Віршована пауза. Ліна Костенко: Хто я?
Пропонуємо послухати вірші з добірки Ліни Костенко «Мадонна перехресть».
Свого часу Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України словами: «політичної біжутерії не ношу». Що ми ще знаємо про поетесу, окрім того, що вона несе у світ «високовольтну лінію духу»? Так, ця книжка дуже особиста - вона присвячена доньці Оксані. З великою довірою до свого читача автор відкриває родинний альбом – ніби запрошує на вогник земного дому всіх подорожніх на шляхах і перехрестях буття...
Хто я?
Стеблинка гравітаційного поля.
Клаптик інших галактик
залетів у мою свідомість.
Вогник земного дому
прихистив мою космічну бездомність.
"Мадонна перехресть" — символ-назва і провідний образ книжки. Ми існуємо в постійних перехрестях. В осерді свого художнього простору, який, певно, також складається з перехресть, Ліна Костенко вбачає образ Мадонни, захисниці людської. Поетеса в такий спосіб прагне явити поезію, яка наближає нас до сакрального. І хоча на тому шляху буде багато непростих перехресть, все одно в центрі усебачення — Мадонна.
ПРОСТО СЛУХАЙ:
ПРОСТО ЧИТАЙ:
***
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить...
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
***
Дорогі мої, діамантові!
Не циганка я, а скажу.
В кодах нашої хіромантії
бачу лінію пречужу.
Ось тут є вона, тут сховалася,
тут лаштується до злиття.
Тут поглинута, тут урвалася,
тут скалічила нам життя.
Де майбутнє? У траєкторії.
Де минуле? Було колись.
Не взолотиш руку Історії.
То, принаймні, хоч схаменись!
***
Старий записничок, адреси, телефони,
відкинутий життям уже на маргінес.
Куди дзвонить? Там дзвонять тільки дзвони.
Куди писать? Там вже нема адрес.
Та й час новий. Мобільники, е-мейли.
Кому потрібні записи криві?
Але ж ті імена! Вони ж там не померли,
в старих записничках вони іще живі!
Старі записнички не можна викидати.
Там неповторні записи і дати.
Там небуденні навіть наші будні.
Там дивляться нам вслід забуті незабутні.
***
Чорна птиця б'є крильми по клавішах.
Із яких ти упала небес?
Може, Бах, віки подолавши,
у твоєму серці воскрес?
Так зіграти ці фуги, токати,
проломивши невидимий мур.
Жінко-птице, звідки така ти,
із яких неземних партитур?
Ти ж не тут, ти все далі й далі,
ти сама вже не чуєш себе.
Тільки ожеледь срібних педалей
на землі тримає тебе.
***
Труханів острів. Крига, крига, крига.
Напровесні дрейфуючий Дніпро.
Дитячий спорт – хто далі переплигне
по тих крижинах. І ні думки про
якийсь там страх. Це нам було театром.
Який глядач, поглянувши, не зблід?
Веселий час – між кригою і катером,
коли вже рушив непорушний лід.
О небезпека, програна, як гами!
Чим не фіґурні танці на льоду?
І голос мами, тоскний голос мами.
І мій дзвінкий, розхристаний: - Та йду!...
***
Машини, шини, стрес, експрес,
кермо, гальмо, впритул, з-за рогу!
Стоїть Мадонна Перехресть,
благословляючи дорогу.
Таксі, автобуси, авто,
і мотоцикли, і кибитки.
Всі всім на світі є ніхто -
ні хто куди, ні хто нізвідки.
Маршрути горя і безчесть.
Світ на століття постарішав.
Стоїть Мадонна Перехресть,
чи вже Мадонна Бездоріжжя!
І мчать, і мчать, числа їм несть.
Дорога дальня й невідома.
Стоїть Мадонна Перехресть,
благословляюча Мадонна.
***
Мені снилась дорога. Дорога — і все.
Ні куди, ані звідки, — не знаю, не знаю.
Просто снилась дорога, — ні шлях, ні шосе,
а дорога й дорога, — іду й проминаю.
Тільки десь ніби вогник далеко в степах.
Може, мати стоїть на німому порозі.
Може, це вже Чумацький, а може й не шлях.
Може, просто дорога. Дорога в дорозі.
***
Химерна, важка, вибухова,
яку вже ніхто не спасе,
а може, я тінь мого слова,
от тінь мого слова — і все.
А може, я лиш аберація,
вібрація ритмів і рим,
а інше все — декорація,
полуда, гримаса і грим.
За цим тимчасовим фасадом,
де стільки любові й тепла, —
людиною, річкою, садом
я тільки у слові жила.
***
Коли замовкли менуети
і звук божественних терцин,
були й музики, і поети,
але не так, як перед цим.
Ішли віки, мінялись люди.
Адреси змінював Парнас.
Було все так, як вже не буде,
як вже при них, а не при нас.
О ради Господа святого!
Усі ж бувають молоді.
А все не так, як після того,
і все не так, як при тоді.
Видавництво «Либідь», 2011 р.
Фото з Instagram: @oksanaletsread