Майк Мазуркі. Бос босів

У рамках проєкту «Калиновий к@тяг» розповідаємо про знаного земляка, спортсмена, борця, який знайшов себе у Голлівуді

Крутих чуваків ми, сучасні кіномани, можемо нарахувати, мінімум, дві жмені. Та успіх саме цього українця у Ґоллівуді вторував шлях іншим спортсменам до кіноролей у блокбастерах, бойовиках та трилерах, відкривши суворим мужикам дорогу на знімальні майданчики Фабрики мрій. Без Майка Мазуркі не було б не лише картинного Скелі (Rock), але й Сільвестра Сталлоне, Арнольда Шварценеггера, Дольфа Лундгрена, навіть Джета Лі та Марка Дакаскоса. Як зазначив професійний борець, канадський рестлер Говард “Пеппер” Мартін (1936), який за часів спортивної кар’єри нафліртував із кінематографом аж 20 стрічок:

- Майк Мазуркі став першим бійцем, котрий насправді зробив кінокар’єру.

Одначе, спадщина нашого колишнього співвітчизника - це значно більше, ніж просто ролі у 125 ґоллівудських картинах, або 4000 поєдинків із класичної боротьби, виграні ним (чи: програні) на килимі. Світові суворих чоловіків українець залишив не лише моральні чесноти, але й неприбуткову братську організацію колишніх борців, боксерів, акторів та численних “ледацюг” і “дармоїдів”, як їх колись охрестила преса, - Алею клубу цвітної капусти (Cauliflower Alley Club, CAC).

Штаб-квартирою славетної CAC у перші десятиріччя існування організації залишався приватний ресторан патріарха кінобойовиків - “Mazurki’s Baron’s Castle Restaurant”, розташований у мальовничому Парку МакАртура (MacArthur Park) в Лос-Анджелесі, Каліфорнія. Навіть коли заклад закрився, залишилася іменна премія “сталевого” Майка Мазуркі (Iron Mike Mazurki Award), яка більш як півстоліття щороку вручається на бенкеті Cauliflower Alley Club.

За словами колишньої жінки-борця Марії Бернарді (Maria “The Tigress” Bernardi; 1925-2006), яка обіймала посаду заступниці секретаря Алеї клубу цвітної капусти, залізний на килимі та на кіноекрані, Майк Мазуркі в реальному житті був:

- Великим вайлуватим плюшевим ведмедиком. За всі роки, коли він керував нашим Клубом, у нас із Майком виникла лише одна сварка. І це з того дива, що хтось інший її спричинив.

***

Американський актор українського походження Майк Мазуркі (Mike Mazurki) народився як Маркіян Юліанович Мазуркевич 25 грудня 1907 р. в селі Купчинці Тернопільського повіту, Королівства Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина (нині - Козівський район Тернопільської області).

Його мати Анна так розповідала про нелегку долю, що спіткала родину:

- Три тижні, заки народився син, мій чоловік Юліан рішився виїхати в Америку. Я не перечила йому, бо в краю була нужда - думала, що як поїде в Америку, то колись і мене візьме з дитиною, і стане нам краще жити на цьому світі. Та не було грошей на дорогу, треба було позичати у мого вітчима…

На відчайдушний крок Анна зважилася і… потрапила в халепу. Намагаючись віддати борг, мати вирушила до далекої Пруссії - на заробітки, а однорічного Михася залишивши чужим людям. Тим часом вітчим, котрий не бажав, аби пасербиця виїхала за океан,… викрав дитя. Знав би той мерзотник, на кого він зазіхнув…

***

Зробивши усе можливе і неможливе, подружжя Мазуркевич позику позичальнику повернуло. Але вітчима це не змилосердило, він навіть привласнив кошти, надіслані батьками синові для подальшої подорожі до Америки, а потім, під будь-яким приводом, відкладав від’їзд онука за океан.

Хто з нас у дитинстві не наштовхувався на  трощу дитячих ілюзій. Колись інший крутий мужик, Аль Пачіно (Alfredo James “Al” Pacino; 1940), зізнався:

- У дитинстві я благав Бога послати мені велосипед... Потім я збагнув: Бог інакше працює... Велосипед я вкрав і почав благати Бога про прощення.

Через непереборні обставини Юліан та Анна Мазуркевичі вимушено придбали квитки на пароплав випадковим знайомим, лише щоб ті привезли їм до Нью-Йорку чотирирічного сина. Ось так, усіма правдами й неправдами шестирічний Маркіян возз’єднався із батьками. Це потім, услід за Маркіяном Мазуркевичем, цю думку раз-у-раз повторював у власних інтерв’ю Арнольд Шварценеґґер: (Arnold Alois Schwarzenegger; 1947):

- Починайте потужно, не зупиняйтеся і ніколи не озирайтеся. Силу живлять не перемоги. Силу збільшує боротьба. Коли ви долаєте труднощі і вирішуєте ніколи в житті не здаватися, - ось коли народжується сила.

Від 1913 р. українська родина замешкала в містечку Кехоз (Cohoes), штат Нью-Йорк, населення якого навіть сьогодні трохи більше 16 тисяч городян, хоча тутешні мальовничі водограї просто зачаровують. Оселилася родина неподалік Олбані, у старому житловому будинку на вулиці Олмстед (Olmstead Street), неподалік від водограю Кехоз. Місцеві пліткували, що за часів царя Гороха у тій будівлі скреготів старий млин. Отож, малий Маркіян мав, де розгулятися дитячою уявою та з однолітками влаштовував веселі розваги.

***

Уже за океаном хлопчик пішов до початкової школи при Українській католицькій парафії Св.Петра і Павла (Church Оf Sts. Peter Аnd Paul), що на Онтаріо-стріт, 198, у Кехоз. Найголовніше, що викладання там велося рідною мовою. Хоча завдяки батькам, варто зазначити, Маркіян не забув української мови і впродовж цілого життя прекрасно володів солов’їною.

Чому? Бо змалку Михась привчився читати українські газети та книжки.

Загадка людської душі ховається у буденних звичках, вироблених у дитинстві. З’ясуйте обставити їх виникнення, і ви зрозумієте людину.

Безжурні роки швидко минули, і в шостий клас батько записав сина до приватної католицької школи “LaSalle Institute” (6-12 класи), заснованої ще в 1850 р.  в містечку Трой (Troy). Викладання тут велося англійською; до всього ж, виникла несподівана проблема. На це невдовзі звернула увагу мати Анна, бо малоговіркий від природи син після уроків повертався додому занадто насупленим.

Згодом з’ясувалася причина - однокласники відкрито глузували над іменем Маркіян, бо воно для їхнього вуха лунало наче…. дівчаче. Поспілкувавшись, батьки вирішили записати сина у школі Майком. Але хіба чи можна переписати українськість?

***

У Сполучених Штатах Майк Мазуркевич успішно закінчив приватну католицьку школу “LaSalle Institute”, де несподівано для себе і батьків захопився декламацією віршів українських та англійських поетів.

Маючи прекрасні фізичні дані, у 1926 р. той велетень (196 см, 120 кг) вступив у Бронксі, Нью-Йорк до приватного римо-католицького Манхеттенського коледжу (Manhattan College) гуманітарних мистецтв. Щоправда, чотири сезони талановитий спортсмен здебільшого грав… в американський футбол та баскетбол. Цікаво, що мати Анна, яка в усьому плекала сина, не відвідала жоден із його матчів та поєдинків: за сина на трибунах вболівав, як правило, батько Юліан.

Та будемо відвертими… Не лише м’язами, але й звивинами користувався Майк вміло - брав активну участь у студентському драмгуртку, виступав у “Містер Шоу”, наслідуючи комедіантку Неллі Лінінґ, тому в 1930 р. заслужено отримав ступінь бакалавра мистецтв.

Чому він наслідував кумедну і свого часу дуже популярну артистку Неллі Лінінґ? Навчаючись у Манхеттенському коледжі, той здоровань долучився до організації… студентського драматичного гуртка. А сценічним дебютом Майка Мазуркевича виявилася… роль жіноча. З огляду на те, юний актор переконливо імітував дівочі голоси і співав, уже тоді хтось із театральних оглядачів звернув увагу на акторський талант старшокурсника.

***

Усе, начебто, складалось у житті прекрасно. Бо ж він завжди відчував власний корінь, тримався простих українських чеснот, до яких змалку сина привчили батьки.

Маючи перерву у спортивних змаганнях, Майк Мазуркі повсякчас повертався до містечка Кехоз, штат Нью-Йорк. Не лише, щоб відвідати родину чи побачити друзів… Він завжди був досяжною зіркою. Йому подобалося просто прогулятися знайомими з дитинства вулицями, потиснути руку перехожому, погомоніти з кожним, хто його впізнав. Востаннє зсивілий актор відвідав Кехоз у 1984 р., коли закінчилися зйомки класичного телемюзиклу на тему бейсболу “Прокляті янкі” (“Damn Yankees”). 

Життя набуло земної гармонії, коли, здобуваючи освіту, Майк зустрів чарівну дівчину з бідної української родини. Молоді люди закохалися одне в одного, планували невдовзі побратися. Проте батьки з обох боків узялися дорікати, мовляв, спочатку хлопець має отримати диплом і стати на ноги, а потім уже заводити родину...

Зазнати щастя тій українській парі не судилося… Кохану Майка Мазуркевича збила машина, і дівчина загинула. Переживши трагедію, він відмовився повертатись у містечко Кехоз, штат Нью-Йорк. Адже все там нагадувало про знищену мрію…

***

Дослухавшись до сина, у 1932 р. родина Мазуркевичів переїхала на постійне проживання до Каліфорнії, оселившись у містечку Ґлейден, що за 13 км від Голлівуду. Ні, це не робилося, так би мовити, із далеким прицілом - про Фабрику мрій українець не снив: не з його англійською, і не такому емігранту як Маркіян…

Разом із тим, це була молода людина широких життєвих інтересів, котра шукала себе. Цікаво, що деякий час Майк Мазуркі, наприклад, відвідував у Великому Яблуку… хореографічну школу “батька українського танцю” Василя Авраменка (1895-1981). Саме звідси взялася його неймовірна кінопластика.

Але дядечко Сем разом із батьками допомогли розставити пріоритети.

Й у Нью-Йорку юнак вивчав юриспруденцію на правничому факультеті (Fordham Law School) приватного Фордгеймського університету (Fordham University), затим працював контролером в одній із фірм на Уолл-стріт. Скільки доводиться переміряти чужих особистостей, щоб знайти власне “Я”...

***

Паралельно до здобуття вищої освіти українець займався… спортом.

Це – варто підкреслити: у Сполучений Штатах його ім'я набуло популярності ще до вдалого дебюту в Голлівуді в 1941 р. Адже, скажімо, як борець з класичної боротьби (нині - греко-римська) у важкій вазі він провів понад 4000 матчів, потім був суддею численних міжнародних змагань із боротьби в Азії, Європі та Північній Америці, навіть виступив співавтором правил-рекомендацій “Referee & Redhead Wrestlsng And Boxing Programs” для суддів із боксу та боротьби, виданих у 1932-1935 рр.

Як професійного борця (не забули фізичні дані? 196 см, 120 кг!) його фахівці називали міцним мідкардером (mid-carder). Раніше такими вважалися рестлери середньої категорії, зазвичай - чемпіони США, або чемпіони в парних боях. Минулося, тепер лише зрідка мідкардери піднімаються до подібних вершин у національних чемпіонатах.

І ще одне, вкрай важливе. Із посередностями та нездарами на килим він не виходив, а вимагав підібрати для поєдинків тогочасних американських зірок класичної боротьби, як-то: Ед Льюїс (Ed “Strangler” Lewis; 1891-1966), Джім Лондос (Jim Londos; 1897-1975), Джім Браунінг (Jim Browning ; 1903-1936) та інші.

Повірте, “та інших” то не мовна фігура. То була ціла плеяда, в якій зблискували уславлені імена американських важковаговиків, а саме: Ман Маунтін Дін (Man Mountain Dean; власне: Frank Simmons Leavitt; 1891-1953), Рей Стіл (Ray Steele; власне: Ґас Зонненберґ (Gustave Adolph Sonnenberg; 1898-1944), Peter Sauer; 1900-1949), Джо Саволді (Giuseppe Antonio Savoldi; 1908-1974), Френк Секстон (Frank Sexton; 1914-1990), містер Мото (Mr.Moto; власне: Masaru “Charlie” Iwamoto; 1915-1950), Лу Теш (Aloysius Martin “Lou” Thesz; 1916-2002) Джин Кініскі (Eugene Nicholas Kiniski; 1928-2010).

Конкуренція у залі дядечка Сема завжди була жорстокою, і в чемпіони вибивався лише той, хто насправді бажав не залишатися ціле життя ніким. Послухайте, що з цього приводу скаже Сільвестр Сталлоне (Michael Sylvester Gardenzio Stallone; 1946): - Я повинен був залишитися ніким. Життя завдало мені нищівного удару - ще при народженні пів обличчя мені спаралізувало. Вчителі тримали мене за розумово відсталого, а мати поставила хрест ще в дитинстві. Протягом семи років, семи довгих голодних років, агенти і продюсери хором товкмачили мені, що я маю кинути акторство. Мене завертали на кастингах, ще до того як я знімав куртку, а продюсери відхиляли мої сценарії, не прочитавши жодного рядка. Я ковтав сльози на роботі. Чистив клітки левів у зоопарку, рубав м’ясо. Сім довгих, важких років. Сім років сліз, поту і віри в себе. Ви теж нічого не досягнете, якщо не переживете період відчаю.

***

Не забуваймо, в які часи починав Майк Мазуркі… Велика Депресія, коли в США класична боротьба вважалася важкою атлетикою, а не постановочною оперетою. Одного разу після чергового виснажливого поєдинку кореспондент агентства “United Press International” (UPI) доволі образно описав його стовчене обличчя, що нагадувало “відвал еродованого шлаку, де усюдибіч роз’їхалися балки”.

Нащо Майк подався у спортсмени? У 1970 р. він сам досить дотепно пояснив репортеру центральної канадської газети “Globe & Mail”:

- Професійно займатися класичною боротьбою мене спонукали суми прописом.  Діялося це в роки Великої Депресії, тоді на килимі я міг заробити вдесятеро більше, ніж працюючи правником. Доводилося виконувати важку роботу, а не ту розвагу, яку сьогодні ви бачите в ящику. Як наслідок, на рік пару місяців я валявся у лікарнях.

Чи справді це так? Чи не нахвалявся тоді Майк Мазуркі?

Спортивна кар’єра професійного бійця у США складалася доволі успішно - син зробив усе можливе, аби його літні батьки більше ніколи не працювали. Утім, шаленими грошима у той час вважався гонорар спортсмена у… $250 за поєдинок. За це доводилося платити - у тілі Майка Мазуркі була зламана майже кожна кістка.

***

Нехай наступне твердження пролунає несподівано, але саме переконливі успіхи молодого спортсмена розчахнули йому двері на Фабрику мрій. То не він ногою зніс їх із петель. Діялося це поступово, плавно. 

Одного дня голлівудська акторка, секс-символ свого часу, одна з найскандальніших кінозірок доби Мей Уест (Mae West; 1893-1980), шукаючи особистого тілоохоронця, запропонувала роботу “сталевому Майку”, як його вже охрестили спортивні оглядачі. Приблизно рік бодіґард супроводжував кінодіву, чий батько, виявилося, також був професійним бійцем. Відвідуючи різні вечірки та презентації, він значно розширив коло зв’язків в американській кіноіндустрії.

Попри те, що нова робота виявилася високооплачуваною, Майк Мазуркі професійний спорт не залишив, а продовжував виступати  на килимі. Хоча працювати з Мей Уест було завжди прикольно…. Між іншим, це саме їй належить знаменитий афоризм: “Це пістолет у вашій кишені, чи ви так зраділи, що мене побачили?”, - який скандалістка зімпровізувала на адресу копа, котрий зустрічав її в лютому 1936 р. на залізничному вокзалі Лос-Анджелеса.

***

Вигравши Золотий кубок (Golden Cup), тобто першість серед борців Сполучених Штатів, молодий, амбітний спортсмен привернув до себе увагу національних ЗМІ. Як це сталося? Під час змагань у залі “Grand Olympic Auditorium” на  Саут-Гранд Авеню, 1801 (South Grand Avenue) у Південному Лос-Анджелесі, Каліфорнія. Там, доповім вам, були присутніми кінозірки, власники студій та інші VIP-персони, і хтось за лаштунки надіслав йому… коротку записку.

В інтерв’ю одній із канадських газет у 1972 р. Майк Мазуркі пригадував події:

- У Лос-Анджелесі я брав участь у якихось змаганнях із класичної боротьби. Відходжу, я, значить, у гримерці від поєдинку, а мені приносять записку із запитанням: - “Ля-ля-ля, ля-ля-ля, чи містер Мазуркі не зацікавлений спробувати себе в кіно?” Ну, думаю, чуваки з мене глузують, що я по-бабськи бій до нічиєї звів. І на автоматі цидулку ту глибше в кишеню засунув…

Зараз поясню, у чому полягала найбільша гидота для професійного бійця…

Колись в Америці “Олімпік” вважався культовим місцем. На урочисте відкриття “Grand Olympic Auditorium” 5 серпня 1925 р. приїздили такі знаменитості, як феноменальний боксер та кіноактор Джек Демпсі (William Harrison Dempsey; 1895-1983), якого завжди ідолізував Майк Тайсон, та екс-символ епохи німого кіно Рудольф Валентіно (Rudolph Valentino; 1895-1926).

Американський романіст польсько-німецького походження Чарльз Буковскі (Charles Bukowski; 1920-1994) у збірці оповідань “Історії звичайного шаленства” (“Tales Оf Ordinary Madness”; 1983) так звеличив “Grand Olympic Auditorium”:

- Поганих боїв у ті часи майже не було, а якщо такі траплялися, то в основному, як і нині, між важковаговиками, але в ті часи ми подібні речі організаторам не дарували - ущент розносили ринг, або влаштовували в залі пожежу і на друзки трощили стільці, вони просто не могли собі дозволити демонструвати купу поганих боїв. Так, у голлівудському “Леґіоні” ти міг побачити погані бої, тому в “Леґіон” ми не ходили. Навіть хлопці з “Голлівуду” знали, що головні події відбуваються в “Олімпіку”, приходив Рафт, і всі інші, приходили юні артисточки й обіймалися з тими, хто сидів у перших рядах, хлопці з гальорки шаліли від захвату, бійці билися як бійці, а зал устилав сивий сигарний дим. Як ми волали: “Чувак, чувак!” - і жбурлялися грошима та дудлили віскі, а коли все закінчувалось, починалася кіношка для автомобілістів, повсякчасна постеля для кохання з нашими наквецаними розпусницями. Врешті-решт, ти повертався додому, де засинав, наче п’яний янгол. І кому, скажіть, була потрібна публічна книгозбірня? Та всі ці Езри Паунди й Томаси Стерни Елліоти (знамениті модерністські поети. - О.Р.)?  

На жаль,тепер одна з останніх великих арен боксу та класичної боротьби - Grand Olympic Auditorium”, перетворилася на приміщення, де правлять служби пастирі корейсько-американської євангельської Церкви Слави Ісуса Христа (Glory Church Оf Jesus Christ).

***

Читаючи спогади Буковскі, сподіваюся, ви відчули неповторний флер “Grand Olympic Auditorium”, флер славетного Бійцівського клубу і тепер глибше розумієте всю бридку суть цидулки, яку до гримерки, анонімно надіслали професійному бійцю?

Минув деякий час, Майк Мазуркі почав забувати про дотеп колег із цидулкою, але справа мала продовження. Читаймо із перших вуст:

- Одного разу підходить до мене після змагань невідомий чувак і запитує, чи отримав я його записку? Я мовчу, придивляюся, як його краще кинути на килим… А він каже: - Я - фон Штернберґ (відомий американський режисер австрійського походження Джозеф фон Штернберґ; Josef von Sternberg; 1894-1969. - О.Р.)… Ля-ля-ля, це я знайшов та показав на екрані Марлен Дітріх.

Кидок із захопленням за плече і шию зверху він тоді не провів, а вирішив вивчити супротивника. Коли вони поручкалися та розійшлися, миловида - асистентка знаменитого режисера із блокнотиком та олівцем повідомила Майка, що завтра на ранок у нього запланована ділова зустріч на кіностудії - для попередньої співбесіди.

- Навіть тоді я вважав, що це гарно зрежисований жарт, але чомусь вирішим підіграти дотепникам та поїхати в Голлівуд.

***

Сталося так, як не гадалося. Нашого земляка колишній віденський єврей, котрий сам двічі штурмував Америку і починав у Голлівуді різноробом у майстерні з ремонту фільмів, - зустрів гостинно, пригостив колою, а потім запропонував силачеві… щось продекламувати. Дикція та акторські здібності вразили ароґантного Джозефа фон Штернберґа. Так із нестраченого шансу розпочалася акторська кар’єра нашого земляка.

Це - офіційна версія початку кар’єри українського богатиря.

Насправді, у Голлівуді Майк Мазуркі почав зніматися від середині 1930-х рр., коли в прокат потрапили стрічки “Belle Оf Тhe Nineties” (“Перша красуня XIX століття”; 1934) режисера Лео МакКері, “Black Fury” (“Чорна лють”; 1935) Майкла Кертіца, “The Last Alarm”  (“Останнє попередження”; 1940) Уїльяма Уеста.

Чи додало це, бодай щось, до подальшої кар’єри?

Важно сказати… Але це точно був досвіт знімального майданчика, хоча навіть у титрах “сталевий Майк” ніде не фігурував. Цьому існує пояснення.

Майка Мазуркі кіношники розглядали як… статиста у стрічках, де сяяла його роботодавиця, голлівудська кінозірка Мей Уест. Якщо, взагалі, по щирості сказати, то саме в такий спосіб ці двоє дурили продюсерів Фабрики мрій, котрі категорично забороняли не членам знімальної групи тинятися навколо знімального майданчика.

***

А ось успішно на Фабриці мрій Майк Мазуркі дебютував тільки у 1941 р., діставши роль кулі, кремезного найманця у стильній стрічці в жанрі нуар “Жорстокий Шанхай” (“The Shanghai Gesture”), знятій Джозефом фон Штернберґом за однойменною бродвейською п’єсою Джона Колтона.

У випадку із Майком Мазуркі, якщо нова зірка навіть ще не народилася, то хоча б фільм “Жорстокий Шанхай” точно відправив у лузу пам’ятну кулю. Із легкою іронією ціле життя актор пригадував ті події:

- Фон Штернберґ тоді влаштував мені справжню кінопробу: поголив голову, щоб я перетворився на справжнього китайського кулі з доків. Ми навіть обмінялися репліками з багатим англійським підприємцем Ґаєм Чартерісом, якого грав канадський актор Уолтер Хастон. Мені треба було сказати на камеру одну фразу: “Вам подобається китайський Новий рік?”

Зорі над Голлівудом стали у такий спосіб, щоб іншому таланту подарувати шанс. Адже саме Джозеф фон Штернберґ - як невдовзі зрозумів Майк - відповідав за ранню кар’єру Марлен Дітріх у Голлівуді, зробивши з “блакитним ангелом” стрічки “Збезчещена” (1931), “Шанхайський експрес”, “Білява Венера” (1932), “Розпусна імператриця” (1934) та “Диявол - це жінка” (1935).

***

Для Фабрики мрій ситуація знову склалася типова. Довелося починати кар’єру з невеликих другорядних ролей у пригодницьких картинах, де використовувалися, в основному, його спортивна статура. Надалі образ Майка Мазурки успішно тиражувався Голлівудом задля створення інших кіномачо.

На успіх йому довелося чекати й чекати. Так, на рідкість вражаючою виявилася роль неквапливого бандита Музі Маллоя (Moose Malloy) у картині в естетиці нуар “Це вбивство, моя любо” (“Murder, My Sweet”; 1944) режисера Едварда Дмитрика українсько-польського походження.

Проте це була 25-та позиція у фільмографії “сталевого Майка”. Рецензуючи стрічку “Це вбивство, моя любо”, кінооглядач Джеймс Роберт Періш (James Robert Parish) у спеціалізованому щотижневику “Hollywood Character Actors” влучно зазначив:

- Майк Мазуркі справляє враження. Він вправно скористався своєю величезною міцною статурою, тож вийшов переконливий Муз Маллой: бездоганно підібраний негідник.

***

Із роками актор навчився забарвлювати рисами власної творчої палітри найдрібніші образи, перетворившись на справжнього майстра епізоду. Будемо відвертими, суперзіркою наш земляк не став, але амплуа сформувалося бездоганне: крутий чувак, сильний чолов’яга, підступний злочинець. Разом із тим, зрідка траплялися й інші ролі – то елегантних офіцерів, то дикунів-індіанців.

Тим часом усі ті, хто знав Маркіяна Юліановича Мазуркевича зблизька, вважали: у побуті актор був цілковитим антиподом екранного героя: інтелігентною, освіченою, м’якою людиною, котра ніколи грубу силу чи брутальність не демонструвала. Так, неетичним є один із законів шоу-бізнесу, але… Усе, що масово продаються і для невибагливого глядача слугує ерзац-культурою, Гллівуд штампує десятиліттями.

У період 1934-1990 рр. Майк Мазурки знявся у добрій сотні кінофільмів. З-поміж найважливіших слід назвати стрічки “Дік Трейсі” (“Dick Tracy”; 1945), “Непереможений (“Unconquered”; 1947), “Я завжди самотній” (“I Walk Alone”) та “Покинута” (“Abandoned”; обидві: 1948), “Косоокий дивак” (“He’s А Cockeyed Wonder”) та “Темне місто” (“Dark City”; обидві: 1950), “Секрети Нью-Йорку” (“New York Confidential”) та “Новий Орлеан без цензури” (“New Orleans Uncensored”; обидві: 1955), “У джазі самі дівчата” (“Some Like It Hot”) та “Людина, яка померла двічі” (“The Man Who Died Twice”; обидві: 1958), “Рух назустріч” (“Swingin’ Along”; 1961), “Цей божевільний, божевільний, божевільний, божевільний світ” (“It’s A Mad, Mad, Mad, Mad World”) та “Риф Донована” (“Donovan’s Reef”; обидві: 1963), “Накази без наказів” (“The Disorderly Orderly”; 1964), “7 жінок” (“7 Women”; 1966), “Бетмен” (“Batman”; 1966-1968; серіал), “Он Тон Тон - пес, який врятував Голлівуд” (“Won Ton Ton,Тhe Dog Who Saved Hollywood”; 1976), “Ангели Чарлі” (“Charlie’s Angels”; 1976-1981, серіал), “Дік Трейсі” (“Dick Tracy”; 1990) та “Бос босів” (“Mob Boss”; обидві: 1990)  та інші.

***

Упродовж тривалого кіножиття Майк Мазуркі не отримав ні власний “Оскар”, ні “Золотий глобус”, ні Золоту Пальмову гілку - але ж комусь слід грати не лише героїв, які рятують світ, а й переконливих бандитів та ґанґстерів. Під тим кутом зору ніяк не дивина, що фільми за участі українця увійшли до золотої скарбниці голлівудської класики, а саме: “Самсон та Даліла” (“Samson Аnd Delilah”; 1949), “Ніч і місто” (“Night Аnd Тhe City”; 1950), “Навколо світу за 80 днів” (“Around Тhe World Іn 80 Days”; 1956), “Повна кишеня чудес” (“Pocketful Оf Miracles”; 1961), “Осінь шайєнів” (“Cheyenne Autumn”; 1964) тощо.

Вражає і список впливових режисерів, котрі за підсумками кастингів спиняли свій вибір саме на українцеві, а саме: Френк Капра, Джон Форд, Майкл Андерсон, Норман Фостер, Стенлі Крамер, Вінсент Міннеллі, Сесіль де Мілль, Біллі Уалдер, Ентоні Куїнн, Жюль Дассен, Джордж Менделюк,

Знаменитими партнерами Майка Мазуркі на знімальному майданчику були справжні зірки Голлівуду, як-то: Марлен Дітріх, Хеді Ламар, Мерилін Монро, Ширлі МакЛейн, Бет Девіс, Урсула Андерс, Елізабет Скотт, Енн Бакстер, Річард Уідмарк, Майк Руні, Спенсер Трейсі, Джекі Куґан, Джек Лемон, Тоні Кертіс, Джек Пеленс, Френк Сінатра, Дін Мартін, Джон Уейн, Фернандель, Юл Бриннер та інші.

***

Що цікаво, зробивши вдалу кінокар’єру, українець продовжував регулярно брати участь у змаганнях із класичної боротьби. Одного разу “сталевий Майк” повідомив журналістів, що його нечітка вимова виникла внаслідок травми Адамового яблука під час одного з поєдинків на килимі.

Схоже, навіть на схилі літ Майк Мазуркі вважався ідеальним викидайлом. Чому я так вважаю? У 1984 р. британський рок-співак із “наждачним” голосом Род Стюарт (Rod Stewart; 1945) саме етнічному українцю запропонував роль тілоохоронця у хітовому відеокліпі “Шалене кохання” (“Infatuation”; №6 у США - “Billboard’s Hot 100”). Якщо пам’ятаєте, за сюжетом наш земляк там грає бодіґарда, який захищав жінку (Кей Ленц) від сталкера; роль останнього виконував сам Род Стюарт.

Як справжній український лицар, що зробив “сталевий Майк”, аби припинити переслідування настирливого залицяльника?

Натовк пику Роду Стюарту. Лише за сценарієм, бо іншого режисер кліпу Джонатан Каплан не вимагав.

Чи сподобалося авторові працювати у великому show-biz?

Як пізніше зізнався в інтерв’ю сам Майк Мазуркі, що під час зйомок кліпу “Шалене кохання” він зустрів більше зірок, ніж на знімальному майданчику будь-якого з художніх фільмів або телевізійних шоу у США.

***

Чого - окрім численних перемог на борцівському килимі із зафіксованим суддею туше та кіноролей суворих мужиків - домігся у житті цей українець?

У 1965 р. разом із другом Артом Абрамсом (Art Abrams) Майк Мазуркі став співзасновником та першим президентом уже згадуваної Алеї клубу цвітної капусти, некомерційної добродійної організації, що об’єднує як пенсіонерів, так і діючих професійних боксерів та борців Північної Америки.

 - Що за нісенітниця у назві? - вигукнете ви.

Пояснює все світлина вуха “сталевого Майка” у вигляді цвітної капусти, що лягла в основу логотипу організації. Щороку вони влаштовують дружні вечері, яка зазвичай відвідують кінозірки та професійні спортсмени, аби в знакових історичних місцях Голлівуду під час бенкету потеревенити з друзями та колегами.

Якщо вам бракує спілкування, у вівторок ви, як член Клубу цвітної капусти, можете завітати на Болонську сварку (Bologna Blowout), де вас нагодують, і ви вдосталь потеревените із собі подібними бійцями. А ще щороку організація роздає від чотирьох до десяти власних премій та нагород - від “Posthumous Award” та “Iron Mike Mazurki Award” до “Rising Star Award”  та “Wome’'s Award”.

***

Поцікавтеся, яке місце в його житті посідала історична батьківщина? І ви дізнаєтеся. Майка знали і шанували в Українському культурному осередку в Лос-Анджелесі; він часто відвідував – то Шевченкові читання, то фестиваль писанок. Більше того, як свідчать друзі містера Мазуркі, до самої своєї смерті він мріяв - хоча б раз! - побачити Вітчизну, але омріяне втілити в життя не вдалося.

Двометровий український богатир так і не навчився йти на компроміси. Вміючи і співати, і танцювати, він не розширював амплуа, а наполягав:

-  Раз-у-раз казали мені режисери співати чи танцювати по-російськи або по-польськи, а я однаково співав по-своєму, бо тієї мови навчила мене мати. Як чую українську пісню, або бачу наш танок - то плачу.

Не кожному притаманна мовна всеїстивість, та й не кожен прагне стати поліглотом. Наприклад, мешкаючи не одне десятиліття в Сполучених Штатах, мати Анна англійської так і не вивчила, бо вдома користувалася виключно українською мовою. Приїжджаючи до неньки, не порушував неписане правило й син - Майк також розмовляв українською.

***

Спілкуючись з українськими журналістами, одного разу сам Майк Мазуркі поскаржився, що рідну мову він знає тепер, на жаль, не найкраще, але українські пісні потім співав без акценту. І ще - переконував, що пишається своїм українським походженням і завжди цікавиться українським життям по обидві боки Атлантики.

Коли “сталевого Майка” запросили 27 червня 1964 р. взяти участь у відкритті пам'ятнику Тарасові Шевченку на площі Дюпон Сіркл (Dupont Circle) в історичному центрі Вашингтону, разом із ста тисячами - переважно: українців із США, Канади, Австралії та Латинської Америки - він стояв та слухав виступив колишнього президента США (1953–1961) Дуайта Ейзенхауера:

- Хоча світ сьогодні поділений між тиранією і свободою, ми сподіваємося, що так не буде завжди. У кожній поневоленій країні тільки жменька творить лиху конспірацію, керуючи співгромадянами силою або ошуканством. Тому, що людина інстинктивно бунтує проти уніформованості, вона прагне до волі, добробуту й миру. Тим часом свобода кількох осіб заперечує волю мільйонів. Але не забуваймо вікової істини, що “це також минеться”.

Свідки переказують, що того дня на площі Дюпон Сіркл разом із стотисячною юрбою двометровий Майк Мазурскі співав український національний славень “Ще не вмерла Україна”. Здавалося, і ростова фігура Кобзаря роботи скульптора Лео Мола та архітектора Радослава Жука, зображеного авторами молодим, була під надійною охороною.

***

Творчу кіноактивність він тривав понад сорок років, і лише у 1975-му році дочекався на єдину головну роль - Трапера, у фільмі “Випробовування свободою” (“Trapper Іn Challenge Тo Вe Free”) режисера Тея Ґарнетта. Колізія там доволі проста…

Аляска, Трапер (українською мовою є таке гарне слово - пасткар), образ якого створив Майк Мазурки, прагне жити в гармонії з природою, але усвідомлює, що інші мисливці на хутряних тварин давно використовують нелюдські пастки. Коли виникає конфлікт із конкурентами-пасткарами, спричинений втручанням правдолюба в території їхніх траперів, ті приводять Сержанта (Фріц Форд), місцевого копа. Відчуваючи збройний тиск, Пасткар починає відстрілюватися, захищаючи свій будинок і власний спосіб життя.

На жаль, картину “Випробовування свободою” масовий глядач увагою оминув, але уважні кінокритики, які стрічку помітили, всіляко нахвалювали Майка Мазуркі за переконливість і цільність образу, за протистояння Системі самотнього відлюдника, налаштованого за будь-яку ціну захищати природу, але за це лише несправедливо звинуваченого громадською думкою у вбивстві.

То була мистецька біда американського кіноактора українського походження.

Її точно окреслила “Кіноенциклопедія Каца” (“Katz’s Film Encyclopedia”; 1979) визначаючи типаж, а за ним - і пришпилине амплуа:

- Його (Майка Мазуркі. - О.Р.) кремезна будова і грубі риси обличчя призвели до того, що актора розтиражували як брутального тупоголового бандита.

***

На щастя, особисте життя “сталевого Майка” склалося. У 1943 р. він пошлюбив оглядачку газети “Copley” Джаннет Бріґс (Jeannette Briggs Mazurki-Lindner; 1921-2010). Пара зустрілася по роботі, адже переважно Джанетт писала про кіно- і телезірок. У подружжя народилося двійко дочок - Маннетта (Mannette Ann Mazurki; 1947-2003) та Мішель (Michelle Louise Mazurki; 1948-2019).

Знаєте, у нього ніколи не виникало сумнівів, кого слід, у першу чергу, шанувати: літніх батьків чи молоду сім’ю? Відповідно до української ментальності, чинилося це мовчки, природно: Маркіян саме батькам збудував новий будинок, а в старому залишився жити із дружиною та дітьми.

На жаль, перший шлюб виявився нетривалим, за різних причин в 1950 р. подружжя розлучилося. Минув час, і в 1968 р. американський актор українського походження пошлюбив Сільвію Вейнблатт (Sylvia Adelaide Weinblatt Mazurki; 1916-1997).

Усі ці сімейні пертурбації не вплинули на творчу активність. Його останньою роллю - (дон Тальянеті) став ватажок мафії у малобюджетній комедії “Бос босів” (“Mob Boss”) режисера Фреда Олена Рея, яка світ побачили буквально за 11 тижнів до смерті кіноактора.

***

До свого 82-річчя він не дожив 16 днів.

У неділю, 9 грудня 1990 р. у клініці “Glendale Adventist Medical Center” містечка Ґлендейл, округ Лос-Анджелес, Каліфорнія великий український актор помер від серцевої недостатності.

В останню путь, у Меморіальний парк “Лісова галявина” (Forest Lawn Memorial Park), що у Ґлендейл, покійного проводжали з української церкви Св. Володимира, парафіянином якої він був тривалий час.

Колумбарій у містечку Ґлендейл, округ Лос-Анджелес, Каліфорнія

Усі присутні на траурній церемонії якось фізично відчули, що крутих чуваків у світі явно поменшало. Адже тільки силою духу можна перемогти ворога. І переможцем виходить той із нас, хто має дух орла, а не той, у кого тіло лева.

…У 2005 р., посмертно, Майка Мазуркі нагородили Державною премією штату Нью-Йорк (New York State Award) - за заснування та відкриття на авеню Вантаґ, 775, у Великому Яблуку Залу слави та музею професійної боротьби (Professional Wrestling Hall Оf Fame Аnd Museum).

Олександр Рудяченко

Перша ілюстрація: кадр зі стрічки “Алея кошмарів”, 1947 р.