«Між нами». Український психологічний трилер у стилі «нуар»
Це історія про двох жінок, які зустрічаються й змінюють життя одна одній
В Україні завершилися зйомки першого вітчизняного фільму, знятого у жанрі психологічного трилера.
Це буде дебютна повнометражна кіноробота режисерки Соломії Томащук, яка має назву «Між нами».
«Крайня» знімальна зміна завершилася 21 серпня, але я все ж встигла побувати просто в гущині кінопроцесу.
Пізній вечір. Строкате оздоблення недорогого ресторану на лівому березі Києва. Красива жінка з втомленим обличчям. Зайвий келих. Випадкове знайомство і... реальна бійка посеред столичної вулиці.
Я втрапила саме на «екватор» зйомок. І хоча це була зміна, де фільмувалася не основна сюжетна лінія, а лише нічний епізод, та хіба наше життя не складається з суцільних випадковостей?
Поки змучена життєвими негараздами лікарка Анна перевтілювалася у сповнену енергії актрису Ірму Вітовську, я розпитала у режисерки та співсценаристки – про що ж буде її новий фільм?
Соломія Томащук, режисерка, співсценаристка:
- Це історія про двох жінок, які зустрічаються й змінюють життя одна одній. Героїня актриси Насті Пустовіт Саша входить у життя Ані (яку грає Ірма Вітовська) – і кардинально трансформує його.
Наша головна героїня впродовж усього фільму шукає собі сім’ю. (Я не скажу, що Ірма у нас займає другорядну нішу. Другорядні – це в основному чоловіки, які є в їхньому світі, а вони обидві головні).
Вона шукає і знаходить собі й батька, і матір – нехай ця родина штучна і створена різними методами – і негативними, й позитивними. Але в кінці вона щаслива.
- То буде трилер з хепі-ендом?
- Не зовсім. Можу сказати, що для героїні буде внутрішній хепі-енд, але не зовнішній.
«Між нами» позиціонується авторами, як перший український фільм у жанрі психологічного трилеру. Соломія уточнила, що напевно вже були спроби українських режисерів у цьому жанрі, але вона не буде їх коментувати, оскільки, коли бралася за фільм, їй було важливо вивчити досвід іноземних режисерів, історичні напрямки жанру і зробити класичний психологічний трилер.
- Не знаю наскільки це вдасться (сміється). Спробуємо.
- То на кого з іноземних режисерів орієнтувалися?
- Я напевно так не відповім, але можу назвати режисерів, які мені дуже подобаються в цьому жанрі: звичайно, Хічкок, і один з моїх улюблених взагалі режисерів – це Кроненберг. Якщо нам вдасться хоч трохи наблизитися до таких геніїв, то це буде добре.
- Немає побоювання, що будуть порівнювати з кимось?
- Якщо будуть порівнювати з якимись хорошими роботами, то я буду рада!
До свого першого повнометражного фільму Томащук зняла кілька короткометражних стрічок. Одна з найбільш серйозних робіт – її дипломний фільм – трагікомедія «Бідні люди». В головній ролі зіграв покійний Тарас Денисенко. Фільм об’їздив багато фестивалів.
Після того був уже більш експериментаторський фільм під назвою «Правила гри». Він навпаки – не був на фестивалях, тому що зараз авторка пише з нього наступний повний метр.
«Знявши короткий метр, я зрозуміла, що цій історії тісно в 20 хвилинах. І зараз буду подавати його в Держкіно та на різні іноземні пітчинги. А останній короткометражний фільм, який ми робили за підтримки Держкіно – антиутопія «Йди по воді».
Також я була сценаристом проєкту «Поламані», який зараз отримав фінансування на 13-му пітчингу, і можу сказати, що мені зараз писати короткі метри досить тісно, мало часу, щоб розказати якусь серйозну історію», – пояснила Томащук.
Майбутня кінострічка має гарний акторський склад. До речі, цікавий момент, що виконавиця головної ролі Анастасія Пустовіт грала також головну роль у дебютному повнометражному фільмі «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк.
- Цікаво, чи ви одразу бачили актрис Вітовську й Пустовіт у головних ролях?
- Інтуїтивно, так. Коли я писала, то дуже хотіла Ірму Вітовську на роль Ані. І була дуже рада, коли ми зустрілися, поспілкуватися, і вона сказала, що хоча це й незвична для неї роль, та вона хоче себе спробувати.
А от коли писала роль Саші, то зразу знала, що у нас буде грати Настя Пустовіт. Я вже з нею працювала, ми добре знайомі, я знаю її психологію, її тип, і писала під неї цю головну героїню, розповіла режисерка.
Події фільму відбуваються в сучасному Києві, й якісь локації будуть точно впізнані глядачами.
«Це абсолютно київська історія, хоча я сподіваюся, що фільм буде цікавий не лише в Україні, а й у Європі. Тут багато тем, які пронизують стрічку. Це й насилля в сім’ї, й жіноча дружба, і головне – історія, що таке є сім’я, і наскільки ми можемо переступити рамки моралі та чогось етичного заради когось», – додала вона.
Ось і Ірма Вітовська вже переодяглася і також готова розказати про свою роль.
Ірма Вітовська, актриса:
- Моя Анна – лікар-гінеколог у дорогій київській клініці. Назва «Між нами» цілком розкривається у стрічці – це таємниця «між нами» – між всіма. Такий собі ланцюжок таємниць.
Героїня Насті Пустовіт має більше проблемних історій, аніж моя. У неї взагалі відсутня родина, чи то практика ідеальної родини. Вона потерпає від різних життєвих викликів, її історія більш експресивна і змушує шукати в моїй героїні «подушку», в яку можна виплакатися.
Між нашими героїнями все дуже неоднозначно, буває, що виходи з тупика зовсім не стандартні. Але саме в цих точках ми вимушено входимо в трилер, самі його закручуємо.
Я адвокатую свого персонажа, хоча, мабуть, буде багато питань до того, чи правильно вона чинить.
Є дуже цікаві штуки, не знаю, як то все змонтують, але має все скластися. Дебют ніколи не можна прогнозувати, та й будь-який фільм навіть сталого режисера. Сподіваюся, що Соломії все вдасться.
У мене є складні сцени. От, одна з них сьогодні вночі. Вона для мого персонажу є поворотною.
- Соломія сказала, що у фільмі порушується проблема насилля в родині?
- Тут ця історія не основна, але вона детонуюча. Головна героїня – жінка, яка тривалий час перебуває в певній «капсулі» і не може вирватися з неї через різні обставини.
Я трошки обізнана в темі насильства, бо співпрацювала з поліцією проти домашнього насилля «Поліна», яка займається жінками, котрі потерпають у родині від насилля сексуально, морально, економічно, чи в будь-якій формі.
Насправді у нас дуже багато жінок потерпають, терплять і виживають… Коли мене запросили поїздити з бригадами поліцейської програми реагування на домашнє насильство, я була шокована тією кількістю різного насильства, не тільки фізичного, а й психологічно, з яким стикаються жінки в Україні.
У цьому фільмі це не основна проблема, але вона є для героїні початком шляху до звільнення.
У нас дуже хороша акторська група: тут і Дмитро Сова, і Женя Ламах, який грав у «Черкасах».
Мого чоловіка грає дуже хороший актор Євген Єфремов. Для мене дуже важливо – партнери по майданчику. А з Настею (Пустовіт – ред.) мені взагалі легко абсолютно.
- Ви з Настею, мені здається, маєте стати талісманами успіху цього фільму, бо кожна вже має подібний «магічний» досвід: Пустовіт для Нікітюк, а ви – для дебютної стрічки Антоніо Лукіча «Мої думки тихі».
Бажаю, щоб «Між нами» став ще однією намистинкою у вашій особистій скарбничці й у скарбниці українського кінематографу.
- Постараємося! Краще – для українського кінематографу, а ми, як ті гвинтики прикладемося, дай боже, потягнемо!
Актор, який грає чоловіка Анни, має прибути на майданчик після опівночі, а поки його немає, до жінки активно залицяється інший – у виконанні Романа Мацюти.
- Мене запрошували на роль чоловіка Анни, але затвердили на роль іншого епізодичного персонажу. Я такий собі мужчинка, без поганих намірів, просто відпочиваю в ресторані, бачу вродливу жінку приблизно свого віку – і вирішую з нею познайомитися. Мій герой напідпитку, вона напідпитку, він не знає, що її систематично зраджує чоловік, через що вона доведена до відчаю і вже схиляється до чарки.
Вона на межі. Аж тут виникає такий епізодичний персонаж, який їй пропонує: «Мала, я самотній, ти самотня. Хочеш я тебе на машині покатаю? Давай утнемо разом якусь авантюру?». І начебто нічого поганого він не пропонує і вона вже майже погодилася, але на вулиці вони стикаються з молодиками, серед яких – її син. Сину це дуже не сподобалося. І цей бідний чоловік потрапив «під роздачу», його добряче відгамселили, – розповів про свого персонажа актор.
- Роль випадковості, яка може все життя змінити?
- Так, нічого не віщувало біди, але вийшло все погано. І таких ситуацій дійсно багато в повсякденному житті людей.
Фільм будується на побутовому сюжеті, навіть побутовій трагедії, я б сказав. Де є перехрестя доль людей, виникає побутовий конфлікт, на тлі якого коїться вбивство.
На рівні сценарію, який ти читаєш, і того, що виходить після виходу стрічки, можуть бути зовсім різні історії.
- Ви весь сценарій читали? Коли актора запрошують на невеликий епізод, він має ознайомитися з повним текстом?
- Я запрошувався на основну роль, тому я читав. Мене не затвердили, я зіграю епізод. Це нормальна ситуація у світі кіно. Я вже давно звик, коли на 20 «ні», ти точно маєш одне «так». Спочатку, коли ти молодий, – це стрес. Потім звикаєш, бо тебе постійно запрошують на проби, проби, проби.
Зараз після карантину, слава богу, ожив кінопроцес. Хотілося, щоб не було більш таких затримок, це б’є і по фінансовій складовій, і по психологічній.
- Де комфортніше грати – у психологічному кіно чи у більш легкому за жанром?
- От за жанром мене затвердили на комедійну роль. Взагалі я, як правило, граю характерних персонажів. Це або брутальні чоловіки, або якісь кримінальні особистості.
- І наскільки ці герої схожі на вас?
- Щось таке є (сміється). Мене часто запитують: як тобі вдається так правдиво грати кримінальних персонажів? Кажу: в мене так склалося життя, що я, коли був студентом у лихі 90-ті, я кілька років працював музикантом у ресторані. Я таких людей особисто знав, і нічого мені вигадувати не доводиться!
Мацюта почав зніматися в кіно вже у досить дорослому віці, коли отримав першу головну роль у серіалі «Ментівські війни. Київ», йому було вже 38 років. Після того активно знімається в серіалах і кіно.
Скоро вийде військова драма «Вузький міст», яка розповідає про актуальні події, що відбуваються на сході України й які відбувалися в 1993 році в Абхазії. Це фільм про кохання, що пережило дві війни. В основі сюжету – життєва історія мого героя, яка триває впродовж 20-ти років.
Також він грав у двох коротких метрах: «Сказ» Марисі Нікітюк і «Об’єктивно» Віктора Придувалова.
«Сподіваюся, що мій персонаж у стрічці «Між нами» теж вдасться і він впишеться в задум режисера та сценариста», – говорить актор.
Людина-«око» всього процесу, який відбувається на знімальному майданчику – оператор-постановник – його ніхто не бачить, але без нього жодним чином нічого в кіно не відбувається. А в даному випадку оператор ще й співсценарист – Юрій Дунай, працював з Соломією Томащук над її дебютним коротким метром і ось зараз вони знову чаклують над уже великим кіно.
- Нинішній фільм дуже цікавий за жанром. Для мене, як для оператора, і для Соломії, як режисера, важливо дотриматися стилістики: знайти візуальні рішення, створити їх, витримати атмосферу, жанровість. А це не просто, тому що у нас не так багато українських трилерів, але є приклади зарубіжних колег, американців у першу чергу. Багато речей довелось опанувати, тому що для мене багато в чому були нові завдання.
У нас буде досить динамічний монтаж, мови про довгі плани не йде. Будуть однокадрові історії, але вони теж будуть вирішені динамічно, оскільки, в першу чергу, це повинно бути виправдано драматургією, стилем і працювати на ідею та візуальне вирішення. Ми так знімаємо не тому, що це модно, а тому, що таке візуальне вирішення підкреслює певний режисерський і сценарний задум, – розповів Дунай.
У фільмі буде небагато спецефектів і комп’ютерної графіки. Все, що робиться – робиться наживо. Всі ефекти з кров’ю – також, сміється оператор.
Кіно буде в стилі «нуар» – а це, в першу чергу, колористика, певне світло, контрастне вирішення, співвідношення освітлених і не освітлених об’єктів у кадрі. І над цим творцям доводиться багато думати, щоб усе працювало від кадру до кадру, від сцени до сцени.
- Юрію, вже майже стемніло. У фільмі буде багато нічних зйомок?
- У нас є нічні події. Але ми потрапили на період, коли досить короткі ночі. Тому в інтер’єрі ніч ми будемо робити за допомогою чорної плівки і темних фільтрів, з цим простіше. А екстер’єрна, натурна частина сьогоднішньої зміни буде на тлі природної ночі.
Це вже 5-й повний метр, який зняв Дунай. Останній великий фільм – «Черкаси». До цього були дві роботи з Валентином Васяновичем «Звичайна справа» і «Креденс». Потім – робота з Георгієм Фоміним над фільмом «Шлях мерця».
Останній (або «крайній», як зараз популярно говорити, щоб не зурочити) знімальний день буде 21 серпня, далі монтаж і постпродакшн. Стрічка вийде в широкий прокат у 2021 році, а то й на початку 2022-го.
Подробиці про період життя фільму після зйомок і до показу мені розповіла продюсерка Поліна Герман. Але розпочали ми аж із періоду до зйомок, адже у цього кіно від початку непроста доля – йому довелося аж двічі відбиратися на пітчингу.
- Так це був один із найскладніших пітчингів – 11-й (тоді саме прийшов новий міністр культури). Ми вже пройшли до другого туру, а Бородянський вирішив скасувати результати цього конкурсу для всіх і переглянути їх. Цей момент був для нас дуже хвилюючим. Тобто, нас двічі перевірили і двічі відібрали.
У травні ми подалися, в липні знімали тизер, потім захищалися, потім чекали на результати і ось, нарешті в жовтні другий раз нам сказали: «Ви переможці. Далі – процес підписання договору, збору команди і початок підготовки до зйомок. Потім карантин, ми заморозилися, і ось, власне, нарешті знову перебуваємо в процесі, розповіла продюсерка.
- Для якої аудиторії цей фільм?
- Думаю, що це скоріше молода жіноча аудиторія «16+». Хоча у нас дві головні героїні й вони різного віку.
Кіно повинно нести змісти, підтексти і відкладатися в голові у різного глядача, щось змінюючи в їх свідомості. Так, у героїні Насті Пустовіт цільова аудиторія – це молодь. А Ірми Вітовської – це доросле покоління, це вже жінка з дорослим сином, відповідно її героїня привабить іншу цільову аудиторію.
Мені здається, що всі, хто любить жанр трилер, будуть із задоволенням його дивитися – і чоловіки, й жінки.
- Поліно, ви говорите «16+», бо припускаєте, що можуть бути обмеження? Там є такі сцени?
- Це вирішує Державне агентство з питань кіно, коли фільм вже готовий – у них є спеціальний відділ, який передивляється фільми і видає прокатне свідоцтво. Цілком може бути, що це «12+», «14+», або «16+». Буде залежати від того, наскільки прискіпливо розцінять деякі наші сцени, бо у нас справді є деякі, напевно, не дитячі.
Я говорю умовно «16+», тому що для того, щоб зрозуміти всі сенси, які закладені в сценарії, й які хочуть передати режисер і оператор, треба бути вже в певному віці.
- У кінострічки 100-відсоткове державне фінансування?
- Так, це дебют, а дебюти завжди 100% фінансуються. Бюджет фільму – 11 мільйонів 200 тисяч гривень.
- Велика команда працює?
- Нормальна (сміється). Є всі необхідні люди, зайвих немає. В карантин ще й намагалися мінімізувати, але якщо є необхідність добрати, наприклад, техніків, на якісь складні технічні зйомки, то потроху добираємо.
Також ми приділили значну увагу музичному оформленню фільму. Саунд-трек для нас пише відомий київський гурт «Вагоновожаті». Вони знімалися й у самому фільмі, там буде одна сцена – відкриття ресторану. Музично фільм буде досить сильний – музика гратиме значну роль у посиленні психологізму.
Восени почнеться постпродакшн, а потім фільм житиме фестивальним життям протягом року. Бо якщо ти хочеш брати участь у міжнародних фестивалях, ти маєш до прокату пройти цю історію. Ми будемо відправляти стрічку на різноманітні кінофестивалі: де нас відбиратимуть, там і будемо брати участь, їздити, представляти фільм. А в 2022-му або в кінці 2021-го будемо виходити в український прокат.
Сподіваємося, фільм буде цікавим і фестивалям, і в прокаті. Це нормальна амбіція: коли ти знімаєш кіно, ти ж не хочеш, щоб воно стояло на поличці, тому будемо робити все можливе, щоб усе склалося, – резюмувала продюсерка.
Був уже пізній вечір, коли я, наговорившись з усіма причетними, роздивившись декорації й поспостерігавши за роботою наших прекрасних українських акторів, поїхала зі знімального майданчика. А вони всі ще лишилися до третьої години ночі створювати для нас магію кіно.
Зараз зйомки вже позаду, і тепер (як сказала мені по секрету Соломія Томащук) вони всією групою поїдуть з Києва десь тихенько монтувати. Тому що наразі потрібно ще більше зосередитись і сконцентруватися – монтаж буде дуже складний через розмаїття цікавих прийомів, звукорежисер матиме багатенько кропіткої роботи, та й робота з кольором вимагатиме особливої уваги. А ми чекаємо на появу нового українського психологічного трилера – і це «Між нами».
Любов Базів. Київ
Фото Геннадія Мінченка