Анатолій Солов’яненко, головний режисер Національної опери України

Коли після початку повномасштабної агресії путінської армії остаточно викристалізувалося переконання, що треба на тривалу паузу ставити культуру країни-агресора, відразу виникло питання: що робитиме із постановками затребуваних раніше щоразу глядачами «Лебединого озера», «Лускунчика» та «Сплячої красуні» Національний театр опери і балету імені Шевченка? Йдучи на зустріч із головним режисером Анатолієм Солов’яненком перед поновленням показів у період дії воєнного стану, навіть здивувалася, із відчуттям великого задоволення: із сайту театру зникли репертуарні пропозиції балетів на музику Перта Чайковського, у чиїй біографії хоч і присутня помітна українська сторінка, однак росія за понад століття утвердила у світі цього композитора виключно як російського і використовувала та продовжує  використовувати  його як інструмент  прикриття своєї агресивно-тоталітарно-репресивної сутності.

Із Анатолієм Анатолійовичем – Солов’яненком-молодшим ми зустрілися біля  замурованого мішками з піском та схованого у захисний футляр пам’ятника славетному Миколі Лисенку біля театру. А потім зайшли у розкішну будівлю, яка майже три місяці жила без глядачів і артистів. Як з’ясувалося, записували інтерв’ю у день, коли виповнилося 22 роки роботи Анатолія Солов’яненка в улюбленому театрі. В його робочому кабінеті із номером 100 на чільному місці висить портрет батька – всесвітньо відомого тенора, який народився у Донецьку, а пішов у засвіти раптово у 66 років, трохи більше 22-х літ тому.

ДИПЛОМАТИЧНО-ПРОСВІТНИЦЬКА МІСІЯ

- Анатолію, сцена  Національної опери у Києві упродовж періоду дії воєнного стану до відновлення показу вистав раз наповнювалася виконавцями.

- Крайньою виставою перед початком повномасштабної російської агресії для нас стала опера «Наталка Полтавка»,  яку ми виконали 23 лютого, і розійшлися сповнені планів зустрітися наступного дня для репетиції подальших наших вистав. Але склалося так, як  склалося:  всі ми знаємо трагічні і драматичні події,  які спіткали нашу державу за останні кілька місяців. Зі зрозумілих причин робота театру була в цей період неможливою. 

У Міжнародний день театру  27 березня на сцені Національної опери пройшов символічний концерт-присвята. Він у собі втілив кілька подій: власне Міжнародний день театру,  якому ця подія була присвячена,  і ювілей Миколи Віталійовича Лисенка, пам'ятник якому знаходиться біля нашого театру (180-ліття – Авт.).  Також  під час цього заходу ми шанували пам'ять ще двох видатних українських композиторів: Мирослава Скорика, який 5 років був художнім керівником театру, і Юрія Шевченка – я  думаю, що найбільш титулованого за кількістю «Київських пекторалей», він був абсолютним  лідером.  Цього прекрасного композитора,  прекрасну людину вшанували так само виконанням його твору. За кілька днів до того,  на жаль, він  пішов з життя.

Із Юрієм Валентиновичем мене пов’язувала  довголітня творча і людська дружба.  Буквально за пару місяців до того, як його не стало, ми закінчили роботу над новою українською дитячою оперою «Кіт у чоботях». У мене ось лежить клавір цього твору. І ми неодмінно найближчим часом,  як тільки це стане можливо,  звернемося до постановки цього твору.

Цей захід був включений до телевізійного марафону,  який у цей день відбувався й об’єднав не тільки українські міста, а й багато міст світу,  де того дня проходили акції на підтримку України. У театрі був присутнім міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.  Повний запис заходу виклали на YouTube-каналі театру і всі бажаючі мали можливість його дивитися.

Артисти театру увесь час вимушеного відлучення від своєї сцени  взяли участь у десятках заходів на підтримку України у багатьох країнах світу, починаючи від Нью-Йоркської Метрополітен-опера. Виступали у багатьох країнах Європи: зокрема,   в Італії, Данії, Франції, Австрії,  Швейцарії. Звичайно ж, Польща -  наші найближчі друзі нині. Ми не змарнували цей час.  На цих заходах   були зібрані чималі кошти, які були передані українським інституціям. Я можу з упевненістю говорити, що дипломатично-просвітницьку місію протягом цього часу ми вдало виконували. 

-  Першу драматичну виставу в Києві у період дії воєнного стану показали 9 квітня.  Національна опера поновлює покази 21 травня.  Чому  саме ця дата?

- Нині прийшов час, на щастя; ми цього дуже довго очікували – поновлення роботи на нашій стаціонарній сцені. Театр Лесі Українки почав раніше, на малій сцені, як ви знаєте.

Драматичне мистецтво не таке масове. У нас велика кількість учасників вистав. Протягом усього часу у Києві були логістичні проблеми. Знаєте, був обмежений рух метро й іншого громадського транспорту.  Це все впливає на наші можливості, тому що для роботи на великій сцені нам потрібно мати можливість великі декорації завозити, переміщувати містом. Й артисти, і  технічні працівники та, власне, і  глядачі мають якось  дістатися до театру та з нього.  Тому низка таких питань протягом цього часу виникала. 

Власне, тільки зараз ми отримали дозвіл від Державної служби з надзвичайних ситуацій на проведення наших заходів на великій сцені.

- Він стосується укриття для глядачів і акторів на випадок повітряної тривоги?

- Проводили обстеження різних технічних параметрів. Що стосується укриття, то визначено, що наш гардероб відповідає всім необхідним критеріям  - у випадку повітряної тривоги, призупинивши виставу,  туди запрошуватимуть  глядачів. Після відбою вони зможуть повернутися до зали – і вистава продовжиться.

Символічно,  що поновлюємо показ вистав  21 травня, оскільки це день, коли в Україні відзначається День Європи.  Ми відриваємося європейською класикою – оперою  Джоаккіно Россіні «Севільський цирульник».

ТРАГІЧНЕ Й ГЕРОЇЧНЕ

- Чим обумовлено вибір ще трьох наступних вистав?

-  У блоці вистав перших вихідних,  звичайно ж, буде  «Наталка Полтавка»,  на якій перервався наш творчий процес у лютому. У другі вихідні ми покажемо дві опери – трагічну і комічну:  «Ріголетто» Джузеппе Верді і «Служницю-пані» Перголезі.  Це наші найближчі плани.

Зрозуміло,  як і в інших, я думаю, всіх театральних закладах -   частина наших людей залишилася в Києві,  хтось вивозив родину подалі.  Нині наші артисти повертаються, більшість вже повернулися з оперної трупи, з симфонічного оркестру. 17 травня в нас розпочався репетиційний процес: час пройшов і нам треба відновити форму, щоб якісно показати ці вистави глядачам.

- У який час відбуватимуться вистави? Вдень?

- Поки що плануємо працювати у форматі суботи та неділі.  Будемо бачити,  як розвиватиметься ситуація з комендантською годиною, що нас трохи обмежує. Час вистав, на відміну від традиційного,  який завжди був о 19-й  годині, - тимчасово змінено. У  травні вистави починатимуться о 14-й.  У червні, я думаю,  ми їх  змістимо на трошки пізніше. Утім, поки що,  на 19-ту годину повернутися не зможемо, оскільки потрібно, щоб люди встигли доїхати додому до початку комендантської години.

- Чи  має для артистів якесь значення: розпочинати вистави о 19:00 чи у денну годину?

- Вечірній час – це, швидше, напрацьована звичка. Ми практикували постійно і денні вистави, які завжди починалися о 12-й годині. Репетиції, особливо оркестрові, завжди починаються об 11-12-й.  У нас немає ситуації, що можемо працювати тільки у той час – і ні в який інший. Упевнений, проблем з цим для артистів не буде.

- Ще 26 лютого російські військові обстріляли артиста балету Артема Дацишина, родом із Херсона. Де це і як сталося?

- Артем Дацишин – наш багаторічний артист балету, хоча останніх років 5 він уже не працював у театрі. Ми не підтримували близьких взаємин. Тому детальної інформації про трагедію не маємо. Знаю, що він потрапив під обстріл і протягом 10 чи 15 днів знаходився у лікарні. І, на жаль, його не стало.

- Є серед артистів театру ті, хто у період повномасштабної російсько-української війни взяв до рук зброю. Наприклад, Олексій Потьомкін. Він продовжує службу?

- Це артисти балету Олексій Потьомкін й Олеся Воротнюк. Вони  прийняли рішення захищати державу зі зброєю в руках. Звичайно, це наші герої; це люди,  якими ми пишаємось.  Після відновлення повноцінної роботи театру, я впевнений,  що вони повернуться на сцену. Глядачі з нетерпінням чекатимуть на зустріч з ними.

СПІЛЬНО З МЕТРОПОЛІТЕН-ОПЕРА

- Однією із найяскравіших подій, пов’язаних із вашим театром, стало виконання Людмилою Монастирською головної партії Турандот в однойменній опері в Метрополітен-опера. Розкажіть про ці виступи солістки Національної опери України у США.

- Партія Турандот Людмилою Монастирською була підготовлена саме в нашому театрі. Тут вона її неодноразово виконувала.

 Коли у відповідь на повномасштабну агресію росії в Україні виникла така ситуація, що було прийнято Метрополітен-опера рішення скасувати контракти з Анною Нетребко і з Валерієм Гергієвим -  то генеральний директор Метрополітен особисто зателефонував Людмилі Монастирській і запропонував  виконання. Це взагалі безпрецедентно. Може, колись Пітер Гелб так і робив до цього, а може – і вперше.

 Людмила Монастирська  виконала партію Турандот у Нью-Йорку із величезним успіхом, кілька разів, у постановці видатного італійського режисера  Франко  Дзефіреллі, яка в Метрополітен-опера вже йде протягом багатьох сезонів. Це всі мали можливість бачити на YouTube-каналах, на сторінках Метрополітен-опера на фейсбуці.

- Директор Метрополітен-опера Пітер Гелб у крайньому великому інтерв’ю згадав про спільний із Національною оперою України оркестровий проект. Як зав’язувалася співпраці?

-  Ще у 2006 році дружина Пітера Гелба – дуже відома диригентка Керрі  Лінн Вілсон, яка працює у багатьох оперних театрах світу,  перебувала місяць у Києві і здійснила постановку у нас опери Джакомо Пуччіні «Манон Леско». Ми з нею тоді мали багато спілкування.

Зараз є ініціатива власне Метрополітен-опера,  яка створює симфонічний оркестр, до якого увійдуть кращі музиканти України, кілька артистів нашого оркестру. Цей збірний оркестр найкращих музикантів гастролюватиме світом, щоби привертати увагу до війни в Україні.

Крім цього, хочу сказати,  що артисти оркестру Метрополітен-опера у перші дні війни оголосили збір коштів на підтримку оркестру  Національної опери України.  Зібрали 17 тисяч доларів,  перерахували ці кошти на рахунок театру. Театр  їх перерахував артистам оркестру нашого театру  - і переважна більшість наших колег ці кошти витратили на придбання потрібних  для фронту речей, які передали нашим бійцям.

- Мова йде про співпрацю Національної опери України та Метрополітен-опера лише  на рівні цього збірного оркестру?

- Поки що на рівні оркестру. Це те, про що я готовий зараз уже ствердно говорити.

«Травіата» у нас нещаслива

- Всі, хто бачив «Турандот» у Нью-Йорській опері, чи добре орієнтується в оперному світі, розуміють, що це дуже дороге мистецтво. Наскільки можливий розвиток Національної опери України  у нинішньому часі, зважаючи на наслідки війни, яка ще не закінчилася?

- Принагідно я хочу висловити вдячність Українській державі й особисто міністру культури Олександру Владиславовичу Ткаченку,  оскільки протягом всього цього часу ми отримували значну підтримку в плані можливості виплати заробітної плати працівникам театру - це 2/3 посадового окладу.   Перебуваючи на простої, люди мають право їх отримувати. І власне це давало можливість цей час нормально пройти і прожити.

Що стосується постановок, то традиційно так завжди було,  що ми їх здійснювали за рахунок власних надходжень, тобто тих коштів,  які ми заробляли  показами наших вистав і нашою гастрольною діяльністю.  Тому зараз нам потрібен якийсь час для того, щоб відновити свою фінансову спроможність для цієї роботи.

Прем’єру опери Джузепе Верді «Травіата» ми планували на 16 квітня, зараз костюми та декорації готові відсотків на 75-80.

Сподіваюся, якщо все буде нормально, то восени ми, все ж таки, нарешті зможемо цю роботу представити глядачам. Оскільки все ж затягнулися всі підготовчі процеси. «Травіата» у нас нещаслива: спочатку через ковід, весна 2020. Потім перенесли на 2021 – і знову був жорсткий локдаун, коли у метро за перепустками пускали. А весна 2022 нам показала, що попередні проблеми, у порівнянні із війною, – майже ніякі не проблеми.

Сподіваюся, що восени ми зможемо завершити  цю роботу і розпочати роботу над «Котом у чоботях»  - дитячою казкою на музику Юрія Шевченка, для якої поки що готовий тільки музичний матеріал. У цьому проекті співпрацюватимемо з Марією Левитською, яка має великий досвід сценографа і художника по костюмах. Тому, впевнений, що нам вдасться зробити красиву якісну  виставу.

-  Із початком повномасштабної російсько-української війни в Україні і світі активно почали бойкотувати російську культуру, навіть тих її представників, які мають стосунок  до України.  Із сайту театру зникли дражливі для нинішнього часу балети на музику Петра Чайковського, опера за казкою Олександра Пушкіна «Казка про царя Салтана». Ці вистави поставили на паузу? Як надовго?

- Принципова позиція  генерального директора театру Петра Яковича Чуприни: у цій ситуації, в цей час, ці вистави не можуть бути показані  на нашій сцені - сцені Національної опери України. Якою буде ситуація через кілька років або через кілька десятиліть? Я думаю,  що сьогодні прогнозувати зарано.

Ще додам, що за цей час кільком артистам Національної опери були запрошення у постановки з музикою російських композиторів.  Усі від таких пропозицій відмовилися. 

Я від одного з відомих європейських агентств мав запрошення здійснити  дві постановки за солідні гонорари, які мали здійснювати російські режисери в Європі. Це «Євгеній Онєгін» і «Царева Наречена».  Моя відповідь була однозначна - «ні». Хоча у той момент ще було незрозуміло, коли зможемо відновити роботу у своєму театрі і чи зможемо взагалі

- Чи є серед артистів Національної опери ті, хто остаточно вирішив залишитися за кордоном?

-  Наразі, жодної заяви  про припинення трудових відносин з Національною оперою ми не отримали. Ми дякуємо закордонним театрам, які на два - на три місяці прийняли наших артистів до своїх лав, аби вони не втрачали форму і брали участь у виставах і концертних програмах.

- Уже згадуваний Валерій Гергієв, якого називають «диригентом війни путіна», друг очільника країни-агресора, із 2004 року має звання народного артиста… України. Таке звання маєте і Ви. Зрозуміло,  що це дисонанс. Це не те питання, яке ви можете вирішити,  але яке ставлення до цього? Що треба зробити?

 - Такі звання мають ще десятка півтора російських діячів. Це питання знаходиться у площині українського законодавства і його належить вирішувати інституціям, які мають відповідні повноваження.  Якщо потрібно внести зміни до законодавства – то  це має бути зроблено.  Ви знаєте, що це зараз робиться по багатьох напрямках, зокрема, ухвалено  цілий пакет законів по дерадянізації українського законодавства,  через те що у багатьох законодавчих актах  є старі норми,  які вже не відповідають  вимогам сучасного життя. Я думаю, що  питання звань буде врегульовано.

«КАРМЕН» ГОТУЄТЬСЯ В ЯПОНІЮ

- У режисера має бути мрія…

- Мрій у мене кілька. Перша – відновлення повноцінної роботи, до якого ми вже наближаємося. Друга – нарешті завершити роботу над «Травіатою». Третя – «Кіт у чоботях».

- Яка мрія, дотична більшою мірою не до світової класики, а до української ?

- «Кіт у чоботях» - це буде світова прем’єра української сучасної опери для дітей.  Я дуже хочу цю виставу зробити. Є таке поняття «імпортозаміщення». Я хотів би, щоб ця вистава могла замістити такі вистави як «Лускунчик», як «Казка про царя Салтана».  Стати своєрідним містком для маленьких глядачів і слухачів до класичної оперної музики.

- Я би хотіла, щоб прізвище композитора Юрія Шевченка все ж увійшло в пул Шевченківських лауреатів.  Вважаю, що більше двох років  тому було несправедливо і некомпетентно зроблено так, що балет «За двома зайцями» Національної опери  був неналежно поцінований.

- Це питання, знову ж, законодавчо має бути врегульоване. У чинному положенні про Національну премію України імені Тараса Шевченка  не передбачається можливості присвоєння звання лауреата посмертно.

- Чи може нова постановка з’явитися в українському сегменті для дорослих?

- У нас було кілька ідей, але їх треба актуалізувати. Я не готовий назвати конкретні назви. Повернеться Микола Володимирович Дядюра в Київ – він зараз у Польщі працює. Повернеться Олена Філіп’єва – художня керівниця балету. Богдан Пліш зараз із хором знаходиться у Равенні, де братиме участь в оперному фестивалі разом із Рікардо Муті, який проходитиме по 21 липня.

- Чи може бути поновлено балет «Перехрестя» на музику Мирослава Скорика у постановці Раду Поклітару? Його прем’єра відбулася у ці травневі дні 10 років тому.

- Думаю, варто говорити про спроби повернути її до репертуару театру десь в наступному сезоні.

І ще хочу сказати, що на серпень місяць Національною оперою України ініційовано проєкт за участю солістів оперних труп усіх національних оперних театрів країни та Національного театру оперети містами Японії. Це буде Японський симфонічний оркестр, наш диригент Микола Дядюра і по  солісту з кожного театру. Зібрані на підтримку України  й української культури кошти у цьому турне  будуть перераховані Державному агентству з питань мистецтв і мистецької освіти. Далі зі спецрахунку вони можуть бути використані на підтримку різних культурних ініціатив.

Крім того, ми готуємося до великих гастролей з оперою «Кармен» у Японії в січні 2023 року і до турне  у Голландії  у березні 2023 року. Тож, не складаємо нашу зброю, і готуємося до серйозних подій не лише в Україні, а й за її межами.

Валентина Самченко

Фото Геннадія Мінченка