92-й "Оскар": Несподівані "Паразити" і непереможний Фенікс
Отже, і 92-й за ліком "Оскар" - вже історія. Несподіванки дарував практично кожен із них. Цьогоріч він видав дві, але у головних номінаціях – за найкращі фільм та режисуру.
Якщо перемога «Паразитів» у змаганні за приз найкращому іноземному фільму не викликала сумнівів майже ні в кого, адже гідних конкурентів у стрічки Пон Чжун Хо там не було, за винятком хіба що соціально-мігрантської драми «Знедолені» Ладжа Лі, то статуетки власне для Хо як найкращого постановника та загалом для «Паразитів» як найкращого фільму очікували далеко не всі. Висуваючи як ймовірних переможців у цій номінації Сема Мендеса або Квентіна Тарантіно, я потайки плекав слабку надію на перемогу Мартіна Скорсезе – щонайменше як компенсацію за відверто оминуте увагою кілька років тому «Мовчання». Це талановито зняте кіно заслуговувало не на один «Оскар», у тому числі найкращому фільму, режисеру та за чоловічі ролі обох планів. Натомість воно отримало єдину операторську номінацію для Родріго Прієто, яка скидалася більше на знущання, ніж на визнання.
Хай там як, але, вочевидь, «Ірландця» вирішили ігнорити на повну: «Золотий глобус» - 0 із 5, BAFTA – 0 із 10, тепер «Оскар» - теж 0 із 10. Тож, виходить, на думку кінофахівців, фільм начебто і непоганий, але нагород не вартий. І нехай у того ж де Ніро в разі його висунення шансів проти Фенікса було б не дуже багато, як і в аль Пачіно проти Пітта, проте на пару технічних «Оскарів» для «Ірландця» могли б розщедритися, зокрема за монтаж та роботу художника.
У переможцях категорії «Найкращий фільм» я бачив історичну драму «1917» Сема Мендеса про Першу світову. Саме як кіно, як видовище, ця стрічка нарікань не викликає: картинка, візуальні ефекти, музика, робота оператора та художників – усе на високому рівні. Проте цього виявилося замало для головного «Оскара». Адже сюжетно «1917» - не дуже сильний фільм, хоча його й намагалися знімати як гостру воєнну драму, поєднавши до певної міри «Дюнкерк» Нолана та «Врятувати рядового Раяна» Спілберга. Проте Джордж МакКей (Скофілд) і Дін-Чарльз Чепмен (Блейк) хоча й зіграли загалом непогано, до Тома Генкса, його тезки Сайзмора, Метта Деймона та Джованні Рібізі не дотягнули. Не дало ефекту й посилення акторського складу «1917» ТОП-зірками на кшталт Коліна Ферта (генерал Ерінмор) і Бенедикта Камбербетча (полковник МакКензі), адже в кадрі вони дуже на короткий час.
Що ж до постановника-переможця, то до роботи Пон Чжун Хо важко висунути якісь серйозні зауваження: сюжет, персонажі, історія загалом вибудувані ретельно, із врахуванням найдрібніших деталей. Емоційно «Паразити» беруть на гачок із перших хвилин і не відпускають до останнього кадру, порушуючи чимало важливих проблем – соціальних, психологічних тощо, над якими розмірковуєш ще не один день після перегляду. Актори теж відпрацювали сумлінно, нехай жодного із них і не було серед претендентів на «Оскар», на відміну, скажімо, від торішньої «Роми», яку було висунуто, зокрема, й у двох акторських номінаціях.
Але сказати, що «Паразити» суттєво перевершують решту суперників, як, у принципі, і належало б найкращому фільму, було б нещирим. Проте це вже глобальна проблема «Оскара» у XXI столітті. Останньою стрічкою, яка була на дві голови вищою від решти для мене на сьогодні залишається «Американська краса» Сема Мендеса, яка здобула «Оскар» у 2000 році. Це якщо об’єктивно зважувати всі складові, а не керуватися емоціями, бо в такому разі я б не вагаючись віддав тоді статуетку «Зеленій милі» Френка Дарабонта. Після 2000-го були тільки перші серед рівних.
Не став винятком і 92-й «Оскар». До речі, і тут у мене був свій «емоційний» переможець – дуже непогана камерна мелодрама Ноа Баумбаха «Шлюбна історія» з відмінними акторськими роботами Скарлетт Йоганссон й Адама Драйвера. Перша загалом видала ледь на найкращий рік у своїй кінокар’єрі, і шкода, що він не увінчався для неї якоюсь ТОП-нагородою. Втім, на співчуття заслуговує й Драйвер, який в останні роки суттєво додав як актор, приємно вражаючи практично кожним проєктом. Якщо Адам не скидатиме обертів, гадаю, «Оскар» для нього – лише питання часу, і дуже недалекого.
«Кролик Джоджо» - ще одне бездоганно виконане з професійної та глядацької точки зору кіно, яке упродовж майже двох годин свого хронометражу вправно балансує на межі комедії, драми і трагедії та має у своєму активі відмінно зіграні ролі – і йдеться не тільки про Йоганссон, а практично про весь акторський склад, навіть епізодичні ролі. Але, на жаль, саме такі фільми не часто виграють «Оскар».
Те саме стосується й «Маленьких жінок» Грети Гервіг. На мою думку, ця стрічка вдалася режисерці значно краще за «Леді Берд», надто коли зважити, що йдеться про культовий для американців класичний сюжет, який до того вже не один раз переносили на екран. Постановниця зібрала чудовий ансамбль з молодих акторських зірок – Cірша Ронан, Емма Вотсон, Флоренс П’ю, Елайза Сканлен, Тімоті Шаламе. Представницькою є присутність у фільмі вже перевіреної часом «гвардії» в особі Меріл Стріп, яку цьогоріч якимось дивом не номінували на «Оскар», та Лори Дерн. Проте й перемоги костюмних історичних драм на «Оскарі» трапляються не часто. Остання з них була в 1999-му, і був це «Закоханий Шекспір» Джона Меддена.
З тих же причин, ймовірно, «Оскара» не виграв і «Джокер». Це теж був би вихід за певні рамки і традиції, яких гласно і негласно дотримується Американська кіноакадемія. Хай нетиповий, та все ж таки це кінокомікс, а вони лише торують собі шлях у найкращі на «Оскарі». І стрічка Філліпса – тут лише друга після «Чорної пантери». Та й, по правді, хоча сценарій і режисуру «Джокера» аж ніяк не назвеш недбалими, та й із відбором акторів у проєкт Тодд не помилився (BAFTA за кастинг це засвідчила), цей фільм головним чином тримається на геніальній грі Гоакіна Фенікса і якимось аж надто оригінальними сюжетними ходами не дивує.
«Аутсайдери» ж Джеймса Менголда, швидше за все, потрапили до списку претендентів як чергове нагадування американцям про одну зі славетних сторінок їхньої історії – цього разу спортивну. Сценарій цієї картини не відходить від канонів, за якими знімаються класичні спортивні драми – згадати хоча б «Гонку» із Гемсвортом і Брюлем. Багато говорять про сильні акторські роботи Крістіана Бейла і Метта Деймона, але мене вони, чесно кажучи, не вразили, при тому, що Бейл для мене – давно вже один з улюблених і найкращих акторів.
Тож коли підсумувати несподіванки 92-го «Оскара», то «Паразитами», власне, все й обмежилося. Решта переможців були більшою чи меншою мірою очікуваними. Йдеться передусім про всі чотири акторські категорії. Рене Зеллвегер, Гоакін Фенікс, Лора Дерн і Бред Пітт могли заздалегідь готувати оскарівські промови.
Альтернативним варіантом у категорії «Найкраща актриса» могла стати статуетка для Сінтії Еріво за роль у стрічці «Гаррієт», яка могла на додачу отримати приз і як одна з авторок пісні до цього фільму. Таким чином Американська кіноакадемія застрахувала б себе від чергових претензій щодо «білого Оскара», адже Еріво цьогоріч – єдина темношкіра з поміж 20 акторів-номінантів. Проте й не віддати нагороду Зеллвегер, яка неперевершено втілила на екрані голлівудську зірку на всі часи Джуді Гарленд було неприйнятно. Американські кіноакадеміки ризикнули і тепер, ймовірно, вислухають набагато більше претензій, аніж було б у разі перемоги Еріво.
У другому плані можна було сперечатися про шанси на «Оскар» сера Ентоні Гопкінса за «Двох Пап», Кеті Бейтс за «Річарда Джуелла» та Скарлетт Йоганссон хоча б за один із проєктів («Шлюбна історія» та «Кролик Джоджо»), але тільки до початку сезону нагород, який зразу розставив переможців по місцях.
Після того, як стало зрозуміло, що ані у головній, ані в акторських номінаціях «Оскар» «Кролику Джоджо» не світить, та й у технічних шанси примарні, приз на найкращий адаптований сценарій цій картині став практично безальтернативним, але від того не менш заслуженим. Кінострічці на кшталт «Кролика» просто неможливо було не дати хоча б один «Оскар». В інших руках екранізація книги Крістін Лененс «Загратовані небеса» могла перетворитися на щось досить нудне і посереднє, але Тайка Вайтіті зробив із неї справді запальну і видовищну трагікомедію, практично без слабких місць. На друге місце у цій номінації я б вивів кіноадаптацію «Джокера». Таке оригінальне прочитання коміксу дуетом сценаристів Філліпс - Сільвер, абсолютно неканонічне, яке в результаті перетворило його на гостру соціально-психологічну драму, варте високих оцінок.
Єдиною ж із тих номінацій, де з вибором американських кіноакадеміків погодитися важко, став «Найкращий анімаційний фільм». На початку я сумував, що зі списку учасників сезону кінонагород випало чудове аніме «Дитя погоди». Потім, коли «Золотий глобус», а згодом й «Оскар» сенсаційно відчепили «Крижане серце 2», зрадів, бо повірив, що тут можливі якісь нестандартні рішення. Проте вибір Американської кіноакадемії вкотре приголомшив своєю банальністю – «Історія іграшок 4». Знову блокбастер, знову сиквел. І це коли поруч цікавий й самобутній за всіма критеріями (передусім візуальному) іспанський «Клаус»! Ні, набагато легше йти протореним шляхом. Не кажу, що четверті «Іграшки» - поганий мультфільм, зовсім ні. Але ж треба давати шанс й оригінальним проєктам. Натомість стрічка Кулі-Рівери-Нільсена лише непогано повторила вже добре пройдене, якихось неочікуваних і цікавих сюжетних ходів вона не пропонує. Добре, що «Клауса» оцінила хоча б BAFTA, і це при тому, що там «Крижане серце 2» до квартету номінантів якраз потрапило.
У категорії «Найкраща музика» шанси ісландської композиторки Гільдур Гуднадоттір («Джокер») виглядали дещо вищими, ніж в інших, але інтригу вніс Томас Ньюман своїми цікавими композиціями до історичної драми «1917», які разом із геніальною операторською роботою і бездоганно відпрацьованою картинкою грають вирішальну роль у тому, що це кіно справді цікаво дивитися. Але про це трохи нижче. Повертаючись до Гуднадоттір, то вона добре вловила і зрозуміла атмосферу й настрої, що їх прагнули надати стрічці творці «Джокера». Це саме стосується й головного героя. «Встигнути» за змінами настроїв та переживаннями Артура Флека дуже важко, адже вони почасти миттєві, проте Гуднадоттір це вдалося, і підібрані нею композиції так само емоційно розмаїті й переконливі. Успіху Гуднадоттір, до слова, маємо радіти подвійно, адже всі пам’ятаємо її музику до серіалу «Чорнобиль». З-поміж інших виокремив би цікавий саундтрек ще одного Ньюмана – Ренді, який він написав до «Шлюбної історії», проте все ж таки двом згаданим він дещо поступається, і цікавий насамперед своєю камерністю, я б сказав, навіть затишністю, як і вся стрічка Баумбаха загалом.
У номінації «Найкраща пісня» цього разу зібрали цікаві твори, зокрема дуже зачепила «Into the Unknown» з «Холодного серця 2»: сиквел, як і перша частина, порадував непоганими піснями. Проте пісня «(I'm Gonna) Love Me Again» з байопіка про Елтона Джона («Рокетмен») - ним самим і написана - від початку почувалася б упевнено в будь-якій компанії. Тим більше враховуючи те, наскільки талановито, щиро і пристрасно зіграв всесвітньо відомого співака Тарон Еджертон.
Як практично зразу після виходу у прокат «Джокера» зникла інтрига у номінації «Найкращий актор», так і після виходу у прокат «1917» на 99,9% став відомий переможець у номінації «Найкращий оператор». Роджер Дікінс перевершив самого себе: динаміка, завжди вчасні, точні доречні ракурси; оператор, а з ним і глядач - завжди в центрі подій і не відстають від них. Ну і звісно майстерно приховані монтажні склейки та імітація стрічки, знятої одним кадром. Якщо все це не варте «Оскара» для оператора, то тоді що? І все ж таки шкода Родріго Прієто, який залишився без статуетки, хоча знову професійно відпрацював для Скорсезе - цього разу в «Ірландці».
У решті технічних категорій «Американська кіноакадемія» пішла за принципом: «Кожній свашці по ковбасці». Так, «1917» на додачу до операторської отримав нагороду за найкращі візуальні ефекти, де на кіноакадеміків не справили враження ні «Ірландець» з омолодженим тріо де Ніро-Пачіно-Пеші, ні фінал «Месників», не кажучи вже про, знову ж таки, фінальну частину «Зоряних воєн». Третьою й останньою на «Оскарі» нагородою для картини Мендеса став приз за найкращий звук.
Віддали належне врешті-решт і «Аутсайдерам». Гоакін Фенікс зробив статистом Крістіана Бейла разом з іншими претендентами на найкращого актора, тож фільму Менголда лишилося шукати щастя в технічних номінаціях, й у підсумку він узяв тут два «Оскари» - за монтаж і звуковий монтаж.
Не міг залишитися без нагород у технічній царині і фільм «Одного разу в Голлівуді». Ретельно відтворені у стрічці «золоті часи» Голлівуду кінця 60-х з їх унікальною атмосферою, звичаями, настроями, попри дещо іронічне ставлення Тарантіно до цієї сторінки з історії «фабрики мрій» заслуговували на дещо більше, ніж єдина статуетка Бреду Пітту, тож Кіноакадемія відзначила «Оскаром» ще й роботу художників.
У свою чергу «Маленькі жінки», вийшовши у прокат, заздалегідь дали відповідь на запитання щодо нагороди за найкращі костюми. Визнаний авторитет у цій царині британка Жаклін Дурран (на її рахунку низка престижних нагород і номінацій, включаючи BAFTA, «Супутник» і «Сатурн», а цьогорічний «Оскар» став для неї вже другим після «Анни Кареніної») вкотре довела свій високий професійний рівень, тим більше формат історичної костюмної мелодрами, що розповідає про 60-і роки XIX століття, створив ідеальні передумови для креативу та цікавих рішень.
Натомість у категорії «Найкращий грим та зачіски» переможець не був таким очевидним, і точилося цікаве змагання, яке у підсумку виграла «Секс-бомба» Джея Роуча, хоча я б ще відзначив тут і фільм «Чаклунка: Володарка темряви»: героїні Анджеліни Джолі, Ель Фаннінг і Мішель Пфайффер та багато інших персонажів запам’ятовуються, в тому числі, своїми зачісками та майстерною роботою з ними гримерів.
У номінації «Найкращий ігровий короткометражний фільм» звертає на себе увагу перемога картини «Вікно сусідів» Маршалла Каррі на тему вічної цікавості людства до чужих таємниць та наслідків, які вона може за собою потягнути.
Хочеться порадіти й перемозі фільму «Навчитися кататися на скейтборді в зоні бойових дій (якщо ви дівчина)»: по-перше тому, що стрічка знову нагадує про гостру проблему незахищеності дітей у «гарячих точках» планети, в даному випадку – Афганістану (події відбуваються у Кабулі), і по-друге – тому що до її створення разом із Керрол Дайсінгер доклала руки британська кінематографістка і журналістка українського походження Олена Андрейчева, яка народилася в Києві.
Ось таким значною мірою передбачуваним і прогнозованим став 92-й «Оскар», який урятувала головним чином несподівана перемога «Паразитів» у категорії «Найкращий фільм». Від «Оскара» наступного хочеться все ж таки більшої інтриги та конкуренції, найперше – в акторських номінаціях. Тож за рік повернемося до Голлівуду по нових тріумфаторів.
Михайло Коронкевич, Київ
Перше фото: ABC