжди був поряд з нами.

Леонід Данилович – це інша формація. За своєю природою, він сільська дитина, якій доводилося ходити у старших класах за десять кілометрів до школи іншого села. Освіта і культура для таких дітей - то було щось дуже значне, вони по-справжньому до цього прагнули. Він дуже любив мистецтво.

У нас з ним це спільне, пам’ятаю, як хтось з високопосадовців на моєму дні народження запитав: Анатолію Михайловичу, ви ж народилися і виросли в селі, і раптом, такий музичний хист! А другий товариш йому відказав: вибачте, а наші вчені, космонавти, керівники, це ж - всі вихідці від землі, бо чим далі від асфальту, тим більше допитливості, захоплень, особистісного розвитку. То це, значить, Леонід Данилович був саме з таких.

Потім прийшов Віктор Андрійович Ющенко. Він з величезною повагою відносився до оркестру і до сьогоднішнього дня з великим задоволенням на концертах буває.

Ну, про Януковича говорити не будемо. Тут нема про що говорити. На початку він взагалі до нас був агресивний, а потім коли побував на концертах і побачив захват людей та почув овації, то трошки по-іншому став до нас ставитися.

- Нинішній Президент часто відвідує ваші концерти?

- Так, буває на наших концертах з вдячністю. Навіть, я вам хочу сказати, його діти володіють фортепіано і колись з нами грали деякі твори.

Пригадався ще один показовий випадок: якось ми запросили всіх солістів Донецької опери, які звідти виїхали, зробити у великому залі консерваторії спільний концерт «Ми ще повернемося до рідного гнізда». Мене відразу попередили, що Президент дуже зайнятий, тому потрібно зробити антракт, щоб він встиг у державних справах, але коли Петро Олексійович почав слухати, то сказав: ніяких антрактів, і був до самого кінця.

- Пане Анатолію, завтра вже вкотре, президентський оркестр, біля витоків створення якого ви стояли, візьме участь в урочистостях до Дня Незалежності України.

Як оцінюєте, наскільки серйозна динаміка руху вашого колективу до кращих зразків музичного оркестрового світу Європи чи Заходу? Чи нам самим є вже що показати і чому їх навчити?

- На сьогоднішній день наш оркестр ще зовсім молодий, але перспективний, він робить перші великі кроки для розвитку національної культури.

Національний президентський оркестр є одним з атрибутів Глави Української держави, проте наша діяльність спрямована і на населення, зараз країна перебуває у стані війни, тож, ми часто їздимо з концертами до прифронтових зон для того, щоб підняти моральний дух бійців.

Мистецтво завжди було священним дійством, яке виховує людей. Наше основне завдання – лінія виховання культури, відродження нашого молодого війська, виховання майбутніх офіцерів, населення, молоді.

Нещодавно колектив оркестру зустрічався з дітьми, котрі переїхали з зони АТО. Ви знаєте, вони були так захоплені, що не могли відійти від музикантів, а коли закінчився наш виступ, всі підійшли сфотографуватися. Для мене це було надзвичайно приємно, тому що, якусь частку своєї душі я та й кожен з нашого колективу віддав для виховання цих діточок.

Я їм так і сказав: ви наші майбутні керівники держави, уряду, економіки, культури, і мені дуже приємно, що ви так реагуєте на музику.

- Ви ж створювалися як духовий оркестр, але зараз вже розрослися та маєте симфонічний?

- Так. Наш колектив великий: є духовий оркестр, який має у своєму репертуарі найкращі твори класики. У цьому колективі є бенд для молоді.

Є симфонічний оркестр, він може бути естрадно-симфонічним, а може бути камерним. Зараз ми на стадії створення ансамблю скрипалів. Завжди відбираємо найкраще: різні жанри, різні пласти нашої національної культури, і з кращих зразків зарубіжної музики.

- Ви застосовуєте якісь суто національні інструменти у своїх виступах – бандури, сопілки?

- Це питання народних інструментів. У нас - симфонічні, струнні і духові.

Маємо надзвичайно талановиту молодь, серед них багато лауреатів міжнародних конкурсів, бо працюючи в консерваторії, я відбираю в оркестр “вершки”. Ось поряд стоїть один з них – Роман Григорів, думаю, що це буде другий Станкович чи Сильвестров.

- Склад музикантів часто оновлюється? Бачу, молоді у вас справді багато, але ж оркестр існує давно.

- Наше старше покоління – це досвідчені люди, практики, які працювали за кордоном в оперних театрах, симфонічних оркестрах. А талановита молодь вливається в колектив постійно – злиття досвіду і таланту.

- Що приготували до виступу на параді до Дня Незалежності?

- На День Незалежності у параді братиме участь наш духовий оркестр. Камерним оркестром підготовлено декілька програм для дітей. Ми підготували для інших учасників параду майстер-класи, 50 творів. Там і оперні арії, і симфонії, найкращі зразки світового мистецтва.

Цього року до нас з-за кордону приїхали на парад музичні колективи з 18 країн світу.

22-го серпня у нас був перший концерт диригентів і вокалістів, які приїхали до нас на майстер-клас. 23-ого серпня - концерт в Софії Київській для війська, це дуже важливо для глибинного духовного розвитку України, слава Богу, що ми відчули, що військо у нас вже є.

- Репертуар, який будете представляти, це класика? А сучасні твори берете?

- У нас є сучасні, але в основному це Бетховен, Верді, Чайковський, інші світові класичні твори, і, звичайно, Моцарт. Ви ж тільки погляньте, Моцарта Бог благословив і вклав у нього такі великі пласти геніальності, що 200 років весь музичний світ розвивається на його творчості і весь час знаходить щось нове й світле.

- Скільки зараз музикантів працює в оркестрі?

- 65 чоловік в духовому і така ж чисельність у симфонічному, але в симфонічний навіть будемо добирати. Ще треба трошки струнну групу посилити, духовиків також, бо духовики у симфонічному оркестрі це зовсім інша специфіка звуковидобування.

Будемо розширювати баланс, палітру, розвиток драматургії. Ми до цього тягнемося, живемо цим.

- Колектив відчуває, що користується авторитетом на найвищому рівні?

- Безумовно, нам приємно! Знаєте, я колись давно був на стажуванні в Ансамблі пісні і танцю імені Александрова в Москві.

Так от, колись на Постдамській конференції, після того, як виступив цей ансамбль, то Черчилль сказав Сталіну: з таким колективом можна було б не відкривати другий фронт. Відтоді його ще називають “співочою зброєю”. Оце - ідеологія і сила.

Треба про таке мріяти. Скільки мені Богом відведено, я буду над цим працювати. Це виховання музикантів, це відкриття вікна в Європу і світ.

Політики роблять своє, а ми –  своє. Ми серце відкриваємо, щоб люди зрозуміли Україну. Сьогодні це держава з талановитими людьми і потужним інтелектом. Україна ще зробить великий вклад у розвиток світової культури.

 Колись моя бабуся питала, коли ти женишся? Відповідав, що не буду женитися. Вона казала: о ні, дитино, ще не прийшла твоя субота, має прийти та субота, та й нікуди ти не дінешся! Так що, і для нашої держави має прийти та субота, і ми будемо щасливі.

Любов Базів. Київ

Фото Дмитра Стаховського та Родіона Тучі