«Скіфське золото»: які експонати повернуться в Київ і чому РФ претендує і на колекцію, і на скіфську ДНК

Події останнього часу дали чималий імпульс для розвитку дослідницької скіфської теми

Укрінформ побував у музеї історичних коштовностей (музей «Скарбниця»), який (небезпідставно сподіваємося) прийматиме колекцію «скіфського золота» з Амстердама після закінчення усіх судових перипетій.

 «Скіфи ніколи не обдурюють»
(Скіфський мудрець Анахарсіс)

- Цими днями російські медіа писали гнівні коментарі щодо рішення в Амстердамі, обвинувачували Європу у подвійних стандартах, – підіймаючись сходами Українського музею коштовностей, ділилася з нами директор цього музею Наталія Панченко.

- Як казав скіфський мудрець Анахарсіс, золото не може належати всім, – зітхаю я не без задоволення.

- Ця колекція, коли вона прибуде, перебуватиме у нас тільки до деокупації Криму, – пояснює Наталія Панченко, маючи на увазі, що згадані скіфські експонати – частина саме кримської колекції.

- Знаєте, у мене часом складалося враження, що широкий загал зацікавився «скіфським золотом» лиш у зв’язку з судом. Хоча у нас і без цієї судової перемоги у столиці унікальна та багата експозиція. Правда ж, підняв судовий процес інтерес до наших скіфських експонатів?

- Дуже, – посміхається директор, – хоча я також помітила, що дехто з відвідувачів вважає, що ця наша експозиція – і є повернуті з Амстердама скарби. Наприклад, багато людей захоплено дивляться на нашу золоту пектораль, вона експонується саме зараз. А ми пояснюємо, що це відомі на весь світ київські артефакти, зокрема, пектораль нікуди не вивозиться, на закордонні виставки виїжджає тільки копія, оригінал завжди зберігається тут, і сьогодні ми її демонструємо до 50-річчя від того, як її знайшли. Але повертаючись до вашого запитання: і в нашу експозицію, і в філію на Володимирській прийшло дуже багато людей. Зараз по телебаченню – безліч сюжетів про скіфські реліквії – і пектораль, і золотий шолом, і скіфський меч. І ми раді, що суспільство зацікавилося цими експонатами й цієї культурою.

Ми заходимо в перший зал музею, де зібране золото легендарних кочівників (деякі експонати виставлені тут постійно, а деякі, як унікальна золота пектораль, – лише до 1 листопада).

- Скарбниця теж брала участь у виставці в музеї Алана Пірсона. Але наші експонати нам повернули ще в 2014 році, й одночасно з поверненням своєї частини – саме наша співробітниця Людмила Строкова вперше поставила питання: “Чому я їду забирати тільки київські експонати, а не повертаємо все разом?!” І тоді вже дійсно цю позицію підтримало міністерство, але Нідерланди тоді не віддали, вони взяли паузу.

- Все-таки ваші співробітники унікальні. Цей музей понад пів століття тому було створено фактично на вимогу українських вчених, бо вони категорично не хотіли віддавати в Ермітаж предмети з розкопок українських скіфських курганів. Кажуть, Ермітаж вимагав усе скіфське, а наші вчені відмовилися і дійшли до ЦК.

- Правда. Давайте тоді поясню. Ця озвучена історія пов’язана із Мелітопольським курганом, там в 1970-х була перша за довгі роки дуже масштабна знахідка великої кількості коштовних предметів скіфського часу, і на той момент вони вивозилися в “метрополію”, в основному це були Ермітаж або інші музеї.

І були часто неприпустимі ситуації. Наприклад, є цілі комплекси знахідок поховання, частина речей з цих поховань лишаються на місці, а найцінніші речі – забиралися туди. І відповідно з Мелітопольським курганом – це коло було розірвано. Бо на найвищому рівні на той час в Українській РСР підняли питання про те, що «народ республіки» (а як же тоді можна сформулювати) заслуговує на те, що такі речі зберігалися в Україні. І тоді заснували наш музей – Скарбницю. Спочатку назвали «Золота кладова».

- А нам є де зберігати кримську частину експозиції, коли вона повернеться?

- Аякже, це для нашого музею не критична кількість, там 565 експонатів, 2111 одиниць зберігання.

- Скажіть, ці всі експонати важливі, бо це історичні коштовності, чи це наші відвойовані скіфські наративи?

- Людмила Строкова, про яку я згадувала вже, розказала, що коли після набуття незалежності ми почали вивозити (для експонування в світі – ред.) наші артефакти, музейний світ не міг стримати подивування та захоплення. Коли ми вперше привезли цю виставку в Бонн, тамтешні науковці були в захваті. До них інші музеї привезли дуже слабенькі артефакти. І коли вони відкрили наші ящики й побачили – що привезла Україна, вони мали, як кажуть, культурологічний шок. Вони зрозуміли, що ми – країна з багатою культурною спадщиною, повноправний суб’єкт на світовій музейній мапі. Це культурне надбання, яке ми маємо, і яке ми зобов’язані зберегти, воно підвищує статус самої держави. Воно каже про нас, як про країну з багатою культурною спадщиною, з історією.

Директорка знайомить мене зі скіфологом Оксаною Ліфантій, з якою ми продовжуємо оглядати експонати.

- Я читала про майже детективний сюжет, коли 150 років тому одеський купець-шахрай підробив скіфську золоту корону і зміг продати Віденському музею. І там її купили за 200 тисяч франків. Чому це так дорого коштувало?

- Мені важко казати про вартість у грошах, тому що не існує ринку законного обігу археологічних артефактів. Зокрема в Україні продавати археологічні предмети заборонено, так само, як умовно діставати їх із землі, не будучи кваліфікованим спеціалістом.

А щодо цінності... чим далі вглиб, то менше свідчень, писемних джерел, то відповідно – складніше це все виявити. Але зараз, наприклад, є досить модним вивчення повсякдення. І ось вивчення повсякдення давнього часу дописемної історії – воно можливе лише завдяки археології. Без археології ми б не знали про ті часи взагалі.

- Які найцікавіші експонати мають повернутися до нас з Амстердама? (Уточнимо, що там були речі із Сімферополя, Керчі, Бахчисарая і Херсонеса).

- Оскільки люди дуже люблять прикраси, то звичайно – тут багато прикрас з коштовних металів, – Пані Оксана відкриває каталог виставки в Нідерландах і показує золоті гарнітури. – Оці прикраси – речі з одного поховання, які були покладені в це місце одномоментно.

- Якась скіфська принцеса носила?

- Це скіфські речі, якими прикрашали одяг. Це сережки, браслет. І ось, наприклад, окремий вид, які носили в якості кілець, підвісок. Ну, і перше їх коріння сягає Єгипту, а потім ця традиція поширилася на інші території. Є, наприклад, речі виключно поховальні, як ось це. Поховальна маска і вінок, окремі народи мали таку традицію класти на очі й на рота такі золоті пластинки. Але до нас мають повернутися і чудові дерев’яні речі. Дерево насправді не так добре зберігається в ґрунтах України. Тобто, ви можете побачити реальний табурет, яким користувалися люди, які проживали на теренах України.

- Їх також клали в могилу?

- Переважно такі речі зберігаються в похованні, тому що поховання – це закритий комплекс. Його запечатали – і більше до нього ніхто не заходить. Лише в поховальних комплексах можемо відстежити такий пласт життя. Це як, наприклад, Помпеї, коли одномоментно було зруйновано це місто, різко припинилося там життя – і воно «законсервувалося». Так само скіфські поховання з їх різноманітними і різноформатними артефактами дають уявлення не лише те, як ховали скіфів, а й як вони жили.

Назва «скіфське золото» – це така яскрава назва, яка закріпилася в пресі. Насправді це була виставка, присвячена побуту різних народів, які проживали на теренах Криму впродовж довгих століть. Відповідно, тут є речі доби «великої міграції» – «великого переселення народів». Це вже 4-е і далі століття нашої вже ери. Тут є готські речі. Є пізньоскіфські речі. Справа в тім, що до Криму впродовж історії переходила велика кількість народів, щоб уникнути загарбницьких війн. Так, наприклад, сталося зі скіфами. Так, ми знаємо скіфську культуру як культуру з 7-го десь по 4-е або початок 3-го століття до н.е. Але насправді скіфи, як люди, не як культура скіфська, яка нам відома ось цими своїми скарбами, кочовим побутом, вони не припиняються, люди не припиняють існувати. Їхнє населення скорочується в цей час, вони переміщуються в Крим і на нижнє Дніпро і там продовжують жити. Міняють кардинально спосіб життя, стають осілими, але продовжують називатися скіфами. І у них кардинально міняється матеріальна культура. Саме тому в археології, в історичній науці їх називають пізніми скіфами. І ось ці пізні скіфи, в Криму зокрема, фіксуються десь по 3-4 століття н.е. Вони співіснують з сарматами. І в Криму було це співіснування греків, пізніх скіфів, сарматів. Упродовж багатьох століть там співіснують різні народи. І тому інколи комплекс речей досить важко ідентифікувати, особливо заможних. Якраз у заможних похованнях особливо важко відрізнити етнічну належність, тому що заможні люди могли собі дозволити різноманітні “імпорти”, які виготовлялися в інших народів.

- Давайте подивимося, що з цього залу було на виставці у Нідерландах? – підхожу я до стенду із прикрасами.

- Ось курган Соколова могила і два парних браслети, бачите – всі золоті й зі вставками з коштовного каменю, скоріше напівкоштовного за сучасною класифікацією. Вони носилися в парі. Їх не можна було по одному носити. Але на виставку їздив тільки один із них.

А поруч – реконструкція одягу цієї жінки, їй було більше 50 років, вона була, вірогідно, дуже високого статусу. В її похованні було більше 50-ти різноманітних амулетів. І такі речі, які натякають на те, що вона могла практикувати якісь культові дійства. Можливо, вона була жрицею. Ну, тобто, ось такою впливовою жінкою свого часу.

Взагалі у нас тут дуже багато речей з різноманітних скіфських курганів. Якщо казати про наш скіфську колекцію, то суто кількісно із 56 тисяч експонатів близько 50-ти тисяч – це скіфські речі. І це велика кількість різноманітних поховань.

- А чим цінний оцей посуд?

- Оскільки весь посуд, який виготовлений із коштовних металів, переважно відносять до того, що використовувалося під час святкувань, то є підстави казати, що їх могли використовувати або під час якихось умовно свят релігійних, ритуалів, пов’язаних з початком якихось важливих подій. Наприклад, походу військового або чийогось шлюбу. Можливо, вшанування якогось бога, для узливань для богів. Оскільки далеко не завжди писемні джерела нам повідомляють точно – що для цього використовувалося, то більшість думок у нас залишаються в якості наших гіпотез, а не точних фактів. Ось це, наприклад, не посудинки, це фалари. Фалари – це прикраси узди коня. Ось уявіть коня, ну, він звичайно не маленький, але все-одно, прикрасити такими великими прикрасами його голову, або груди.

Ось два з них їздили в Амстердам. Ми надали в Амстердам лише якісь окремі предмети. В той час, як кримські музеї комплексно підійшли і надали цілі гарнітури речей, якими користувалися конкретні особи. Я думаю, в Україні такого штибу, такого якості виставок про Кримський півострів, здається, не було за весь час незалежності.

- Британський музей разом із Росією три роки тому створив виставку, присвячену скіфам.

- Вони назвали це «Скіфи – воїни Сибіру».

- А хоч один скіф хоч колись доходив до Сибіру?

- Там жили інші народи, у яких схожа матеріальна культура. Їх пробують називати скіфами, але писемні джерела їх скіфами не називають.

Росія, яка нині претендує на нашу спадщину, претендує на спадщину скіфів. Але той народ, якого Геродот назвав скіфами, жили переважно на теренах сучасної України. Східніше від них мешкали інші народи, це – сармати, це – масагети, це – саки. І вони мали схожу на скіфів Північного Причорномор’я матеріальну культуру, але вона відрізнялася. І ось імена цих народів відомі, але умовна назва для всіх цих народів чомусь в ось такій офіційній ідеології Росії представляється як скіфи. І тут питання: а чому?

Причому, найіронічніше, як на мене, в цій виставці в Британії – те, що вони мають традицію не називати речі, які походять з теренів України, як такі, що походять з теренів України. Я не знаю чому. Тому що я передивляюся часто сайти інших музеїв різних країн. І незалежно від того, в який час знайдено експонати, все одно йде приписка, що нині ця-от річ була знайдена в такій країні, в такій-то губернії чи ще щось, але нині це сучасна Україна, з уточненням – така-то область, або хоча б що це Україна. А ось у випадку з російськими музеями і з тим, як вони представляють свій матеріал на міжнародних виставках, слово Україна чомусь не звучить, хоча ось конкретно ця виставка в Британському музеї, ну, це провідний музей Сполученого Королівства... там на головному постері рекламному була пластинка з кургану Куль-Оба. Курган Куль-Оба – це Керченський півострів.

Ми проходимо в інший зал, і я звертаю увагу на чашу в кубі.

- Це зразок греко-скіфського мистецтва – гайманова чаша. Вона в спеціальному кубі. Тому що срібло, на жаль, – не такий міцний метал, він з часом псується і ви бачите, що частина поверхні сильно пошкоджена. І ось щоб вібрації, тиск повітря, все це не впливало і метал далі не продовжував руйнуватися, її спеціально в ковпак розмістили і не виймають, заборонено це робити. Це один із таких найвизначніших зразків греко-скіфського мистецтва.

- А чому на скіфських прикрасах деколи є оці грецькі сюжети, і на пекторалі, й на золотому гориті (футляр для стріл – ред.)?

- Це пов’язано з їхнім тривалим контактом. Є цілий набір речей, які відносяться до окремої категорії мистецтва, яке називається греко-скіфським мистецтвом. Його особливість – у тому, що зроблені предмети греками, але те, що на них зображено, те, якої форми ці предмети, вказує на смаки скіфів. І ось це разом називається греко-скіфським мистецтвом, виконано греками не для греків, а для скіфів і використовувалося скіфами. І потім уже скіфами були покладені в могилу. І вони очевидно розраховували, що будуть використовувати ці речі вже після смерті вже в засвітах.

- Тобто греки не ставилися до скіфів, як до варварів, правильно?

- Слово “варвар” нині несе як би негативну конотацію. Взагалі, наскільки я знаю, походження цього слова визначає того, хто не володіє грецькою мовою. Тобто кого важко зрозуміти.

Стосовно скіфів і греків. Думаю, що в очах греків і в їхніх джерелах скіфи були яскравою цивілізацією. І якщо греки самі про себе думали, що от, мовляв, ми дуже сильно перенаситилися всім, а ось є справжні, чисті, такі наївні, але такі в своїх помислах прекрасні скіфи. Ну, от серйозно. Таке ставлення теж було. І що ось така їхня чистота, правдивість – вона навіть оспівувалася поетами грецькими. Але було, звичайно, і розуміння того, що це, в першу чергу, народ, який багато воює, неодноразово атакував міста або погрожував – і з ними годилося б дружити. Тим паче, що самі греки між собою могли не порозумітися, відомо багато воєн між різними полісами, різними державними утвореннями грецького світу. І вони могли використовувати скіфів як союзників. Тому всі намагалися з ними дружити, могли дарувати їм такі речі; звичайно, що якщо ти хочеш залучити цілу спільноту до союзу, ти маєш якось задобрити їх. А як задобрюють? Подарунками. І ось, можливо, ці речі були такими спеціально продуманими подарунками. Тому що всі дипломатичні дарунки, вони завжди дуже тонко підлаштовані під смак того, кому дарують.

- Чи існують нащадки скіфів? Можемо розглядати як гіпотезу, що в нашому ДНК є щось скіфське?

- Нині в археології стає дуже популярним залучення генетичних аналізів. З’являються нові дані й вони могли б стати у нагоді – для того, щоб казати про якісь масштабні генетичні зв’язки, які археологічно не простежуються. У нас є велика частина часу, коли, ну, немає просто підтвердження того, що одна культура перетікала в іншу. От просто інколи немає. То генетика, можливо, нам у цьому допоможе. І врешті-решт збереться достатня доказова база, коли проаналізується велика кількість статистичних показників, то тоді можна буде казати, чи є в нашій крові скіфські гени, чи немає. Наразі це просто гадання на кавовій гущі.

ПОСТСКРИПТУМ

Цими днями «скіфська тема» була панівною для вітчизняних медіа. І вона дала неймовірний освітній імпульс для українського суспільства. Почуття справедливості (Крим наш, і це визнають, оскільки віддають нам колекції півострова) й одночасно – сплеск інтересу і до цього періоду історії, й до цих артефактів. Наскільки усвідомленішими стануть люди, коли зазирнуть у таке далеке і таке яскраве минуле, яке відбувалося на наших землях. Щодо мене, то я багато разів дивилася скіфські колекції. Але ситуація зі «скіфським золотом» зробила щось неймовірне. Вона «оживила» для мене речі, які я бачила раніше, і людей, які їх носили. Тепер мені просто хочеться уявити скіфську царицю, бо я бачила приблизно одяг, який вона носила, і тисячі крихітних пластинок-ґудзиків, якими палає її одяг. І думаю, що події останніх днів повинні дати великий імпульс для розвитку дослідницької скіфської теми. Ми не імперія, і не були нею, тому в нас нема і не буде свого Ермітажу. Але у нас є безліч недосліджених курганів, у яких точно може бути не одна пектораль. Лише потрібно знайти кошти для розкопок, і хто знає, може на музейній мапі світу Україна стане головною хранителькою експонатів скіфської цивілізації. Яскравої та неповторної.

Лана Самохвалова

Фото: Володимир Тарасов, Геннадій Мінченко, Шамкін Данііл