Володимир Тихий, кінорежисер

Замість маски – арафатка, замість дезінфектора – потужний фен, замість паніки – новий сценарій. Кінорежисер Володимир Тихий вміє знайти розумну альтернативу споживчому дефіциту та власним страхам. Він знімає соціальне відео про коронавірус, шукає гроші на документальний фільм про трагедію МН17 і пише продовження «Котиків». А ще він переконаний, що місяці на карантині народять нову хвилю нових українських мистецьких проєктів. Про власне сприйняття нової реальності, її виклики і перспективи – в інтерв’ю Укрінформу з відомим кінорежисером Володимиром Тихим.

ЧИМАЛО ПРЕДСТАВНИКІВ ВЛАДИ ІЗ СЕНТИМЕНТОМ ЗГАДУЮТЬ КУЛЬТУРНО ДЕГРАДОВАНІ 1990-ТІ

- Днями уряд подав пропозиції виходу з економічної кризи, суть яких, зокрема, полягає у тому, щоб забрати чи не половину річного бюджету у «культури». В тому числі, 750 мільйонів у Держкіно, 500 – в Українського культурного фонду, 150 мільйонів – у Інституту книги тощо. Якщо парламент підтримає ці ідеї, до чого це може призвести?

- В одному з інтерв’ю очільниця Держкіно пані Кудерчук буквально заявила: «Нас зрозуміють, якщо відмовимось від зйомок фільму заради будівництва лікарні». Водночас я читаю позицію міністра культури Німеччини Моніки Грюттерс: «Митці не лише незамінні, але й життєво необхідні, особливо, зараз, і тому уряд виділяє додаткові 50 мільярдів євро підтримки представникам креативних індустрій».

- Я бачу цю статистику. А ще до прикладу, Великобританія створює надзвичайний фінансовий пакет, який стосується мистецьких галузей, у розмірі 160 мільйонів фунтів, Франція виділяє додаткові 50 мільйонів «на культуру». А в Фінляндії надають мільйони, щоб підтримати культуру і лише у квітні – 1,5 мільйона євро тільки на мистецькі стипендії.…

- Так... Скажете, де Україна – і де Німеччина чи Великобританія?! Але питання не тільки у грошах! Це питання світоглядне. Європейці мислять стратегічно і думають про майбутнє. Ми ж затикаємо бюджетні діри в авральному режимі, а майбутнє міряємо рейтингами. І зрозуміло, що якщо таке рішення буде ухвалено, воно стане потужним ударом по суспільству. Адже культура – це не галузь. Це складова, яка позначається абсолютно на всьому, на стосунках між людьми в широкому сенсі: від поведінки в громадському транспорті й тем розмов батьків із дітьми – до культурного рівня влади.

- Експерти порівнюють нинішню ситуацію з тим, що відбувалось у 1990-ті…

- Відлуння 90-х – дуже потужне, чимало представників нашої влади із сентиментом згадують той час культурного середньовіччя, знецінення моралі та маргіналізації суспільства. Дехто навіть думає, що це можна повернути. Але все ж таки ми у 20-х роках 21 сторіччя. Час «цифри». І якщо говорити про культуру, то працює цифровий формат культурних комунікацій. Ми, наприклад, можемо знімати і документальне, й ігрове кіно та популяризувати його в онлайн режимі. Але це не розвиток культури у широкому сенсі. Для нормального розвитку різних культурних індустрій, і як стратегічного завдання – розвитку культурного рівня суспільства, – потрібен сталий, економічно виправданий і соціально вдалий результат комунікації.

РОСІЙСЬКИЙ КОНТЕНТ З ЙОГО «РУССКИМ МИРОМ» ЗАДАВИВ НАШУ КУЛЬТУРУ, І ВІЙНА НА СХОДІ УКРАЇНИ, Й АНЕКСОВАНИЙ КРИМ – НАСЛІДОК ЦЬОГО

- Як конкретно вас, Володимире, можуть торкнутися бюджетні зміни? Чи ви подавали на пітчінг Держкіно якісь проєкти і нова ситуація може їх зупинити?

- Звичайно, це зачепить нас безпосередньо. Наше творче об’єднання «Вавілон’13» почало реалізовувати проєкт «Залізні метелики» – повнометражний документальний фільм про катастрофу «МН17». Це робота режисера Романа Любого, я в ній разом з кінооператором Андрієм Котляром – продюсери. Проєкт включає, зокрема, художні реконструкції ключових подій цієї трагедії. У них, крім традиційних засобів ігрового кіно, використовуються візуально потужні пластичні елементи “physical theater”. Документальна частина розповідатиме про драматичні історії рідних загиблих та перебіг розслідування військового злочину. Одним словом, це має бути унікальний проєкт.

Торік цей проєкт виграв пітчинг і мав отримати фінансування ще наприкінці 2019-го. З тієї суми, що була запланована, – 1,3 мільйона гривень – було профінансовано лише 20 відсотків. Решту обіцяли дати вже на початку 2020-го. Минуло три місяці, спочатку відсутність грошей пояснювали тим, що просто немає кому від Мінкульту підписати папери для казначейства, а тепер взагалі невідомо, чи вони будуть… Так що цей фільм, імовірно, врятують гроші європейських фондів, і вже є певні домовленості, адже він цікавий не тільки Україні. Але наш приклад може бути свідченням тенденції десятирічної давнини, коли багато українських проєктів фінансувалися закордонними грошима. Це, насправді, невеликі гроші як для кіно. Але треба розуміти, що європейців цікавлять дуже специфічні проєкти.

- Які ж саме?

- Їх не цікавить, так би мовити, внутрішній контекст. Їх цікавить розуміння, що от є така країна пострадянського простору, яка збігається з їхнім уявленням про нас – як такої собі terra incognita. Вони не дуже сміливо ставляться до якихось прогресивних мистецьких чи культурних місцевих історій, які ламають шаблон їхнього уявлення про цю країну, формальний образ про певну країну, що постійно перебуває у якомусь міжпросторі, міжчассі, міжкультурі. Їм зручно з цим жити, і вони готові на це виділяти кошти. Але це одиничні проєкти.

Знову ж таки, ми розуміємо, що наш східний сусід має зовсім інше розуміння місця культури, місця кіно і завжди дає на це «бабло», а потім ми маємо навалу російського контенту. І ми знаємо, що, по суті, вся ця ситуація зі сходом України, з Кримом є результатом цього бездумного ставлення нашої влади до української культури, про яке я вже сказав. Її місце агресивно було захоплено російським контентом з ідеями «русского мира», «величі» російської культури, з приниженням інших культур. Така форма війни сприяла їхній військовій операції, яка триває вже шостий рік.

- Наразі «в карантин» на стрімінгових платформах виставлено у відкритий доступ нове українське кіно, яке буквально ще вчора демонструвалося на великому екрані: «Додому», «Мої думки тихі», «Гуцулка Ксеня» тощо.. У цьому переліку немає «Котиків». Чому? Вони би добре поліпшили людям настрій!

 – Ми обмежені певними домовленостями. По-перше, з ICTV, на якому має відбутись телепрем’єра фільму на День незалежності, а другий показ – на Покрову. По-друге, все ж залишається перспектива прокату фільму в США, Канаді. Тож ми просто не можемо поки що світити «Котиків» в інтернеті.

У «КОТИКАХ-2» ІРМА ВІТОВСЬКА БУДЕ НАСТОЯТЕЛЬКОЮ ЖІНОЧОГО МОНАСТИРЯ З ПОСВІДЧЕННЯМ ПОЛКОВНИКА ФСБ, АЛЕ ЦЕ ЩЕ НЕ ВСІ СЮРПРИЗИ

- На прем’єрі «Наших Котиків» ви обіцяли, що буде сиквел. Як ідуть справи?

- Найперше хочу сказати, що «Наші Котики або Як ми полюбили лопати» загалом відбулися завдяки саме недержавному фінансуванню. На етапі постпродакшену долучився Український культурний фонд, і вже «під фінал» порівняно невелику частину грошей виділило Держкіно. Подяка їм за це. Сьогодні ж, звичайно, мало сподівань, що держава допоможе з фінансуванням, бо ситуація взагалі не прогнозована. Об’єктивно, ми не знаємо навіть, чи через півроку запрацюють кінотеатри і якщо запрацюють, чи прийде глядач, бо він елементарно може не мати грошей…

- То ви навіть не подавалися з «Нашими Котиками - 2» на конкурс Держкіно?

- Ні. На даний момент ми шукаємо інвесторів серед груп, що не займаються кіновиробництвом. Але розуміють, наскільки це важливо, і готові в це вкласти гроші. Це інвестиція в той образ України, який ми творимо зараз усі разом. України, заради якої ця боротьба відбувається. Тому що візуалізація наших уявлень, усвідомлення того, що у нас відбувається, – дуже важливі. Адже точиться війна цих образів про Україну. Росія нав’язує свій образ України. Потрібні контраргументи з нашого боку – і для світу, і для наступних поколінь українців. Ця робота – художнього осмислення того, що з нами відбувається, – найважливіше для нас завдання.

- Отже, ви використовуєте карантин для написання сценарію сиквела. Розкажіть, що ж буде з героями далі, чи залишаться старі, кого додасте, хто гратиме, де відбуватимуться події?

- Події нового фільму розгортатимуться буквально через добу після тих подій, які були в перших «Котиках», і так само на Донбасі. Все крутиться довкола перебіжчика Гоші, колишнього колаборанта. Насправді він – не просто людина, яка передумала допомагати ворогу, а носій цінної інформації. І, власне, йдеться про те, щоб він потрапив у контррозвідку. Але наші герої замість контррозвідки потрапляють у жіночий монастир російської православної церкви, – а повна назва фільму, до речі, «Наші Котики 2 або Таємниця жіночого монастиря», – де перебуває група диверсантів. Більша частина фільму відбуватиметься в цьому монастирі.

- Чудово, що залишається Гоша, насправді – дуже колоритний персонаж у виконанні Михайла Кукуюка.

- Він практично виходить на перший план, і його пригоди – й дуже комічні, й драматичні – в основі цієї історії. Звичайно, будуть і нові герої. Буде Ірма Вітовська, яка гратиме настоятельку цього дуже таємничого монастиря, а насправді, підполковника ФСБ. Вона має одіозні плани щодо своєї кар’єри, мріє про якийсь грандіозний теракт, під час якого вона засвітиться як «голуб миру» від російської православної церкви. Також з’явиться цікавий образ молодої дівчини, яка критично ставиться до своєї ваги і вирішує піти в монастир, аби схуднути, але станеться не те, чого вона очікувала. Вона теж буде однією з головних героїнь. Гратиме її Христина Федорак, відома за стрічкою «Гуцулка Ксеня». Одним із головних героїв буде навіть «Професор», який загинув у минулих «Котиках».

- Які метаморфози! Ви ж його поховали!

- Ну поховали. Але ж душа залишилась. Дуже буде цікаво.

- Уже кортить подивитися. А як швидко вийде це зняти?

- Не знаю, тому що сценарій то я напишу, він уже фіналізується, але щодо зйомок – обмежують знімальні можливості, той же карантин і пошук грошей. От Мирослав Слабошпицький, відомий український кінорежисер, каже, що у письменника засіб праці – це комп’ютер, у музиканта – музичний інструмент, у художника – пензель і фарби, а от у режисера – гроші. Це, звичайно, найперше стосується ігрового кіно, без грошей дуже складно.

ТРИ-ЧОТИРИ МІСЯЦІ ПРОТИСТОЯННЯ ЕПІДЕМІЇ ДАДУТЬ КОЛЕКТИВНИЙ ІМУНІТЕТ НЕ ЛИШЕ ДО КОРОНАВІРУСУ, А Й ДО ПОПУЛІЗМУ

- Отже, «Залізні метелики», «Наші Котики-2». Які ще проєкти виникли у вас в нових реаліях?

- Нові реалії змушують до відповідного креативу. Допомагаю створенню консультаційних відео, які присвячені боротьбі з COVID-19. З Уляною і Марком Супрунами – одними із засновників і учасників ГО «ARC.UA» – працюємо над просвітницькими відео. Зараз одне в монтажі, має незабаром вийти. Воно про те, як поводитись звичайним людям у ситуації з коронавірусом, на що звертати увагу, через що хвилюватися… А друга серія скерована на лікарів – як їм себе не наражати на небезпеку. В цілому йдеться про певну серію 10-хвилинних фільмів, з ілюстраціями. Ми запрошуємо спеціалістів, які дають рекомендації. Це практикуючі українські лікарі-вірусологи. Треба, щоб це було максимально інформативно і швидко зроблено. Відео з’являться в інтернеті через пабліки.

- Якщо у вас в роботі одразу кілька проєктів, то ваш карантин, мабуть, доволі умовний. Їздите в офіс, зустрічаєтесь із колегами?..

- Я не в ізоляції, бо, справді, періодично змушений їздити в офіс, але намагаюся максимально дотримуватись карантину.

- Чи є у вас дефіцитні маски, дезінфектори та інші засоби захисту?

- Маски є, але користуюся арафаткою. Щодо дезінфекції, маю креативне і надзвичайно практичне рішення: у мене в коридорі при вході лежить фен. У максимальному температурному режимі він дає 60-70 градусів, а це вдвічі перевищує температуру, яка знищує вірус. Так от, після кожного виходу я обробляю арафатку, увесь одяг та продукти з магазину. Звісно, руки мию часто та з милом – це найефективніша профілактика. Знаєте, нам усім важливо усвідомити, що карантин – це жорстока необхідність, якої нікому не уникнути. Тому маємо бути готовими морально, фізично та матеріально до марафону місяців на три-чотири.

- Ви готові до такого тривалого марафону?

- Ну, обставини вимагають… А взагалі, знаєте, я переконаний, що ситуація з карантином, його економічними та соціальними наслідками стане мобілізуючим етапом для українського суспільства. І потім, коли вже епідемія мине, всі говоритимуть, що карантин допоміг нам зрозуміти, куди ми рухаємось, для чого, що в першу чергу є важливим. Я вже нині бачу, як колеги не те що не зупиняються, а просто фонтанують ідеями! А це означає, що матимемо нову хвилю класного культурного продукту, всупереч – а може, й завдяки?! – карантину.

Валентина Пащенко. Київ

Фото: Геннадій Мінченко, Укрінформ