Михайло Кравчук. Алгебраїст на золотокопальні

Проєкт "Калиновий к@тяг" продовжуємо розповіддю про замордованого на Колимі українського математика-генія

Ну й нехай минуло дев’ять місяців, як смертельно хворого зека табірний лікар звільнив від робіт у копальні Мальдяк Західного гірничопромислового управління тресту “Дальстрой”? План є план. 9 березня 1942 р. наглядачу також було байдуже. Згідно з заявкою від дирекції шахти, у штреки мала спуститися чітко визначена кількість робітників. І вже померлого засланця вранці, 9 березня 1942 р. тричі бив металевою палицею наглядач, бо №238943 не ворушився і до роботи не квапився. Про це згодом свідчив сусід по нарах М.Попов, котрий знаходився в бараку «Інвалідне містечко» у поселенні 23-й кілометр Сусуманського району Магаданівської області.

Такою стала остання з відомих адрес видатного українського математика, академіка АН УРСР (1929), доктора фізико-математичних наук (1924), професора Київського політехнічного інституту Михайла Пилиповича Кравчука. Три роки важкої фізичної праці – попервах, навіть відбійником! – постійного виснаження, тортур. У кого вистачить сил, коли пайку відбирали урки? Тоді як запалення міокарда прогресувало, хворе серце відмовляло, а ходити ставало, знай, важче.

6 червня 1941 р. виснаженого ув’язненого табірний фельдшер поселення «72-й кілометр», одного із найсуворіших таборів системи ГУЛАГу, звільнив від робіт у гірничому управлінні, а 23 лютого 1941 р. як інваліда направив на стаціонарне лікування. Інші лагерники просто дивувалися. У бараку на клаптиках паперу смертельно хворий академік затято писав дивні формули, радів у листі до дружини, що він нарешті розв’язав формулу всього свого життя, але щовечора здавав нотатки табірному начальству – лише за такої умови генію дозволялося займатися математикою. Отже, 9 березня 1942 р. безглуздо репресований радянською владою навчатель та мудрий дорадник всесвітньо відомих – у майбутньому – конструкторів ракетної та космічної техніки, академіків Архипа Люльки, Сергія Корольова та Володимира Челомея, пішов у небуття. Ще й битий залізними палицями.

Що вертухаї (арго – “конвоїри”) на Магадані робили із “відпрацьованим матеріалом” у золотокопальні Мальдяк, назва якої з евенської мови означає “знищувати”, “вимирати”? У буденному звіті до Москви зазначалося:

- Ми, що нижче підписалися, черговий комендант т.Кузнєцов, начальник санчастини т.Красовська Т.М. та староста в/з Борисов склали цей акт про те, що 13 березня ц.р. похований померлий 9 березня в/з Кравчук Михайло Пилипович, о.с. №238943, закопаний на глибині 1,5 м головою на захід, від відрядження 1250 метрів на північ.

До кінця зими із п’ятисот в’язнів табору Мальдяк до весни дожили 100 чоловік.

*   *   *

Майбутній “романтик математики”, самобутній “поет чисел” Михайло Пилипович Кравчук народився 27 вересня (9 жовтня) 1892 р. у селі Човниці Ківерцівського повіту Волинської губернії в родині землеміра.

Його батько, Пилип Йосипович Кравчук (?-1920) православного віросповідання, виріс біля землі, у родині Йосипа Кіндратовича Кравчука, кращого у краї коваля та механіка, котрий сина вивчив аж у Москві – на відділенні лісознавства Петровської землеробської та лісової академії (нині – Російський державний аграрний університет – Московська сільськогосподарська академія імені К.А.Тімірязєва). Як стверджував сам син:

- Впливи батька та його брата-коваля справили з дитинства мої інтереси... у напрямі знань точних та технічних.

Мати, Фредеріка Адельфіна Фрідріхівна, або як її переіменували на селі – Адельфіна Йосипівна, служила гувернанткою, а з Пилипом Йосиповичем познайомилась у роз’їзді Полиці Волинської губернії (тепер – село Рафалівка Володимирецького району Рівненської області). Німкеня лютеранського віросповідання, була вона жінкою доброю, чуйною, освіченою: володіла кількома іноземними мовами, рахуючи німецьку, французьку, італійську, польську, російську, зналася на світовій літературі, історії, прекрасно грала на фортепіано. Усе життя у низькій під соломою хаті вона присвятила вихованню власних дітей: Вікторії (1888-?), Костянтина (1890-1938), Михайла та Єви (1896-?).

Початкову освіту Михайлик здобув удома. Як пригадувала Анастасія Соколюк (1888-1973), яка, змалку осиротівши, три роки виховувалась у родині Пилипа Йосиповича та Адельфіни Йосипівни у Човниці:

- У сім’ї спілкувалися винятково українською мовою, хоч мати навчала дітей і польської, й французької, й німецької, привчала до порядку та дисципліни. Михайло ріс дуже рухливим і веселим хлопчиком.

У хаті було завжди весело й гамірно. Чарівна природа, народні пісні, дивовижні легенди будили душу, формували гострий розум майбутнього науковця.

*   *   *

У 1901 р. разом із батьками Михайлик переїхав до Луцька, це – за 20 км від Човниці. У дев’ять років (1901) хлопчика зарахували до підготовчого класу Луцької приватної чоловічої гімназії, що знаходилася у будівлі колишнього бернардинського монастиря на Театральному майдані. Розгледіти талант і розвинути математичні здібності вихованця вдалося викладачам математики – В.Волковичу й А.Купріянову, які зацікавили гімназиста точними науками.

Повний курс навчання юнак закінчив у 1910 р. й отримав золоту медаль. Саме у місті над річкою Стир хлопець свідомо засвоїв абетку патріотизму; на Західній Волині, наприклад, “Просвіта” мала 134 філії, а ще українством турбувалося товариство імені Петра Могили. Путь у житті Михайло Кравчук давно і свідомо обрав, а влітку 1910 р. вступив на фізико-математичний факультет Імператорського Київського університету Святого Володимира. Після першої сесії волинянина звільнили від платні за навчання, та ще й стипендію поклали – 50 рублів, бо всі іспити студент склав “весьма удовлетворительно” (“відмінно”). Та за участь у студентському заколоті в 1910 р. у жандармському управлінні на першокурсника завели так звану зелену картку, що свідчило про його неблагонадійність.

На початку ХХ століття в Київському університеті працювало чимало непересічних математиків, а саме: В.П.Єрмаков, Д.О.Граве, Г.В.Пфейффер, Б.Я.Букрєєв та інші. Та виключно сухарем здібний студент не став. Ні, він брав якнайактивнішу участь у роботі наукових семінарів із теорії груп, теорії ідеалів, теорії еліптичних функцій, але, разом із тим, упродовж усього життя Михайло Кравчук надихався ідеями національного відродження. Любив студент відвідати вечір в Українському клубі на вулиці Великій Володимирській, 42. Або у Лук’янівському народному будинку на Дегтярівській вулиці, 5, де український театр під керівництвом Михайла Старицького ставив вистави, а ще там відкрився перший у Києві кінозал. Бачили юнака також на засіданнях Київської студентської української громади. Тобто скрізь, де йшлося про культурне відродження української нації. Це стосувалося як організації наукових гуртків, систематизації української наукової термінології, так і заснування українських кафедр при університетах тощо.

Через чотири роки Михайло Кравчук закінчив Київський університет з дипломом І ступеня (із відзнакою), а 12 грудня 1914 р. отримав документ №57172. Творець першої математичної школи в Україні, професор Дмитро Олександрович Граве (1863-1939) вважав випускника, котрий завжди брав активну участь у його математичних семінарах, одним з найталановитіших учнів і рекомендував залишити при університеті як професорського стипендіата, аби той підготувався до наукової та викладацької роботи.

Коли почалася Перша світова війна і деякий час йшлося про окупацію міста, у січні 1915 р. у зв’язку з евакуацією Київського університету до Саратова Михайло Кравчук переїхав до… Москви. Богемні клуби та модні салони волинянин не відвідував, а глибше познайомився з московською математичною школою. Після Лютневої революції 1917 р. надія української математики повернулася до Києва. Успішно склавши магістерські іспити, 5 вересня 1917 р. він прочитав першу, так звану пробну лекцію з чистої математики – називалася вона “Про функції, що справджують теорему додавання”, а 19 вересня 1917 р. виступив із першою лекцію з курсу теорії множин і незабаром здобув звання приват-доцента.

*   *   *

Після повалення царату національне відродження і державне будівництво в Україні захопило молодого математика. Він викладав точні науки в Київських гімназіях – Першій та Другій, в Українському народному університеті. Дівчата просто закохувалися у вродливого педагога. Про свій захват у щоденнику написала від осені 1917 р. учениця випускного класу 1-ої української гімназії Вероніка Черняхівська (1900-1938), котра стала відомою поеткою, але згинула у більшовицькій катівні:

- Сьогодні після лекції я підійшла до Михайла Пилиповича і спитала щось про тригонометрію. Він сказав, що в підручнику я знайду “дуже цікаві задачі”, але подивився темними м’якими очима так гарно, усміхнувся блискучою усмішкою, що, звичайно, я вибачила йому і тригонометрію, і його улюблені (фі) й логарифми… Взагалі, він надзвичайно гарний і нагадує постаттю Діккенсівських героїв.

25-річного вченого обрали членом комісії математичної термінології при Інституті української наукової мови УАН. Як підсумок інтенсивної праці, у 1919 р. Михайло Кравчук надрукував курс лекцій з геометрії, прочитаних в Українському народному університеті, а трохи згодом – у власному перекладі українською видав популярний підручник “Елементарну геометрію” (1892-1893) викладача математики Воронезького кадетського корпусу Андрія Петровича Кисельова…

Зважаючи на наукові досягнення молодого науковця, Рада Київського університету, розглядаючи питання про ставки, ще 17 вересня 1919 р. ухвалила зарахувати приват-доцента М.П.Кравчука до I групи, зрівнявши його платню з доцентами, і сплачувати щомісяця 1660 рублів основної платні та 600 рублів надбавки – на дорожнечу. Цікаво, що в той самий період приват-доценти: основоположник геохімії, біогеохімії, гідрогеохімії, перший президент УАН Володимир Вернадський, вихованці Д.О.Граве, також математики Борис Делоне і Микола Чеботарьов – були зараховані до III групи з винагородою – 600 рублів основної платні плюс 600 рублів надбавки на дорожнечу. Посаду приват-доцента М.П.Кравчук обіймав в університеті до його закриття у 1920 р.

Як ви розумієте, роки Громадянської війни налаштовували не на чисту математику. Треба було вижити за будь-яку ціну, і М.П.Кравчук, залишивши Київ, виїхав на село, де працював спочатку викладачем, а згодом – директором школи.

*   *   *

Про талановиту молодь Михайло Пилипович Кравчук завжди дбав; у сміливих мріях він бачив, якою має стати сучасна математична школа нової України. Майбутній авіаконструктор, котрий першим у СРСР створив у 1939-1941 рр. двоконтурний турбореактивний двигун (ТРД), – Архип Люлька (1908-1984) ріс звичайним селюком. 11-річного самородка педагог одразу вихопив поглядом, працюючи у 1920-1921 рр. директором школи в селі Саварка Білоцерківського повіту Київської губернії (нині – Богуславський район Київської області). Тут, на Богуславщині, молодий учитель подружився з колегою, викладачем Баришівської соціально-економічної школи, деякий час очільником позашкільного підвідділу Київського губернського відділу народної освіти, а в майбутньому – поетом-неокласиком, професором Миколою Зеровим (1890-1937), з яким знову зустрівся, трохи пізніше, в одному з радянських концтаборів.

Отже, талановитого підлітка із багатодітної селянської родини Михайло Пилипович Кравчук долучив до науки, розвинув хист. І той у 1925 р. закінчив ремісниче училище в Білій Церкві, з другого разу вступив до Київського політехнічного інституту, а в 1931 р. став дипломованим фахівцем. Чи міг він забути ласку професора Кравчука, котрий здібного селюка поселив у себе вдома і з власної кишені стипендію йому поклав? Так виріс піонер розробки та створення турбореактивних двигунів для надзвукової авіації. Під його очільництвом виникло спеціальне КБ, нині – НВО “Сатурн” у м.Рибінську, яке й досі в Росії носить ім’я великого українця Архипа Михайловича Люльки. Тим часом до останнього дня життя портрети Тараса Шевченка та Михайла Кравчука завжди висіли на стіні в московському помешканні генерального конструктора з Богуславщини.

Дочка А.М.Люльки, Лариса Архипівна (1944) пригадувала:

- Ім’я Михайла Пилиповича Кравчука я знала з раннього дитинства… Безсумнівно, Кравчук був не тільки великим Математиком, а й справжнім Учителем, володів Божим даром – знаходити таланти, розвивати їх. Я вважаю, так і батько вважав, що завдяки особливому ставленню М.П.Кравчука до здібних дітей ми маємо найкращі в світі двигуни літальних апаратів. Адже не секрет, що часто здібності не плекаються школою, а навпаки, нищаться нею... Мого тата Михайло Пилипович вирізняв, завжди підтягував. Наприклад, запрошував учня третього класу розв’язувати задачки в п’ятий. Такий метод, напевно, стимулював і маленького Архипа, і старших дітей. Михайло Пилипович випустив зі школи чимало відомих у майбутньому людей.

*   *   *

Інший приклад. По закінченні Першої одеської будпрофшколи молодий муляр Сергій Корольов (1907-1966) у професії міг мріяти, хіба що, про здобуття вищого розряду черепнинника, але якось записався до Товариства авіації і повітроплавання України та Криму (ТАПУК). Своїй появі у вересні 1924 р. у списках студентів механічного факультету Київського політехнічного інституту, що збирався готувати авіаційних інженерів, юнак зобов’язаний саме Михайлові Кравчуку, чиє втручання допомогло подолати бюрократичні перепони. Подальші два роки навчання у вузі математику майбутньому генію космонавтики викладав професор М.П.Кравчук.

Як зазначали сучасні колеги “поета чисел”, зокрема у 1991-2007 рр. ректор Національного університету “Львівська політехніка” Юрій Рудавський (1947):

- І хтозна, чи зумів би стати Сергій Павлович Корольов першим конструктором космічних кораблів, якби не людська участь та ґрунтовна наукова школа академіка Михайла Кравчука.

То не порожні слова. Навіть у таборах, на Колимі, колишній професор підбадьорював студента, майбутнього ракетобудівника. Через фізичне виснаження засуджений №236438 (Сергій Корольов) перебував у тяжкому стані, й урками в таборі вважався гнотом, тобто кандидатом у покійники. Від цинги у 32-річного заступника директора Московського реактивного науково-дослідного інституту випали зуби; це до того, що обидві щелепи генерального Конструктора рік тому були зламані під час допиту, коли слідчий вдарив С.П.Корольова по вилиці повним графином з водою… І ось тоді, у 1939 р. старший більш як на 14 років М.П.Кравчук віддав Сергію Корольову власну пайку і як зек зеку наказав вижити:

- Сергію, ти потрібен майбутній Україні! – Це притім, що за півроку в самого Михайла Пилиповича міокардит спричинив набряки ніг, і 26 березня 1940 р. табірні медики визнали академіка непридатним до фізичної праці із “подальшим етапуванням” на 8-й км, в «Інвалідне містечко».

Приклад третій, хоч і стисло. Глибоко вплинув академік Михайло Кравчук на долю провідного творця “ядерного щита” СРСР, академіка Володимира Челомея (1914-1984), котрий по закінченні Київського автомобільного технікуму в 1932 р. раптом надумав вступати на авіаційний факультет Київського політехнічного інституту. Математику майбутньому творцеві знаменитої “сотки” – міжконтинентальної бойової ракети УР-100, що забезпечила СРСР стратегічний паритет зі США, – викладав наймолодший академік ВУАН М.П.Кравчук.

Окрім іншого, вихованцями Михайла Пилиповича стала плеяда українських математиків, як-то: Олександр Смогоржевський (1895-1969), Юрій Соколов (1896-1971), Йосип Погребинський (1906-1971), Павло Бондаренко (1916-1985) та інші.

*   *   *

Одна за одною публікувалися наукові праці Михайла Кравчука. Низку глибоких досліджень із теорії білінійних форм та лінійних перетворень підсумувала докторська дисертація “Про квадратичні форми та лінійні перетворення”, яку вчений блискуче захистив 14 грудня 1924 р. Це був перший в УРСР захист докторської дисертації, а в 1925 р. 33-річний Михайло Кравчук здобув звання професора.

Потім увагу талановитого математика захопили питання узагальненої інтерполяції. Основні результати наукових досліджень у тій царині він оголосив у серпні 1924 р. на VІІ Міжнародному конгресі математиків (International Congress Оf Mathematicians, ICM) у Торонто, Канада. Тоді вперше у науковому заході взяли участь з-за Залізної завіси радянські математики, а один із них – українець.

За чотири роки український вчений брав участь у VІІІ Міжнародному конгресі математиків, що відбувся у м.Болоньї, Італія, й зібрав 836 науковців із 36 країн. Було заслухано 16 пленарних і 419 секційних доповідей, одна з них – українця. Особисті зустрічі та фахове спілкування з найвидатнішими математиками Старого Світу німцями – Ріхардом Курантом і Девідом Гільбертом, французом Жаном Адамаром, італійцями – Франческо Трікомі, Тулліо Леві-Чівіта та іншими спонукали до нових наукових розвідок. Дорогою додому у 1928 р. Михайло Пилипович завітав до Парижа, де зробив доповідь на конференції Французького математичного товариства (Société mathématique de France, SMF). У науковому світі Європи засяяло нове ім’я – із далекої України.

Із більшістю відомих колег встановилися гарні, дружні стосунки. Наприклад, французький математик і механік, автор багатьох фундаментальних робіт із алгебри, геометрії, функціонального аналізу, диференціальної геометрії, математичної фізики, топології, теорії ймовірностей, механіки, гідродинаміки Жан Адамар (Jacques Salomon Hadamard; 1865-1963) написав у листі до українського алгебраїста:

- Дорогий друже, нарешті одержав обіцяні Ваші наукові праці. Як одна, так і друга приємно вразили своєю новизною. Такі складні проблеми, й такі прості розв’язання! Тільки генію подібне під силу! Не відаю, як довго судилося Вам жити, але що з Вами не сталося б – Ваше ім’я уже навічно записане на скрижалях математичної науки.

Відвідавши Західну Європу, побачивши, чим живе світ, – він переконався; належало на новий рівень підносити національну науку. Без термінології рідною мовою рухатися далі було неможливо. Тож і таку відкриту проблему довелося вирішувати. У другій половині 1920-х рр. підкомісія математичної секції природничого відділу Інституту української наукової мови під головуванням академіком Федора Калиновича (1891-?) та професора Михайла Кравчука уклала тритомний математичний словник.

*   *   *

Одразу понад сто організацій висунули кандидатуру М.П.Кравчука у дійсні члени Всеукраїнської академії наук (ВУАН). Знаменитий учений, 65-річний професор Д.О.Граве у рекомендації щодо колишнього вихованця написав:

- Пропоную громадським організаціям звернути особливу увагу на кандидатуру доктора математики, професора Михайла Кравчука, одного з найталановитіших моїх учнів, автора кількох десятків не раз відзначених та премійованих праць… Ще студентом він відзначався дослідами з царини алгебри, продовживши важливі праці деяких німецьких математиків, що мають можливе застосування в геометрії, механіці та математичній фізиці.

29 червня 1929 р. на засіданні Ради Всеукраїнської Академії наук 37-річного Михайла Кравчука колеги одностайно обрали дійсним членом ВУАН і затвердили вченим секретарем Президії ВУАН. Ніхто у здобутках наймолодшого з академіків країни не сумнівався. Науковий доробок здобувача склали більш як 180 наукових робіт, рахуючи добрий десяток монографій із різних галузей математики, а персональні наукові праці дістали міжнародне визнання. Сухо, але переконливо це засвідчила характеристика на М.П.Кравчука подана з місця роботи до Наукової ради ВУАН:

- Майже жодне явище у створенні математичної науки (в Україні) не сталося без його участі, ані коли закладалися перші українські університети (народний і державний), ані коли утворювалася математична термінологія або наукова мова – нічого цього не робилося без найактивнішої участі Михайла Кравчука.

Український учений отримав фундаментальні результати в теорії ймовірностей, пов’язані з біномінальним розподілом. Саме він увів многочлени цього розподілу, відтоді знані у математиці як “многочлени Кравчука” та “моменти Кравчука”. І не лише це… Михайло Кравчук здобув багато нових результатів у галузі інтерполяції та механічних квадратур, зокрема повністю розв’язав питання про визначення механічної квадратури її коефіцієнтами та коефіцієнтами квадратур нижчих порядків. Він одержав низку глибоких результатів із теорії функцій дійсної та комплексної змінних, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії ймовірностей та математичної статистики, видав підручники для вищої школи, опублікував статті з методики викладання математики, історії математики, філософії, постійно працюючи над удосконаленням математичної термінології тощо. Наукові праці молодого професора друкувались у спеціалізованих виданнях Наукового товариства імені Т.Г.Шевченка (1925), а зарубіжні колеги за один 1927 р. обрали його членом математичних товариств Німеччини, Франції, Італії.

*   *   *

Більшість із відкриттів українського академіка виявилися, так би мовити, довгограючими. Його праці та розвідки наче дочекалися часу і здобули друге дихання, коли настала епоха розквіту кібернетики, бо тоді життя зажадало від науковців навчитися моделювати і програмувати складні явища сучасності та використовувати новітні технологічні процеси.

Історики науки давно стверджували, що саме українському математику належав перший, теоретично обґрунтований проєкт сучасного комп’ютера. Тепер цьому є точні свідчення… Професор Школи політичних наук в Університеті Оттави (Тhe School Оf Political Studies, University Оf Ottawa) Іван Качановський (Ivan Katchanovski; 1967), котрий займався науковими студіями в Гарварді, Університеті штату Нью-Йорк у Потсдамі, Університеті Торонто і Центрі Клюга в Бібліотеці Конгресу, не так давно уповів про фантастичну знахідку. В архівах Смітсонівського музею американського мистецтва (Smithsonian American Art Museum) у Вашингтоні та університету штату Айова в Еймсі канадський дослідник українського походження натрапив на сенсаційні документи.

Працюючи у 1937-1940 рр. над майбутнім винаходом, батько першого цифрового комп’ютера “Atanasoff–Berry Computer” (ABC; 1939), створеного на грант у $650, американський фізик болгарського походження Джон Атанасов (John Vincent Atanasoff; 1903-1995) використовував праці Михайла Кравчука. Він навіть переклав, було, англійською мовою двотомну монографію “Застосування способу моментів до розв’язання лінійних диференціальних та інтегральних рівнянь” українського математика, але згодом відмовився її публікувати у видавництві Принстонського університету. Зокрема у вересні 1937 р. Джон Атанасов, котрий, – між іншим, так і не запатентував власний винахід, – зазначав у листі до першовідкривача:

- Ваша серія публікацій з наближеного розв’язання диференціальних рівнянь виявилася дуже корисною у моїй праці. Я хотів би отримати копії будь-яких публікацій, що ви маєте...

У що вилилося застосування в США “моментів Кравчука”, український математик ніколи не дізнався. Як далі зауважив Іван Качановський:

- Так, Михайло Кравчук найбільш відомий з точки зору його доробку в математику і в технічні науки. Але він також зробив внесок у винахід комп’ютера, що тривалий час взагалі не був оцінений. Про це Кравчук ніколи не дізнався, тому що його заарештували. Можливо, академік навіть не отримав ці три листи від Джона Атанасова зі Сполучених Штатів, який писав, що використовував його праці.

*   *   *

Тим часом, по здобутті звання академіка, Михайла Кравчука запросили до безпосередньої роботи у Всеукраїнській Академії наук, де він очолив комісію математичної статистики ВУАН, обійняв посаду Вченого секретаря Президії Академії, а в 1934 р. став одним із засновників національного Інституту математики, де очолив відділ математичної статистики. Справді, широчінь наукових інтересів вражала. Були створені авторські праці в різних, геть віддалених, розділах математики – алгебра, теорія чисел, теорія функцій дійсної й комплексної змінної, теорія диференційних й інтегральних рівнянь, теорія імовірності, математичний аналіз, статистика, історія математики. До кожної з тем Михайло Пилипович Кравчук ставився з огляду на вагу для сьогодення: частина робіт стосувалася фундаментальних питань математики, частина – мала вирішити нагальні, прикладні проблеми сьогодення.

І це далеко не все. Знаний науковець був членом управи Київського інституту народної освіти, деканом факультету професійної освіти і членом секції наукових працівників міської Ради, організатором першої (1935) в Україні математичної олімпіади школярів. Від 1936 р. академік співпрацював із українським Науково-дослідним інститутом педагогіки, часто виступав із лекціями перед здібними школярами, вчителями, друкувався у газетах.

Національне відродження сягнуло свого апогею, бо тривало не лише в царині культури та мистецтва, а й збагачувало освіту на науку. Свою різнобічну наукову діяльність академік Михайло Кравчук розглядав як справу патріотичну, як справу громадянську. На його життєве кредо перетворилися прості слова:

- Моя любов – Україна і математика.

*   *   *

Що стало причиною арешту академіка: наклеп чи листи із-за кордону? – нині важно стверджувати. З одного боку, є версія, що до арешту колеги приклав руку один київський математик, академік ВУАН, супротивник українізації в республіці та прибічник “істінно-рускіх-взглядов”. З іншого боку, згадуваний канадський професор Іван Качановський висунув таку версію:

- Не отримавши відповіді на перший лист, надісланий у вересні 1937 р., американський вчений Джон Атанасов надіслав наступного листа, тепер – до Всеукраїнської асоціації з культурних зв’язків із закордоном з таким самим проханням. Як свідчать матеріали численних слідчих справ, для НКВС подібні контакти з іноземцями були достатнім доказом шпигунства. Для звинувачення самого Кравчука слідчим НКВС та спеціальній комісії Академії наук було достатньо його листування з головою математико-фізичної секції Наукового товариства імені Шевченка у Львові Володимиром Левицьким, а для звинувачення в українському націоналізмі слугували математичні праці, які Михайло Кравчук друкував переважно… українською мовою, хоча багато з них також вийшли французькою, німецькою та кількома іншими мовами. НКВС звинувачувало Кравчука, Птуху (український економіст, демограф, статистик Михайло Васильович Птуха; 1884-1961. – О.Р.), Грушевську (український етносоціолог, фольклорист, етнограф Катерина Михайлівна Грушевська, 1900-1943. – О.Р.) та багатьох інших провідних вчених у приналежності до якоїсь підпільної української націоналістичної організації, що мала зв’язок з іншими організаціями та емігрантськими колами. Про ймовірні наслідки своїх листів Джон Атанасов дізнався лише у середині 1940-х рр., коли з початком холодної війни інформація про сталінський терор поширилася в США, і він познайомився з Георгієм Гамовим, українським фізиком, котрий втік до США на початку 1930-х років.

Компромат на українського математика почали збирати давно. Тим паче, що, не даючи у тому собі звіт, він сам легковажно звертав увагу каральних органів. Коли у Харкові прокуратура почала готувати повністю сфабрикований Об’єднаним державним політичним управлінням (ОДПУ) УРСР процес Спілки визволення України, за відсутністю доказів громадськими обвинувачами призначили і задля більшої переконливості зобов’язали виступати, окрім інших, двох українських академіків: агроґрунтознавця, професора Харківського сільськогосподарського інституту О.Н.Соколовського (1884-19) та математика М.А.Кравчука.

Демонстративно інтелігентний Михайло Пилипович узяв лікарняний листок і не з’явився на процес, хоча логіку подальшого розвитку подій прекрасно розумів. Людські чесноти виявилися сильнішими, ніж острах за власне життя. Цього їм сталінський режим не подарував; обидва невдовзі отримали терміни ув’язнення.

*   *   *

Хоча українізацію в республіці штучно згорнули, вперто академік продовжував читати лекції виключно рідною мовою: а нащо вони тритомний словник видавали, га? І якось не помітив вчений, що опинився у Країні німих чисел. Чим більше сяяли досягнення Михайла Кравчука у науці, тим густішали хмари. Цькування розпочалось у 1936 р.; схоже – із заздрощів. Тоді старший науковий співробітник Інституту математики АН УРСР Степан Фещенко (1903-1980) першим написав доповідну до НКВС УРСР про антирадянські настрої й націоналістичні погляди академіка. Восени 1936 р. бюрократична адміністрація рідного Індустріального інституту, як тоді називався КПІ, розпочала кампанію проти М.П.Кравчука, котрий завжди вимогливо ставився до студентів, не бажав завищувати оцінки й псував планові показники успішності. Далі – пішло-поїхало.

У республіканській пресі почастішати погромні статті. Командою “фас!” стала просторікувата публікація “Академік Кравчук рекламує ворогів”, що з’явилася 14 вересня 1937 р. у газеті “Комуніст”. Там друковано відомого вченого звинуватили в тому, що він розповів про досягнення вітчизняної математичної науки за кордоном.

- У вересні цього року, друком вийшов журнал “Успехи математических наук” №3, де вміщено статтю академіка М.П.Кравчука, яка викличе глибокий гнів всіх чесних радянських математиків. У ній автор з запопадливістю, вартою кращого застосування, рекламує затятих ворогів народу, давно викритих органами НКВС. Треба відзначити, що появу цієї статті пояснити випадковістю аж ніяк не можна; Кравчук мав досить часу, щоб забрати її з редакції чи внести відповідні правки. Він цього не зробив. До того ж Кравчук постійно підтримував тісні зв’язки з цими ворогами народу, бо разом з мерзенними фашистськими запроданцями є співавтором кількох книжок.

Відтоді залунали звинувачення в усіх смертних гріхах: націоналізмі, шпигунстві, антирадянщині. Зупинюся лише на листуванні з… “польськими запроданцями”, котрі насправді були звичайними колегами-галичанами: доктором філософських наук, математиком Мироном Зарицьким (Мирон-Миколай Онуфрійович Зарицький; 1889-1961), одним із гімназійних учнів якого виявився польський фантаст Станіслав Лем, та професором математики Одеського інституту народної освіти Миколою Чайковським (1887-1970). Останнього, що характерно, за сфабрикованою справою Української військової організації (УВО) ще 19 березня 1933 p. заарештували та засудили до десяти років ув’язнення. Невже професор Кравчук не мав клепки в голові й писав “ворогу народу” листи у Казахстан?

Наче за помахом партійного шпіцрутена, світ негайно змінився. Літній професор Д.О.Граве, який знав колегу майже чверть століття, свого часу склав єлейну характеристику на здобуття звання академіка ВУАН, навіть стверджував:

- Я пропоную громадським організаціям звернути особливу увагу на кандидатуру Михайла Кравчука, одного з найталановитіших моїх учнів, автора кілька десятків не раз відзначених та премійованих праць.

Тепер він заспівав іншої.

73-річний директор Інституту математики Академії наук УРСР, академік-орденоносець Д.О.Граве та учений секретар К.А.Бреус письмово, у пресі засвідчили:

- До того ж, Кравчук весь час підтримував дуже тісні зв’язки з цими ворогами народу; адже він разом із цими мерзенними фашистськими запроданцями є співавтором кількох книжок…

*   *   *

21 лютого 1938 р. співробітники НКВС УРСР – лейтенант ДБ Іван Ладков і старший оперуповноважений 4-го відділу Управління держбезпеки, сержант ДБ з освітою у сім класів Федір Шубняков (1916-1996) заарештували Михайла Кравчука вдома. Знаєте, що в якості незаперечних доказів було вилучено під час трусу в математика, в квартирі №23, на вулиці Енгельса, 21? Ну, те, що свідчило про “антирадянські настрої і націоналістичні погляди”? Паспорт №607918, сім особистих документів, тека з приватним листуванням, тека із закордонним листуванням, друкарська машинка “Адлер”, облігації на суму 5850 крб., золота обручка, золота брошка, шість срібних чарок, дев’ять різних срібних предметів, чотири томи записок історико-філологічного відділу М.С.Грушевського, а також книга “Історія України-Руси” Михайла Грушевського. Чому?

Відповідь можна знайти в особистій справі №817 Кравчука М.П. (том 2, стор.175):

- Я був приголомшений дикими звинуваченнями, розбитий фізично нічними допитами, зокрема повним позбавленням сну протягом 11 діб, загостренням хвороби серця, заходами прямої фізичної дії, морально на мене впливали криками, стогнанням катованих у сусідніх кімнатах людей. Зламали мене остаточно погрози – у випадку заперечення та відмови взяти на себе нездійснені злочини – заарештувати та знищити мою сім’ю. Заради порятунку рідних я вирішив обмовити себе, – тим паче, як було ясно, обвинувачі, самі не вірячи своїм звинуваченням, мали абсолютно визначену мету, – зробити з мене злочинця.

Справді, у його випадку йшлося про велику родину. Ще у 1918 р. математик пошлюбив Есфіру Йосипівну Кравчук (у дівоцтві: Шварцман; 1894-1957). У подружжя виросло двійко дітей: Євген (1925-1991) і Наталя (1930-1983). Окрім того, разом із академіком у 1938 р. в одній квартирі мешкали: його старша сестра, друкарка столичної установи Вікторія Пилипівна Кравчук (50 років), старший брат, співробітник Київського інституту кераміки Костянтин Пилипович Кравчук (48 років), молодша сестра, бухгалтер Київського сільськогосподарського інституту Єва Пилипівна Кравчук (42 роки).

23 вересня 1938 р. виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР засудила М.П.Кравчука до 20 (двадцяти) років позбавлення волі з обмежуванням політичних прав на п’ять років. Вирок оскарженню не підлягав. Судове засідання тривало півгодини. Знаєте, про що попросив в останньому слові “вчений із обличчям Ісуса Христа”? Дати йому можливість закінчити розпочату чергову працю з математики.

*   *   *

Із Лук'янівської в’язниці українського академіка етапували до Владивостока, а звідти – у трюмі суховантажного судна “Джурма”, морем – на Колиму. На лихозвісну колимську золотокопальню Мальдяк, засновану у 1937 р. за 35 км на північ від містечка Сусумана. Як чинити з “ворогами народу”, тут швидко зорієнтувалися. За часів сталінського терору денна норма видобутку лави склала півтори тонни. Тобто стала утридцятеро вища, аніж для каторжан за часів царату…

Куди поставили новоприбулого? Одразу в шахту – відбійником.

…У ХХ столітті, схоже, ніхто могилу розстріляного алгебраїста із золотокопальні серйозно не шукав. Крига скресла лише на початку 2010-х років. Про це у статті для тижневика “Слово Просвіти” доктор фізико-математичних наук, професор Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” Ніна Опанасівна Вірченко (1930) зазначила:

- 4 січня 2012 р. отримала листа від Богдана Пирога із Магадана такого змісту: “Завершую роботу із розшуку могили великого Кравчука. Він похований на цвинтарі недалеко від лікарні на “23-му” кілометрі. Це осторонь основної колимської траси. Нині та лікарня («Інвалідне містечко», – О.Р.) переобладнана для душевнохворих. Тепер замело все снігом, не пробитися, весною роботу продовжу. Вирішуємо питання, де поставити пам’ятник. У глушині?! Ніхто туди не заїде, чи в самому Магадані. Подайте пропозиції щодо вигляду пам’ятника. У Магадані є скульптори, які цю роботу виконають”.

З огляду на 6 років Російсько-української війни, питання про вшанування пам’яті “романтика математики” відкладене на невизначений час.

*   *   *

…Закінчилася Друга світова війна, перед диким Горцем постановочно прокрокував Парад перемоги. Знову ззовні нічого більше не загрожувало Радянській імперії, тож можна було в країні доїдати розумників та інакомислячих.

Такі велетні науки, як академік М.П.Кравчук, безслідно не зникають. Закладена дослідником уславлена школа математики перетворилася на не менш знамениту київську школу кібернетики, від початку просякнуту ідеями великого попередника. Це для безграмотного загалу робітників та селян Друг усіх фізкультурників СРСР, варвар із люлькою оголосив кібернетику “буржуазною лженаукою”, що задурює макітру простому народу. На партійних нарадах середньої ланки вживалося прямолінійне – “жидівська лженаука”. Дворушництво виявлялося виключно на закритих засіданнях ЦК, де регулярно заслуховувалося питання, як під загальним наглядом куратора атомної та ракетної програм Лаврентія Берії рухаються справи.

Надсекретні роботи почалися саме в Україні. Від 1947 р. кібернетичним проєктом керував академік (1945) Академії наук УРСР, директор Інституту електротехніки АН УРСР Сергій Олексійович Лебедєв (1902-1974). Першу наукову лабораторію обчислювальної техніки організували в київському передмісті Феофанія – на території напівзруйнованого Свято-Пантелеймонівського собору.

*   *   *

Було покладено три роки самовідданої праці, й 6 листопада 1950 р. саме в Україні запрацював перший вітчизняний комп’ютер – Мала електронна обчислювальна машина (МЕОМ): не лише перший у СРСР, а, взагалі, на європейському континенті. Свідки переказували, що коли разом увімкнулися шість тисяч ламп, у лівому крилі двоповерхової будівлі колишнього монастирського гуртожитку, де збудували МЕОМ, наче хто тропіки ввімкнув. Довелося експеримент припинити і розібрати частину стелі, аби не викликати пожежу.

У жовтні 1955 р. на Міжнародній конференції з проблем електронних обчислювальних машин у Дармштадті (ФРН) Сергій Лебедєв зробив доповідь про успіхи київських вчених. Тоді ж виявилося, що українські ЕОМ за рівнем не поступаються американським, а в Старому Світі вони – найбільш швидкодіючі. Розрядність – 16 (+1 на знак); ємність оперативного запам'ятовувального пристрою – 31 для чисел та 63 для команд; швидкість – близько 50 операцій за секунду.

Попри те, що документальне підтвердження відсутнє, зі слів деяких українських математиків (Федір Гудименко, Віталій Бондаренко), у своїх працях про принципи побудови малих електронно-обчислюваних машин директор Інституту кібернетики Академії наук УРСР Віктор Глушков (1923-1982), при розгляді зв’язку між автоматом і підгрупами, використовував як дисертацію професора М.П.Кравчука, та і пізніші праці українського академіка.

*   *   *

Минув час, й ім’я видатного алгебраїста із золотокопальні таки видобули на світло денне і для нащадків відчистили від бруду. За черговим клопотанням удови Михайла Кравчука – Есфіри Йосипівни Кравчук, 15 вересня 1956 р. вченого реабілітували, а слідчу справу №817 припинили; так і написали:

- Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 23 вересня 1938 р. у справі Кравчука Михайла Пилиповича скасувати, а справу припинити за відсутністю складу злочину.

20 березня 1992 р. загальними зборами АН України видатного вченого поновили в складі дійсних членів Академії наук України.

Але ж хіба цього досить?

Олександр Рудяченко