«Маленький принц». Переклад з мови філософії на мову танцю

Академічний театр «Київ Модерн-балет» презентував онлайн-балет за мотивами однойменної повісті Екзюпері

Це була унікальна прем’єра. Дивовижний світ Антуана де Сент-Екзюпері, дешифрований мовою танцю і покладений на музику восьмирічного Моцарта й автентичних українських колискових, розлив свої прем’єрні промені перед… порожнім глядацьким залом Жовтневого палацу. Коронавірус диктує свої правила навіть балетові – глядачі дивилися його онлайн – велася пряма трансляція.

Мені ж пощастило побачити прем’єру красивого і філософського «Маленького принца» у постановці Раду Поклітару наживо. Головні партії виконали: Артем Шошин (Маленький принц), Дмитро Кондратюк (Льотчик), Олена Салтикова (Троянда), Ілля Мірошніченко (Лис), Мішель Фондю (Змія).

Перед початком вистави Поклітару звернувся до нас (невеликої групки глядачів, розсаджених на максимальній відстані одне від одного) з незвичним, як для такого заходу, проханням: «Будь ласка, жодних оплесків, навіть якщо дуже хочеться» і пожартував: «Плакати можна, але тихенько».

І зізнаюся, вже з першої хвилини захотілося пустити сльозу дитячої розчуленості й захоплення – так реалістично і магічно на мене зі сцени летіло небо і хотілося пірнути у ті хмари разом з намальовано-справжнім літаком. А вже коли зі сцени пролунало: «Намалюй мені баранця» і той баранець ожив – про емоції годі й говорити.

Раду завжди робить цікаві й, на перший погляд, нереальні речі, так відбулося й цього разу: «Маленький принц» – це і проста, і дуже складна історія.

Звичайно, перше питання: – Як? Як можна наважитися показати танцем те, що й словами складно описати? Адже «Маленький принц» – це абсолютно філософська праця, і, як у будь-якому філософському трактаті, головне у ній – слова.

- Тому найскладнішим для мене було знайти максимально точний хореографічний «підстрочник», щоб перекласти мову філософії для дітей на мову хореографії. Адже зробити прямий переклад, наприклад, фрази: «Ми відповідальні за тих, кого приручили» – практично неможливо!

Слава Богу, крім філософських сентенцій, там дуже багато емоційних речей, які змушують і плакати, й посміхатися. А все емоційне дуже добре перекладається на мову танцю, бо хореографія емоційна сама по собі, – пояснив мені Раду Поклітару. 

Глядачі вже звикли до складних і дивовижних костюмів, якими нас балує «Київ Модерн-балет» (чого варті лиш чудернацькі маски-вбрання октопусів та інших дивостворінь у свиті «Сплячої красуні»! Бідні актори жалілися, що їм перший час навіть рухатися було складно). У «Маленькому принці» теж є перевдягання і громіздкі головні убори, але це має зовсім інший характер – треба у дуже швидкий час змінювати персонажів – це відбувається прямо на сцені й глядачі є свідками перевтілення героїв. Тут на перший погляд все інакше, все ніби просто, але… Так це ж лінії самого Екзюпері, в графіці якого знайшов натхнення художник по костюмах Дмитро Курята!

- Для мене було питання, як можна передати в танці філософію цього твору? Як підкреслити це костюмами? І коли глибше занурився, зрозумів, що костюми мають бути абстрактними, не прив’язаними до часу й простору. Можливо, дещо дивні костюми, таких ми ще не робили точно! – ділиться Дмитро.

Малюнки, які створив Екзюпері, вже стали класикою, частиною масової культури, та й образ Маленького Принца запам’ятався нам усім саме з-під його пера, тому художник по костюмах не зміг обминути це стороною.

- Враховуючи те, що малюнки можна віднести до наївного мистецтва (нібито дитина малювала, а не професійний художник), то цей посил ми використовували і в костюмах – вони так само дещо наївні, стилізовані й спрощені, – пояснив мені Курята. 

Концепт «дитячості» дотримано і в музичному супроводі: по-перше, в балеті наживо (до мурашок) звучать автентичні українські колискові у виконанні Марії Пилипчак, а по-друге – музика Моцарта, яка тут використана, була написана геніальним композитором у восьмирічному віці! Як виявилося, саме музика того маленького хлопчика, а не сама казка Екзюпері, стала для Поклітару відправною точкою, щоб створити балет.

- Закохавшись у цю музику, я довго й дбайливо виношував близько серця ідею балету, їй присвяченого. Форма задуму змінювалася. Спочатку це було щось абсолютно безсюжетне. Потім до музики Моцарта доєдналися українські колискові – й вистава стала для мене ностальгічним і світлим роздумом про дитинство. І нарешті всі складові складної поліфонічної мозаїки зійшлися – Маленький принц Екзюпері! – розповів балетмейстер.

На початку репортажу я згадала про небо, яке буквально плило в зал і в яке хотілося пірнути, та й взагалі – на сцені впродовж дійства було купа абсолютно реальних декорацій, які потім магічнім чином розчинялися у повітрі. Такі візуальні засоби зараз дуже популярні в Європі й мають назву технології 3D-проєкції. Авторкою цього чаклунства для «Маленького принца» є Ольга Нікітіна, тож я розпитала про все побачене більш детально:

- Як простими словами пояснити це «магічне» явище?

- (Сміється). Це наша спроба зробити простір об’ємним – ми намагаємося досягти максимального об’ємного ефекту за рахунок того, що є кілька шарів, на які робиться проєкція картинки-оточення, в якому існує герой. Застосовуємо не просто плаский задник чи пласку проєкцію (до яких усі звикли), а за допомогою 3D-технологій максимально розширюємо простір сцени і заповнюємо його.

- Тобто 3D-проєкція повністю замінює звичні декорації?

- У виставі «Маленький принц» це поєднується: театральний задник замінено цілковито, ми використовуємо відеопроєкцію, щоб створити фантастичний рухомий світ. Але є ще проєкція на великі об’ємні декорації, які реально існують на сцені. 3D-проєкція буде їх «оживляти» і змінювати їх вигляд впродовж вистави.

Це дуже копітка робота, яка залишається таємницею для всіх (включно з режисером і акторами) ледь не до прем’єри! Костюми шиють заздалегідь, хореографію теж можна побачити на репетиції, а от про 3D-оформлення до останнього моменту доводиться пояснювати іншими засобами. Спочатку художники працюють із режисером і вирішують, які речі «витягують» на перший план, а які приховують, і далі вже по кожній сцені промальовується задник.

Після режисерського етапу починається художній етап, а потім – не менш важкий – технологічний. Проєкція – це також і складна робота зі світлом (автор світла у «Маленькому принці» – Олена Антохіна). І ось вже аж тоді – фінальний етап.

- Тобто фінальна картинка з’являється лише перед виставою. Але в цьому й полягає особливість тих, хто з нами працює: це люди зі специфічним баченням. Їм доводиться щось оцінювати, виходячи виключно зі свого розуміння – підходить це чи не підходить. Але як ця картинка виглядатиме і чи буде там магія – стане видно, лише коли вся постановка «збереться»: пройдуть фінальні репетиції, включиться світло – й все нарешті «оживе».

- О, так ось я знайшла тих, хто несе загрозу традиційному театру – ви все можете створити самі! От створите акторів у ЗD – і що тоді буде?

- (Сміється). Знаєте, колись хвилювалися, що театр зникне, бо з’явився телевізор! А нічого не зникло, все просто трансформувалося і розвинулося. Зараз ми вчимося використовувати ці засоби в театрі, вивчаємо їхні переваги, і коли технології стануть дешевші й простіші – це дасть нові театральні напрямки. Театр може бути і традиційним, і дуже технологічним. Головне – розумно використовувати нові технології в своїх творчих фантазіях, – розповіла мені авторка 3D-проєкції Ольга Нікітіна.

«Маленький принц» – це великий двоактний балет, на постановку якого театр «Київ Модерн-балет» виграв грант Українського культурного фонду. Але в рамках угоди з УКФ було прописано, що його повинні показувати без глядачів у залі, тому й сталося, що в історії театру «Київ модерн-балет» вперше відбулася така дивовижна прем’єра онлайн.

Запитую у Раду: – А як актори сприйняли те, що доведеться давати прем’єру перед залом, у якому відсутні глядачі?

- Вони звикли працювати на повну силу перед порожнім залом під час репетицій, де я сиджу тільки один (сміється). Хоча, звичайно, їм легше, коли є люди, але – що поробиш, такий зараз час, треба звикати…

Взагалі-то, червоні стрічки, які підперезують театральні крісла (таким чином театри дотримуються «шахової» розсадки – ред.), мають бути лише на місцях злочину в оточенні поліції й мигалок, а не в храмі мистецтва. Тому це жахливо, але, все ж, краще, ніж нічого. Тому давайте переживемо цей період, дочекаємося, коли пройде ця навала, і підемо далі в наш звичний, спокійний театральний світ, – по-філософськи відповів мені головний балетмейстер театру «Київ Модерн-балет».

Після красивої прем’єри актори балету «Маленький принц» все ж були скупані в оплесках, нехай не таких, як зазвичай, але ми наживо постаралися за всіх, хто дивився його онлайн. 

Любов Базів. Київ

Фото: Анастасія Телікова