Агатангел Кримський. Енциклопедист і справжній патріот України
До 150-річчя з дня народження Агатангела Кримського, якого ЮНЕСКО віднесла до переліку видатних діячів світу
Через вулицю, за кілька десятків метрів від нашого агентства, – Національний музей літератури України, на будівлі якого – меморіальна дошка на честь Агатангела Кримського. Колись, в другій половині позаминулого і на початку минулого століть, тут була Колегія Галагана, поріг якої Агатангел вперше переступив чотирнадцятирічним юнаком.
Колегія належала до провідних у ті часи класичних гімназій, у якій навчали й виховували дітей з різних українських земель, у тому числі й тих, що перебували тоді в складі Австро-Угорської імперії. Це був приватний навчальний заклад, який готував майбутню українську еліту й увійшов в історію нашої освіти й духовності як «школа академіків». Агатангел Кримський став одним із них. І прославив він не лише своє ім’я, а й всю Україну. У сторіччя з дня народження А.Кримського Генеральна асамблея ЮНЕСКО віднесла його до переліку видатних діячі світу.
УНІКАЛЬНИЙ ОРІЄНТАЛІСТ, ЗНАВЕЦЬ ПОНАД 60 МОВ
Народився Агатангел Кримський 15 січня 1871 року на Волині, в місті Володимир-Волинську. Його батько, Юхим Степанович, що походив з родини кримських татар, яка залишила Крим у XVII столітті через переслідування і прийняла християнську віру, був високоосвіченою людиною – учителем, літератором, видавцем, автором ряду підручників та посібників з історії, географії, арифметики, краєзнавства. Мати, Аделаїда Матвіївна, – з литовсько-польського роду. Вплив батьків, звісно, не міг не позначитися на вихованні й знаннях Агатангела. Він навчився читати ще в трирічному віці, у п’ятирічному його віддали в училище міста Звенигородка на Черкащині, куди переїхала перед тим сім’я Кримських. Після цього було навчання в Острозькій на Волині початковій гімназії. Рік провчився в Другій київській гімназії.
А потім були чотири роки в Колегії Галагана, де він виділися своїм гострим, допитливим розумом і неабиякою наполегливістю й працездатністю навіть серед своїх честолюбних і талановитих ровесників. Не може, приміром, не вражати той факт, що за чотири роки навчання в Колегії Галагана Агатангел простудіював цілий ряд мов, зокрема, польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську.
І це був лише початок. Згодом Агатангел Кримський додав до цього «стартового списку» десятки інших мов. Усього, як свідчить його біографія, він знав понад шістдесят мов! Причому це не було самоціллю Кримського – множити кількість вивчених мов, а лише шлях до ширших можливостей заглибитися в першоджерела архівів і бібліотек для наукових досліджень і творів.
Своїм головним напрямком у науці він обрав сходознавство. Для цього пройшов трирічний курс навчання в Лазаревському інституті східних мов у Москві та славістичні студії тамтешнього університету. В інституті не могли не звернути увагу на його неабиякі здібності і захоплення орієнталістикою, надавши Кримському дворічну стипендію для поїздки до Сирії та Лівану, а після повернення запропонувавши вести курс східних мов та перекладів з них. З 1901 року він очолює в Лазаревському інституті кафедру сходознавства і отримує звання професора з арабської літератури та історії мусульманського Сходу, здійснює переклад Корану з коментарем до нього.
Одна за одною з’являються фундаментальні сходознавчі праці Кримського: «Мусульманство і його майбутнє», «Історія арабів і арабської літератури», «Хафіз і його пісні», «Історія Персії, її літератури і дервішської філософії», «Історія Турції», «Тюрки, їх мови і література», «Нізамі і його сучасники», «Лекції з історії мусульманських мов» та цілий ряд інших творів, які склали солідну бібліотеку з орієнталістики, що можна було порівняти з обсягами досліджень і видань у цій сфері вчених цілого інституту. У відомій Енциклопедії Брокгауза і Єфрона майже всі статті з історії і літератури Сходу належать Агатангелу Кримському. Він навіть перекладає казки «1000 і одна ніч». Лев Толстой зізнається, що вивчав Коран за перекладом і коментарями Агатангела Кримського.
І тоді не було та й досі немає дослідників з орієнталістики, які б могли зрівнятися з внеском у цю науку Агатангела Кримського. Причому йдеться не лише про масштаби й багатогранність цих трудів, а й глибоке проникнення в історію, літературу і філософію арабського світу. Як справедливо й точно, на мій погляд, зазначає відомий український дипломат Юрій Кочубей у статті, опублікованій в журналі «Український тиждень» за листопад 2010 року, «багато було вчених, які досліджували Схід і накопичили великі знання про східні цивілізації, але мало хто розумів усю трагедію колонізованих народів. Видатному вченому Агатангелові Юхимовичу Кримському, котрий присвятив життя вивченню мусульманської цивілізації, було легше зрозуміти почування орієнтала, ніж комусь іншому, оскільки його батьківщина – Україна, теж перебувала в статусі колонії».
УКРАЇНЕЦЬ ПО ДУХУ
Агатангел Кримський зазначав, що в його жилах не тече й краплі української крові, однак додавав: «Але при цьому я спраді українець: українець по духу, бо живу на цій землі і люблю її». Дослідники його життя і творчості відзначають, що в Києві він спілкувався українською мовою і вимагав цього від своїх співрозмовників. Кримський категорично не приймав російську теорію «трьох братніх слов’янських народів», доказуючи її абсурдність.
На українофільство Агатангела Кримського впливало, певна річ, багато людей і чинників. Однак є всі підстави стверджувати, що з цього погляду особливий вплив на нього мали роки навчання в Колегії Галагана, зокрема роль викладача гімназії Павла Житецького. Він був не просто одним з учителів, а відомим вченим, глибоким знавцем української історії, літератури, фольклору й мови, одним з основоположників українського мовознавства як науки і практики. А ще – улюбленцем галаганівських гімназистів, у тому числі й Агатангела Кримського. Спілкування Агатангела з Павлом Гнатовичем Житецьким не обмежувалися лекціями й семінарами, а продовжувалися й у позаурочний час. Відтоді юний гімназист захопився українською мовою і літературою. Це захоплення переросло в наукові дослідження з мовознавчих і літературознавчих тем, вилилося в цілий ряд праць теоретичного характеру і велику кількість літературних творів Агатангела Кримського, насамперед його поезій.
Він розглядав цю грань своєї творчості як хобі, як заняття для душі, не протиставляючи його дослідженням у сходознавчій сфері. Спочатку, ще в 1895 році, вийшов з-під його пера збірник «Повістки й ескізи з українського життя», згодом – тритомник поезій «Пальмове гілля», двотомна «Українська граматика», роман «Андрій Лаговський», дослідження «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного», ще з часом – «Нариси з історії української мови» (у співавторстві з О.Шахматовим).
Тож в Івана Франка, який уважно стежив за діяльністю Кримського ще з перших років його навчання і праці в Лазаревському інституті східних мов, були всі підстави не без захоплення написати: «Незвичайна поява серед українців, незвичайна своєю енергією, пристрасною любов’ю до України і різносторонністю знання й таланту, се Агатангел Кримський».
Певна річ, науковий світ знав тоді Агатангела Кримського як видатного, неперевершеного орієнталіста. А Україна до того ж відкривала його для себе і як відданого, справжнього патріота й високоталановитого прозаїка і поета. У свою чергу Агатангел Юхимович, де б не був у світах, з підвищеною увагою стежив за життям і подіями в Україні. Це можуть підтвердити хоча б такі його поетичні рядки, написані влітку 1917 року під час відрядження до турецького міста Трапезунд (нині Трабзон):
«Україна – вільна!» – вчув я новину
І подавсь у гори! Вільно тут зітхну.
І тобі, Вкраїно, вільная дорога
Зараз заблищала до життя нового,
Ти одкритим морем вільно попливеш!»
Ми пам’ятаємо з історії, що то був за рік – 1917-й. Тоді й справді в Києві вже діяв український уряд – Центральна Рада, і з’явилась надія на те, що Україна буде вільною і вирушить у самостійне, незалежне від Російської імперії плавання. На хвилях цих сподівань Агатангел Кримський відгукується на запрошення українського уряду гетьмана Скоропадського і в 1918 році повертається до Києва, де поринає в наукову, викладацьку й організаторську діяльність: стає професором Київського університету, одним із засновників Української академії наук, її неодмінним секретарем, найближчим соратником першого президента Національної академії Володимира Вернадського, головою історико-філологічного відділення УАН. Він засновує українське сходознавство, створює кабінет арабо-іранської філології, очолює роботу ряду створених в Академії комісій – словника живої мови, діалектологічну і правописну, історії української мови. Кримський енергійно підтримує автокефалію Української православної церкви.
Більшовики, коли потопили в крові Українську Народну Республіку й захопили владу, не забули Агатангелу Кримському цих його проукраїнських потуг.
ЩЕ Й ДОСІ НЕВІДОМО, ДЕ ЙОГО ПОХОВАНО
Втім, спочатку на цю діяльність Кримського влада закривала очі, не забороняла йому займатися науковою і педагогічною діяльністю: як-не-як авторитет вченого-сходознавця у світовій науці був дуже високий. Але так тривало до пори, до часу. Першим тривожним дзвінком для Кримського стали вибори в ВУАН у 1928 році. Вчені переобрали його на пост неодмінного секретаря Академії, але уряд їхнє рішення не затвердив.
Більш відверті репресії щодо нього почалися під час слідства у сфабрикованій справі «Спілки визволення України». Агатангела Кримського не заарештували, бо не добилися від його особистого помічника й секретаря і прибраного сина М.З. Левченка лжесвідчень проти Кримського. У свою чергу намагання Агатангела Кримського врятувати учня ні до чого не привели. Миколу Левченка засудили (після повернення з ГУЛАГу, переслідуваний чекістами, він покінчив з життям самогубством).
Щодо Кримського, то він був позбавлений усіх академічних посад і права продовжувати викладацьку роботу. Жив після цього в надзвичайній матеріальній скруті, насамперед зі скромного врожаю з городу біля батьківської хати у Звенигородці. «Тепер бувають дні, коли я зовсім не маю чого їсти, – зізнавався він в одному з листів до Володимира Вернадського. – Ні за що полагодити черевики. Не життя, а суцільний сором, який поглиблюється свідомістю, що буде все гірше й гірше».
Тільки в 1937 році над хворим, напівсліпим академіком змилувалися, дозволивши йому працювати в Інституті мовознавства імені О.О. Потебні. У січні 1941-го Агатангелу Кримському виповнилося сімдесят років. Вітаючи його, Максим Тадейович Рильський сказав, що «в ювілярові гармонічно злились учений і поет».
Це була остання з публічних похвал на адресу Агатангела Кримського. Ярлик «українського буржуазного націоналіста» з нього так і не зняли. Навпаки: у липні 1941-го він був заарештований, звинувачений в антирадянській націоналістичній діяльності й ув’язнений у тюрмі НКВС у Кустанаї (Казахстан). 25 січня 1942 року вчений і поет помер у лазареті цієї в’язниці. За іншою версією, життя Агатангела Кримського обірвалося дещо раніше, ще по дорозі до Кустанайської в’язниці. Його місце поховання досі не встановлене.
У 1957 році Агатангела Кримського реабілітували. Але тільки в незалежній Україні відбулося належне відкриття феномену Кримського. Видані десятки його творів – як наукових, так і літературних. Його іменем названо вулиці в цілому ряді українських міст. Ім’я Агатангела Кримського присвоєне Інститутові сходознавства НАНУ, Володимир-Волинському педагогічному коледжу. На Черкащині 2021 рік оголошений Роком Агатангела Кримського. Напередодні 150-річчя з дня народження видатного вченого і літератора Український інститут національної пам’яті провів онлайн-конференцію «Агатангел Кримський: страчений феномен». До його ювілею Національний банк України випустив монету «Агатангел Кримський».
Повернення Агатангела Кримського в нашу історію, науку й духовність, в сучасне наше буття триває. Хай і з великим запізненням, але йому поступово воздаються ті визнання і шана, які він заслужив своєю унікальною творчістю, стражданнями «радянських» років, усім своїм подвижницьким життям.
Михайло Сорока