На честь загиблого в АТО коваля викують 300-кілограмовий сонячний годинник
На всеукраїнському ковальському фестивалі, що пройшов у Миргороді на Полтавщині, найкращі майстри працювали над створенням вуличного годинника на честь колеги, який загинув на російсько-українській війні.
Про цю подію кореспонденту Укрінформу розповіла співорганізаторка фестивалю, вдова загиблого коваля з села Трудолюб Миргородського району, педагог Валентина Федоряка.
«Перший фестиваль ковалів у Миргороді мій чоловік Петро, який змінив професію вчителя на ковальську справу, провів незадовго до війни. З початком бойових дій він пішов добровольцем на фронт, був командиром взводу зенітників. 31 липня 2014 року разом із шістьома бойовими побратимами загинув у Шахтарську Донецької області при спробі вирватися з оточення. Відтоді ковальські фестивалі проводяться на його честь. І щороку за традицією ковалі виготовляють сонячний годинник – у пам'ять про одного із семи загиблих на фронті майстрів вогню і металу. Перший кував Петро і його команда в подарунок місту», - говорить Валентина Федоряка.
У Миргороді також установлені ковані годинники на честь киянина Григорія Матяша, кременчуківця Дмитра Назаренка, Сергія Рибченка з Нікополя та Андрія Дрьоміна з села Великий Глибочок Тернопільського району. Цьогоріч готується годинник на честь Андрія Козюбчика з Кривого Рогу.
Часомір на честь Козюбчика створений у вигляді голки. Циферблат імітує орнаменти полтавської вишивки. З одного боку на ньому зображені маки, як жіночий оберіг, а з другого дуби – символ чоловічого начала.
«Ми почали роботу в «Кузні Петра» ушістьох десять днів тому. Найскладніший і наймасивніший елемент годинника – голка. Щоб викувати її, трьом майстрам знадобилося два дні. А загалом годинник складається з багатьох дрібних елементів і створений традиційним ковальським способом. На це пішло більше 300 кілограмів заліза», - розповідає наймолодший трудолюбівський коваль Станіслав Красюк.
На жаль, одного фестивального дня виявилося замало, аби завершити таку складну роботу. Учні Петра Федоряки повернули її знову в кузню на доробку.
«Петро мріяв, щоб у Миргороді було більше сонця й таких годинників. У цьому полягала його ідея фестивалю. Але час вніс у неї корективи. Хлопці кують годинники і дарують місту на знак пам’яті про загиблих», - каже організаторка фестивалю.
Цьогоріч участь у фестивалі взяли 34 ковалі з Полтавської, Запорізької, Житомирської, Харківської та Київської областей.
На фестивалі можна було пройти майстер-клас з виготовлення сокир, метання ножів, придбати оригінальні ковані речі. А ще – скувати свій шлюб.
Виявляється, колись в Україні існувала така традиція, і трудолюбівські ковалі почали її відроджувати. Колись у селах, де не було священника чи батьки були проти вінчання молодят, весільний обряд проводили ковалі, обводячи пару навколо ковадла. І тепер охочі «закувати шлюб» роблять це не лише під час фестивалю, а й безпосередньо у «Кузні Петра».
Фото надані Валентиною Федорякою
Перше фото kolo.news