Чарівне Свято, або 17 фільмів на Різдво

Складати добірку фільмів на Різдво – справа водночас і приємна, й невдячна. 

Адже про це Свято знято стільки, що таких десятків можна набрати не один і не два, і кожен із повним правом міг би претендувати на те, аби бути топовим.

Тож представлені тут фільми і мультфільми, що прямо або побічно стосуються теми цього Великого Свята, в жодному разі не претендують на винятковість і не вичерпують навіть тисячної частки різдвяної скарбниці, накопиченої світовим кінематографом.

Водночас, на мою думку, саме ці сімнадцять найповніше передають дух, атмосферу, настрій та емоції, що їх народжує, пробуджує або оживляє Різдво, лейтмотивом якого є, звичайно ж, Надія. Надія на краще.

Крамничка за рогом (1940, режисер Ернст Любіч)

Зворушливий і водночас смішний сюжет про ще одне кохання, яке народилося на Різдво. Звісно, коли ж і закохуватися, як не тоді, коли навкруги вирують радість та позитив? То чим Альфред Кралік із крамнички подарунків гірший за інших? Так, сюжет банальний, ніхто не заперечує. Так, ми зарані знаємо, який фінал нас чекає. Проте Маргарет Саллаван і Джеймс Стюарт своєю блискучою грою зробили все, аби ми запам’ятали й їхніх героїв, й історію загалом, хай якою пересічною вона є. І досягли беззаперечного успіху. У 1940 році світ ще не міг осягнути масштабів майбутньої трагедії, початок яким було покладено минулоріч – мається на увазі Друга світова війна. США – й поготів. Проте десь на підсвідомому рівні люди все ж таки потребували серйозного заряду оптимізму, що його забезпечували, зокрема, й фільми на кшталт “Крамнички...”.

Святковий готель (1942, режисер Марк Сендрич)

Мюзикл – чи не найвдаліший формат, аби передати одночасно й урочистість, й затишність, й розмаїття людських переживань такого свята, як Різдво. Тут згодиться практично будь-який сюжет, який би прописали й розповіли хоча б мінімально грамотно, професійно і душевно. Історія співака й танцюриста Джима Гарді, який кидає шоу-бізнес й оселяється на фермі у Новій Англії – саме з таких. Але душа все одно жадає свята, а за бажання на нього можна перетворити ледь не кожен день навіть в американській глибинці. І в тому, що Джиму це вдасться, – майже жодних сумнівів.

Це дивовижне життя (1947, режисер Френк Капра)

Цю стрічку можна назвати такою собі “Різдвяною історією” Дікенса навпаки. У англійського класика йдеться про людину, яка певна, що у неї все гаразд і вона живе правильно. Натомість у “Цьому дивовижному житті” нам розповідають історію розчарованого і зневіреного Джорджа Бейлі, який напередодні такого життєствердного свята, як Різдво, опинився на межі самогубства. Але шанс є й у нього, а нагадає йому про це, звісно ж, янгол, аналогів якому у світовому кіно особисто мені наразі бачити не довелося, настільки він далекий як від канонічних, так і пародійних образів, якими їх до того й опісля зображували у кінематографі. Тож життя Бейлі після цього знайомства зміниться назавжди, як і життя Ебенезера Скруджа.

Різдвяна історія (2009, режисер Роберт Земекіс)

Цей мультфільм став, звичайно, не першою екранізацією відомої повісті Чарльза Діккенса: одним із перших його твір переніс на екран ще Артур Пірсон, знявши 25-хвилинну короткометражку в далекому 1949 році. Але стрічка Роберта Земекіса захоплює своєю добротою, щирістю і теплотою, а також інтуїцією, з якою талановитий постановник безпомилково розставив всі акценти, причому зробивши це так, наче сценарій йому диктував сам британський класик. А може, так воно і було? Адже Різдво – це ще і Таємниця, з Чарами вкупі. З іншого боку, «Різдвяна пісня» настільки самодостатня, а її герої, починаючи зі скнари Ебенезера Скруджа, настільки живі та справжні, що спотворити цю історію було б складно й нездарі, ну а Земекіс аж ніяк до них не належить. Решту довершили зірковий акторський ансамбль на чолі з Джимом Керрі (не був і не є його фанатом, але у «Різдвяній історії» оцінити його вищим балом, вважаю, мають і прискіпливіші за мене стосовно Керрі глядачі). Крім того, є ще чудова анімація і технологія motion capture, незрозуміло чому проігноровані «Оскаром» і «Золотим глобусом». Тож, гадаю, мультфільм переглядатимуть і через десятиріччя по тому.

Щасливого Різдва (2005, режисер Крістіан Каріон)

Фільм, який, на жаль, залишається дуже актуальним для нас як для держави на восьмому році війни з Росією. Умовний слоган цієї стрічки – “Різдво з ворогами”, адже він розповідає про те, як на Святвечір 1914 року прямо в окопах Першої світової збираються відзначити Різдво люди, які ще вчора були по різні боки барикад: німецький тенор, французький лейтенант, шотландський священник та інші члени цього неофіційного братства, яке вчора роз’єднала війна, а сьогодні об’єднало велике Свято. Певна річ, цей сюжет значною мірою романтизований, і його навряд чи можна розглядати як спонукання до обіймів та рукостискання з ворогами, які вже завтра чи то з примусу, а чи з власних переконань – неважливо! – не вагатимуться натиснути на спусковий гачок. Як на мене, це швидше історія про те, що глибоко людське, світле у душах людей не в змозі витравити навіть війна, отже таки є точка повернення для всіх. Принаймні у це вірив режисер, знімаючи кіно про Різдво у траншеях Першої світової.

Лускунчик (1973, режисер Борис Стєпанцєв)

На перший погляд, може видатися дивним, що серед майже півсотні екранізацій казки Гофмана (повний і короткий метр, мюзикли, анімація) я вибрав одну з найкоротших і, можливо, зовні зовсім не ефектних - мультфільм Бориса Степанцєва 1973 року. Може, частково річ тут і в якійсь ностальгії, проте коли поглянути уважніше, тут теж все красиво і чарівно. Казка німецького письменника відмінно увійшла в Різдвяний формат, адже таке диво мало статися саме під Різдвяною ялинкою і ніяк інакше. Картинка... нехай вона сто разів стримана, навіть аскетична, але скажіть ті, хто дивився мультфільм: хоча б один його герой після перегляду забувся? А це означає, що і тут творці вгадали, відчули історію та персонажів, зумівши про кожного розповісти за неповні пів години дуже багато. Ну а музику Чайковського, як не банально це прозвучить, тут треба просто слухати.

Сам удома (1990, режисер Кріс Коламбус)

Хоч би там як дехто ставився до цього фільму, але без нього різдвяний кіноТОП уявити складно. Історія про хлопчика, що захищає свій будинок від грабіжників, давно набула статусу культової і залишається такою досі. Тема ж Різдва у Кріса Коламбуса, на відміну від двох вищезгаданих стрічок, перейшла з чарівної у площину сімейних цінностей. На перше місце поставлено, єдність сім'ї, а це, у свою чергу, питання взаємин, порозуміння та довіри між близькими людьми. І таке Велике Свято дає змогу перезавантажити, оновити стосунки, зробити неможливе можливим, адже згадаємо, що Різдво – це передусім надія і віра у Диво. Може, саме тому, наприклад, дитячі та наївні, але насправді дуже мудрі міркування дев'ятирічного хлопчини стають справжнім одкровенням для його старого сусіди, і виглядає це цілком природним. І саме на цьому зосереджується насамперед фільм «Сам удома». Хоча власне атмосфері Різдва режисер теж віддає належне: в картині її передано блискуче, її зібрано в мозаїку з безлічі деталей, починаючи з іграшок на ялинці і закінчуючи Різдвяними співами в церкві. Ну а до «домашнього» екшену «Кевін проти грабіжників», на мій погляд, варто ставитися поблажливо, пам'ятаючи прихильність американців до супергероїв, які власноруч рятують світ, тож про один будинок на тихій вулиці годі й казати. А скептикам, котрі вважають, що «Сам удома» - кіно про хлопчика-супергероя, раджу переглянути уважно хоча б вищезгадану сцену в церкві з Кевіном і старим сусідою, і, можливо, тоді ви подивитеся на цю картину зовсім іншими очима. І така сцена у фільмі не одна. Інший групі скептиків, які вважають Маколея Калкіна актором однієї ролі, раджу картину Джозефа Рубіна «Гарний синочок». Ця стрічка не зажила культового статусу, як «Сам удома», але саме в ній юний Калкін розкрився як талановитий актор, який - я в це вірю - ще не сказав свого останнього слова в кіно. До слова, в цьому фільмі дует Маколею склав інший юний актор, якому на той момент велика слава хіба що снилася і прийшла майже через десять років. Втім, «Гарний синок» - вже інша, не різдвяна історія.

Реальна любов (2003, режисер Річард Кертіс)

А ось це вже зовсім доросла історія, що наочно демонструє, що перезавантаження  стосунків між людьми хоча і цілком реальне, але процес цей часто непростий і дуже болючий. Наступати на власне самолюбство, вибачати образи, визнавати помилки, ламати власні принципи, упередження та погляди на життя мало кому вдається легко. Так само як і збирати себе наново по частинах після гірких розчарувань. І власне атмосфера Свята, що наближається, зцілить не всіх. Що ж треба додати в це зілля? Прозвучить до оскоми банально, але від того не менш точно – любов. Але любов справді реальну, таку, що творить, жертовну, а не тільки спраглу: тоді це буде в кращому разі пристрасть, а в гіршому – егоїзм. Ну а коли любов реально творить і перетворює, вона, звісно, підкріплюється надією, з якою вони завжди поруч, тому що одна без одної просто неможливі. Історії з «Реальної любові» – яскраве тому підтвердження. Кертіс звів у цьому кіноальманаху дуже різних героїв зі своїми чеснотами, вадами і тягарем життєвих помилок. Але водночас їх багато об'єднує і не тільки Різдво, що наближається, а те, що хочуть вони всі насправді одного й того ж, тільки прямують до цього хто більш, а хто – менш тернистими шляхами. Однозначних рецептів і відповідей глядачеві картина, звісно, не дасть, а просто покаже короткий відрізок із життя низки людей, які прагнуть щось у ньому змінити, переглянути або повернути. Висновки ж кожен для себе зробить сам. Список задіяних у фільмі акторів вражає іменами й авторитетами: комусь запам'ятаються всі, комусь – дехто, а комусь – узагалі один. Моєю першою думкою (вона ж бажання) після перегляду було ще раз коли-небудь побачити такого неймовірного Білла Наї! У цього актора в доробку багато знакових ролей (фактично більшість з усіх зіграних ним), але «Реальна любов», схоже, справді стала для харизматичного британця чимось особливим.

Цвіркун за комином (2001, режисер Леонід Нечаєв)

І знову Діккенс. Як же без нього на Різдво? Адже це передусім родинне свято, а Діккенс - майстер сімейних історій, для яких Різдво є відмінною декорацією. Але Діккенс не був би Діккенсом, якби не продемонстрував у цій повісті й уміння закручувати таємницю і інтригу, що ми й побачили у «Цвіркуні за вогнищем», надавши історії гостроти й додаткової емоційності. Режисер Леонід Нечаєв, як і Земекіс, вловив головне у творі класика, відразу поставивши на чільне місце камерність. Це відразу додало історії теплоти і домашнього затишку, але при цьому не відірвало її від реальності, не позбавило її драматизму, нехай у цьому конкретному випадку – пом'якшеного. Відчули своїх персонажів й актори, в результаті всі – Альберт Філозов, Євген Сидіхін, Оксана Пашина, Дарина Калмикова, Борис Плотніков та інші постали цілком справжніми британцями - зовні стриманими, але з виром емоцій усередині, які, як я вже сказав, вміло підживила додана автором інтрига. З атмосферою Різдва в картині теж все гаразд: духи тут, поруч, і цвіркун вартує десь за вогнищем. Нечаєв зняв неймовірно тепле, добре, домашнє камерне кіно, в якому Діккенс присутній від першого до останнього кадра.

Вечори на хуторі біля Диканьки (1962, режисер Олександр Роу)

Ще одна класика – цього разу від Миколи Гоголя. І знята теж класиком – від кінематографа – Олександром Роу, який зумів, образно кажучи, вдихнути у свій фільм Гоголя не менш стильно і красиво, аніж Нечаєв – Діккенса.Переказувати сюжет, напевно, немає сенсу – його і так все добре пам'ятають. Скажу лише, що вдалішого перенесення творів класика на великий екран мені наразі побачити не довелося, за винятком міні-серіалу «Мертві душі» Михайла Швейцера, але тут треба зважити на те, що останні знято все ж у ТБ-форматі, що дозволяє деталізувати історію, повніше розкрити персонажів. Ну і актори, певна річ. Практично всі – Георгій Мілляр, Людмила Хітяєва, Микола Яковченко, Олександр Хвиля, Сергій Мартінсон зіграли багато хороших ролей, але їх герої в екранізації Гоголя точно не загубляться серед них.

 Чарівне Різдво (1985, режисер Філліп Борсос)

Зворушлива історія, що дуже органічно поєднує віру в Різдво, ангелів та дива з правдивим і драматичним життєвим сюжетом, ніби списаним з конкретних людей. Історія Джіні та її родини мало кого може залишити байдужим і, попри простоту й невигадливість сюжету, ненав'язливо доносить до глядача думку про те, що дива трапляються і надію на краще не можна втрачати навіть за найважчих обставин. Чудова акторська робота Мері Стінберген, яка виконала роль Джіні.Перейнялися історією і діти – Елізабет Арнуа та Роббі Мегвуд, зігравши, відповідно Еббі й Кела легко, розкуто і переконливо. З-поміж кумедних моментів у картині варто виокремити досить своєрідне уявлення творців про ангелів і конкретно Гідеона, проте Гаррі Дін Стентон не розгубився і теж зіграв неперевершено.

Полярний експрес (2004, режисер Роберт Земекіс)

Цього разу – найсправжнісінька казка. Непогана екранізація однойменної книги американського письменника Кріса Ван Оллсбурга і ще одна стрічка на різдвяну тематику від Роберта Земекіса. Головне в цьому мультфільмі, звичайно, – бездоганна комп'ютерна графіка, завдяки чому  картинка загалом і конкретні герої зокрема тішать око протягом усього фільму. Чому настільки вдале технічне виконання, як це сталося пізніше і з «Різдвяною історією», пролетіло повз номінації на «Оскар» («Полярний експрес» номінували в категоріях «Найкращий звук», «Найкращий монтаж звуку» і «Найкраща пісня»), для мене ще одна загадка. Що стосується сюжету, то історія про те, як просто і водночас складно повірити в Санту, справляє вельми непогане враження. Звичайно, треба ще неодмінно сказати про вагомий внесок у проект Тома Генкса, який узяв на себе відразу шість персонажів та блискуче впорався з цією великою відповідальністю.

Чотири Різдва (2008, режисер Сет Гордон)

Різдвяні традиції й сам культ цього свята стали вдячним матеріалом також і для комедійного жанру: від м'якого гумору до найгострішої сатири, нещадного стьобу та низки більш-менш вдалих пародій. «Чотири Різдва» Сета Гордона належать, звісно, до «м'яких». Сюжет не те щоб надто оригінальний, проте фільм виграє завдяки відмінній грі акторів, з яких не жоден не поставився до зйомок у цій стрічці недбало. Вінс Вон, Різ Візерспун, Сіссі Спейсек, Роберт Дювалл, Джон Фавро і Мері Стінберген, яка знову засвітилася у різдвяному проекті після «Чарівного Різдва», грають просто вражаюче, даруючи глядачеві майже півтори години легкого веселого видовища.

Як Грінч украв Різдво (2000, режисер Рон Говард)

Ще одна стрічка, без якої годі й уявити будь-який різдвяний кіноТОП. Насправді ж, якщо заглянути вглиб книги Доктора Сюсса, за якою поставлено мультфільм, та власне екранізації, знятої Роном Говардом, за простою, на першій погляд, казковою історією є проблема, про яку ніколи не зайве нагадати. Це питання упередженості стосовно до тих, хто чимось виокремлюється із загальної маси, відрізняється від інших. Згадаймо, чому Грінч відлюдьковатий і злий на весь світ? Через те, що він відрізняється від інших жителів Хувілля, і вони уникають його, вважають гіршими за себе. Іншими словами, зло в Грінчі не безумовне, первісне, а спровоковане,вторинне. Тому й украсти Різдво Грінч хоче не стільки з ненависті до самого свята, скільки через образу на несправедливість стосовно себе, бажання заявити про себе, довести, що він теж здатний на вчинок, що його роль у цьому світі теж може бути важливою . Мультфільм веде до думки, що з лиходіями, подібними до Грінча, можна і треба розмовляти, переконувати, пробуджувати в них краще, а не відштовхувати на узбіччя життя, провокуючи в них, навпаки, все найгірше, яке так чи інакше вирветься назовні. Саме для переконання читача й глядача в цьому важливі й книга, і знятий за нею мультфільм. Саме в цьому, на мій погляд, полягає їхня головна цінність. На «Оскар» за кращий грим «Грінч ...» цілком заслужив, як і на номінації в категоріях за кращі декорації та костюми. Однак, щиро кажучи, саме в цьому мультфільмі Джим Керрі не справив на мене такого сильного враження, як у «Різдвяній історії», тому остання поки залишається для мене винятком із правил щодо мого ставлення до цього актора.

Хлопчик на ім’я Різдво (2021, режисер Гіл Кінан)

Різдво у британській літературі та кінематографі має давні вкорінені традиції. На тему одного з найсімейніших і найзатишніх свят у цій країні написано і знято дуже багато – вже згадуваного вище в цій добірці, Чарльза Дікенса з його “Різдвяною історією” було б цілком досить, проте британці не спиняються. Ось і цьогоріч у прокат вийшла знята у копродукції з Францією стрічка “Хлопчик на ім’я Різдво” від Netflix режисера Гіла Кінана, яка є екранізацією однойменної дитячої книги британського письменника Метта Ґейґа. Переосмислення сюжету про Отця Різдва постало на екрані теплою зворушливою історією про хлопчика на ім’я Ніколас, який вирушає на пошуки свого батька, котрий багато років тому не повернувся з експедиції до Заполяр’я, де шукав таємниче ельфійське село. Адже таке свято, як Різдво, має об’єднувати та возз’єднувати, і передусім родину. Кращої нагоди для цього годі й шукати. Таємниця, яку треба розгадати, веселі й віддані друзі (кому цікаво – олень та мишеня), завше готові допомогти, пригоди й випробування, через які доведеться пройти, чарівні чудернацькі істоти у такій само загадковій країні Ельфгельм додаються. Ну і тепла, святкова, світла, атмосфера казки та дива, створена у картині загалом. Навіть знято фільм у яскравих, проте водночас теплих і затишних тонах. До цього долучається й відмінний кастинг: окрім юного Генрі Лоуфулла, у стрічці задіяні зірки британського кінематографа Меггі Сміт і Джим Бродбент, для яких “Хлопчик на ім’я Різдво” став уже шостим спільним проєктом після поттеріани та ще кількох цікавих стрічок, у тому числі “Леді у фургоні” – екранізації п’єси британського драматурга Алана Беннетта. Меггі Сміт, до слова, виконує у фільмі Кінана одразу три ролі. Окрім них, у картині зіграли, зокрема, Тобі Джонс, Салі Гокінс та Крістен Віг, які теж мають у своєму доробку не одну знакову роботу в кіно. Варто згадати також і про те, що книга Ґейґа, за якою поставлений фільм, у 2018 році була перекладена й українською мовою.

В.о. Святого Миколая (2021, режисери Галина Лишак, Богдан Кривень)

Український кінематограф вже має у своїй колекції не один різдвяний фільм, який із задоволенням можна переглянути на свята. Це, наприклад, “Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке” Михайла Кострова - екранізація казки Сашка Лірника, та сімейна комедія Семена Горова “Пригоди S Миколая”. У 2021 році цей перелік поповнює “В.о. Святого Миколая” - чудовий сімейний музичний фільм Галини Лишак та Богдана Кривеня. Без якихось надспецефектів, користуючись вже неодноразово задіяними прийомами (це стосується і власне історії та сюжетних ходів) стрічка створює ту саму неповторну атмосферу свята, дива й таємниці, що її чекаєш передусім від будь-якого різдвяного чи новорічного фільму. Та й музика з піснями тут завжди доречні. Проте картина важлива не лише тим, що підтримує або й поновлює віру, що в такі дні можливе все і навіть те, на що ти й уже не сподівався, але й тим, що нагадує, що поруч рідні і близькі люди, яким потрібні наша любов, увага, підтримка і допомога. І не лише на свята, до речі. Звісно, меседж не новий, але нагадати про нього у нашому метушливому сьогоденні, яке затягує та часто не дає озирнутися навкруги, ніколи не зайве. Як і про те, що свято і надію на краще люди завжди спроможні створити й відродити в собі самі. Якщо захочуть. Цікаві музичні композиції, якими завдячуємо композиторам Андрію Мандюку і Роланду Орбану, а також постановниці вокалу Ліліані Мандюк, доповнюють дуже непогана акторська гра у виконанні Дарії-Марії Лишак, Яни Були, Анастасії Дмитерко, Олега Пригоди, Юрія Цвєткова, Ореста Киричука, тільки-но згаданих Роланда Орбана й Андрій Мандюка, які долучилися до проєкту з двох напрямків, та інших. Ну й, певна річ, де знімати таке кіно, як не у Львові? Деінде таку святкову атмосферу було б просто не створити.

Три горішки для Попелюшки (2021, режисерка Сесіль А.Мослі)

Чудовий різдвяний фільм-подарунок, який вийшов в український прокат якраз напередодні у Святвечір. Ця історія вже звично асоціюється з Різдвом, хоча безпосереднього стосунку до нього не має. Стрічку поставлено за всім відомим багатьом класичним сюжетом, але у версії братів Грімм, а не Шарля Перро, і вони дещо відрізняються, зокрема тим, що у братів-казкарів функції феї-хрещеної виконує чарівна ліщина (а у фільмі три горішки, подаровані Попелюшці мисливцем). Водночас картина є рімейком однойменного фільму, знятого майже 50 років тому. Звичайно, відтоді багато що змінилося — почати з того, що країн, які його знімали (Чехословаччина та НДР), вже немає на світовій мапі. Але найголовніше, дещо змінилися уявлення про героїв і трактування історії. Звісно, в основі той самий сюжет, але Попелюшка у виконанні норвезької актриси Астрід Смепласс наразі вже значно незалежніша, самостійніша і чинить затятіший спротив владній матері-самодурці (Еллен Дорріт-Петерсен), аніж героїня чарівної Лібуше Шафранкової з фільму 1973 року. Та й принц, якого грає Ченгіз Ал, дещо інший, ніж у ще однієї чехословацької зірки 70-х Павела Травнічека. Засвітилися у стрічці Мослі і кілька відомих акторів й акторок, з-поміж яких, звичайно, треба виокремити Крістофера Гів’ю з “Гри престолів” у ролі конюха; 75-річну зірку норвезького кіно Енн Маріт Якобсен (Роза), на рахунку якої кількадесят проєктів, у тому числі телевистава “Пер Гюнт” 1986 року; Турнбйорна Харра (Король), який теж у свій час долучився до Ібсена (роль у мінісеріалі “Ляльковий дім” (2002)), а також грав у культових “Вікінгах”; Нільса Йоргена Каалстада, котрий грає цікаві ролі у норвезьких серіалах на кшталт “Прибульців із майбутнього”, “Ліллігамера” (копродукція із США), а також знявся в екранізації класика сучасного норвезького детективу Ю Несбьо “Мисливці за головами”. Але найголовніше, що фільм 2021 року не менше, ніж його попередник, зберіг те саме очікування чарів, дива та надію. Свій вагомий внесок тут зробили й оператори та художники: локації точно не гірші за чеські замки, де знімали цю казку 50 років тому, декорації і костюми теж виконані на “відмінно”. Тож колі й дивитися цей фільм, як не на Різдво?

Михайло Коронкевич, Київ