Богдан Зубченко, парфумер, парфумерний критик, митець

Якихось десять років тому Богдан Зубченко був один у полі воїн – поодинокий парфумер на цілу Україну. Минув час, і в країні виникла та запрацювала певна кількість нішевих брендів, гідних уваги; серед них – трапляються дуже перспективні та пошановані європейськими парфумерними критиками.

Разом із тим, на національному ольфакторному (нюховому – О.Р.) ринку спостерігається справжня пошесть начебто крафтових, а насправді – поспіхом зляпаних марок із парфумерною продукцією. І справа навіть не в низькій якості або, взагалі, відвертих підробках відомих ароматів, що шкодить іміджу України. Справа у профанації ідеї, коли із закуплених на поважних іноземних фабриках парфумерних композицій, за рахунок брендування та пакування, роблять «стиль» національної нішевої парфумерії.

Чи можна і як цьому протистояти? І чому це важливо?

Та хоча б тому, що лишень спробуйте заперечити німецькому письменнику, автору культового роману “Парфумер. Історія одного вбивці” (“Das Parfum”; 1985) Патріку Зюскінду (Patrick Süskind, 1949):

- Люди можуть заплющити очі – і не бачити величі, жаху, краси, або затулити вуха – і не чути слів. Але їм несила уникнути впливу аромату. Бо аромат – це брат дихання. З ароматом він увійде в людей, і вони не захистяться, якщо воліють жити. Бо аромат проникає в глибочінь, у саме серце, і там визначає категоричне судження про симпатії й презирство, про відразу і потяг, про любов і зненавиду. Хто володіє запахом, той володіє серцями людей.

- Запахи оточують людину з дитинства. Аромати матері, батька, рідного дому, радості, печалі – вони справжні, позбавлені фальші. Цікаво, а чим сьогодні пахне Україна?

- Усім тим, про що ви перерахували, але не лише цим. У кожного своя Україна, і вона – наша. І всі ці запахи – суму, радості, любові, кохання, повного щастя – вони у кожного індивідуальні. Але існують певні – і як парфумер, можу це засвідчити – культурні маркери, архетипи, які визначають національну ольфакторну культуру. А оскільки Україна як багатоманітна, мультикультурна, водночас і сучасна, й орієнтована в минуле країна, – ці складові національного аромату я відчуваю в тій композиції, яку я називаю Україною.

- При цьому, погодьтеся, навколишні запахи у кожного з нас викликають індивідуальні емоції.

- Так, звісно, те, що для одного є сексуальним, іншого – не хвилює. У кожної людини – власні асоціації, звички, культурний і ольфакторний досвід. Єдиної формули щастя, як і безвідмовного аромату, що призводить до швидкого сексу, – немає і не може бути.

- Але якщо звузити тему і від географії перейти до ольфакторного світу, де все-таки шукати свій особистий аромат: серед люксу чи нішевих брендів?

- Це і складно, й просто, Олександре. Насправді, треба зрозуміти себе. Відчувати, що особисто ви шукаєте в парфумах, навіщо вони саме вам. Гарні парфуми можна знайти будь-де й у різних цінових категоріях. У наявності величезний вибір, бо створено чимало оригінальних парфумів, що й відтворюють внутрішній світ людини, і є втіленням різноманітних стилів та парфумерних жанрів. Аромат може бути іміджевим, тобто створювати певну загальну думку, враження про вас. А можна вибирати парфуми для власної насолоди. У будь-якому разі, цей вибір має корелювати із парфумерним етикетом…

- Що це таке, Богдане?

- …тобто із культурним простором, із національними традиціями, певними звичками, уподобаннями, відповідними певному товариству, куди ви вдягаєте свій аромат. Зважайте на дистанцію, на погодні умови, на обставини, за яких ви спілкуватиметесь із оточуючими. Усі ці елементи інтегрально свідчать про правильний вибір парфумів.

- Знаю одну паняночку – у неї 800 флаконів із лаком для нігтів. Коли їй сумно, вона їде купувати наступний десяток… Скажіть, скільки сьогодні має стояти у ванній кімнаті парфумів у жінки та чоловіка?

- На мій погляд, – це доведено практикою – десь п’яти-шести ароматів досить. У такому випадку ви вже матимете повноцінний парфумерний гардероб.

- Тоді можете структурувати запахи за метою призначення?

- Так. По-перше, аромат спорту, фітнесу – те, що нас бадьорить та дає відчуття чистоти і легкості буття. Потім діловий і денний, хоча такі можуть об’єднуватися, а можуть і виокремлюватися. Ділові парфуми відповідають профілю вашої роботи: офісне приміщення і жорсткий дрес-код. Або: ви – творча людина, котра живе і працює у креативному просторі. Денний аромат, ймовірно, має бути більш casual, повсякденним. По-третє, вечірні парфуми, – на вихід до ресторану чи в театр. Також у гардеробі може бути екстравагантний запах, який ви вдягаєте не часто, але дуже доречно, скажімо, на виставку живопису чи в клуб – це втілює вашу індивідуальність. І ще одні парфуми, інтимні, скажімо, на побачення, за якими вас здаля відчуває партнер. Тут дуже важливо, щоб такий аромат подобався не лише вам.

- Зрештою, чи все-таки правда, що жіночі парфуми з певною дозою феромонів здатні миттєво закохати чоловіка?

- Це міф (щиро усміхається, але вус не підкручує. – О.Р.) Ну, феромони в житті існують. Але ними все-таки користуються тварини, комахи. Для спілкування людей продукти зовнішньої секреції мають менше значення. Ми – більш складні істоти. У побудові стосунків для нас важливий загальний образ – як виглядає об’єкт бажання, як поводить себе, як складає про себе враження. Всі ці приховані мотиви можуть спонукати парфумера створити певну композицію.

*  *  *
Де зародилося парфумерне мистецтво, невідомо. Вважається, що це Месопотамія або Аравія. Перший у світі професійний хімік на ім’я Тапутті згадується в клинописній табличці II століття до н.е. Можливо, це була жінка. У 2005 р. італійські археологи віднайшли величезний завод для виробництва парфумів на Кіпрі. Його збудували понад 4 000 років тому.
*  *  *

- У Західній Європі тепер модно тримати власного консультанта, який грамотно складає парфумерний гардероб, вчить, як правильно носити аромати. Як із цим у сучасній Україні?

- Цей напрямок і в нас бурхливо розвивається. З’явилися професійні шопери, які водять у різні бутики, салони, магазини – і консультують клієнтів. Я часто роблю такі сесії, формуючи парфумерний гардероб. Ще у 2013-му році мною була розроблена послуга під назвою “ольфакторна карта”, яка сьогодні набула нових форм.

- Як формально це виглядає?

- Ми спілкуємося з клієнтом, намагаючись зрозуміти психологічні потреби, потім протягом двох-трьох годин тестуємо величезну кількість ароматів, я розповідаю про історію парфумерного мистецтва та технології виробництв ароматів. Наприкінці консультації людина визначається із вподобаннями та отримує структурований парфумерний гардероб на різні випадки життя. Процес дуже цікавий і захопливий.

- Скільки, Богдане, коштує така послуга?

- Скажу так, не захмарні витрати, доступно людині середнього достатку, якщо це важливо для неї.

- Як ви вважаєте, аромат, створений парфумером, формує новий образ людини чи лише підкреслює індивідуальність?

- Нічого оригінального тут не відкрию: треба йти від клієнта, від визначеного ним завдання. Хтось хоче бути більш зрозумілим, а хтось прагне зманіпулювати: ввести в оману, видати бажане за дійсне – і в цьому нічого немає поганого. Наприклад, кар’єрне зростання.

- І таке можливе?

- У мене з-поміж клієнток була молода дівчина, яка стала керівником. Їй захотілося в образ для колишніх колег, а тепер – підлеглих, додати трішечки суворості, впевненості у собі. І ми підібрали фужерний аромат зі шкіряними нотками. Це сформувало новий імідж, а найголовніше – правильно спрацювало і для самої клієнтки, і для її колективу.

- Це як батіжок такий, мовляв, не жартуй зі мною?

- Так. А тепер уявіть: можна створити індивідуальний аромат на замовлення, який тішитиме вас особисто. А можна відкорегувати образ, відпрацювати новий look, щоб вас однозначно розуміли, а не губились у здогадках.

- Колись читав, що парфуми “Chanel №5” були розроблені як подарунок VIP-клієнтам, і передбачалося – ніколи не підуть у продаж. Але аромат викликав захват, і в 1921-му році довелося Коко Шанель запускати його в серію. Скажіть, це типово для класного фахівця – робити парфуми в одиничному примірнику?

- Так. Це те, що називається персональні аромати, які створюються під клієнта. Спочатку – кілька особистих зустрічей із розмовами та парфумерними тест-сесіями, під час яких складається бриф майбутніх парфумів. Це перший етап. Потім слід визначити характер і ноти майбутнього аромату. Далі розробляються варіанти, з яких клієнт (чи фокус-група) вибирає, що найбільше сподобалося. Так будується умовна піраміда парфумів, що наочно відображає те, що закладається в запах, в аромат, у композицію.

- І можна замовнику видавати флакон?

- Ні, є суттєвий момент – слід запакувати продукт – або у стилі бренд-буку майстра, або у новому дизайні. Неймовірно цікаво поринути у світ іншої людини: зрозуміти, намалювати її портрет, збагнути – в чому для неї полягає щастя, як твоя парфумерна композиція вплине на особисте життя чи на бізнес.

*  *  *
Американський біолог з Ґарвардського університету Шереф Мансі (Sheref Mansy) й австралійський парфумер Люсі МакКрі (Lucy McCrae), котра працює в Нідерландах, розробляють новий вид духів: капсули для прийому всередину. За твердженням авторів, тіло людини разом з потом виділятиме неповторний аромат. Цікаво, що пігулка “Swallowable Parfum” (“Парфуми для ковтання”) діятиме, як ароматизатор через усю поверхню людської шкіри.
*  *  *

- Якщо ми почали говорити про парфумерний етикет, чи з`являється в Україні свій етикет? Можете назвати п’ять найголовніших правил?

- Не перший рік у нас активно розвивається розуміння парфумів, ольфакторна культура, розуміння парфумерного етикету. Проте, як і все у суспільстві, ці дечі дуже сегментовані. Є персонажі, які полюбляють вилити на себе пів літра парфумів і пхатися в маршрутку чи вбивати все живе в ліфті, наче це їхній приватний транспорт. Хтось дуже пнеться звернути на себе увагу, хтось не розуміє, що різними людьми аромат відчувається по-різному.

- Усе так жахливо?

- Ні, навпаки! За останні роки в Україні з’явилася велика кількість прекрасних парфумерних бутиків, народилися національні бренди високої парфумерії. І тепер чимало людей прекрасно розуміються на ароматах. В Україні розвиваються парфумерні форуми, панелі для професіоналів, зустрічі колекціонерів. Тобто поступово зростає національна культура публічного користування ароматами.

- Богдане, п’ять найголовніших правил парфумного етикету.

- Бути максимально тактовним щодо оточення. Розуміти погоду, дистанцію і ситуацію. І останнє – самому отримувати щиру насолоду від свого аромату.

- Не дуже розуміюся на цьому: що робить парфуми дорогими – якісна сировина, оригінальність букету, художня цінність, упаковка?

- Чинників багато... Ви ще не назвали бренд, за який доволі часто доводиться переплачувати. Так, хотілося б, щоб парфумерна композиція була найкоштовнішою складовою кожного продукту. На жаль, це не так. Пакування, дизайн, реклама, взагалі – промоція, складають левову частку вартості.

- Вас, парфумерів, це ображає?

- Чому? Це – сувора реальність. Якщо в композиції використані якісь дорогі інгредієнти: удова олія, інша назва – агарове дерево, або жасмин абсолю, або якась олія екзотичних рослин – то одна справа... Але якщо в ароматі в основному – дешеві синтетичні ароматизатори, – то інша. Це прокрустове ложе собівартості. Коли працює парфумер, у нього є бриф, і є собівартість. Але креативні особистості знаходять вихід. Особливо, коли ми маємо справу з нішевими брендами, де менший тираж, де парфумер як художник може дозволити собі трішечки більше, якщо це авторська марка. Тоді продукт рятують креативні ідеї, поєднання і якісна сировина.

- Які сьогодні найдорожчі парфуми в світі? Скільки вони коштують?

- Наприклад, є парфуми від британського незалежного парфумерного будинку класу люкс “Clive Christian Perfume” – маю на увазі аромат “Imperial Majesty” (“Її Імператорська Величність”) – такий флакон із гірського кришталю коштує двісті п’ятнадцять тисяч доларів. За унцію, 29 грамів. Щоправда, там тираж аромату був… п’ять флаконів, проте три були продані. Є також й інші бренди, пляшечки яких інкрустовані золотом та справжніми діамантами, із неімовірними футлярами за ціною статусного авта… Утім, це не гарантує, що ви отримаєте гарні парфуми. Бо не так важливо – із чого парфуми, а важливо те, як вони зроблені – їхня художня цінність.

- Тобто, за круті гроші можна придбати й погані парфуми?

- Скажу так: гарні саме для вас аромати можна знайти будь-де. Вони можуть коштувати усі гроші з гаманцем, можуть просто стояти в мережевій філії спеціалізованого магазину, як продукт від відомого бренду, можуть урізноманітнювати middle-market (так звана “золота середина”, тобто вищий сегмент товарного ринку середнього класу. – О.Р.), але створені талановитим парфумером, якісно, добротно. Головне – правильно тестувати, по-справжньому відкрити себе до сприйняття ароматів, відчувати — чи це продукт із вашого життя, він пасує вашим смакам, личить тому, до чого ви прагнете.

*  *  *
На добу Наполеон Бонапарт (Napoléon I Bonaparte; 1769-1821) зуживав два флакони “кельнської води” (фр. - eau de Cologne), тобто… одеколону. Хоча, як відомо, спочатку Французька революція пропагувала повну відмову від парфумів та інших предметів розкоші. А ось французька імператриця Жозефіна (Joséphine de Beauharnais; 1763-1814), перша дружина Наполеона I, настільки кохалася на парфумах (“Rance Josephine 1795”), що навіть через півсторіччя після її смерті в королівському будуарі не вивітрився… аромат мускусу.
*  *  *

- Як ви відкрили себе до сприйняття ароматів?

- Мої батьки є людьми інших професій, але завжди приділяли велику увагу моєму естетичному вихованню. Музеї, концерти, вистави в родині шанувалися. З огляду на те, що з дитинства я виявляв деякі нахили, мені допомагали цікавитися, сприяли у розвитку. Змалку я розумів, що маю обрати якусь творчу професію. Утім, у 13 років захопився точною наукою – хімією та вдома облаштував лабораторію. При цьому, ось така несподівана річ: лабораторію вдома я облаштував улітку, а в школі хімія почалася тільки у вересні. То був якийсь дивний поштовх ізсередини. Пам’ятаю, як я зайшов до магазину іграшок і побачив набір “Юний хімік” ризького виробництва: колби, лужні речовини, кислоти й таке інше. Побачив – і пропав… Потім прийшов до мами і сказав, що саме це я дуже хочу. Із цього все у мене й почалося.

- Поштовх – це добре, а коли ви зрозуміли, як ця краса ароматів робиться?

- Красу цю я бачив у всьому. Мій батько тоді на дозвіллі займався виноробством. Це було інше таїнство – як із грона виходить вино. Я завжди був системною людиною, наприклад, у підлітковому віці вів лабораторний журнал, ходив до бібліотек, брав спеціальну літературу. Коли прийшло захоплення ароматами, я почав вишуковувати саме брошури та спецлітературу щодо парфумерно-косметичного виробництва.

- І що було далі?

- Забув сказати: я ще закінчив музичну школу та музичне училище по класу кларнет, три роки працював в оркестрі й викладав.

- Цього виявилось досить – фах музиканта набрид?

- Ні, він завжди мені подобався – і тепер подобається. Але музики мені було замало. На другому курсі зрозумів, що не буду цим займатися ціле життя. Розглядав кілька напрямків творчого розвитку. Наприклад, ґрунтовно готувався до вступу на акторський факультет. Досі пам’ятаю підготовлені уривки.

- Можете задекламувати?

- Іншим разом. Все це потім мені знадобилося. Кілька років працював на телебаченні, куди прийшов як стиліст-дизайнер, але за кілька місяців уже вів авторську рубрику, через пів року – авторську програму. Далі навчився режисурі, деякий час опікувався масштабними телепроєктами. Тоді збагнув, що, попри акторські здібності, мені цікавіше керувати всім процесом: світло, звук, актори, дія й таке інше. Тобто, мені завжди було цікаво скласти із елементів кінцевий продукт, аби той виявився красивим, авторським, самобутнім.

- Хочете сказати, Богдане, що парфумерія – мистецтво синкретичне?

- Так. Це для мене і живопис, і музика, й режисура.

- Читав, що у 1988-му році ви почали писати картини олією, потім – вели цикли просвітницьких лекцій з історії мистецтв, моди, а пізніше – з історії парфумерії. Лише потім зацікавилися ароматами. Що стало поштовхом?

- Я шукав себе – і це, до речі, лякало батьків. Вони вважали, що я просто пропаду й не матиму справжньої професії. (Замислюється, відкидається в кріслі, мовчить. - О.Р.)

- Мабуть, для Полтави парфумер наприкінці 1980-х – то було трохи незвично? Назвемо це так: розрив шаблону?

- Як і для будь-якого українського міста. Наші батьки прагнуть, щоб у дітей була стабільність, захищеність, а я прагнув усе синтезувати. Знаєте, Олександре, я й сьогодні не досяг цієї мети, а все ще на шляху до цього. Бо в ідеалі, як в Олександра Скрябіна, хочеться створити синкретичний твір, де буде все. В ідеалі – щоб один вид мистецтва перетікав в інший – такий єдиний культурний простір.

- Чи можна опанувати мистецтво створення запахів, студіюючи чужі технології? Іншими словами, чи можна стати в бібліотеці парфумером?

- Можна, я ж став. Бо є класика, основа, а згодом, вже працюючи директором одного з київських бутиків, я отримав можливість професійного зростання. Не забувайте: це постійна робота – накопичення знань, технології, системна робота, аналіз. Ніколи я не експериментував на рівні «нумо, оце змішаємо та подивимося, що воно вийде». Це – хибний підхід. У мене парфуми завжди складаються в голові. Починаючи роботу в лабораторії, вже відчуваю, розумію готовий аромат.

- Нарешті ми підійшли до того моменту, коли ви почали складати аромати...

- Так, досить довго тривав, так би мовити, інкубаційний період. Може то було забобонно, але нікому я не говорив, що у мене на думці. Відлік мого бренду (“BZ Parfums”. – О.Р.) ведеться від 1993-го року, бо саме тоді я наважився створені парфуми продемонструвати оточуючим. До того просто дарував свої аромати, не продавав.

- Інакше не можливо було? Раніше б вийшли на ринок – більші статки б мали...

- Ні, то було б нерозумно. Парфумерія – це забіг на довгу дистанцію. Одразу слід зрозуміти: попереду – тривалий шлях. Навіть коли отримав знання, скажімо, від якогось справжнього гуру. Адже настає етап, коли вартує лише особистий досвід, якщо ти наблизився до створення власного парфумерного почерку. І попереду – роки копіткої праці.

*  *  *
У Давній Греції ароматичні масла й пахощі широко використовувалися як у релігійних, так і в побутових цілях. Значний внесок у розвиток парфумерії належить ісламській культурі. Головними нововведеннями стали: вилучення ароматів за допомогою парової дистиляції, впровадження нової сировини: мускусу, амбри, жасмину, троянди, які досі є основними інгредієнтами в парфумерії. З поширенням християнства значно скоротилося вживання парфумів на Близькому Сході, хоча в мусульманських країнах пахощі не втратили популярність.
*  *  *

- Від музики — до парфумерії: чи означає це, що саме в парфумерії ви відкрили оптимальну для себе форму творчої свободи?

- Так. Але є ще живопис. Здебільшого я пишу олією, але трапляється й графіка. Це, знаєте, – не хобі. Бо хобі я не маю, бо воно мені здається розвагою, що дарує задоволення і відволікає. То – відпочинок, а мені не цікаво відпочивати. Ні, я люблю природу, люблю розчинятись у Натурі. Утім, на третій день мене збурюють ідеї, які кортить втілювати. Одного разу я плавав у морі й придумав парфуми.

- Як це, Богдане, придумав?

- Подивився на сонце на вечірньому прузі – й зрозумів, якою буде наступна картина і чим вона для мене буде пахнути. У творчості я навіть створюю пари. У мене є, наприклад, картини, які мають парні аромати. Це синтез мистецтв на практиці.

- Чи не думали ви власним живописом прикрашати упаковки авторських парфумів? Скажімо, британський гітарист Кріс Рі (Chris Rea; 1951) теж малює олією й періодично прикрашає роботами обкладинки альбомів.

- Звичайно, думав, Олександре. Але тут у мистецтво втручається маркетинг. Бо якщо на парфумах з’явився живопис, логічно спочатку заявити про себе як про художника, персональну виставку зробити. Я дотримуюся балансу простоти та вишуканості. Тому дизайн моїх парфумів, з одного боку, дуже строгий, стриманий, а з іншого – є елементи розкоші. І мені це подобається. Якщо на упаковці ще й живопис з’явиться, здається, це буде перебір. Щось подібне можливе, як капсульна колекція посеред основної лінії ароматів.

- Наскільки добре пам’ятаєте перший власний аромат? Що було в ньому?

- Кориця, гвоздика, троянда, ваніль, шафран. 1993-й рік, “Rose saffrоn”, тобто “Шафранова троянда”. Чому такими були інгредієнти? Лише їх вдалося дістати. Я тоді активно зайнявся тінктурами, тобто робив настоянки. Попервах доводилося займатися дистиляцією, бо синтетичних духмяних речовин в Україні майже не було. Хіба що тоді у мене був один мускус синтетичний. Отже, спочатку довелося працювати майже виключно з натуральними компонентами. Ясна річ, трояндова олія, олія пачулі, настоянка шафрану. Між іншим, за кілька років я планую перевидати “Rose saffrоn”.

- Здається, це зветься ремастерінг?

- Так. Але чекаю на вдалий час, щоб знову публічно представити. Тобто, сам аромат уже зроблений, проте коронавірус плани всім зламав. Як тут зробиш виставку чи презентацію? А хочеться представити у синкретичному форматі, на кореляції візуальних та парфумерних видів мистецтва.

- Тим паче, що ви мали досвід роботи з театром. Знаю про вашу колаборацію з театром “Сузір’я”. Можете розказати?

- Так, це вельми цікавий досвід. Перед тим ще була перша співпраця з театром, коли у центрі науки і мистецтв “DIYA” режисер Антон Литвинов готував прем’єру сучасної опери “Доля Доріана, або Синдром Доріана”. До прем’єри, у червні 2016-го року ми підготували не лише авторський аромат, а й перформанс. На вході до зали у павільйоні кіностудії Довженка вдягали на руку глядачам паперові браслети, парфумовані різними компонентами. Один мав запах дуже неприємний, із гниллю, смертю, а інший мав запах квітів. Тоді як разом ці ноти дивним чином створювали природний – потужний і дуже звабливий – аромат жасмину. Все як у житті. Як у “Доріані Греї”.

- А стосовно театру “Сузір’я”.

- Ну, це історія з тих, які трапляються раз у житті. Навесні 2018-го року заслужена артистка України, режисерка Юлія Волчкова (1974-2018) звернулась до мене з пропозицією створити аромат до вистави “І небо, і земля” за відомою п’єсою “Безіменна зірка” румунського драматурга Михаїла Себастіана. А слід сказати, що це, до речі, моя улюблена п’єса, як і телефільм Михайла Козакова з романтичним дуетом Анастасії Вертинської та Ігоря Костолевського... Ще у 2008-му році я замислився над тим, чому я так люблю ту історію? Окрім головної лінії, нагадаю, там повсякчас виникають парфуми головної героїні: вокзал починає пахнути її парфумами, і мадемуазель Куку так відчуває їх у домі астронома Маріна, що верескливу закохану вчительку аж нудить. І я замислився над тим, чим же пахла головна героїня п’єси, столична гостя Мона? Тож уявляєте мої почуття, коли отримав пропозицію про співпрацю з театром “Сузір’я”, що збирався ставити мою улюблену п’єсу? Ми зробили парфуми, що пахнули, як сама героїня: коли Мона з’являлася на сцені, той аромат з’являвся у залі. Аромат спочатку безтурботний і гламурний, а згодом – глибокий і вишуканий. Було божественно.

*  *  *
Cучасники стверджували, мовляв, англійський письменник Герберт Уеллс (Herbert George Wells; 1866-1946) не мав особливо привабливої зовнішності, але попри це користувався великим успіхом у жінок. Секрет полягав у використання потаємного парфуму. Багато заздрісників цікавились у прихильниць літератора, чим він їх так зваблює, й одного разу відома радянська красуня Марія Закревська пояснила ситуацію: “А ви знаєте, у нього тіло медом пахне”.
*  *  *

- Мав колись місце такий синкретичний досвід у грамзаписі. Видаючи у 1976-му році подвійний альбом “Songs Іn Тhe Key Оf Life” (“Пісні у ключі життя”), американський співак і композитор Стіві Уандер планував кожну з вінілових платівок доповнити фруктовим запахом. Чи не плануєте ви підготувати парфуми з музичним супроводом? Ви ж – музикант.

- Є ідея такої виставки. Щось подібне я вже зробив, щоправда, давно. Уперше в Україні це відбулося в 1993-му році, коли тривала виставка моїх робіт: живопису і графіки. Під час переїздів, на жаль, частина картин втрачена, але головні залишилися. Тоді я розчинив парфумерні олії, які входили до складу аромату “Шафранова троянда”, й обробив поверхню живопису. Так виникли ароматизовані полотна й ароматизований простір, де грав камерний оркестр. Сьогодні це хочеться зробити на більш високому рівні.

- За чверть століття скільки ви в межах розвитку бренду “BZ Parfums” створили ароматів?

- Вірите, навіть не рахував. Першою у мене була серія “Alea” (від лат. – “удача”, “щасливий жереб”), де впродовж багатьох років я просто нумерував парфуми, не даючи їм ніяких назв. Вважав і вважаю, що кожна людина має сама придумувати собі назву. Навіщо мені нав’язувати власний образ?

- А він у вас є?

- Безперечно. Мені завжди подобалися Прелюдії (Préludes) Клода Дебюссі; він – один із моїх улюблених композиторів. Наприкінці тих 24 п’єс для фортепіано автор відкривав дужки, ставив три крапки і давав загальну назву – “…вітрила” (“Voiles”), наприклад, або “…звуки й аромати кружляють у вечірньому повітрі” (“Les sons et les parfums tournent dans l'air du soir: Modéré”). Ось тому й я давав ароматам лише номер, та згодом зрозумів, що люди погано запам’ятовують цифри і плутаються. Тому довелося повернутися до звичних назв, а з ними – до тих образів, які виникали в моїй голові. Якщо порахувати аромати серії “Alea”, то сьогодні вже розроблені 90-ті номери. Додайте ще аромати, що не складають цю серію, а також аромати індивідуальні, аромати, створені мною для інших українських та європейських брендів. Зараз я завершив роботу над новим брендованим парфумом. Поки що не скажу назву, бо ще не маю права рекламувати, але я створив парфуми для панчох.

- Саме для панчох, не колготок?

- Так, саме для панчох: нехай інтрига повисить у повітрі.

- Це правда, що аромати, як вірші та музика, спочатку виникають в уяві, а лише потім синтезуються парфумером у лабораторії?

- У мене це саме так. Я не люблю емпірику. Хоча не стверджуватиму, що ніколи не тішився вдалими імпровізаціями. Інколи все складається доволі швидко. Та зазвичай хочеться гармонійно узгодити чималу кількість інгредієнтів у парфумах, а ще – чітко відповісти на важливі запитання: який це буде образ, як його сприйматимуть різні люди? Без сумніву, в мене є власне бачення, але працювати в стилі “Я – художник. Я так бачу!” – це не моє кредо. Вважаю, що справді хороші парфуми узгоджують сміливу вишуканість та пристосованість до реального життя. Так виникає справжня насолода від парфумів і вони стають органічною частиною життя.

- На які професійні запитання вам важливо відповісти?

- Завжди я хочу чітко зрозуміти й відчути, як різні люди реагуватимуть на аромат? Як ці парфуми житимуть на різних типах шкіри? У різних умовах? За різної погоди? Чи можна мандрувати в цьому ароматі? Куди в ньому можна піти? Як він впишеться в реальне життя? Щоб знайти відповіді, потрібен час. Інколи аромат народжується і створюється протягом кількох місяців, а часом розробляється й кілька років.

- Скажіть, чи однаково сприймаються українські аромати за кордоном і на Батьківщині? Знаю, що торік ви представляли власні весняні парфуми на арт-виставці у Римі.

- Українські продукти сприймалися на “ура”. Проте по-іншому, адже будь-які запахи люди оцінюють крізь призму власного ольфакторного досвіду. Утім, я власну парфумерію, і свою школу вважаю європейською, бо в пошуках завжди відштовхувався від французької парфумерії, хоч і поглядав подеколи у бік таких американських брендів, як “Estee Lauder”. Не дивно, що європейці вважають мої аромати для себе природними й абсолютно європейськими.

- Не уявляю, як виглядає парфумерний автопортрет, але знаю, що такий у вас є. Скільки в ньому інгредієнтів?

- 71, і ця цифра є у назві парфум. А ще 71 – це рік мого народження. Той аромат я створював виключно для себе. Це була ольфакторна презентація мене оточуючим. Хоча “Alea 71 СHYPRE VIOLET” виник ще у 1990-х роках, він згодом отримав кілька перевидань, ті парфуми я постійно поліпшував, відповідно до нових часів відпрацьовував новими інгредієнтами, аби точніше й на новому етапі розвитку втілити ту саму ідею. Інколи парфумери до такого вдаються. До речі, підготував нове перевидання цих парфум, та презентації в Україні ще не було – багатьом проєктам завадив карантин.

*  *  *
Якщо говорити про найдорожчий парфумерний інгредієнт, то, мабуть, це мускус кабарги. За 1 кілограм такого екзотичного продукту потрібно викласти $60 тис. Природно, мускус кабарги використовують виключно в найдорожчій парфумерії, бо є потужним природним біостимулятором, що багато століть шанується корінними народами Алтаю, як засіб практично від усіх хвороб. Мускус виробляється спеціальною залозою на череві самця кабарги – невеличкої оленеподібної тварини – і є найціннішим засобом у народній і східній медицині.
*  *  *

- Повернімося до українських реалій… “BZ Parfums”, тобто “Парфуми Богдана Зубченка”, стали першим українським брендом. Спробуйте оцінити себе, наскільки це можливо, ніби збоку: що це означало для національного ольфакторного ринку, чим було важливо?

- До того українські аромати не продавались у мультибрендових магазинах. Ні, вони існували, але стояли деінде у невеличкій кількості, наприклад у крамницях одягу, не мали свого впізнаваного дизайну й стилю, їхній меседж був малозрозумілим. Від початку я поставив собі високу мету – конкурувати з європейськими марками. І – це зробив. Той важливий крок відкрив дорогу іншим вітчизняним парфумерам.

- Їх сьогодні багато?

- На щастя, їх кількість зросла. Друге досягнення – це гучна заява у європейському ольфакторному просторі: українські парфуми є, вони можуть бути дуже якісними і конкурентоздатними. Третє: деякі українські аромати насправді стали українськими. Зокрема я від початку не ставив собі за мету працювати à la Europe. Парфумам я часто давав українські назви, хоча й латинізовані, аби читались і розумілись іноземцями. Нехай звикають до наших назв, ми ж чомусь читаємо навіть арабські. Тому для мене принципово, що мої парфуми називаються “Porichka”, “Konvalii”, “Burshtyn” або “Anne de Kyiv” (Анна Київська). Останній із ароматів, наприклад, став частиною дуже відомого франко-українського щорічного фестивалю “Anne de Kyiv”.

- З “Шафрановою трояндою” більш-менш зрозуміло, а що може надихнути парфумера на такий аромат, як “Анна Київська”?

- Наприклад, аромат фресок у нашому Софійському соборі. З-поміж нот там є, відкрию секрет, приміром, аромат троянди сорту “Anne de Kyіv”. Така квітка справді існує – її вивели вдячні французи. Мені завжди хотілося, щоб подібні елементи й створювали свідомо українську національну парфумерію. Така тепер є, і ми це бачимо. Чимало сьогодні є вдалих спроб на національному парфумерному ринку.

- Як досвідчений тренд-вотчер, назвіть перспективних українських парфумерів?

- Скажімо, професійна художниця за фахом, парфумерка Ксандра Осініна, котра створила власний бренд. Її аромати – дуже авторські, довельми нішеві. Ксандра ретельно працює з високоякісною натуральною сировиною. Її парфуми на межі того, що легко носити, і того, що слід називати мистецтвом. Приємно і є важливим, що в своїй парфумерній творчості, в лінійці ароматів вона втілює багато суто українських образів.

- Наталя Дишлюк?

- Так, до речі, вона представлена в нашому салоні високої парфумерії “Le Flacon”. Уже кілька років Наталя успішно працює, й сьогодні, нарешті, створила дизайн свого бренду, нове пакування, яке виглядає по-європейськи. Її колекцією ароматів, правильно побудованою, на різні випадки життя, вже зацікавились поціновувачі нішевої української парфумерії. Думаю, Наталя Дишлюк створила авторський мініпарфумерний гардероб, де є аромати різних ольфакторних типів – зелений, квітковий, фруктовий, деревний.

- Одна поважна пані мені розповідала, що ваші аромати – “Porichka” і “Porichka Extreme” – стали для неї найкращим сувеніром із України, який вона п’ятий рік возить своїм заможним європейським подругам.

- Дуже приємно! Ці аромати вже полюбила Європа, він бажаний у Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Франції, а тепер потрапив і до Канади. У мене, на жаль, немає поки що дистрибуції у цих країнах. До речі, борючись із підробками, я скоротив кількість точок продажу. Тепер мої аромати продаються виключно в салоні “Le Flacon” та на єдиному офіційному сайті, тоді як на підробних сторінках та в інтернет-магазинах пропонується контрафакт.

- О, здається, ми дожили до тих часів, коли в українського бренду з’являється контрафакт. Це — визнання?

- Так, можливо. Але – й новий складний етап нашого розвитку, коли українські парфумери та споживачі починають розуміти відповідальність.

- Якими ви бачите українські парфуми через 25 років?

- Я бачу їх насправді українськими і популярними у світі. Такими, що цікаві різним групам споживачів, які містять у собі поширені в Україні інгредієнти. Не просто трави та квіти, а особливі риси української культури. Справа не тільки в назвах, а в тих ароматах, у тих пахощах, притаманних нашій природі, які здавна побутують у нашому культурному середовищі, наповнюють наше життя красою. Так хочеться, щоб національні парфумери здолали усі негаразди й перешкоди, і раніше, аніж через чверть століття про нас говорили: “Українська школа парфумерії!”

- Дякую, Богдане, за цікаву розмову.

- І вам спасибі, Олександре.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Існує єдиний у світі заповідник парфумів, що отримав назву – “Осмотека” (“Оsmotheque”, “Бібліотека запахів”). Відкрився він 26 квітня 1990 р. на вулиці Парк де Кланьї, 36 (rue du Parc Clagny), в одному з корпусів Вищої міжнародної школи парфумів, косметики та харчових ароматів (ІSIPCA) у Версалі.

Прекрасна ідея спала на думку Жану Керлео (Jean Kerleo; 1932), автору багатьох видатних ароматів, провідному парфумеру знаменитої фабрики з виробництва парфумерії “Jean Patou”. У розпорядження “Осмотеки” передана величезна кількість ароматів від усіляких брендів – близько 1800 ароматів. Справжніми родзинками є 170 невідомих формул парфумів.

У приватній колекції українського парфумера Богдана Зубченка зібрано близько 1000 ароматів! Є навіть зразок парфумів 1910-го року від французького парфумерного будинку “Guerlain”.

Після перемоги на виборах пропонуймо новому київському меру відкрити в Україні музей ароматів! Цікава ідея?

Олександр Рудяченко
Фото Геннадія Мінченка