Назар Задніпровський, актор театру і кіно

25 грудня в українському прокаті гучно стартувала кінокомедія «Скажене весілля-2». Весела, гамірна, і не без кумедних казусів, як і годиться бути справжньому українському гулянню.

По гарячих слідах я поговорила з виконавцем головної ролі (персонаж якого вже другий рік поспіль зі скреготанням зубів, але з вогником, видає своїх доньок заміж) – колоритним, яскравим і талановитим актором, народним артистом України Назаром Задніпровським.

«СКАЖЕНЕ ВЕСІЛЛЯ» НАСОЛОДИЛО МОЄ АКТОРСЬКЕ ЕҐО – ЦЕ МОЯ ПЕРША ГОЛОВНА РОЛЬ У ВЕЛИКОМУ КІНО

- Пане Назаре, дуже рада вас бачити нарешті не лише на яскравих афішах до «Скаженого весілля 2», а живого й усміхненого тут і зараз! Як вам здається, участь у першій частині «Скаженого весілля» додала вам більшої впізнаваності, чи то ви самі були родзинкою фільму?

- Я мав певну впізнаваність і до цього, але завдяки фільму «Скажене весілля» нарешті насолодилося моє акторське еґо – це ж уперше в житті у мене головна роль у повному метрі! Я дуже вдячний Юрію Горбунову й іншим продюсерам, які в мене повірили. Раніше були лише балачки, які так і залишалися балачками: «Назаре, ми тебе знімемо, ти класний»… А от так, щоб подзвонити за рік до зйомки і сказати: «Малий, ти мені будеш потрібен, я кажу своїм хлопцям, щоб вони під тебе писали сценарій» – це дорогого коштує!

«Скажене весілля 2» – це вже повна любов і довіра, ми притерлися з режисером, автори ще більше під мене сценарій писали, а сюжет – набагато цікавіший і динамічний, як на мене. Він більш український і не порушує расових питань, які декому не сподобалися в першому фільмі. Я читав коментарі – не всі в захваті були від сюжету, що українець видає свою дочку за афрофранцуза. Дехто не сприйняв цього.

Тут не відкриватиму інтригу і не скажу – хто зять цього разу, нехай це для вас буде сюрпризом, але скажу, що його гратиме прекрасний актор. А чому мій персонаж так налаштованій проти нього – побачите вже в кінотеатрі!

- Як на мене особисто, ви в цій ролі різко подорослішали – той гарний хлопець з відкритою, майже дитячою посмішкою (яким я вас досі сприймала), раптом грає поважного батька родини! Як таке може бути? Перехід із ролей молодиків на більш вікові – для вас відбувся безболісно?

- В минулому році, коли знімалося «Скажене весілля», мені було 43, в цьому – мені вже 44 роки! Плюс – у мене сивини багато (я в батю пішов, він теж рано посивів), так що на більш вікові ролі я переключився не безпідставно.

Треба батька – зіграю батька! І говорю собі: «Назаре, дякуй Богу, режисеру, продюсерам і сценаристам, що тобі дають таку блискучу роль!».

Я ж із багатьох вистав у театрі вже пішов – хлопчиків уже відіграв, що в «Кайдашевій сім’ї», що в «Дами і гусари» – молодого ротмістра вже не зіграю. Розумієте, я й погладшав трохи, і постарішав, відверто кажучи, а певні ролі люблять молодість – тому плавно переходжу на ролі дядьків (сміється).

Коли мене призначали на роль у «Скаженому весіллі», я запитував, чому вони не хочуть більш старшого актора, кажуть: «Ми хочемо, щоб ось саме такого віку був, нам потрібен 40-річний батько і дочка 20-ти років». Така задача була у продюсера.

- Ви говорите, що роль писалася під вас, а наскільки ви мали свободу для імпровізації?

- Там настільки був класно написаний сценарій, що імпровізацій і не треба було! Автори – мої друзі Микола Куцик і Олексій Приходько. Звичайно, були моменти, коли я підходив до них на майданчику і казав: «А можна отут так?», вони відповідали, можна чи не можна, і чому. Але наш режисер Влад Дикий був дуже строгий у цьому питанні. Особливо, коли ми знімали першу частину – він ще не сильно довіряв моїм пропозиціям. На другий сезон – уже трохи прислухався.

Інколи бували моменти, коли я казав: «Владе, я зараз із тобою не згоден, але зроблю так, як ти скажеш. Робив. А потім питав, чи можна зробити ще й свій акторський дубль. Він дозволяв. Не знаю, який із дублів у результаті буде в кіно, а раптом він візьме мій авторський? Аж самому цікаво!

У «СЛУЗІ НАРОДУ» Я ЗНІМАВСЯ НЕ ЯК У ПЕРЕДВИБОРЧІЙ ПРОГРАМІ І АБСОЛЮТНО НЕ ЗНАВ, ЩО ВІН ПІДЕ В ПРЕЗИДЕНТИ

- То, кажете, «Скажене весілля» стало знаковою картиною – перша велика роль у великому кіно? Але ж ви до цього блискуче грали головні ролі у телевізійних проєктах.

- Так, у мене були головні ролі, але в серіалах. І теж батьків в основному грав, це і «Эта любовь», і «Большие чувства»... 

- В «Останньому москалі» ви колоритно грали, й у «Слузі народу».

- У серіалі «Слуга народу» в мене не головна роль, але престижно було грати. Мені іноді кажуть: «Ви ж за Зеленського мабуть, раз знімалися в «Слузі народу»? Я кажу: «Та в «Слузі народу» я за честь мав зніматися, туди найкращих акторів запрошували! Я там знімався абсолютно не як у передвиборній програмі й не знав тоді, що він (Володимир Зеленський – ред.) на президента піде!».

Ми з ним знімали той відомий момент у машині – де мого героя привозять у вирубаний ліс і кажуть «сажать, сажать», ніби мене сажать, а виявляється – дерева. В результаті – нікого не посадили, ліси далі вирубуються... Володимире Олександровичу, подумайте, як із цим боротися, тому що лісам капець!

Ми тоді в машині їздили довго, і я поставив йому запитання: «Ви дійсно хочете бути президентом? Дійсно підете на президента?». Він витримав паузу і дуже щиро сказав: «Страшно, дуже велика відповідальність». Кажу: «Дякую за чесну відповідь». Я тоді для себе на 99% зробив висновок, що він просто лякає.

Але потім щось змінилося – і він пішов абсолютно не підготовлений, без команди. Популярність у нього величезна, але є поняття професіоналізму, досвіду...

Я не за нього голосував, тому мені, як кажуть, легко критикувати.

- А для себе особисто ви не розглядали можливість колись піти в політику?

- Ні! Хоча інколи мені кажуть, от ти б – на міністра культури. А я вважаю, що міністром культури повинен бути чинуша – бо його задача – скрупульозно вигризати кожну букву, постійно «діставати» Кабінет міністрів, прем’єр-міністра, витягувати гроші на культуру.

Але я переконаний, що у нього повинні бути фахові радники. Розумієте, про що я кажу?

- Про команду фахівців.

- Так. Команда. Це дуже важливо, і вони повинні отримувати за це гроші, а не тільки пошану.

Максимум, що я бачу для себе – колись стати радником міністра культури по театру. Ну… це коли може вже стану художнім керівником-директором театру, років через 20 (сміється).

- Ну, то нехай так і буде!

- Та, побачимо, що на той час буде. Якщо я побачу, що є краща кандидатура, я відійду в сторону, тому що повинен вигравати театр.

А в кіно – повинне вигравати кіно. Можуть два блискучих актори, два народних артисти прийти на кастинг у кіно, але хтось із них краще режисеру підходить, ви розумієте?

- А хіба зараз не так?

- На жаль, боротьба з кумівством у нас закінчилася, ми його побороли, але у нас почалася «дружба».

У МЕНЕ ОБЛИЧЧЯ З УНІКАЛЬНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ – З МЕНЕ РОБИЛИ І КОБЗОНА, Й НОВОДВОРСЬКУ

- Коли відбувся ваш професійний перехід до пародіювання? Хоча я знаю, що ви не вважаєте себе пародистом, але ж ваші блискучі пародії у програмі «Велика різниця» відомі мільйонам глядачів.

- Я – актор, який інколи когось може спародіювати, але я не професійний пародист. Як мені казали і режисери «Великої різниці», й Олександр Цекало: «Назаре, ти ж не пародист, ти актор, який надзвичайно точно відчуває своїх персонажів». Я справді зробив багато образів, які не могли зіграти їхні московські актори, інколи українські колеги мене бачили в гримі, а потім мені ж казали: «Та подивися, там же всі погано грають, тільки ось цей хороший був!». Я кажу: «Дякую за коментар, це я» (сміється).

- А бувало, що ви не змогли когось зіграти?

- В цьому проєкті такого не буває: якщо ти когось не можеш зіграти – на репетиційному періоді тебе просто замінювали, все дуже відповідально.

Взагалі, я згадую «Велику різницю» з величезною вдячністю, хоча це й забрало у мене чотири роки життя (сміється). У мене син виріс за цей період! Я пішов туди – йому ще не було двох років, прийшов – взяв за руку і відвів до школи. Постійні концерти, фестивалі, потяги, Москва, Київ, Одеса і постійні репетиції. Так, я заробив гроші й трошечки слави в певних колах, оскільки на екрані все одно «світилося» не моє обличчя, це ж пародія.

Тим вигідніше й цікавіше для мене було знятися в такому повнометражному фільмі, як «Скажене весілля» – я, як є! Ні бороди, ні вусів. І я тепер вдячний за це режисеру, тому що спочатку я просив його зробити мені вуса. Вони мене зістарять, і я, як у всіх інших проєктах («Останній москаль», «Будиночок на щастя», де я з вусами) впевненіше почуватимуся батьком.

Але, повертаюся до вашого питання: звичайно, я не професійний пародист, просто так збіглося, що я вмію гарно підробляти голоси і плюс, як гримери кажуть, у мене обличчя з унікальними можливостями трансформації: з мене робили Кобзона, Кіркорова, Поплавського, Скрипку, Пономарьова. Уявляєте?

- А жіночі персонажі з вас робили?

- Новодворську з мене робили! Пародія була на пісню «Віагри» «Пошел вон». Я вдягав окуляри, перуку – й ось та-а-а-к розмовляв (пародіює тембр голосу і манеру говорити Валерії Новодворської). 

- А ви не боїтеся образити когось, коли робите на нього пародію? От, спародіювали Поплавського, а він узяв і образився...

- Я на Михайла Михайловича робив пародії ще при Кучмі!

- Та ви й на Кучму робили!

- Так, робив і на Кучму. Як то кажуть, попка потіла, струмочки поту текли, але робили. Пам’ятаю цей концерт – 70 років Донбасу, в залі сидять він і Янукович, якого мали призначити на посаду прем’єр-міністра. Це, напевно, 2002 рік. І ми шпаримо пародію. Медведчук теж сидить у залі, кивнув нам, мовляв: «Ну, нормально». Значить, усе добре. Ми виступили – і тут Кучма встає і виходить із залу… І всі донецькі напружилися: «Ну ви, блін, дали! Президент аж вийшов».

А виявляється, він просто запізнювався на літак! Вирішив нас подивитися – і до аеропорту. Ой, багато, що було, Господи, якщо згадати!

- Зараз уже немає подібних проєктів, де ви б могли так розгулятися?

- Ми хочемо щось відродити – ті ж самі білоруські продюсери, які робили «Велику різницю» – Вітя Медведський і Серьожа Атрощенко. От зараз на Новий рік на «Новому каналі» вийде програма з натяком на «Велику різницю», але, звичайно, інакший формат. Побачимо, що далі буде, тому що одне діло – зняти велике новорічне шоу, а інше – потім зробити півгодинну лаконічну програму. Але я хочу, щоб глядачі цей експеримент побачили, та я й сам хочу побачити, що з цього вийшло! Я там зробив пародію на Павла Зіброва, я на нього вже багато пародій робив: з чорними вусами, з перукою. Кажуть, що смішно вийшло.

- А йому подобалося?

- Так, він сміявся. Кілька разів на «Велику різницю» приходив, казав: «Якщо ти мене робив, то буде смішно, тобі я довіряю».

ДУБЛЯЖ МУЛЬТФІЛЬМІВ – ЦЕ МОЯ МІСІЯ. ДІТИ ПОВИННІ ЧУТИ З ЕКРАНІВ ГАРНУ УКРАЇНСЬКУ МОВУ

- До речі, про вуса і серіальних дружин. У серіалі «Будиночок на щастя» вашу прекрасну половину грає Віталіна Біблів. Також ви з нею разом працювали над озвучкою мультика «Думками навиворіт», де вона грала Печальку, а ви...

- …Слоненятко Бінго-Бонго я там озвучував! Він у кінці гинув, це так щемливо було, бо він допомагав дівчинці, щоб вона виринула зі свого смутку, а сам гинув... Дуже зворушлива історія.

- Озвучування – це великий шматок вашої роботи, я так зрозуміла?

- Так. Я й зараз біжу озвучувати, після розмови з вами.

- Кому цього разу свій голос подаруєте?

- Зараз працюю над продовженням фільму «Погані хлопці» з Віллом Смітом, озвучую його друга, теж темношкірого актора – Мартіна Ловренса. У мене специфічний сиплий голос і мене часто кличуть на голоси латиносів чи темношкірих.

- Для мене це щось таке цікаве і трошки магічне, адже іноземних акторів і персонажів ми сприймаємо, співчуваємо їм, і навіть у декого закохуємося, власне, через ваші голоси!

- За цю роботу українським акторам не платять великі гонорари – для когось це хобі, для когось – просто віддушина, для мене – все це разом. Але насамперед, я вважаю, що дубляж – це моя місія. Я саме так сприймаю озвучку мультиків українською мовою для наших дорогих дітей – щоб батьки частіше вмикали їм україномовний переклад улюбленого мультфільму. Наприклад, за єнота Ракету з «Рятівників галактики» мені досі дякують.

Мені надзвичайно приємно, що багато людей підходять і кажуть: «Ваш варіант набагато кращий, ніж російський», або: «Ваш персонаж кращий, ніж російський, і мої діти люблять Пумбу саме у вашому виконанні».

Це найбільша похвала для нас! Тому що треба молодь і, в першу чергу, дітей – привчати до мови, щоб їх тягнуло до гарної української мови, а не до суржика довбаного!

Тому з екрану має лунати чиста українська мова. До мене інколи підходять російськомовні люди й кажуть: «Яка у вас приємна мова, я погано її знаю, але буду вчити, бо хочу розмовляти так, як ви». Уявляєте? Я вважаю, що місія українського дубляжу – саме у цьому, і вона вкрай важлива.

Це цікава, кропітка, важка праця, особливо, якщо багато тексту, багато шматків – так званих «кілець». І ще одна справа, коли «кільце» – одна фраза або дві, а коли «кільце» – цілими абзацами, тоді виходить суцільна говорильня, говорильня, говорильня.

МРІЯВ ВСТУПИТИ ДО КУЛІНАРНОГО, ЩОБ ВІДКРИТИ ПРИ ТЕАТРІ ФРАНКА КАФЕ І БЕЗКОШТОВНО ГОДУВАТИ АКТОРІВ

- Хочу повернутися до вашої роботи у театрі. Я знаю, що ви мріяли зіграти на великій театральній сцені Хлєстакова, але так і не склалося?

- Я грав його у дипломній виставі. Після того ні. В театрі поставили на іншого актора, я зіграв Добчинського. А дорогенький Толя Гнатюк, до речі, теж хотів зіграти Хлєстакова – і йому теж не дали! Він був Бобчинським. В результаті – Хлєстакова зіграв Остап Ступка.

Є ролі, за які я дійсно дякую Богові, й за які мені не соромно. Наприклад, це – синьйор Папагатто з вистави «Моя професія – синьйор з вищого світу».

Чесно кажучи, завдяки цій виставі я й народного артиста отримав! Вже 6 років вона йде на аншлагах. І Анатолію Георгійовичу Хостікоєву я низько кланяюся й дякую за те, що він мені передав цю роль. Дай Бог йому здоров’я, щоб він многая літа ще радував глядачів наших.

Ще є одна вистава, яку мені дуже важко, але надзвичайно приємно грати в парі разом із батьком – це «Великі комбінатори». Я граю Остапа Бендера, а він (Олесь Задніпровський – ред.) Вороб’янінова. Це єдина вистава, де ми з батьком зараз отак стикаємося, щоб дві головні ролі. І, власне кажучи, все. Більше у мене таких крупних ролей немає.

Звичайно, є ролі, які я дуже люблю, за які мене на «Пектораль» висували. От, «Хазяїна» ви до ефіру згадали, де я зіграв єврея Маюфеса, люблю цю роль, недаремно мене після прем’єри на «Пектораль» висували. Ну, як висунули, так і засунули, не дали (сміється), там знайшлися для нагороди інші актори – молоді, талановиті. Тобто, я на ваше запитання відповім банально: краща роль ще попереду.

- Так і є! До речі, ви ж – актор в 4-у поколінні? Тобто у вас не було іншого вибору, як стати актором? Ваша професія була вже визначена фактом вашого народження.

- Я вважаю, що так. Звичайно, я трошки пручався – школу я закінчив у 1992 році й саме думав, куди поступати. Я любив готувати, та й кажу батькові й бабусі: «Я, мабуть, у кулінарний піду, щоб потім відкрити своє кафе при театрі Франка». У мене реально була мрія – мати своє кафе, щоб вдень безкоштовно годувати акторів (я ж знав, як бідно тоді жили актори, зараз трошки краще, а тоді було – просто жах). Я хотів зробити, як Єфремов – у нього була пельменна при МХАТі. Щоб удень безкоштовно годувати франківців, а ввечері заробляти гроші на багатих клієнтах – хай би вечеряли і йшли в театр. Це така мрія була.

Батько каже: «Ідея хороша, але… Ти подивись на мене, я 3-є акторське покоління, ти – 4-е. І ти будеш повний дурак, якщо не підеш у театральний. А якщо не підеш, то я тебе зажену туди копняками».

А бабуся сказала толерантно: «Я прийму будь-який твій вибір, але я буду щаслива, якщо ти підеш у театральний інститут». І коли я це почув від них, то зрозумів, що треба йти, а кулінарію – залишити як хобі.

Я вступив до театрального, але повірив у себе не одразу. Мене ж взяли за прізвище, і десь півтора року в мене було до себе запитання: «Назаре, ну нащо ти сюди прийшов? Таких як ти – поганих акторів повно! Вони в театр прийдуть, нічого не грають, але прізвище у них є. А що далі?

Але мені пощастило з педагогом, професором Борисом Петровичем Ставицьким, царство небесне.

В кінці 2-го курсу мені випало зіграти Петручіо, я класно зіграв уривочок – і повірив у себе. І мій професор тоді сказав: «Слава Богу, що я взяв його до себе». Коли я таке почув – крила виросли.

Потім на 3-у курсі ми так зіграли виставу «Ревізор», а я – Хлєстакова, що вся кафедра просто у шоці була, настільки класно і смішно ми це показали, і наш шеф щасливий був.

Я пам’ятаю, що батько тоді вперше подивився на мене не як актор на свого сина-студента, а як актор на актора. Я це тоді відчув, це дорого коштує.

У МЕНЕ БІЛЬШОГО КРИТИКА, НІЖ Я САМ СОБІ, НЕМАЄ!

- А своїх дітей ви 5-м акторським поколінням бачите?

- О, Господи! (сміється). Щиро кажу – серцем хочу і мрію, щоб вони були 5-м поколінням акторським. Я буду дуже вдячний Богу, якщо в професію підуть або синок, або доця, а якщо вдвох – це взагалі щастя!

Не у кожній родині 5-е акторське покоління трапляється, це дуже велика рідкість.

Але розумом я відчуваю, що щось може не складеться, або вони не захочуть… Аби хорошими людьми були!

- У них вже якісь акторські здібності виявилися?

- Син – 12 років, красивий, високий, на баскетбол ходить, мабуть у діда Леся вдався, бо батько на цілу голову від мене вищий. Так що у нього є завдатки гарного, сексуального хлопця. Лінійки в школі веде, до команди КВК його запросили. Але у виставах я ще його не випробовував.

Хоча, я вже розмовляв з директором нашої школи про можливість із часом поставити з дітьми виставу. Я хочу це зробити, але поки що – вони ще малі, ще відповідальності немає.

- Тобто, плануєте виступити в ролі режисера шкільної вистави? А по-дорослому себе ще не пробували в якості режисера?

- Мої режисерські якості використовують режисери (сміється). Вони мені довіряють, інколи багато з того, що я пропоную, сприймається, тому що у мене є смак і люди йому довіряють.

Я й сам дуже довіряю власному смаку і власній інтуїції. Тому більшого критика, ніж я сам собі, немає! Я – скорпіон – і ви не уявляєте, як я себе їм і критикую, коли бачу на сцені або в кіно поганий результат. Боже, як я себе знищую!

- А до критики від інших як ставитеся? Хоча, мені здається, вас не часто критикують.

- Та хай критикують, значить, звертають увагу! Не хочу ображати критиків, але є такий вислів: «Собака лает, караван идет». Звертають увагу, спасибі, їм треба відпрацьовувати свій хліб, годувати свої сім’ї.

Я прекрасно бачу проплачену критику, бо знаю, який актор з яким критиком дружить і кому «на лапку» дадено, щоб бутерброд не просто з маслом був, а й з ікоркою й коньячком – тоді одразу гарна стаття.

Інколи виходять замовні погані статті. Я всіх розумію: всі хочуть їсти, критики теж. Але коли він пише щиро, не заангажовано – це одразу видно. Тому, критика критиці не рівня. Я інколи її читаю, інколи – ні. Чи дослухаюся? Можливо, іноді. Але для мене, як для актора, є три основні критерії: найголовніше – це власна інтуїція, досвід і самокритика.

Друге – це поради колег-акторів, з якими пройшов «Крим, Рим і мідні труби». Таких – одиниці, але до них ти маєш прислухатися і дійсно виправлятися. Бо більшість радять таке, що треба в одне вухо впустити, подякувати, і з іншого вуха випустити – дуже часто ці поради даються або по дурості, або – щоб тобі ще й гірше було!

І третій основний критерій – це глядач. Глядача не обдуриш. Якщо ти зіграв погано, можеш скільки завгодно говорити, який ти блискучий, але глядач перестане ходити на твої вистави. Нікуди проти цього не підеш, це правда.

- Суворий ви, пане Назаре, до себе! А яка, до речі, зараз ситуація з вашим хобі? Кулінарія лишилася лише дитячою забавкою, чи ви продовжуєте чаклувати на кухні?

- Готую, але вже не так серйозно, без перших страв. То раніше, років у 16, були різні борщі, харчо. Це мені від діда, Михайла Олександровича, і від батька, Олеся Михайловича, передалося – у нас вдома стояли отакенні томи Радянської енциклопедії й, відповідно – томи Радянської кухні. Я змалечку читав їх, вичитував інгредієнти, все робив по тій рецептурі,  й у мене виходило!

Зараз із того, що я люблю поїсти, і з того, що я вмію готувати найкраще – то це яєчня! Всі друзі кличуть мене робити яєчню.

- Якийсь секретний рецепт?

- Жодних секретів! Просто інтуїтивно виходить – на нюх і на око (сміється). І плюс досвід. Я відчуваю, що під це м’яско чи під цю ковбаску піде ось ця приправка, а сюди краще помідорчик додати. Такі комбіновані яєчні у мене виходять. Я дуже люблю яйця і люблю експериментувати з цими стравами.

- Ви так смачно розповідаєте, що я вже навіть відчуваю аромат цієї смакоти! Дякую за таку смачну розмову і гарний настрій!

- На здоров’я! І я вам дякую й вітаю усіх з Новим роком і з Різдвом Христовим. Щастя всім!

Любов Базів. Київ
Фото Юрія Раковського та Володимира Тарасова