Природні катаклізми і катастрофи? Це все завжди було…
Відкриття лише в тому, що в деяких випадках, сучасне людство виявилося не набагато більш захищеним,ніж наші далекі предки
Яких ще «дарів» не приніс Україні високосний 2020 рік? Тільки он середина квітня, а уже й з ліку можна збитися – ніколи не бачена абсолютно безсніжна зима, посуха, пандемія коронавірусу, буревії, пилові бурі, небувалі пожежі з зоні радіоактивного зараження, ще от весна холодна – садам квітнути не дає... А ще ж війна на Сході іде, вітчизняна економіка падає разом зі світовою – за що нам таке?. А далі що буде? – перепитуємо ми одне одного.
…Все добре буде, треба лише взяти себе в руки. І чинити спротив – обставинам та стихії. Тим більше, що то гам здається, що таке з людство і з нами трапляється вперше. Але ж це не так.
Здавна найбільшими загрозами існуванню людства саме й були епідемії, війни та стихійні лиха. Щодо останніх, то, кажучи сучасною мовою, топовими були пожежі, посухи, за якими йшов голод, а ще - паводки й землетруси. І ми далеко не про всі з них знаємо – бо свідчень не залишилось. Але й відомі за масштабами та наслідками інколи вражають. І всі вони впливали не тільки на життя окремої людини, але й на суспільство в цілому, на політичний та економічний ландшафт, часом призводили до кардинальних змін у науці, даючи поштовх для нових досліджень і винаходів. Згодом до катастроф природного характеру приєдналися ще й техногенні лиха. Відомо, що з ХVІІ століття в Європі до звичайного забруднення довкілля почало додаватися ще й промислове. Нині вплив людини на довкілля – атмосферу, ґрунти, води – сягнув критичних позначок, тому дивуватися різноманітним природнім катаклізмам не доводиться. А як сприймали природні лиха в давнину?
Від Великого Потопу – до виверження Везувію
Про стихійні лиха і катаклізми відомо ще з Біблії – Старого Заповіту. Згідно з переказом, першим найвідомішим стихійним лихом був Всесвітній потоп. Всі ж чули про праведника Ноя, порятованого Богом від Всесвітнього потопу. Як ідеться в книзі Буття «…відкрилися всі джерела великої безодні, і розчинилися небесні розтвори» (Буття 7:11) і води обрушилися на землю». Повінь тривала впродовж 40 днів і ночей. Все живе на землі тоді загинуло в водах потопу, крім Ноя і його супутників. А вода почала спадати лише через 150 днів. Можна сперечатися з тим, наскільки достовірно написано (і багато разів переписано) про це в Книзі, але те, що якийсь катаклізм, пов’язаний з дуже високою водою, в історії був – це факт. Про це свідчать і дані археологів. І те що Потоп круто розвернув історію людства – теж можна вважати фактом.
Крім цієї епічної історії з відносно щасливим кінцем, ще в Біблії можна прочитати чимало оповідей і про нашестя жаб, мух, сарани, гусені. А ще там є пророцтва Апокаліпсиса, де йдеться про те, що очікує людство наприкінці світу. Страшне майбутнє, описане в Одкровенні цілком можливе, адже, як свідчать учені, через п’ять мільярдів років Сонце наша зірка – випалить останні запаси водневого пального й стане «білим карликом»; Земля теж стане непридатною для існування. Втім, хотілося б, аби це сталося не дочасно.
Найбільшою європейською природною катастрофою ранньохристиянської доби було виверження Везувію в серпні 79 року. І де - майже в самісінькому центрі Римської імперії, на березі мальовничої Неаполітанської затоки. Тоді, від потоків розпеченої лави, попелу, піску, пилу і шматків пемзи загинули Помпеї, Стабія, Геркуланум. Подія справила величезне й надзвичайно гнітюче враження на всіх мешканців імперії. І багато в чому вплинула на подальший хід людської історії
А ще величезного розголосу в тогочасному світі набув землетрус у Єгипті 365 року, коли була зруйнована Александрія, зокрема й знаменитий Александрійський маяк – четверте диво світу. Землетрус забрав життя 50 тисяч людей.
Погода – вона завжди – буває, що сприяє, але частіше – ні. А ще пожежі…
Дійшли до нас відомості про сувору зиму 355 року на південних теренах Східної Європи, коли сніг був у сім ліктів (лікоть – 45-47 см), а в діжках замерзало вино. На межі ІV-V століть сильні морози вдарили в Візантії. Літописці пишуть, що не тільки птахи замерзали на льоту – замерзло Чорне море, а величезні крижані брили з тріском наповзали на вулиці Царгорода (Стамбула по-нинішньому). Про те, що Чорне море в давнину замерзало, можна прочитати і в «Посланнях з Понта» Овідія, який перебував у засланні в румунській Констанці.
За часів Київської Русі, в добу Середньовіччя найпоширенішими були не тільки епідемії чуми, холери і віспи, а й роки голоду і спустошливих пожеж. Вони колись були найпоширенішим лихом, адже за сухої вітряної погоди могло вигоріти ледве не все місто. Відома пожежа в Києві 1017 року, коли місто було майже знищене вогнем. Літописець пише, що тоді в Києві згоріло понад 600 церков.
Пожежі, які траплялися в місті чи селищі, здебільшого виникали в житлах, кузнях, ливарнях, інших майстернях, тому їх можна віднести до лих техногенного характеру, щоправда, дещо умовно. Відомо, що в середньовічних містах забудова була хаотична, будівлі знаходилися близько одна від одної, тому вогонь швидко поширювався. Часті й сильні пожежі з великою кількістю загиблих призвели, зокрема, й до перших «регламентів про забудову», а згодом і до появи пожежних машин, перші з яких з’явилися лише в середині ХІХ століття. Звичними ж стали тільки в ХХ столітті.
Чимало пожеж траплялося і від блискавок. Подібні пожежі вважалися «знаменням», адже головним богом у пантеоні багатьох народів, зокрема і слов’ян, був саме повелитель грому і блискавок.
Як боровся з панікерами Ярослав Мудрий? Жорстоко. Але в чомусь схоже на наші часи
Реєстрація природних лих розпочалася в стародавній Русі-Україні ще в Х столітті. У 855 році південна Русь пережила надзвичайно сувору зиму, до того ж, до страшних морозів додався голод: «…зима була тяжка, студена вельми зело». Наприкінці Х століття літописці пишуть про небувалі грози, сильні вітри з «вихорами», а також про «знамення і в сонці і в зірках». Сильні буревії та грози «…чимало пакості заподіяли людям, худобі і звірині, як лісовій, так і степовій».
У Никонівському літописі згадується про нашестя шкідників. Перша зафіксована згадка – 1008 рік. Того спекотного літа величезні хмари саранчі рухалися зі сходу й заполонили майже всю територію Східної Європи, знищуючи все на своєму шляху – посіви, траву, листя дерев. Люди залишилися без хліба, худоба – без корму. Відтак 1008-1009 роки були дуже голодними роками. Прості люди сприймали подібне явище як «кару єгипетську». Уявити ту страшну картину доволі легко, особливо з огляду на те, що нині відбувається в тій же Східній Африці.
У 1024 році стався великий голод від посухи у Суздальській землі. Люди змушені були продавати в рабство своїх близьких – дружин, дітей. А ще це лихо спричинило смуту серед простого люду. Простолюдини на чолі з волхвами звинуватили знать, голів общин і княжих намісників в утриманні хліба, повстали і перебили чимало представників знаті. У конфлікт мусив втручатися Ярослав Мудрий, який до того суттєво витратився на відновлення згорілого від пожежі Києва. Князь повстання придушив, його очільників стратив, а до народу звернувся з моралізаторською промовою, буцімто всі біди послані їм за гріхи.
Перша згадка про епідемію (мор) на Русі з’явилася в 1083 році, а перша зафіксована згадка про падіння метеориту – в 1090 році: «Все же літо… спаде превеликий змій від небесі». Люди, звісно ж, «ужасашася». Про це повідомляє Лаврентіївський літопис.
Тож не лише останнім часомми потерпаємо і від «мору», і від пожеж, і від інших лих. З одними навчилося справлятися, а проти чогось, так само як і 1000 років тому – майже безсилі. Втім, подібні випробування, слугують не лише приводом для паніки, чуток чи проявів нетерпимості, але й для розвитку структури суспільства і науки.
Мабуть, так станеться і цього разу – не панікувати лише треба і дебільних чуток не поширювати.
Світлана Шевцова, Київ