Алеся Бивалькевіч, психотерапевтка, письменниця

З початку квітня консульство України в Анталії (Туреччина) спільно з відомою в Україні психотерапевткою Алесею Бивалькевіч заснували проєкт безкоштовної психологічної допомоги – як для тих, хто залишається в країні і не може її залишити внаслідок припинення сполучення, так і для тих українців, для кого Туреччина стала другим домом. Після місяця карантин в обох країнах послаблюватимуть, але життя, яке було до цього, і свобода пересування повернуться не відразу. Ні світ, ні ми самі вже не будемо такими, як раніше. Про те, як прийняти ці зміни в собі та навколо, говоримо з Алесею Бивалькевіч.

- Алесю, розкажіть, будь ласка, про свій досвід допомоги українцям, які з різних причин залишаються далеко від України. Які висновки можете зробити, які поради можуть бути універсальними?

- Загальні підсумки підбивати ще рано. І попереду ще багато цікавого (посміхається). Скажу поки про проміжні результати. Зазначу відразу, що кількість тих, хто звернувся і відчуває психологічні труднощі у зв'язку з тим, що застряг за кордоном, невелика. Конкретно по Туреччині – допомога була надана, повертали людей і продовжують повертати. Тому не можу сказати, що неможливість повернутися додому стала серйозною причиною та підставою для розвитку якогось психологічного стану, неврозу, психологічних зривів або депресії. Що дійсно загострилося, як в Україні, так і в Туреччині, так це внутрішньосімейні конфлікти. Усі раніше заморожені через брак часу конфлікти отримали свій вихід і розвиток. І тут справді складна, загострена ситуація.

- Є якась різниця в тому, що спостерігаєте в Україні і Туреччині?

- Існують культурні відмінності. У Туреччині дуже сильним є вплив батьківської сім'ї на внутрішньосімейні стосунки в парі. Тут зросла кількість проблем, пов'язаних зі стосунками невістка–свекруха. У Туреччині літнім людям, особам старше 65 років, заборонили виходити з дому і, природно, вони почали потребувати більшої уваги до себе. І діти, які водночас – чоловіки в сім'ях, починають приділяти підвищену увагу своїм батькам, проводять з ними іноді більше часу, ніж це було до карантину. На цьому ґрунті іноді розвивається нетерпимість. Займатися батьками – це дуже добре, але, скажімо, дружини у змішаних турецько-українських шлюбах починають відчувати себе покинутими, обділеними в любові, увазі, з'являються і (або) загострюються ревнощі.

КАРАНТИН НЕ СТВОРИВ НОВИХ ПРОБЛЕМ У СІМ'ЯХ

- Що ви можете порадити сім'ям у нинішніх умовах? Що слід робити, щоб пройти цей етап з найменшою шкодою або ж з найбільшою користю для сім'ї?

- Гарне запитання, але відразу розчарую всіх читачів. Карантин не створив проблем, яких не було до цього. Усі проблеми, які виплили на поверхню, зародилися задовго до карантину. Через те, що ми замкнені, обмежені у можливості виходу назовні і спілкуванні з кимось поза домом, багатьом довелося переглянути бюджети, – загострилися існуючі проблеми. Усе це ми відчували і до ізоляції. Завдання наразі для кожного – шукати першопричину не в карантині, не в тому, що уряд винен чи хтось ще. Якщо не влаштовують стосунки зі свекрухою, чоловіком, рідними, то вони не влаштовували і до карантину, просто зараз претензії активувалися і накрили, як сніжний ком.

Раніше через зайнятість люди в парі співіснували, перебуваючи на одній території обмежену кількість часу. Це було терпимо. На карантині все вилізло назовні. Те саме – у відносинах з дітьми. Немає сенсу списувати все на карантин... Зникає ця «паличка-виручалочка»: ось карантин закінчиться, життя повернеться на круги своя – і все пройде. Не пройде воно саме, на жаль, навіть може загостритися. І навіть гірше. Коли «кордони відкриють», є ймовірність, що людям захочеться розбігтися, розлучитися – і якомога швидше. З цієї причини у Китаї, наприклад, стався «бум» – значно зросла кількість розлучень після карантину. Те саме може чекати і нас, в Україні, Туреччині, у будь-якій іншій країні.

- Так що ж слід робити, щоб цього не сталося?

- Уся психотерапія починається з того, що людина погоджується і визнає, що у неї є проблеми, що їй не здалося. Це завдання номер один. І коли я це прийняв або прийняла, то далі вирішую – що з цим робити. Можна виправляти. Приміром, при бажанні зберегти сім'ю, – обговорювати з людиною ситуації, поділитися своїм бажанням зберегти сім'ю, знайти спільні інтереси, обговорити моменти, які не влаштовують. Ніколи не буває в парі, що одного все не влаштовує, а другий живе в ідеальних умовах. Зазвичай в парах взаємодоповнюючі претензії. Для такої розмови не обов'язково йти до психолога або психотерапевта. Якщо ви двоє психологічно зрілі і здорові, ви можете це обговорити.

- З батьками, напевно, не так все просто узгодити, їм не обійтися без нашої допомоги та піклування.

- Все вірно. В цій ситуації, коли батьки у групі ризику, наше завдання - їх берегти. Тут важливо запитати дружину або чоловіка про ставлення до допомоги батькам, розповісти про своє бачення, як це відбуватиметься. Це важливо, тому що коли ми щось чекаємо і знаємо, що станеться, ми цього не так боїмося. Ми маємо час психологічно до цього підготуватися. Тому слід спільно планувати і узгоджувати поїздки до батьків, і всі інші справи. Приміром, один з подружжя їде до батьків або в інших справах тричі на тиждень, другий може в цей час зв'язатися зі своїми батьками, спілкується з подругами онлайн, приділяє час собі коханій. Це не буде несподіванкою і згладить ситуацію.

ГАРНИЙ ЧАС ПОДОРОСЛІШАТИ І ВЗЯТИ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

- Виходячи зі сказаного, можемо зробити висновок, що карантин нам дає час для вирішення тих проблем і питань, які накопичилися раніше. Але, як показує минулий місяць, це далеко не так...

- Ця всесвітня пауза – гарний час для того, щоб зрозуміти, які взаємовідносини в сім'ї. Або їх варто, на жаль, припинити, або ж можна вивести на кардинально новий рівень. Якщо ж у процесі виявиться, що в парі обидва або хтось один ще є недостатньо дорослою особистістю, карантин – це гарний період подорослішати, взяти відповідальність за себе, своїх дітей, партнера в шлюбі, батьків. Дорослість – це відповідальність за іншого у сім'ї, а не тільки за себе.

Важливо пам'ятати, що ви налагоджуєте свої зв'язки з іншими. Робіть це лише у тому випадку, якщо ці зв'язки та їх налагодження потрібні. Карантин – це не гонка з виведення сім'ї на рівень 3.0. Мовляв, давай реанімуємо наші стосунки, зробимо це швидше, не за три тижні, а за два. Ні, це так не працює. Не ставте собі цілі ні в сім'ї, ні в інших справах зробити п'ятирічку за карантин.

- Що тоді працює? Можете назвати «три кити» для поліпшення мікроклімату в сім'ї, гарних взаємовідносин і особистого психологічного комфорту?

- Перше і найголовніше, як не дивно, – це особиста територія. Зверніть насамперед увагу на те, наскільки дбайливо ви ставитеся до особистої території іншого. Це і про особисті речі, про улюблені предмети, про звичне місце відпочинку і прийому їжі. Наше завдання – зберігати спокій і оберігати особистий простір, у т. ч. в дрібницях, таких, як улюблена чашка, плед або крісло. Не провокуйте занепокоєння у дрібницях, які не важливі для вас, але є основою передбачуваного і звичного світу іншого. Друге – це особистий час. Кожен з нас потребує часу на самоті, і на карантині ми це можемо забезпечити лише домовляючись про час, коли кожен з нас може побути наодинці з самим собою. Необхідно відкрито говорити про бажання побути на самоті, наодинці зі своїми думками, почуттями, переживаннями і навіть страхами, і дуже важливо, щоб сім'я, оточення погоджувалися. Це про повагу особистих кордонів.

Третє і дуже важливе – спільне проведення часу. Це настільні ігри, перегляд ТБ, обговорення переглянутого (тільки, будь ласка, не політичні новини), віддайте перевагу сімейним фільмам. Якщо є можливість, перенесіть активності на свіже повітря.

І ще один, дуже важливий момент в парі – виділяти час тільки для двох, коли немає поруч дітей, бабусь-дідусів. Цей час треба створювати штучно. Якщо ви на карантині сидітимете і чекатимете, коли він прийде, то він не прийде ніколи. Ваш партнер про це не здогадається, тим більше, якщо він або вона сильно панікує під час карантину, хвилюється через проблеми, що загострилися. Зробіть перший крок і організуйте цей час, це піде на користь вашим стосункам.

ДАВНІ ОБРАЗИ І РОЗБІЖНОСТІ КРАЩЕ ВІДКЛАСТИ НА ПОТІМ

- А що, якщо розбіжності, образи вже проявилися і призвели до конфлікту і напруги?

- Застарілі образи, які розкрилися у вас на карантині, не мають за вами постійно ходити, «сидіти» разом за столом і «спати» поруч. Або поговоріть прямо зараз і поставте крапку, або відкладіть їх до часів після карантину, коли буде можливість звернутися до психолога або психотерапевта.

Якщо образі багато років, вона може бути сильнішою за вас. Але головне, щоб людина регулювала свою поведінку, брала відповідальність за неї. Ви можете керувати своїми психічними реакціями, а не вони вами, навіть коли зашкалює адреналін і норадреналін. Кожен з нас і є тією людиною, яка може себе підтримати і заспокоїти, не чекаючи допомоги ззовні. Коли приходить розуміння, що не страх і паніка керують мною, а я керую цими ситуаціями у житті, тоді я можу зробити набагато більше, ніж навіть здогадуюсь. Тоді ми можемо навіть стати супергероями, хоча б для самих себе.

- Ми дуже детально обговорили ситуацію з сімейними парами, а що робити тим, у кого власного простору, часу для усамітнення – у надлишку. Я про тих, хто наодинці коротає карантинні будні. Що можете їм порадити?

- Якщо ви опинилися наодинці тривалий час, то раджу насамперед подумати, для чого це «наодинці» вам потрібно. Насправді люди, які знаходяться у постійному пошуку стосунків, від цього дуже втомилися. Часто запитують: коли ти нарешті вийдеш заміж/одружишся, народиш дитину тощо. Зараз можна зробити паузу.

Зверталися до мене, зокрема, і клієнти з Туреччини з приводу втоми від того, що треба постійно налагоджувати якісь соціальні зв'язки. І мова йде не обов'язково про романтичні стосунки.

Тому карантин, якщо подивитися на нього зі спокійної позиції, видихнувши, відповівши на запитання: для чого я можу це використовувати - найперше, це відпочинок. Карантин наодинці – це привід подумати, куди прямувати далі. І в освіті, і в роботі, і в інших сферах. Коли нас усіх зупинив світ і ситуація від нас не залежить, відкриваються безмежні ресурси. І відповідь на запитання: для чого мені ця зупинка, що я можу зробити з користю для себе, може змінити життя на краще.

З іншого боку, людина – це соціальна «тварина», стадна. Тому, якщо все-таки не вистачає спілкування, використовуйте усі можливі програми та гаджети. Це не замінить особистого спілкування, але все ж краще, ніж нічого. Просто поговорити без колишнього поспіху з другом, влаштувати посиденьки за кавою онлайн, що раніше було недозволеною розкішшю, тепер стало доступним.

Карантин – це імпровізоване ув'язнення, і цінність свободи відчувається в рази більше, ніж коли вона доступна повною мірою. І це не тільки про свободу переміщення, це і про свободу спілкування. Якби нам ще обрізали мережі, повірте, ми б її дуже швидко оцінили. На щастя, коронавірус не передається онлайн. І це великий бонус для усіх нас.

НА ДИСТАНЦІЙНОМУ НАВЧАННІ БАТЬКАМ КРАЩЕ НЕ ГРАТИ РОЛЬ ВЧИТЕЛІВ

- Діти і карантин – ще одне дуже актуальне питання, особливо дистанційна освіта. Як, залишаючись з дітьми, дотримуватися балансу: вчити і повчати, але при цьому мотивувати до навчання?

- Дистанційна освіта – це не щось нове, інопланетне. Мої діти, яким зараз 9, 14, 17 років, – на дистанційній освіті сім років. Ця форма навчання передбачає особисту відповідальність дитини за її результат. Цілком дорослий підхід: я отримую оцінку, яку я заслужив. Дистанційна форма не передбачає відповідальність батьків за весь процес, їхнє завдання – організувати. Вчитель відповідає за інформацію, учень – за її засвоєння, батьки – за організацію. Що сюди входить. Найперше, це окреме місце для занять, – не ліжко, не те місце, де постійно хтось ходить або чимось займається. Це кабінет, окрема кімната для занять. Також потрібен пристрій, на якому учень займається, і це не телефон – зі смартфоном неможливо повноцінно вчитися. Процес має бути комфортним і зручним.

Ще одне – батьки мають стежити за режимом. Займатися онлайн вдвічі складніше, особливо якщо дитина ніколи цього не робила. Перерви між заняттями мають стати довшими. Звичайно, шкільний розклад не змінити, але слід підійти з урахуванням всіх особливостей.

У нас же батьки звикли нести відповідальність за оцінку, яку отримала дитина, грати роль вчителя. Батькам важливо не ставати вчителями для дитини. Це не заборонено, якщо вам це подобається і є час, а особливо, якщо ви вмієте, але в принципі, вчителям краще вчити, батькам – виховувати та надавати підтримку.

- Багато фахівців одним з недопрацювань батьків називають відсутність контакту з дитиною, розмов по душах. Саме час цим зайнятися... Які теми варто піднімати зараз?

- Справді сприятливий час. Але тут, знову ж таки, важливо не перестаратися. З дітьми можна обговорювати будь-які теми, в залежності від віку: про те, як мити руки, щось готувати або навіть про секс. При виборі теми для розмови важливо, щоб дитина була готова за віком, а батьки – психологічно. Також важливо, щоб батьки володіли інформацією з обговорюваного питання. Корисно детально обговорити і навіть програти ситуації, які відбуватимуться після виходу з карантину. Карантинні обмеження пом'якшать, але питання – як правильно носити маски, дотримуватися дистанції, як діяти у різних ситуаціях – не втратять своєї актуальності, навіть навпаки.

Важливо розуміти, що карантин обмежив фізичні пересування, але зробив акцент на інших цінностях нашого життя. Не так важливо, яка кількість ганчір'я у шафі, як те, які стосунки у тебе в сім'ї. Це чудовий час для переоцінки цінностей. Карантин закінчиться, кордони рано чи пізно відкриються, ми почнемо подорожувати, тому зараз є час, щоб будувати плани, змінювати щось у своєму житті.

На карантині два шляхи: лізти на стінку в надії вибратися або використовувати карантин і вихід із нього як ресурс, час для перегляду життя, свого роду прибирання, після якого ми залишимо найцінніше або посилимо те цінне, що вже маємо.

Ольга Будник, Анкара

Фото з особистого архіву Алесі Бивалькевіч