Говоримо з лауреаткою Шевченківської премії Маріанною Кіяновською
"Я себе з цією книжкою почуваю трохи радіоприймачем", - каже гостя про "Бабин Яр. Голосами".
Бо зазвичай, як більшість людей пише книжку? Спочатку вивчає матеріал, а тоді пише. В автора все було навпаки. І почалось це, за дивном збігом обставин, ще в дитинстві. Як приклад, коли їй було 5 років, виявилося, що дитячим майданчикам, де вона бавилася, був єврейський цвинтар. Бо радянська влада, зруйнувавши кладовище, просто засипала мацеви піском...
Автор хоче прояснити момент, чи є книжка кон’юнктурною: "У Бабиному Яру зі мною там щось відбулося те, що я називаю «підключка».
Маріанна Кіяновська вважає, що книгу написала не вона і навіть не хотіла вказувати авторство на обкладинці.
ПРОСТО СЛУХАЙ:
* * *
я би вмерла на вулиці цій або тій що за рогом
та конвой не дозволить здається проси не проси
у валізі не те щоби речі збиралась в дорогу
як збираються люди в дорогу в останні часи
тільки ключ і листи фотографії брошка і гроші
ну не те щоби гроші всього лише кілька банкнот
ми бредемо по куряві літній немов по пороші
оминаючи вирви тіла і сліди нечистот
увірвалися в дім наказали все цінне узяти
я взяла теплий плед трохи хліба і трохи води
а есесівець крививсь віспаво на вбогість кімнати
що запалася раптом в ніщо як і я назавжди
а тепер я іду назавжди розумію і бачу
всю приреченість нашу крізь світла щільного ясу
я би вмерла на вулиці цій і тому я не плачу
а лишаю валізу на бруці ім’я лиш несу
я рахиля
* * *
в африці акули в африці горили
ми сиділи з юрою і папір курили
він казав що виросте і піде на флот
але ось фашисти й холоди от-от
я у нього кульку попросив скляну
він на мене зиркнув і сказав ай ну
я тобі цієї кульки не віддам
бо нічого доброго не дають жидам
потім ми сварилися й билися авжеж
він щосили врізав я щосили теж
сидимо заюшені нас таки уб’ють
голову і серце заливає лють
як була облава ледве утекли
і зайти додому не було коли
юрі зараз легше юра зараз сам
а у мене вдома мама і адам
мама певно плаче а малий реве
я поранив руку скоро заживе
близько чути постріли потім кілька черг
юра перекинувся дивиться уверх
а у мене рана десь не знаю де
кров тече по майці вдома мама жде
* * *
годувала слиною кота ще не можу щоб кров’ю
йшла лишила відчинені двері щоб вижив щоб втік
заподіяно місту і світу життю і здоров’ю
непоправної шкоди неначе на білому сік
чорних ягід незмивні ці дні ці роки з місяцями
попередня війна хоч страшна була та не така
щось у небі та пеклі либонь помінялось місцями
працювала хірургом мені не здригалась рука
а тепер я не сплю чую постріли крики із ночі
і якісь голоси з-за стіни що насправді глуха
марк пішов на війну я йому подивилася в очі:
я безрукий утиль він сказав не доводь до гріха
ці облави це спосіб померти принаймні для мене
дуже шкода усіх цих людей але в енкаведе
поламали мою праву руку і душу а клени
бездоганно багряні у нас під вікном як ніде
кажуть всіх поженуть в бабин яр а оскільки я ліза
то полізу вперед гарне місце придумали яр
люди наче здуріли пожитки несуть у валізах
смерть це пупсики дар многоцінний я вірю що дар