Олександр Книга, організатор фестивалю «Мельпомена Таврії»

Певною сенсацією стало те, що знаний за більш як 20 років існування далеко за межами Херсона міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» оголосив проведення 24 сезону уже у червні. Бо з кінця квітня ключі від міськради південного міста у ході повномасштабної російсько-української війни забрали загарбники країни-агресора і тимчасові окупанти виношують ідею приєднання Херсонської області України до росії. 

Без сумніву, наражати на небезпеку ні глядачів, ні артистів організатори мистецького фестивалю не збираються. Який формат пропонують – «Укрінформ» розпитує в Олександра Книги, гендиректора-художнього керівника Херсонського театру імені Миколи Куліша, засновника цього багаторічного феєричного фестивалю. 

Варто нагадати,  що російські окупанти Олександра Книгу 23 березня  забирали для допиту, утім,  завдячуючи миттєвому потужному розголосу,   все ж відпустили пізно ввечері. Трохи згодом панові Олександру із сім’єю вдалося вибратися із Херсонщини спочатку в Одесу, а потім – у Львів. Колезі для роботи  Театр імені Марії Заньковецької навіть окремий кабінет виділив. 

Херсонський театр – як Маріупольський 

- Пане Олександре, чи маєте оперативну інформацію із Херсону? 

- Оперативну інформацію маємо щодня, так би мовити, із перших вуст. Зв’язок, слава Богу, відновили. Його не було кілька днів. 

Ситуація складна у моральному плані. Наприклад, цього тижня наша журналістка описала таку ситуацію у соціальній мережі. Уже розпочався дачний сезон – це означає, що невеличкі пароплавчики возять на лівий берег Дніпра херсонців. Припливає такий до пристані, а там під’їжджають кілька машин із орками, вискакують із кулеметами, автоматами і бабусь починають допитуватися : «Где были? Что делали?»  - «На дачі розсаду садила». Бояться, мабуть, партизанів, які з низу Дніпра можуть прийти.

- Як ви залишили театр? Він зачинений? Чи там уже нові господарі?

- Технічні працівники на місці. Вони забезпечують життєдіяльність театру, чергують там. Дякуючи Всевишньому, туди ніхто не заходив.  Раз був обшук у театрі, коли я там ще був. Шукали, як би, зброю. 

Були спроби окупантів розшукати артистів, щоби 9 травня якісь концерти влаштувати. Це найнебезпечніше було, на мою думку, бо частина людей у Херсоні знаходиться в окупації. 

-  Херсонський театр імені Миколи Куліша використовували як бомбосховище. Ви казали, що люди відмовилися від цієї практики після  того, як бомба влучила у приміщення театру у Маріуполі, де було понад тисячу людей, переважно, жінок і дітей. Ще й тому, що обидва були збудовані за одним і тим же проектом. Тобто, херсонці зрозуміли, що театр не є аж таким надійним сховищем. За останньою інформацією, у Маріуполі під тими завалами загинуло до 600 людей. Скільки жило херсонців у вашому театрі? 

- Той, хто був раніше у нашому театрі (а таких чимало з різних областей України та із зарубіжних країн, зважаючи на проведені 23 сезони міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії» -  Авт.) , може уявити бомбосховище, воно знаходиться біля нашого кафе, власне, у ньому, там ще є зали за залізними дверима - нас там жило до 70-ти людей. Це були працівники театру. Коли почалися бойові дії, хтось боявся вдома бути, у когось квартири у будинках на краю Херсона, де на об’їзній ішли бої – тому прийшли ховатися  у театр. Було кілька сімей сторонніх,  які постраждали, коли на Антонівському мосту точилися бої. Тоді були пошкоджені кілька будинків неподалік. 

У нашому театрі були діти, домашні кішки. Жили там більше місяця. У театрі для цього є інфраструктура. Опалення не було, утім електрика давала можливість не замерзати. Там кухня є – готували їжу. Волонтерили, наші ж артисти привозили продукти. Усі потроху виходили у місто, коли вже призвичаїлися, щоби купити хліба чи ще щось. 

Уночі вимикали світло. Хлопці чергували, дивилися за вікнами: чи рухалася де поблизу техніка з буквою Z. 

Тільки після того, як у нашому театрі відбувся обшук і дізналися трохи згодом про страшну трагедію у Маріуполі 16 березня, – люди злякалися  і потихеньку усі почали вибиратися з міста. 

- Ви  є й депутатом обласної ради. Чи були які активності Херсонської обласної ради після 24 лютого? Чи попередньо обговорювали дії стосовно закладів культури, зокрема, стосовно евакуації музейних цінностей? 

- Було одне онлайн-засідання обласної ради, на якому я тоді був присутній. Ми тоді ухвалили постанову про те, що Херсонщина – це Україна,  що різні «хнр» будуть незаконними утвореннями, не матимуть правового підґрунтя. Були присутні  до 40 депутатів. Після цього більше не мали змоги збиратися, тому що вже після цього розпочалися викрадання й арешти депутатів, примусові «розмови». 

На рівні нашої комісії з питань культури  питання про евакуацію музейних цінностей не піднімалися. Хоча готувалася сесія. Наших непрошених «гостей»  цікавлять, мабуть, золоті колекції. Таких не було у нашому Краєзнавчому музеї…

- Російські окупанти намагалися вас схилити до співпраці – це не дивно, про ваш авторитет у Херсоні, чітку проукраїнську позицію знає кожен, хто хоч трохи знайомився із «Мельпоменою Таврії» і  відвідував очолюваний вами театр. Чи вважаєте, що коли вас далеко від дому відпустили за 10 хвилин до початку комендантської години – злі через вашу незгоду могли би або через порушення режиму відправити у свої підвали,  або і взагалі вчинити якийсь акт насилля? Чи багато подібних  випадків вам відомі?

- Випадків дуже багато. Скажімо, розстріл машини з бронетранспортерів на самому початку повномасштабного вторгнення російських військ. Вона біля університету стояла. Є багато інформації, що викрадають-забирають просто з дому людей. Знаю особисто тих, кого забрали навіть раніше, ніж мене. Я зміг через 40 днів після початку виїхати. А інформації, що їх відпущено – немає. Це і депутати, і працівники держадміністрацій, колишні ЗСУшники, міліціонери. Росіяни полюють на людей, які активні і проукраїнські. Дуже багато забирали на мітингах протесту проти окупаційної влади, особливо, коли вже мітинги почали розстрілювати, коли почали кидати світлошумові гранати та застосовувати сльозогінний газ. 

Так було з директором Театру ляльок. Його забрали під час мітингу. Побили трохи. Але відпустили через кілька годин. 

- До Сергія Павлюка приходили додому. Ви підтримуєте з ним зв’язок? Можливо, вже є нові спільні творчі задуми?

- Сергій Павлюк був активістом багатьох протестних акцій і його могли орки катувати. Зберегло життя те, що коли загарбники вдерлися до нього додому, то його не було – жив із сім’єю на дачі . Виламали двері, забрали всю техніку, лишили майже голі стіни, хотіли викликати на «бесіду»… Він встиг виїхати із Херсона  останнім коридором. 

Нині Сергій із родиною вже добрався до Києва, його прихистили письменники брати Капранови. Із ним, головним режисером нашого театру, ми домовилися, що будемо проводити з артистами  онлайн-репетиції для того, щоби  у перший день звільнення Херсону обов’язково зіграти виставу. І вже фестиваль готуємо.

Мене допитували офіцери спецзагону  «СОБР-Крим»

- Яким ви запам’ятали перший день повномасштабної війни?

- 24 лютого вранці  все почалося з  вибухів. Я живу в Олешках біля Херсону. Це містечко знаходиться на лівому березі Дніпра. Ми прокинулися від сильних вибухів і канонад, які почули  дуже близько. Телефон розривався. Я швидко зібрався, поїхав на роботу. У театрі ми повідключали все,  сховали документацію і відкрили бомбосховище. 

Коли по обіді  намагався повернутися додому, то ми з водієм в’їхали на міст, який з’єднує лівий і правий береги. Із лівої смуги ніхто не їхав. А з правої  стояли багато машин у корках і  нікого не пропускали. Мені зателефонував товариш і порадив  швидко повертатися,  бо там вже рашиські танки, які стріляють по машинам цивільних. 

Ми розвернулися і поїхали до театру. 

Десь о 14-ій міст уже було захоплено і переміщатися ним було неможливо. На наших очах розвернувся бій, висадився російський десант, який захопив перешийок між мостами… Крім військової техніки, почали прибувати фури, налетіли гвинтокрили, почалася активна стрілянина. 

А треба було ж добратися і  додому -  де  діти, дружина.  Тож я зателефонував товаришу, який мав невеликого човника і він допоміг переплисти на інший берег. Додому в Олешки я добралися під вибухами. Потім побачили цілу купу підбитої техніки.

- Що відбувалося в Олешках? 

- Перший тиждень ми з сім’єю (всі діти зібралися у нас дома) були в Олешках.  Орки у місто майже не заходили. Хоча по трасі продовжувалися бої, у містечку окупантів ще не було.  Нам навіть  пощастило заправити машину, вистоявши величезну чергу. І магазини ще трохи працювали.  Утім, уже тоді чимало людей почали виїжджати, а ми не планувати нікуди їхати… 

В Олешках проводили мітинг 8 березня. Купив оберемок квітів – і роздавав жінкам, все-таки було свято. Згодом ми з хлопцями зорганізувалися, проводили патрулювання,  бо поліції не було. Ми самі дивилися за будинками земляків, які виїхали,  - щоби ніякого мародерства не було.

- Десятки видань 23 березня повідомили, що вас російські окупанти вивезли у невідомому напрямку. Як все відбувалося? 

- За мною приїхали осіб  40 з автоматами, гвинтівками, пістолетами на трьох бронетранспортерах  і цивільних машинах із літерою «Z». Вони оточили будинок, а по периметру снайпери сиділи. Провели ретельний обшук, забрали комп’ютер, планшети, телефони,  гроші всіх членів родини (навіть у сина-студента, який збирав на мобілку  та з  гаманця тещі). Перевернули все догори дригом.   

Відразу допитували  мене і дружину годин зо дві удома. А потім під конвоєм мене повезли до Херсону. 

Спочатку, як у злочинця,   взяли відбитки пальців, сфотографували (анфас і профіль),  брали проби на наркотики. Головною  претензією було те, що я нібито був організатором мітингів у Херсоні, платив людям за це гроші.  По-перше, я весь цей час у Херсоні не був.  

Мене допитували офіцери з «СОБР-Крим» (специальный отряд быстрово реагирования), в одного на шоломі був надпис  «Артек».  Коли того дня мене запхнули до камери, то охорону несли вже буряти.  Допит проводив росіянин у балаклаві, він розказував про те, що  вони «прийшли  звільняти від націоналістів». Казав: «Ми ж брати!». А я відповів, що брати на танках не приїжджають, а приходять у гості з  цукерками для дітей.

Вже вечоріло, а мене все  не випускали із їхнього  СІЗО.  Потім прийшли якійсь російські вояки, шапку на голову натягнули, щоб нічого не бачив, і повезли.  Викинули за 2 км від театру, за  10 хвилин до комендантської години. Однак добрався до знайомих. Переночував, а  наступного дня добрався до сім’ї.

- Через кілька днів  вас знову потурбували.

- Так,  орки приїхали у театр. Почали говорити, що я депутат  і повинен брати владу у свої руки. Наполягали і на  показах  вистав -  але перед тим щоб показали репертуар новій владі. Я відповів, що театру нема, артисти роз’їхалися. Хоча було чимало і тих, хто залишався ще у місті. Це вже був період, коли продуктів і ліків у місті не було, магазини та аптеки – зачинені. 

А через 40 днів війни нам із родиною вдалося виїхати з Херсона. Спочатку - в Одесу, а потім добралися до Львова. 

Усмішку на обличчі найменшої 13-річної донечки за весь цей час я побачив лише після того, як два дні вже побули в Одесі. Ми виїхали родиною – 9 людей. Десь півтисячі машин загалом тоді було на виїзді – можете уявити?! Обвішані цими написами «Діти», білими «тряпками» –  на російських блокпостах нас змушували, щоби ми вивішували якісь білі полотнища.  До Снігірьовки було їх  9. На другому українському блокпості наші військові уже сказали: «Ми дуже просимо, зніміть оце все – і їдьте як вільні люди». 

Фестиваль за 24 роки існування ніколи не припинявся

- Які маєте театральні плани на найближчий час?

- Не хочеться розголошувати завчасно. Із польськими театрами перемовини ведемо. Там Сергій Палюк буде задіяний, наш Херсонський театр,  працівники Львівського театру Марії Заньковецької. Нас  ні на секунду не полишає бажання творити і долучатися до наближення нашої перемоги.

- Ви оголосили дати проведення цьогорічної «Мельпомени Таврії» - із 10  червня. Хто зголошується до участі?

- Фестиваль за 24 роки існування ніколи не припинявся. Навіть у ковідний рік ми придумали формат, коли всі вистави грали під відкритим небом.  Нині  важко; херсонці, які залишилися на тимчасово окупованій території,  потребують якихось позитивних меседжів.  Тому ми оголосили, що фестиваль відбудеться. Заплановано  - з 10 по 19 червня.

Не розкриваємо усіх планів і сподіваємося, що і в деокупованому Херсоні щось зробимо.

Ідея дуже проста – театри, які зголосилися і подали заявки у фестиваль – вони грають вистави у себе вдома, під егідою «Мельпомени Таврії», посилають меседжі, збирають пресконференції, говорять про Херсон і підтримку мешканців усієї Херсонщини.  Це виправдано і з тих позицій, що і грошей зараз нема, і логістика ускладнена. 

- Фестиваль останні роки був справді міжнародним. Колективи яких країн приєднаються цього разу? 

- Так,  це будуть не лише театри України. Це наші друзі – уже підтверджено – Румунія, Грузія, Польща, Португалія, Туреччина. Чекаю підтвердження з Узбекистана.  

- А хто з  українських театрів цього року буде долучатися?

- Хмельницький, Житомир, Дніпро, Кривий ріг, Коломия, Івано-Франківськ, львівські та київські театри.  Там, де є можливість грати вистави – усі працюють і нас підтримують. Загалом зголосилися до участі уже 26 театрів.

Валентина САМЧЕНКО 

Фото надані Олександром Книгою