Ігор Редкін, художник

Тільки не кажіть, що у вас ніколи мимохіть не вихоплювалося:
- Господи, ну просто райське місце! 

Коли у січні 2020 р. це сталось усьоме, київський архітектор та художник Ігор Редкін сказав собі: – “Hasta la vista, baby”. Бо він просто мусить це намалювати та показати іншим.

Для київського художника дистанцією від мрії до раю стали 25 місяців. Попри глобальну невизначеність світу, третю хвилю коронавірусу, що третій рік плющить планету, та численні “проти” більш дрібніших масштабів, 10 лютого 2022 р. в арт-галереї “Caravel” у самому серці Старого міста (Zona Velha) – Фуншалана на португальському острові Мадейра відкрилася його персональна виставка “Paradise #7”.

Насправді, може, факт і незначний, але що ми, українці, знаємо про невтомних земляків-митців, які попри усі об’єктивні перешкоди та відсутність будь-якої державної підтримки, через власне мистецтво несуть ідеї українства у світ. Старий Світ. Ніхто ж не скасовував мистецтво, як потужний дипломатичний інструмент із порозуміння між народами.

Тим часом, навряд чи якомусь сучасному українському художнику одразу відведуть окрему залу в паризькому Луврі (Palais du Louvre) або в лісабонському Національному музеї сучасного мистецтва (Museu Nacional de Arte Contemporânea do Chiado, MNAC), якщо він не має репутації на рівні провідних національних арт-галерей. Повірте, навряд чи вам світить окрема експозиція навіть на рівні провідних національних арт-галерей. Із чого тоді нам, українцям, починати?

Із пошуків власного місця у райських місцях. 

От як би ви зорієнтувалися на місці, нехай навіть за шість годин із Борисполя прилетіли на Мадейру в Фуншал? Із чого б почали? 

Перші побігли б за місцевими SPA-процедурами; другі напитали б, де готують кращий у місті ешпетаду (еspetada) – щось на кшталт нашого шашлика: натерті сіллю та часником шматки яловичини, обсмажені на вугіллі; треті чкурнули б на зимові галькові пляжі, обладнані спеціальними сходами для спуску в Атлантичний океан; четверті вирушили б у неспішні прогулянки левадами, тутешніми рукотворними каналами, створеними п’ятсот років тому для зрошення полів дощовою водою з гір. 

І таке інше, і таке ні на що не схоже.

Це – правда, на Мадейрі є чим помилувати око, попестити тіло, зігріти душу.

Але я сьогодні – про митців, не про туристів.

У перших усе не як у людей, тому вони так цікаві загалу.

ЦЕ ЕДЕМ, ТУТ УСЕ ПО-ІНШОМУ

- Як тебе, Ігорю, осяяла думка шукати рай та за чотири з половиною тисячі кілометрів від Києва?

- Ідея виникла після моєї другої подорожі на Мадейру, коли у жовтні 2021 року я прилетів сюди… Знову вразили природа, океан, люди, навіть тим фактом, що на Мадейрі кілька кліматичних поясів. Наприклад, здавалося, у нас тут лютий… Тим часом на океанському узбережжі +21 С. Принаймні я сьогодні плавав в Атлантиці… А з іншого боку – лише тиждень тому в горах випав перший сніг. Тобто, різниця у температурі між горами та узбережжям 15-18 градусів. І це на острові завдовжки 57 км і завширшки 27 км. Океан, природа, клімат – усе спонукає до творчості. Пропускаючи крізь себе емоції, збираючи та опрацьовуючи образи, пов’язані з Мадейрою, я й створив власну експозицію “Paradise #7”, “Рай №7”. 

- Звідки виникла назва?

- Не знаю, принаймні у мене райських місць кілька. Це у Таїланді – Крабі, на Балі – Чангу, на Сейшелах – острів Пралін, колись була Карелія з її казковою зимовою безмовністю. 

- А де Україна у списку твоїх райських місць?

- Таких у нас шалена купа! Вся Україна – суцільний рай, потенційно суцільний рай. Для мене особисто Карпати та Крим – це, зокрема, щось значно більше. Ось де потужні місця сили! І нікому свій рай ми не віддамо. 

- Поза всяких сумнівів! Чи не міг би ти описати свій попередній рай, так би мовити, “Paradise #7”?

- Прошу. Це був мальовничий мис Айя на Південному березі Криму; з грецької його назва перекладається “Святий”. Розташований він на південному сході від Балаклави і вражає реліктовим середземноморським рідколіссям, примхливих форм брилами мармуроподібного вапняку, таємничими гротами і, звісно, гордою Кокія-Кія (“Блакитною скелею”). Раніше я часто туди їздив, бо вважав мис Айя ідеальним місцем для медитацій та творчості. Що там я, туди неодмінно Україна повернеться… 

*   *   *

Придивімося ближче до колекціонера райських місць.

Живописом Ігор Редкін захопився років сорок тому, не менше. Принаймні, відколи у 1979 р. він вступив на архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту. Відтоді по його життю різні види мистецтва пішли рука об руку. 

25 квітня 2019 р. у київській галереї-барі “It’s NOT Тhe LOUVR” (“Це не Лувр”) маляр влаштував незвичну виставку-перформанс “Гала-шоу”. У притлумленому світлі глядачів вразили шість картин розмірами 120х80 – “Andy W”, “Zappa”, “Lennon”, “Bowie Hushh”, “Basquiat Dreams”, “Lady G”, “L Gaga”. Той “комерційий поп-арт” мав певний резонанс у Києві.

За пів року ідея розрослася до рівня національної добродійної акції “28. Музика гідності”, спрямованої на підтримку обдарованих дітей у музичній царині. Були намальовані портрети українських поп- і рок-зірок, які змінили обличчя сучасної української музики, а 6 грудня 2019 р. десять картин три тижні експонувались у вітринах агентства “Укрінформ”.

Потім за підтримки арт-галереї “Karas Gаllery” було влаштовано доброчинний аукціон, а на отримані кошти придбано повний набір скрипок для талановитих вихованців Київської середньої спеціалізованої музичної школи імені Миколи Лисенка. Для потреб юних талантів були придбані та передані музичні інструменти для різних вікових груп, а саме: три скрипки різних розмірів – 1/8, 1/4 та 1/2. 

Затим пошуки та облаштування райських місць вийшли на зовсім інший рівень. 

*   *   *

- Погодься, Ігорю, не часто трапляється, щоб український маляр реалізовував міжнародний проєкт. Як народилася ідея “Paradise #7”?

- Коли у січні 2020 р. я вперше відвідав Мадейру, то, природно, поцікавився не туристичними принадами, а в першу чергу (одразу відчувається, він вміє розставляти акценти. – О.Р.), арт-локаціями: галереї, виставкові зали й таке інше. У Фуншалі вибір я спинив на аrt сentre “Caravel”, що на вулиці Санта-Марія: за багатьма показниками вони – найкращі, а в дирекції – не менш величні красуні й не менш виразні розумниці. 

- Чому ти так вважаєш?

- Навіть на Мадейрі спрацювала українська солідарність. Артдиректор “Каравели” Світлана та власниця галереї, колишня киянка Оксана керувалися досвідом: вживу вони не бачили жодної із пропонованих мною картин, бо таких у природі ще не існувало. Ми домовилися на словах, що я повернуся на Мадейру, і всі твори напишу тут, на острові, як парафраз на теми власних пошуків справжнього раю. 

- Перепрошую, ми, Ігорю, – дорослі люди… Що переконало власницю галереї та артдиректорку мати з тобою справу?

- Усе просто. На міжнародному мистецькому порталі “Saatchi Gallery” викладено зо три десятки моїх робіт, вони погортали відповідний розділ (див. тут), переглянули публікації в групі “Сіль Соль” .

- Не лячно було залишати Київ, зручну столичну майстерню, аби їхати світ за очі, винаймати помешкання, аби писати Едем?

- Друже, це ж Едем: тут усе по-іншому… (Сміємося.) Мені помешкання запропонувала майстриня-гончар, чарівна Сенді Бейкер, якій днями виповнилося 80 років, але вона залюбки порається у садку та городі, а ще викладає майстер-класи із японської кераміки. Одне слово, тут, на Мадейрі, просто райське місце.

У ДЕМІУРГА, ЯК І В ЛЮДИНИ, ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ІНТРОДУКЦІЇ

- Оце так-так! Японська кераміка – одна з найстаріших у світі, ранні зразки датовані періодом Демон; це 15-12 тисяч років до нашої ери!

- Якщо заговорили про японську традицію… У середньовіччі художник у Країні Ямато, досягнувши великої слави, мав зібрати речі, переїхати в іншу провінцію і розпочати все з чистого аркуша під новим артистичним псевдонімом… Популярність, розголос, насиджене місце – все залишалось у минулому, із собою брали виключно власне “Я”. Ось і мені довелося у найманій кімнаті на Мадейрі зорганізувати собі просте робоче місце, де я й працював над циклом… На щастя, площі виявилося задосить, аби облаштувати пристойну майстерню. Це гарний досвід. 

- В Едем пензлі брав із дому? У раю таким приладдям не торгують…

- Не повіриш, де, чим і як займатимуся під час третього візиту на Мадейру, – я чітко давав собі звіт. Тому буквально все тягнув із Києва величезним багажем: фарби, пензлі, полотно, папір, плейці, ескізи. Адже картини малювалися не pocket-варіант, а повномасштабні – 110х122 см.

*   *   *

Такі можуть дати собі раду. Навіть у голому полі.

Не дивно, що картини київського маляра Ігоря Редкіна виставлялися в багатьох арт-галереях, а полотна та арт-об’єкти представлені в приватних та державних колекціях Великої Британії, Іспанії, Франції, Німеччини та Росії.

Протягом останніх десяти років він працює між Києвом, Прагою, Валенсією та Берліном, розриваючись між архітектурою, дизайном, живописом, графікою та музикою і створюючи несподівані художні й інтер’єрні проєкти.

Чому тепер раптом він почав писати Єву?

У перекладі з івриту єврейське жіноче ім’я Хава означає “Та, котра дає життя” зокрема і “Життя” взагалі. У таких жінок – ніжність, загадковість та величність у крові.

Хочеш зрозуміти, де саме ти будеш найбільше щасливим, маєш бути народженим. Далі – залишитися живим, потім – зрозуміти суть дару життя і, нарешті, осягнути, чому тебе так тягне туди, де світ радощів збігається зі світом твого народження. Ось за якої причини “Рай №7” у кожного власний. Пошуки ідентичності, можливо, і є пошуками гармонії світу, а райське місце тому й виявляється точкою включення в просте людське щастя? 

*   *   *

- Для Фуншальської галереї то була перша виставка українського маляра?

- Перша, якщо зважати, що для неї всі полотна написані на Мадейрі. Для обох сторін – і для “Каравели”, і для мене – це був пілотний проєкт і фантастичний досвід. Тим часом із Батьківщиною “Caravel” зв’язок тримає, раз-у-раз представляючи майдеріанцям та гостям острова експозиції українських майстрів. У листопаді 2015-го тут персональну виставку “Гетероніми” мала Людмила Загорна, у липні 2016-го розгортався проєкт “Петриківка – душа України” Наталі Стативи-Жарко та Галини Назаренко, а в травні 2018 г. увагу привертали фотороботи Ксенії Орлової під загальною назвою “Фігури українського балету”.

- Чи висував замовник артімпрези якісь естетичні вимоги: теми, сюжети, жанр живопису, техніка, матеріали і таке інше?

- Жодних побажань не пролунало! Повний карт-бланш… У концепцію виставки вони повірили і залишили за автором право подавати будь-які твори. З умов була одна: відкритися 10 лютого 2022-го року. 

- Якщо покласти руку на серце, для тебе сьоме райське місце, “Paradise #7”, – це Мадейра чи живопис?

- Мадейра! (Замислюється.) Та ні, Мадейра! 

- Зізнаюся, я особисто рай ніколи не малював. Чи не поясниш, із чого у таких ситуаціях починається робота Творця?

- Із відповідного емоційного заряду. Першою із циклу робіт стала картина “Два кроки до Едему”. На ній Діва… Чи: Єва – на мить зупинилася, перш ніж ступити до райського саду. У Деміурга, як і в Людини, все починається з інтродукції. 

- Невже другою роботою циклу стала “Втеча з Едему”?

- Саме так! Не кожному щастить знайти у раю власне місце. Здебільшого люди рвуться в якусь іншу точку геолокації, не даючи собі звіт у тому, що вже знайшли своє щастя. Втомлює з року в рік вкладати в проєкти різноманітні соціально-моральні змісти… У випадку із циклом “Paradise #7” вашій увазі пропонується суцільна емоція, чиста емоція. Годі боротися за краще майбутнє, живіть у прекрасній сучасності.

*   *   *

Такий посил, вважаю, слід розшифрувати.

Так, на Мадейрі ви можете знайти райське місце. Але для особливо стриманих у емоціях флегматиків чи цифрових аскетів тут є сусідній острів. Подорож до Порто Санто потребує хіба що дві години на поромі. Це також частина португальського архіпелагу, але тут на гостя чекає гігантська нескінченність піску, з якого, здається, насипали острів.

Тут немає нічого, окрім готелів, крихітного містечка Порту Санту, суворої, після барвистої Мадейри, природи.

Тут завжди тиша й спокій.

Сюди несила привезти – навіть нишком – щось зайве.

Сюди, як нікуди в інше місце, з вами припливає ваше власне “Я”.

*   *   *

- Схоже, твоя, Ігорю, Мадейра купається в океані радості…

- У кожного Едемського саду є колосальні принади, але є й місцеві обмеження – нехай навіть і солодкі. Саме тому кожен рай має зворотній бік, не виписаний у Старому Завіті. Ось чому вкрай важливо, – бодай, інколи – вириватися із маленького Едему, аби у райському місці пірнути в ідеальне життя. І, повернувшись додому, зробити реальне життя трохи кращим.

- А якщо поетичну метафору перекласти мовою прикладу?

- Та немає проблем! Від купи проблем, які сьогодні вгортають нашу Батьківщину, ніде не заховатися, скрізь ти можеш Україні допомагати.

- Так-так-так… Трохи детальніше!

- Не уявляєш, скільки на тему України нагадувань, ремінісценцій та алюзій я отримую щодня. Що б не взяв… З одного боку, в традиційному мистецтві – скажімо, розпис по кераміці: португальський кахель азулежу (azulejo) на місцевих пічках виразно перегукується з візерунками нашого петриківського розпису, бо там і там – увічнена досконалість і краса! З іншого боку, португальці – щирі та душевні, такий самий відкритий, як і ми, українці, народ. Люди обох країн не багаті, але нас виповнює емпатія. Вона впакована у дивну щедрість дарувати тепло і людяність.

- Ігорю, ти не перебільшуєш?

- Ось учорашній приклад. Щоб дістатися до середмістя Фуншала, мені треба зійти з гори. Одна й та сама дорога довжиною три-чотири кілометри така мальовнича, але малолюдна. Тому за тиждень-другий ти запам’ятовуєш обличчя перехожих, адже зустрічаєш одних і тих самих мадейріанців. Так ось… Учора незнайомець, усміхнувшись та привітавшись, першим заговорив зі мною; обмін люб’язностями перетворився на приязну розмову сусідів.

ВИ, ХЛОПЦІ, ТРИМАЙТЕСЯ, БО ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА 

- Сусідів? На Мадейрі?!

- Саме так. Простий мадейріанець обережно поцікавився: – “Germany?”. А дізнавшись, що я – з України і не володіючи англійською, знаками узявся показувати, що “Португалія за вас”, Путін – ПНХ, еРеФію слід покарати, а ви, хлопці, тримайтеся, бо все буде… Україна. Та розмова викликала стан духовного прозріння. Лише уяви… За чотири з половиною тисячі кілометрів від Києва підходить корінний островитянин та висловлює щиру підтримку Україні в її боротьбі з російською агресією. Я й кажу тобі: Мадейра – це райське місце №7.

- У Португалії, кажуть, чимало наших експатів.

- Це правда. І Мадейра – не виняток. Зокрема, у кафе арт-галереї “Caravel” керуючим справами працює Віталій Литвин зі Львова. Разом із батьками, які шукали щастя на ударних будовах Португалії, він ще дитиною залишив Україну.

*   *   *

Оскільки більшість із нас у райських місцях ніколи не бували, нехай сьогодні сюди ступить ваша нога, а на правах гіда – поясню.

Скрізь пишуть, мовляв, походження чоловічого імені Адам з’ясоване.

На івриті (‏אָדָם‏)‎. Це – “створений із червоної глини”. Насправді, це не зовсім так. Спеціально поспілкувався зі знайомими кабалістами, які переконали: Адам, дослівно, це “ґрунт”, “порох”, бо похідне від слова адама – “земля”. У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся. (Буття 3:19.)

Вигнані з раю не перше тисячоліття шукають дорогу додому.

Дверей, як і райських місць, чимало, але не скрізь можна ввійти, аби повернутися.

*   *   *

- Якщо продовжити арифметично-мистецьку прогресію, яким після Мадейри тобі бачиться “Paradise #8”?

- Щоб визначитися, слід це відчути. Хоча б на відстані… Не знаю, може, то будуть Азорські острови: є така мрія у мене – саме туди потрапити. Із Мадейри прямі авіарейси; відстань – тисяча кілометрів. Зважаючи на відеонариси з тих райських місць, – теж фантастична місцевість, аби відчути і пережити всю повноту буття.

- Перепрошую за запитання, але… У “Paradise #7” на картинах Єву я побачив, і – не одну… А ось Адама – не бачу. Не скажеш, яка нашого пращура професія?

- Якщо зважати на мадейріанську традицію, Адам – пасічник. Він вивозить вулики високо в гори, аби бджоли збирали гірський мед. Колоритна особа, мушу сказати. Нещодавно куштував такий продукт, зібраний пасічником із сусідньої Кальєти. Ось, щоправда, імені його не встиг запитати. Мабуть, Адам.

Р.S. Фантастичною новиною поділилася 5 лютого 2022 р. з читачами мадейріанська газета “Jornal de Madeira”:

- Аrtista ucraniano encontrou na Madeira um paraiso inspirador.
(Український художник знайшов надихаючий рай на Мадейрі.)

Олександр Рудяченко, Київ–Фуншал–Київ