Різдво у жовтні. Вертеп. Необарокова містерія

Команда музично-театрального перформансу за підтримки УКФ подарувала глядачам відчуття Різдва ще восени

Прем'єрний показ дійства «Вертеп. Необарокова містерія» відбувся в унікальному та знаковому для столиці місці – у найвищій культовій споруді: Великій лаврській дзвіниці.

Це досить знаменно, адже будівля дзвіниці – зразок бароко в архітектурі, а дійство перформансу виконавці Руслан Кірш, Любов Тітаренко, Надія Купчинська та Олексій Фіщук відтворювали за унікальним рукописом Сокиринського (Галаганівського) вертепу 18 століття – і це зразок музичного бароко.

СОРОЧИНСЬКИЙ ВЕРТЕП Є ЗРАЗКОМ, В ЯКОМУ ОРГАНІЧНО ПОЄДНАЛИСЯ ВИШУКАНЕ ВИСОКЕ ТА НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО

У період Бароко було чітко визначено орієнтир на український вектор, джерелом натхнення були народні мотиви, історичні персонажі. Це була яскрава доба і в мистецтві, і в культурі. Саме Сокиринський вертеп є зразком, в якому органічно поєднались вишукане високе та народне мистецтво.

І високе потрібно показувати на висоті – як у прямому, так і в переносному значенні слова. Перед показом в атмосферу свята відвідувачів на першому поверсі вводили дівчатка, що співали різдвяних колядок. Згодом вони повели усіх сходами вгору – на другий поверх.

Піднімаючись усе вище крученими східцями, починаєш розуміти, що відриваєшся від землі, а потрапивши в круглу залу з високою стелею та круглими арками  – одержуєш відчуття іншого виміру. Забуваєш про реальність та цілковито налаштовуєшся на історію, в якій знову переживаєш момент народження Ісуса, плачеш із матерями, чиїх малолітніх дітей розшукують воїни царя Ірода, затримуєш подих, коли повз проходить багатолика Смерть… І весь час відчуваєш себе керованим всюдисущим вертепником, який крутить платформу, на якій тобі випало сісти. Він визначає – що тобі бачити та що чути. І цей простий прийом спрацьовує, мов машина часу.

Весь простір із героями перетворюється на справжню вертепну скриню. А те, що над вами вивищується дзвіниця – посилює це відчуття.

Ще у 18 ст. перші вертепники – спудеї Києво-Могилянської академії носили із собою вертепні будиночки, що мали два поверхи: небесний і земний. Дію відтворювали ляльки, що рухалися прорізаними доріжками. А справжня скриня Сокиринського вертепу, датована 1770 роком, зберігається за кілька метрів від лаврської дзвіниці – у музеї театрального, музичного та кіномистецтва України.

ВАЖЛИВОЮ ЧАСТИНОЮ ПЕРФОРМАНСУ Є ІНТЕРАКТИВ ІЗ ГЛЯДАЧАМИ

Перша дія перформансу не відхиляється від духовної лінії, а от друга розпочинається несподівано – виконавці просто переодягаються і перевтілюються в абсолютно нових героїв – Козака, Поляка, Дар'ю Іванівну, Циганку, Солдата та Чортеня. Це вже сценки із народно-побутового життя українців 18 століття.

Солдат скаржиться на свою важку долю та не втрачає шансу позалицятися до молодиць. Козак теж пригадує, що раніше мав сили воювати, а зараз вже й вошу не здолає. Хоча й спіймав чортеня, а ним виявився мобільний телефон із голосовим помічником Siri. 

Важливою частиною перформансу є інтерактив із глядачами. У тексті вертепу багато реплік, що в 21 столітті трактуються неоднозначно. Адже реальні персонажі 18 століття Козак, Поляк, Циган і Жид в оригінальному тексті інколи спілкуються досить жорстко. Це можна зрозуміти, пригадавши історичні передумови, оскільки вертеп творився у період Коліївщини – козацько-селянського повстання, що було відповіддю на національний та релігійний гніт українців Річчю Посполитою.

Актори зверталися до глядачів, які зачитували фрагменти рукопису вертепу, та обговорювали, як ці тексти сприймаються нами на відстані у 250 років. Більшість погодилися, що зараз прочитані репліки звучать нетолерантно, однак варто знати контекст і ставитися до цього лише як до історичного факту. 

У МИНУЛОМУ В ТЕАТРАЛЬНИХ ДІЙСТВАХ НА СЦЕНІ БУЛО ДОЗВОЛЕНО БІЛЬШЕ, АНІЖ У РЕАЛЬНОМУ ЖИТТІ

Після показу запитую у режисера Богдана Поліщука, чому вирішили застосувати такий хід.

Він пояснює: – Ми ж працюємо з історичним документом, тому визначилися, що варто пропрацювати історичну пам'ять. Зійшлись на проговоренні цієї теми із самими глядачами. Це такий принцип театру-діалогу.

У минулому в театральних дійствах актори мало себе стримували. На сцені було дозволено більше, аніж у реальному житті. У 18 столітті життя було складнішим та жорстокішим. Кожен жив, наче востаннє. Була справжня боротьба за виживання. Лише у 20 столітті прийшло розуміння гуманізму.

Ми сприймаємо ці тексти по-іншому, нам набагато легше критикувати їх за таку поведінку в минулому. А для них тоді – це була єдина воля: посміятися з гнобителів, свого пана, та радіти, що сьогодні не битий. 

- Я звикла, що вертеп – це якесь таке гучне вуличне дійство, яке переважно влаштовують у селах, невеличких містечках. Ви показуєте, як на мене, досить вишукану дію.

- Якщо пригадати основи вертепу в Україні – це абсолютно творча реалізація освічених людей – студентів духовних семінарій, братських шкіл, Києво-Могилянської академії. У 18 ст. був розквіт освіти. Духовну музику писали професійні композитори. Ми в музичній сфері були одними з яскравіших у Європі. А бурсаки, які створили цей вертеп – знали як останні віяння філософської думки, так і вміли майстерно писати тексти, навіть барокову музику. Професійно співали, навчали цьому інших, а також творили ляльковий театр. Це і є зразок міської культури, яку поширювали, а згодом і переймали інші люди.

Рукопис Сокиринського вертепу, за яким ми працювали – це запис нот, тобто це фіксація, а не усний переказ по пам'яті. Це літературні тексти, де автори додавали впізнаваних фраз тим чи іншим персонажам. Якщо це був Солдат – він говорив із більшою кількістю російських слів, Поляка теж можна було одразу впізнати за характерними виразами та вимовою.

У вертепі вже є сюжет. Фактично – це драма, за визначенням – містерія, – розповів режисер.

У НАС Є ОДИН ВАЖЛИВИЙ АРХІТЕКТУРНИЙ ЕЛЕМЕНТ, ЩО ТВОРИТЬ ПРОСТІР – ЦЕ КЛАВЕСИН

Я не можу оминути увагою колосальну роботу сценографа.

- У вас мінімум декорацій, але ж які вони вражаючі! Три панно, що нагадують витинанки.

Б.П.: - Так і є. Наша сценограф – Олена Поліщук – вирізала лобзиком три головні сценки на листах ДСП: Марію з немовлям, пастушка з баранцем та трьох волхвів, що поспішають до Новонародженого. Завдяки театральному світлу ці витинанки перегукується з вітражами, що й створює таку казкову атмосферу. Ще у нас є один важливий архітектурний елемент, що творить простір – це клавесин. Він додає бароковості у звучанні, працює як машина часу, що переносить нас у 18 ст. А також його форма, якщо подивитися зверху, відтворена у рельєфі наших панелей-витинанок. 

- Окремі слова подяки за клавесин! Враження – мовби справді ожило 18 століття.

Б.П.: - Клавесин у нашій постановці «зшиває» і «згладжує» це розуміння контексту. У ті часи це був популярний у Європі інструмент. Ми припустили, що в заможних українських родинах він міг бути, під нього танцювали, проводили бали, можливо – й показували вертеп у Галаганів. Це ще один приклад, що наші предки були освіченими людьми, переймали європейські традиції, а в чомусь і випереджали їх.

- А ще мені дуже сподобалося, коли несподівано нас, глядачів, почали крутити по колу.

Б.П.: - Рух, обертання є в основі самого вертепного дійства. Взагалі це така традиція космогонічного бачення українців, коли все обертається довкола якогось стрижня. У вертепників крутилися зірки, у самих вертепних будиночках ляльки рухалися з волі вертепника. Тож і ми залучили платформу, на якій обертаємо глядачів. Тут присутній ефект несподіванки та ще одне занурення у світ казки. Ти стаєш учасником процесу і водночас відчуваєш присутність самого вертепника-творця.

Конструкція платформи – досить складна. Наша сценограф робила креслення, ми навіть радилися з інженерами, як краще це зробити.

- Що ж далі, чи буде Різдво з Сокиринським вертепом?

Б.П.: - Ми вдячні Українському культурному фонду, що дав нам можливість створити нашу містерію. Тож тепер маємо з чим виходити у новорічно-різдвяний період. Наразі ведемо перемовини, де можна буде показати наш Вертеп, туди й запросимо усіх охочих. 

Старовинний Сокиринський вертеп у сучасному виконанні зберіг усю динаміку діалогів та соковиту мову, пересипану перлинами народного гумору. Команда справді віртуозно опрацювала рукопис – музиканти зізнаються, що це для них був надзвичайно цікавий творчий пошук, оскільки у творенні постановки їм насамперед було важливо працювати не з літературними версіями, а відтворити унікальну барокову музику та мову кінця 18 століття.

До речі, тексти та ноти Сокиринського вертепу (який є найдавнішим зі збережених вертепів України) – у рамках цього проєкту оцифрували і разом з фотографіями Вертепного будиночка з ляльками розмістять на сайті Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

Любов Базів. Київ

Фото: Геннадій Мінченко