Роберта Бондар. Як воно – опинитись голою на камбузі під час космічної експедиції

У рамках проєкту «Калиновий к@тяг» пропонуємо розповідь про мужню канадську астронавтку, етнічну українку, яка літала на "Челленджері"

Що робить нас сильною особистістю?

Один випадок і свідомий вибір. Разом обидва чинники перевертають життя і націлюють, змушують зібратися, аби довести в першу чергу собі - ти хочеш більшого, тому зробиш усе можливе, аби досягти поставленої мети. Люди подібні до гірських піків: якими б високими вони не були, вони завжди ростуть. Як Еверест, що збільшується щороку на 4 мм. 

У восьмому класі Роберту Бондар поставили перед вибором і перед усією школою змусили доводити, що вона здатна на вчинки, які громадська думка провінційного містечка приписувала виключно чоловікам. І старшокласниця виявилася не із слабкодухих дівчаток. Уголос вона заявила про свої права. Мовляв, якщо в скаутських змаганнях я отримала найвищий бал на іспитах для кандидатів у прикордонники, капітаном патрульної служби вчитель мусить призначити саме мене, а не хлопця, бо той, бачите, є чоловіком. Лише вмотивовані особистості можуть піти на крайності і підкорити власний Еверест. 

Згадуючи в 1992 році в інтерв’ю той випадок та інші пережиті випробування, доктор Бондар зізналася, що ніколи не забуває день, коли вона стала більш рішучою:

- Відтоді правилом мого життя стало: бути більш кваліфікованою. Якщо в майбутньому мені говоритимуть: “Зважай, ти - жінка. Ти просто не здатна це зробити”, - то буде повна маячня. 

Не певен, що цій канадській дослідниці космосу відомі були слова кінорежисера Андрія Тарковського, але вони типові для такого людського типу:

- Найбільше мене цікавить людина, готова пожертвувати собою або тим, до чого вона звикла... Звісно, її поведінка нам здається абсурдною і непрактичною. Але всупереч - або навіть завдяки цьому – тільки таким, як вона, і під силу змінювати кардинально життя інших людей або навіть сам хід історії.

***

Перша канадська жінка-астронавтка, перша лікарка-неврологиня, яка побувала в космосі, Роберта Бондар (Roberta Lynn Bondar) народилася 4 грудня 1945 р. у невеличкому містечку Су-Сент-Марі, провінція Онтаріо. Її предками були етнічні українці, котрі свого часу залишили покутське містечко Городенка (нині - Городенківський район Івано-Франківської області) та в пошуках кращої долі вирушили за океан. Де ми, там і наші висоти.

Її батько, Едвард Бондар (Edward Bondar), був українського походження. Свого часу він працював офіс-менеджером Комісії з комунальних послуг Су-Сент-Марі (Sault Ste. Marie), тоді як мати - Мілдред (Mildred Mary Bondar; ?-2007), була англійського походження, у місцевому коледжі вона викладала бізнес і комерцію.

З юних років батьки закликали Роберту та її старшу сестру Барбару (Barbara Bondar; 1944) ставити собі цілі, що змушувало дочок брати участь у численних доброчинних проєктах,  у тому числі й загоні “Дівчат-скаутів” (Girls Guides), підрозділі Всесвітньої молодіжної організації (YMCA), різних групах Анґліканської церкви та різноманітних спортивних секціях. Слід зазначити, що Роберта підростала розумною дитиною, а в другому класі чітко відповідала, що хоче стати або вчителькою, або… астронавткою.

- Коли мені виповнилося вісім років, стати космонавтом було найцікавішим, що я могла собі уявити.

***

В одній з автобіографічних книжок, - “Торкаючись Землі” (“Тouching Тhe Earth”; 1994), Роберта щиро зізналася, що її завжди захоплювали наука і космічні польоти:

- Не повірите, але до кожного дня народження я просила у батьків: або пластикову ракету, або набір хімічних речовин, або сумку лікаря. Життя мені подарувало все й одразу.

Справді, наукою дівчинка захопилася змалку, тож у підвалі будинку батько облаштував семикласниці справжню лабораторію, де школярка проводила різноманітні біологічні досліди. У здобутті знань рухалася вона швидко і невдовзі очолила наукову команду міської середньої школи Джеймса Данна (Sir James Dunn High School) у Су-Сент-Марі, Онтаріо. Скажу більше, в 13-му класі за плідну дослідницьку роботу Роберта отримала почесну відзнаку на Загальному науковому ярмарку Канади (Canada Wide Science Fair). А як ви думали?

Знаєте, що значить ім’я Роберта? Ні? - “Світла слава”.

Ще навчаючись у школі, на літніх вакаціях в Лабораторії помилок (Bug Lab; насправді це - лабораторія чомучок) Роберта Боднар зреалізувала доволі ґрунтовний науковий проект із вивчення ялинкової гусені листовійки-брунькоїда у місцевому лісгоспі, що нині називається Центр лісового господарства Великих озер (Great Lakes Forestry Centre).  Твердо крокуючи по землі, від дитячої мрії про космос вона не відмовлялася. Адже її рідна тітка Ерма у той час уже працювала у Флориді і часто надсилала небозі новини про… космічну програму НАСА.

***

Не тільки живе суще, а й небесні тіла цікавили школярку. У старших класах дівчина захопилася астрономією: випросила у батька в подарунок телескоп, регулярно спостерігала за зірками, розсмакувавши науково-фантастичну літературу. Услід за улюбленим американським фантастом Артуром Кларком вона повторювала думку:

- Епітафія нашій расі буде написана сліпучими неоновими буквами і повідомлятиме: “Тим, кого боги хочуть знищити, вони дають телевізор”. Ми стаємо расою глядачів, а не творців. Але з іншого боку, дивитися телевізор - однаково що дихати: без цього не обійтися. Людина може довше прожити без їжі, аніж без інформації. Заковика - в системі освіти: людей треба навчати розбірливості. Тільки самодисципліна зможе протистояти тим чарівним силам, які ще тільки будуть покликані нами до життя. Інакше всі ми станемо морськими губками.

Допитливу Роберту дирекція школи відзначила не лише за академічні, а й спортивні досягнення. Одного разу її назвали Спортсменкою року.

Між іншим, після закінчення середньої школи Джеймса Данна у 1963 р. її любов до спорту не вгасла. Упродовж багатьох років Роберта стрибала з парашутом, стріляла по мішенях (гвинтівка, пістолет), плавала на каное, захоплювалася пішим туризмом, риболовлею, підводним плаванням, велосипедним спортом, біговими лижами та десятком інших форм активного дозвілля, рахуючи й подорожі на повітряних кулях.

По здобутті середньої освіти виникла тема майбутньої професії. У романтику космосу та дослідження зірок батьки не вірили, тож наполягли, аби фах дочка обрала земний. У результаті Роберта подала документи до молодого Ґвелфського університету (Guelph University), створеного у Ґвелфі, Онтаріо лише 1964 р. на базі… Онтарійського сільськогосподарського коледжу. За три роки студентка здобула ступінь бакалавра зоології та сільського господарства. Дівчиною Роберта Бондар була легкою на підйом і паралельно до бакалаврату отримала в 1965 році ліцензію… приватного пілота. Уже тоді було зрозумілим, тільки на Землі вона не залишиться.

***

Її наукові інтереси на місті не стояли і з царини зоології почали хилитися до… медицини. У 1971 році в Університеті Західного Онтаріо (University Оf Western Ontario) Роберта Боднар здобула ступінь магістра в галузі експериментальної патології.

Інша б зупинилася, але не ця. Через бажання етнічної українки розкрити всі власні талани, Роберта Бондар отримала широку освіту. У 1974 р. в університеті Торонто (University Оf Toronto) аспірантка захистила докторську дисертацію з нейробіології, а стажування з нейроофтальмології проходила у відділенні неврології Західної лікарні Торонто (Toronto Western Hospital).

Щоб не сидіти на шиї у батьків, протягом шести років студентка працювала у відділі генетики Федерального департаменту рибного та лісового господарства (Federal Fisheries Аnd Forestry Department’). Знаєте, життя у Роберти було цікавим. Вона тренувала аматорську команду зі стрільби з лука, викладала фізкультуру в місцевому коледжі, а в лабораторії - на пів ставки підробляла гістологом. І ви кажете, що вам ото часу бракує?

***

У 1977 р. в Університеті МакМастера (McMaster University) Роберта Боднар стала доктором медичних наук, а в 1981-му відомого фахівця за спеціалізацією неврологія прийняли до Канадського Королівського коледжу лікарів та хірургів (Royal College Оf Physicians Аnd Surgeons Оf Canada). Затим вона набувала досвіду в галузі сучасної науки (Медичний центр Нової Англії Тафта (Tuft’s New England Medical Centre), що у Бостоні, штат Массачусетс, та Західній лікарні Торонто (Toronto Western Hospital), у столиці провінції Онтаріо).

У 1982-1984 рр. Роберта Бондар обіймала посаду доцента кафедри медицини (неврології) в Університеті МакМастера, Ґамільтон, провінція Онтаріо, потім працювала директором університетської клініки, що спеціалізувалася на лікуванні хворих на розсіяний склероз, - Multiple Sclerosis Clinic Hamilton-Wentworth Region.  Відтоді боротьба з невиліковними недугами стала її другою метою життя.

Мене цікавило, якою в ті часи була її репутація в середовищі науковців? Відповідь я знайшов, ось факт… На початку 1980-х рр. д-ра Роберту Бондар ввели членом Ради при прем’єр-міністрові провінції Онтаріо (Ontario Premier’s Council) - з питань науки і техніки, призначили медичним експертом з питань цивільної авіації та членом наукової ради Центру медичних наук Саннібрука (Sunnybrook Health Sciences Centre), Торонто, провінція Онтаріо.

***

Як бачите, послужному списку молодого науковця могли б позаздрити чимало колег-чоловіків. Але спинятися на досягнутому Роберта Боднар і не збиралася. Не до цього її змалку привчав батько-українець.

І ледь-но в 1983 р. Національна дослідницька рада (National Research Council Canada, NRC) створила Програму з підготовки канадських астронавтів (Canadian Astronaut Program, САР), Роберта Бондар подала заявку, адже розуміла: її дитяча мрія насправді може перетворитися на реальність.

До трудівниць самі зірки стають на крок ближчими… Після шести місяців співбесід та випробувань у грудні 1983 р. 38-річну дослідницю обрали одним із шести кандидатів до Канадського корпусу астронавтів (Canadian Astronaut Corps).

Розумієте, наскільки неможливе тоді здолала Роберта Бондар? На участь у програмі Канадського космічного агентства (Canadian Space Agency, або: CSA) у 1983 році заявки надіслало близько 4300 претендентів. Це – по-перше. По-друге, лише 11 відсотків заявників були жінками.

***

П’ять інших відібраних в канадські астронавти кандидатів були чоловіками.

Хто вони були і ким стали - пропоную з’ясувати. Професор фізіології в Університеті Торонто Кен Мані (Kenneth Eric “Ken” Money; 1935), майбутній президент Канадського космічного агентства Стів Маклін (Steven Glenwood MacLean; 1945), професор Університету Західного Онтаріо Бьярні Триґґвасон (Bjarni Valdimar Tryggvason; 1945), віцепрезидент Канадського Інституту охорони здоров’я Роберт Тірск (Robert Brent “Bob” Thirsk; 1945) та майбутній міністр транспорту уряду Канади Марк Ґарно (Joseph Jean-Pierre Marc Garneau 1949).

Земля почала обертатися швидше, і в лютому 1984 р. ліцензований пілот Роберта Бондар виїхала до Оттави, де розпочалися інтенсивні тренування за Програмою з підготовки канадських астронавтів. Невдовзі шістьох кандидатів перевезли в Центр підготовки астронавтів Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору США (National Aeronautics and Space Administration, NASA) - у Х'юстон, штат Техас.

Власний час дослідниця використовувала максимально ефективно…

Навіть навчаючись за програмою САР, вона обіймала інші посади в канадських університетах та лікарнях. Не випадково Роберта Бондар швидко стала важливою фігурою у космічній галузі Канади. У 1985 р. її призначили головою наукового підкомітету Парламенту Канади з питань життя на космічної станції (Life Sciences Subcommittee For The Space Station).

Але ви ж то знаєте, що до зірок шлях лежить виключно через тернії.

В одну мить майбутнє всієї програми САР було поставлено під сумнів, коли 28 січня 1986 р. сталася жахлива катастрофа! Під час запланованого запуску космічний човник “Challenger” (“Той, що кидає виклик”) на висоті 15 км вибухнув просто на очах мільйонів телеглядачів планети Земля. Усі семеро учасників місії “STS-51” на чолі з командиром екіпажу, 46-річним Френсісом “Діком” Скобі, загинули.

***

Подальші три роки шанси Роберти Бондар коли-небудь вийти у відкритий космос дорівнювали нулю. По-перше, вона була жінкою, по-друге, увесь той час вона ходила в дублерах, а значить шансів на політ практично не мала: хіба що хтось перед самим стартом захворіє...

Ніде правди діти, значно пізніше в інтерв’ю етнічна українка заявляла, що стикалася з виявами сексизму як у НАСА, так і в Канадському корпусі астронавтів. Що змушувало зціпити зуби й підніматися вище й вище? Це дохідливо пояснив італійський альпініст Райнхольд Месснер (Reinhold Messner; 1944):

- Кожна людина потребує чогось виняткового в епоху, коли за гроші можна придбати все.

Після довгих перевірок і численних випробувань Програма з підготовки канадських астронавтів була відновлена в 1989 році, а 20 січня наступного року мрія доктора Бондар, здавалося, наблизилася до реальності: було офіційно оголошено, що саме вона стане наступним, другим канадським астронавтом, який вирушить у космос.

***

Далі сталася просто знакова подія… 22 січня 1990 р. Роберту Бондар призначили спеціалістом з питань корисного навантаження першої Місії міжнародної лабораторії мікрогравітації (International Microgravity Laboratory Mission, або: IML-1). Йшлося про те, що на пілотованому модулі “Spacelab”, який використовуватиметься для з’ясування впливу невагомості на живі організми та інші матеріали, усі космічні експерименти відбуватимуться під її особистим керівництвом.

До грандіозного проекту були залучені понад 200 вчених із 13 країн світу, які в рамках планованої експедиції “STS-42” готували бортові дослідницькі завдання у галузі фізики та біології. Отже, ще на Землі планувалося: у космосі вона не буде вродливою Барбі, яку в рекламних цілях покатають на космічному човнику.

Що ще етнічна українка та чоловіки, які її оточували, збагнули за вісім днів, хоча попервах місія “STS-42” планувалася на 11 днів?

- Наше життя залежало одне від одного - там існували міцні мовчазні зв’язки. Так, можливо, на Землі у нас були розбіжності, але в космосі кожен залишає власне лігво, коли хтось зазнає невдачі. Це була зцементована група, де існував непорушний зв’язок. Сильні та слабкі сторони одне одного ми поважали. Мені насправді сподобався наш екіпаж, адже то насправді були гарні друзі та приятелі.

***

Ось коли знадобилися регулярні заняття різними видами спорту!

На мисі Канаверал у Космічному центрі Кеннеді у Флориді в інтенсивному порядку довелося опанувати Програму підготовки астронавтів Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору США. Політ Роберти Бондар спочатку планувався на 6 грудня 1990 р., але паливна система космічного човника “Discovery” повсякчас протікала. Ось чому старт затримався… більш як на рік.

…Ранок 22 січня 1992 р. виявився холодним повздовж усього східного узбережжя Флориди. Третю добу фахівці НАСА пильно стежили за температурою. Адже шість років тому низькі температури сприяли жахливій катастрофі “Челленджера”, забрали життя семи космонавтів і на три роки поставили на прикол увесь флот спейс-шаттлів.

Того дня на стартовому майданчику 39А Роберта Бондар з’явилася зарано. У голові роїлася купа різних думок. До всього ж дрібні технічні проблеми затримували старт планованої місії “STS-42” на годину. Зосереджена, дисциплінована, вона думала про те, чому її професійно навчили: не нервувати. Але думки про родину самі лізли в голову. Її батько застав новину, що її обрали в загін астронавтів, але Едвін Бондар до старту дочки не дожив - помер… А ось матір Мілдред і старша сестра Барбара спостерігали із VIP-зони, влаштованої менш ніж за пять кілометрів на верхів’ї гігантської будівлі транспортних засобів (Vehicle Assembly Building, VAB).

Подумки астронавтка перебирала свої цілі: усе, що Роберта Бондар могла, вона зробила. Щоб угамувати власні страхи, кілька годин тому дослідниця записала на старий касетник занадто плаксиве звернення для матері - на випадок, якщо справи на стартовому майданчику 39А підуть… якось не так. Як вона взагалі могла на таке зважитись?!? Подібної легкодухості Роберта собі ніколи не подарує!

***

Того історичного для неї ранку, 22 січня 1992 року автобусом Роберта Бондар прибула на стартовий майданчик разом із шістьма іншими членами міжнародного екіпажу зоряної експедиції “STS-42”. Квадрат 39А виглядав зовсім інакше. Під час попередніх візитів стартова площа роїлася від працівників, але того січневого ранку здавалася безлюдною. Натомість космічний човник раптом ожив.

- Я кинула погляд на киплячого монстра за нашими спинами і просто спробувала уявити все, що значить бути астронавтом і зробити ще одну науково-технічну дірку в небі. Все відбувалося наче у кінофільм “Хлопці що треба” (“The Right Stuff”; 1983) режисера Філіпа Кауфмана.

Позаду залишилося вісім років тренувань. За цей час Роберта Бондар стала двічі доктором наук, знаною неврологинею і – ось тепер – астронавткою, другим після Марка Ґарно громадянином Канади, який на борту спейс-шаттла вирушить у космос.

…Спливло ще пів години, і, вмостившись у кріслах, ці семеро мовчки очікували запалення та надпотужного удару в сім мільйонів фунтів тяги від основних двигунів та твердих ракетних підсилювачів.

Через чверть століття, святкуючи 25-річчя успішного запуску космічного човника “Дискавері”,  генеральний директор з вивчення космосу Канадського космічного агентства Жиль Леклерк (Gilles Leclerc) висловив загальну думку:

- Роберта Бондар була і залишається зразком жінки епохи Відродження. Ми тоді були надзвичайно гордими і тепер пишаємося її внеском у космічну програму людства.

***

Отже, 22 січня 1992 року мрія доктора Бондара стати астронавтом здійснилася - в небо успішно стартував корабель “Дискавері”. Уперше від 1985 року до команди спейс-шаттла увійшли двоє іноземців: канадка Роберта Бондар і німець Ульф Мербольд (Ulf Dietrich Merbold; 1941).

У рамках експедиції “STS-42”, що стала 45-м стартом системи космічних запусків багаторазового використання Space Shuttle  і 14-м польотом шаттла “Discovery”, міжнародний екіпаж умовно поділили на “червону” і “синю” команди. Так зручніше було проводити експерименти з адаптації нервової системи людини до умов невагомості. Отже, у відсіку корисного вантажу “Дискавері” вони працювали у дві 12-годинні зміни. Такий підхід дозволяв контролювати наукові експерименти IML-1 щогодини. Насправді на орбіті їхні робочі зміни тривали по 16-18 годин. Космос - сувора школа поступу сучасної науки.

Фахова спеціалізація та наукова кооперація мали місце і над Землею. Одні вивчали закономірності росту рослин та живих організмів у невагомості, механізми відчуття сили тяжіння та світла різних видів флори за низької гравітації. Інші намагалися оцінити вплив випромінювання іонізованих часток на розвиток біологічних систем. Рослини, до речі, одразу були розміщені у контейнерах спеціальних конструкцій, щоб їхні стінки пропускали різні форми світла та полегшували доступ до окремих зразків.  

***

Цілодобові фізіологічні дослідження включали вивчення особливостей пристосування до мікрогравітації, що виявляються в нервовій системі людини. Головним завданням було оцінити, наскільки ймовірно уникнути генетичних змін за умов пілотованих міжпланетних польотів. Адже в невагомості хребти астронавтів можуть подовжуватися на 2-4 см, що в деяких випадках викликає біль. Окрім іншого, біологічні експерименти вивчали адаптацію астронавтів до невагомості, досліджували зміни у вестибулярному апараті, перевіряли функціонування зору і слуху, які зазнають космічного випромінювання.

Також студіювався вплив низької гравітації на інші форми життя, як-то: яйця креветок та бактерії. Один із дослідів у сфері рослинництва засвідчив, що під час космічного польоту насіння проростає швидше, ніж на Землі.

До всього ж, у невагомості мали місце експерименти з нагрівання рідин та переробки різних речовин і вирощування кристалів йодиду ртуті. Аби здійснити експеримент в ширшому обсязі, місія “STS-42” навіть була подовжена на один день.

Чи змінив Роберту космос?

- Так. По-перше, це дозволило мені познайомитися з фантастичними людьми, яких би я зазвичай ніколи не зазнала. По-друге, космос скорегував мої погляди, вніс певні зміни в оцінку ситуації з навколишнім середовищем, чіткіше сформулював нагальні вимоги до сучасної освіти. Нарешті, по-третє, експедиція “STS-42” відкрила різні платформи для мого особистого зростання та допомагала іншим людям рости разом зі мною. Думаю, ми отримали довгограючі подарунки. Щодо фактичного польоту… Мій вихід у космос загал вважає моментом, що, на думку більшості, став моїм Еверестом, але це… не так. У мене багато гірських еверестів! І це був один із них. Космос взагалі змінив моє ставлення до порядку речей. Я збагнула, що справа не в мені. Йдеться про те, що я зробила. Йдеться про людину, яку більшість сприймала як першу канадійку в космосі. Тим часом я дивлюся на свої світлини і кажу собі: “Пишайся, Роберто! Це зробила жінка”.

***

У період 22-30 січня 1992 року учасники експедиції “STS-42” в рамках першої Місії міжнародної лабораторії мікрогравітації, де головним спеціалістом виступала наша співплемінниця, доктор Роберта Бондар, - провели в облаштованій за останнім словом техніки “Spacelab” та середній палубі понад 40 наукових експериментів у галузі матеріалознавства, медицини та біології, а також два військово-прикладних експерименти для Міністерства оборони США.

Сама ж канадський лікар-нейроофтальмолог особисто опікувалася дослідженнями впливу мікрогравітації на кровоток у мозку та орієнтацію людини у невагомості.

Перша Місія міжнародної лабораторії мікрогравітації сприяла найширшому вивченню різних аспектів цього предмету. Було здійснено не тільки космічне випробування модульного лабораторного обладнання та приладів, а й засвідчено міжнародну прихильність до глобальних кооперативних проєктів.

Наукові результати експедиції “STS-42” відрецензували сотні наукових статей, вони також стали основою численних лекцій та ґрунтовних розвідок. Зрештою, за вісім днів експедиції екіпаж спейс-шаттла “Discovery” продемонстрував, як вести комплексні наукові дослідження у складних умовах, нагромаджуючи безцінний досвід, на якому вчитимуться майбутні вчені-астронавти.

***

Тепер – симпатична деталь…

Відповідно до суворих правил польоту, астронавтам дозволялося брати у політ мінімум особистих речей. Знаєте, що у космічний політ набрала із собою д-р Бондар, яка ніколи не була заміжнею і не мала дітей? Коробку печива “Дівчата-скаути” (Girls Guides) та… кленові льодяники.

Що з неї візьмеш? Дівчинка.

Якось логічно, що саме вона з астронавтів написала із старшою сестрою Барбарою Бондар та опублікувала дитячу книжку “На човнику: вісім днів у космосі” (“On Тhe Shuttle: Eight Days Іn Space ”; 1995). Проте єдиною поступкою, яку зробив для неї командир корабля Рональд Ґрейб (Ronald John Grabe; 1945; це він виконав два військово-прикладні експерименти для Міністерства оборони США), - було… власне місце сну. Бо, коли справа дійшла до польоту, Роберта Бондар більше не була жінкою, а лише членом екіпажу. Як і решта чоловіків.

Там взагалі дивні речі відбувалися на орбіті… Зокрема, одного дня Роберта Бондар помітила, що в стані невагомості їй не потрібні окуляри! Ймовірно, це трапилося через вплив мікрогравітації на рідину ока. Їй невимовно пощастило, оскільки ще на початку місії “STS-42” її улюблені окуляри кудись нахабно… поплили і загубилися.

   ***

Коли 129 обертів навколо Землі були здійснені, 30 січня 1992 року спейс-шаттл “Дискавері” благополучно приземлився у Каліфорнії. І миттєво етнічна українка перетворилася на знаменитість як на місцевому, так і на національному рівні.  

Невдовзі одна із журналісток запитала Роберту:

- Що найбільше вас захоплювало в космосі?

У відповідь перша у світі космічна неврологиня замислилась і зізналася:

- Без сумніву, дивитися на Землю з орбіти. Це єдине, що ви не можете імітувати.

- Що було найскладніше?

- Користування ванною, коли скло туалету розбилося.

- Що найбільше нервувало?

- Я переживала, що, якщо щось трапиться, я не зможу нічого повідомити людям, яких залишила на Землі. Це ж діялося після катастрофи “Challenger”. Тим не менше, я розуміла, слід бути зосередженим, бо немає часу зважати на свої нерви.

Із космічної експедиції “STS-42” вона повернулася іншою людиною.

- Не пригадаю навіть це була зима чи вже повернуло до весни… Чи не вперше Канада і вся Земля здалися мені абсолютно красивими, просто вражаючими. Додому я повернулася з відчуттям, що тут абсолютно немає і бути не може нічого набридливого. Тут не знайдеш нудного місця, де б ти не шукав по цілій планеті.

***

Невдовзі етнічна українка стала володаркою численних титулів та лауреатом різноманітних нагород,  у тому числі звання офіцера Ордену Канади (Order Оf Canada; 1992), члена Ордену провінції Онтаріо (Order Оf Ontario; 1993), володарки зірок - Канадського медичного залу слави (Canadian Medical Hall Оf Fame; 1998) та Канадської Алеї слави (Canada’s Walk Оf Fame; 2011), почесного доктора мінімум 20 університетів світу тощо.

У 2017 році до 25-річчя місії “STS-42” та польоту в космос астронавтки Роберти Бондар Королівський монетний двір Канади (Royal Canadian Mint) випустив обмеженим накладом 25-доларову монету, що отримала назву “Вид Канади з космосу”, а наступного року аматорське астрономічне товариство Тебача та Вуд Буффало (Thebacha Аnd Wood Buffalo Astronomical Society) у Форт-Сміті, Північно-Західні території, змінило назву на Північна обсерваторія доктора Роберти Бондар (Dr.Roberta Bondar Northern Observatory).

Я не кажу про дрібніші речі, але… У Канаді тепер існують школи (добрий десяток!), ресурсні центри, гімназії та стипендії, названі на честь етнічної українки. Роберту Бондар і досі висувають та призначають на почесні посади в десятки організацій. Вона стала членом різноманітних асоціацій, з’явилася на… канадській поштовій марці в серії національних астронавтів та на додаток до цього заслужила багато інших почестей.

***

Проконсультувавши наступні 24 космічні місії, офіційно Роберта Бондар залишила CSA 4 вересня 1992 році, аби продовжити широку дослідницьку діяльність. Фахівцеві такого рівня пропозиції надходили звідусіль, і в 2003-2009 рр., тобто два терміни, вона обіймала посаду ректора громадського Університету Трента (Trent University) у Пітерборо, провінція Онтаріо.

Попрощавшись із кар’єрою астронавта, доктор Бондар більш як десять років керувала міжнародною групою дослідників NASA, ретельно вивчаючи на Землі дані, отримані від астронавтів під час їхніх космічних місій. Завдання стояло надважливе - краще зрозуміти механізми, що лежать в основі здатності організму відновлюватися в умовах космосу. І, знаєте, то не була чиста наука заради науки. Експерименти щодо відновлення людського організму в космосі Роберта Бондар, як доктор неврології, розглядала по-сучасному, прагматично, під кутом зору… лікування хвороби Паркінсона.

***

Роботи у провідного фахівця світу із мікрогравітації вистачало. Спираючись на її особистий досвід астронавта, двічі доктора наук, лікаря-невролгині, наукового дослідника, публіцистки, перекладача та захисника навколишнього середовища, етнічну українку різні інституції й організації постійно запрошували в консультанти і доповідачі.

Окрім іншого, наукова експертиза доктора Бондар і досі використовується в глобальних дослідницьких програмах уряду США та міжнародних організацій, коли йдеться про буквальний та креативний злет новаторської науки та використання космічних човників.

Як пропагандист сучасної науки, наша співплемінниця не лише дає інтерв’ю для ЗМІ та виступає з публічними доповідями, але й зіграла роль у документальному фільмі “Доля в космосі” (“Destiny in Space”; 1994) режисерів Бена Бертта і Філліс Ферґюсон, реклама якого закликала глядача:

- Подорожуйте разом із астронавтами! Зблизька дивіться, як вони ремонтують космічний телескоп Хаббл і ширяють над Венерою та Марсом, знаходячи докази існування нових планет і можливості іншого життя на далеких зірках.

***

Не хочу, щоб у вас склалося враження, начебто свого часу Роберта Бондар пірнула в науку та різноманітні дослідження й навколишнього світу просто не помічає. Аж ніяк! Вона не лише двічі доктор наук, але й сертифікований підводний дайвер та приватний пілот, котрий будь-коли - за наявності часу та бажання - може сісти на літачок і перелетіти з точки “А” в точку “В”.

Має колишня канадська астронавтка давнє хобі. Вона - затятий фотограф, який бачить і назавжди вкарбовує незабутні пейзажі та ландшафти планети Земля. Захоплення те виникло ще в студентські роки, коли з відзнакою Роберта Бондар закінчила курс професійної фотографії в Інституті фотографії Брукса (Brooks Institute Оf Photography), Вентура, Каліфорнія. Зауважу, її фотороботи прикрашають приватні, корпоративні та інституційні колекції.

Якщо дозволить ваша англійська, чимало цікавого ви дізнаєтеся від Роберти Бондар як непересічної літераторки. Маю на увазі її популярні книжки “Торкаючись Землі” (“Touching Тhe Earth”; 1994), де йдеться про особисті враження та відчуття космічного польоту, “‘Проникливий погляд” (“Passionate Vision”; 2000), що розповідає про національні парки Канади, “Канада: Омріяний пейзаж” (“Canada: Landscape Оf Dreams”; 2002), в якій представлені 50 чудових фотографій природної краси Країни кленового листя, а в “‘Засушливих межах Землі” (“The Arid Edge Оf Earth”; 2006) змальовується ситуація довкола пустель нашої планети. І кожне з тих видань подає не лише яскраві авторські світлини, але й проникливі есеї від авторки.

***

У 2009 р. етнічна українка створила неприбуткову благодійну організацію – Фонд Роберти Бондар (The Roberta Bondar Foundation), що опікується вихованням екологічної свідомості сучасників.

Друге десятиліття Фонд прагне через сучасне мистецтво навчати людей основам охорони навколишнього середовища. Задля цього фундаторка подарувала чимало власних світлин виставковій та навчальній колекціям. Благодійна організація працює на стику двох її найбільших інтересів: науки та фотографії, а Роберта Бондар і досі залишається в Раді директорів.

Маєте пропозиції?

Поштова адреса офісу: 276 Carlaw Avenue, Unit 202A, Toronto ON, M4M 3L1.

***

Власне, поставимо запитання руба: що такого вона зробила?

Чи: переформулюю етично запитання:

- Яким був внесок Роберти Бондар у розвиток Канадської космічної програми? - Етнічна українка особисто відповіла на таке запитання:

- Вона дослідила нашу планету і поділилася знаннями з іншими.

І досі її приклад, як першопроходця у тій царині,- надихає. Адже Роберта Бондар стала не тільки першою канадською жінкою-астронавткою, другим громадянином Канади, який побував у космосі, - а й довела: завдяки наполегливій праці та великим мріям кожен може досягти зірок. Підкорити власний Еверест.

Сьогодні вона так описує ситуацію, спілкуючись із канадськими школярами:

- Зрештою, космос був у моєму житті лише вісім днів, але я й досі розвиваюся.

***

Після повернення на Землю д-р Боднар дала сотні інтерв’ю, які стосувались її особистого досвіду перебування у космосі. Але, щоб не закінчувати на рожевих шмарклях, поставимо чоловіче запитання.

- Чи є щось таке, пані Роберто, про що ви зазвичай не розповідали?

- Так. Це один епізод… Протягом чверть століття, відколи я побувала в космосі, про той випадок у бесідах із журналістами я згадувала, може, раз чи два.

- Про що йдеться?

- Звісно, ви бачили фільм “2001: Космічна одісея” Стенлі Кубрика… Пам’ятаєте фінал картини? Відчуваючи, що помирає, вчений Девід Боумен лягає на ліжко і бачить перед собою Моноліт і, зрештою, перетворюється на зародок людини наступного етапу еволюції, що дивиться з космосу на Землю. Це фантастична символіка відродження та нових ідей. Одного разу під час космічної експедиції я була на камбузі – саме там, де мийка. Не повірите, але в силу різних обставин я була абсолютно голою. Аж раптом в ілюмінатор я побачила Землю. Не знаю, чому, але я скрутилась в положення людського зародка і… попливла. Наче то була данина шани кіношедевру Стенлі Кубрика. Наче так почався мій наступний етап еволюції.

Олександр Рудяченко