Андрій Заєць, режисер, організатор Кам’янець-Подільського міжнародного кінофестивалю «Бруківка»

Кам’янець-Подільський міжнародний кінофестиваль «Бруківка» за п’ять років перетворився з локальної ініціативи на престижний захід, де відбуваються прем’єри фільмів українських та закордонних режисерів.

П’ятий кінофестиваль спочатку відтермінували через пандемію, а потім його вчасному проведенню завадила війна. Попри це він розпочався в березні і триває досі у форматі благодійних кінопоказів, на яких збирають гроші для ЗСУ.

Про еволюцію кінофестивалю «Бруківка», український кінематограф в умовах російської агресії та зняту на Хмельниччині короткометражку про війну в інтерв’ю Укрінформу розповів режисер, організатор фестивалю «Бруківка» Андрій Заєць.

У ФІЛЬМІ ПРО ВІЙНУ ЗНЯЛИСЯ ІРМА ВІТОВСЬКА ТА ВІТАЛІНА БІБЛІВ

– Андрію, ви зараз знімаєте фільм «Битва за Україну» («Fight for Ukraine»). Розкажіть про що він, хто в ньому грає?

– На початку повномасштабної війни ми з колегами-операторами почали знімати різні сюжети, інтерв’ю вимушених переселенців із міст, де були бойові дії. Назвали цей проєкт «Україна’22» і випускали різноманітні інтерв’ю, заклики до міжнародної аудиторії, робили соціальну рекламу, і часто це потрапляло в національні ефіри. Ми назбирали різної відеоінформації про те, що відбувалося в перші дні війни в Маріуполі, Харкові, прикордонних містах. І вже ближче до травня виникла ідея створити соціальну рекламу або ігровий короткий метр із акторами.

На початку червня, коли ми проводили один із благодійних творчих вечорів для збору коштів на Збройні сили України в рамках кінофестивалю «Бруківка», у нас у гостях були Ірма Вітовська та Віталіна Біблів. Вони погодилися виконати невеличкі ролі. Ірма Вітовська зіграла військового медика в підземеллі одного із заводів, що уособлює «Азовсталь», хоча ми про це у фільмі не кажемо. Віталіна Біблів із маленькою дитиною зіграла одну із постраждалих від бомбардувань. Фільм знімали на території зруйнованої лікарні в Кам’янці-Подільському, яка виглядає так, наче туди потрапила ракета.

На цей короткий метр у нас було лише 9 знімальних днів, ми працювали після роботи, на вихідних і без бюджету. Я знімаю фільми ще зі школи, вже більше 10 років, і звик вибирати таку команду, яка мені подобається із якою цікаво працювати. В основному це актори місцевих і народних театрів, ми під них придумуємо образи та ролі. На даний момент фільм повністю готовий, ідуть монтажні доопрацювання.

Він розповідає історію про добровольця ЗСУ, який із перших днів пішов воювати, та дівчину-волонтера, умовно з міста Маріуполь, яка не встигла евакуюватися і залишилися там. Ми поєднуємо реальні кадри хроніки зі спеціально відзнятими. При цьому використовуємо матеріали, де немає людей, тобто показуємо жахи зруйнованих міст, поховання. Цей фільм німий, і вся історія розповідається вирізками новин із телебачення та радіо. Ми під це знімали сцени. Фільм охоплює перші два з половиною місяці війни. Вийшло атмосферно.

Є ідея зробити з цього всього повний метр, але для початку хочемо подивитися, як відреагує глядач на короткий: чи сподобається, може, будуть якісь зауваження, як сприймуть на різних кінофестивалях... Далі будемо працювати над розширеним сценарієм, щоб, можливо, восени або взимку розповісти повноцінну півторагодинну історію і залучити більше відомих акторів і діячів кіно. До нас багато хто готовий був приєднатися, але ми хотіли якнайшвидше зробити короткий метр, поки тема актуальна, щоб розповісти цю історію на закордонних фестивалях.

УКРАЇНСЬКЕ КІНО МАЄ РОЗПОВІДАТИ СВІТОВІ ПРО ВІЙНУ

– Це ваш перший фільм про війну?

– Так, хоча раніше в різних художніх короткометражках ця тема була дотичною, адже ми вже 8 років у стані війни.

– Стрічку про агресію, свідками якої ми є, важко знімати?

– Насправді важче було, коли ми це все монтували. У всіх є родичі, друзі, знайомі на фронті, ми їм щось збирали, щоб допомогти, і під час зйомок сприймали все з більш позитивною ноткою. А от робити фінальний варіант, і так, щоб глядач співпереживав героям, вже важче.

– Ви кажете, що фільм зняли без фінансової підтримки. А реально взагалі створювати кіно без грошей?

– Це можливо, але таке кіно буде виглядати як авторське, артхаусне. Те, що ми знімаємо в Кам’янці-Подільському, об’єднує колег-однодумців, у яких є своя техніка, їм цікаво попрацювати не над рекламою чи комерційним проєктом, а просто задля мистецтва. Всі знають, що я роблю кіно, яке не є комерційним, а фестивальним або для благодійних цілей, тому людям цікаво долучитися.

– Читала, що новий фільм ви одразу розішлете на міжнародні кінофестивалі. Чи цікавилися, як за кордоном сприймають кіно про війну в Україні, чи є на нього попит в іноземного глядача?

– Я думаю, що це все буде по-різному. Наприклад, ми проводили кінофестиваль, і я написав листи учасникам міжнародної програми короткого метру про те, що фільми, які ми не показали в листопаді, покажемо в рамках благодійних показів на підтримку Збройних сил України. Нам відписав режисер із Франції, який був дуже вдячний. Там про війну знають. Але є і такі закордонні фестивалі, де більш нейтрально до цього ставляться.

Є фестивалі у країнах Європи, на яких окрема увага до українського кіно. У Польщі зараз проходять благодійні серії кінопоказів, де хотілося б демонструвати не комедії, умовно, а те, що зараз відбувається в Україні. Хтось, можливо, цікавиться кіно, але не цікавиться новинами, тому ми компонували різну кінохроніку.

ФІЛЬМИ НА ФЕСТИВАЛЬ «БРУКІВКА» ПОДАВАЛИ ЗІ 110 КРАЇН

– Міжнародний кінофестиваль «Бруківка» проходить в Кам’янці-Подільському з 2017 року. Наскільки він успішний і популярний серед тих, хто створює фільми, і глядачів з огляду на те, що організований у невеликому місті?

– Перший фестиваль проходив у 2017 році до Дня студента і був фестивалем українського аматорського кіно. Ми хотіли залучити більше місцевих студентів, але за півтора місяці отримали майже 30 стрічок з усієї України. В основному, це були професійні роботи. Вийшла така кінотусівка в конференц-залі одного із готелів, на яку приїхали професійні режисери, кінодіячі, каскадери, аматори. Зала на 300 місць була заповнена. Одним із гостей був режисер фільму «Сторожова застава» Юрій Ковальов, який рекомендував перетворити це на повноцінний кінофестиваль, спробувати попросити грошей у Держкіно і зробити його міжнародним. Ми так і вчинили та зареєстрували фестиваль на міжнародній кінофестивальній платформі.

За пів року прийому робіт на другий кінофестиваль у нас було 3200 фільмів зі 110 країн світу! 50% контенту складало іранське та індійське кіно, 200 робіт – із України. Ми зробили триденний формат у нашому міському палаці культури, запросили багато режисерів, які погодилися на безоплатній основі почитати лекції. Актори приїздили командами презентувати свої фільми.

Думав, що тим і закінчиться, але фідбек настільки був потужним, що ми продовжували і щороку доповнювали фестиваль. Наприклад, під час третього кінофестивалю «Бруківка» у Старому замку була ніч фільмів жахів. При цьому Держкіно для локальних фестивалів дає невеликі суми.

Четвертий фестиваль ми вирішили не запускати через коронавірус. Водночас ми одними з перших під час пандемії анонсували прийом робіт у жанрах фентезі і фантастика на тему COVID-19. Надійшло близько 200 стрічок із 40 країн. Зробили марафон із вибраних робіт.

До п’ятого кінофестивалю ми готувалися довго. Він мав бути наймасштабнішим. Епідситуація змусила перенести його на кінець лютого. І коли ми вже готували трансляцію з врученням дипломів, почалася повномасштабна війна...

За два з половиною тижні після цього ми в чаті команди поспілкувалися і вирішили, що починаємо фестиваль без бюджету. На той час жодні масові заходи в Україні ще не проводилися. Ми попросилися в конференц-зал готелю. Там з пересторогою поставилися до того, чи можна щось проводити. Ми спробували. На першому заході я презентував свій повнометражний фільм «Нестримний», який ми знімали минулого року. Додали кілька поетичних читань, виступів гуртів... За перший вечір зібрали 10 тис. грн на ЗСУ. Тоді одразу ж анонсували продовження. До заходів приєднався будинок культури, кінотеатр, пізніше були й покази під відкритим небом.

НА БЛАГОДІЙНИХ КІНОПОКАЗАХ ЗІБРАЛИ СОТНІ ТИСЯЧ ДЛЯ ЗСУ

– П’ятий кінофестиваль «Бруківка» триває з березня у форматі благодійних кінопоказів, під час яких збирають гроші на ЗСУ. Скільки їх уже відбулося і яку суму за цей час вдалося зібрати?

– Ми вже провели близько 25 вечорів кіно, де показали всю конкурсну і позаконкурсну програму п’ятого кінофестивалю «Бруківка». На цих заходах зібрали понад 200 тис. грн. Зараз продовжуємо.

Нам надсилали короткі аматорські, професійні і документальні фільми про те, що зараз відбувається на фронті та у прифронтових містах. Раз на тиждень-два ми проводимо покази, на яких 30-40% контенту – це роботи режисерів із України та з-за кордону, які присвячені нашій війні. Наприклад, художник з Ірландії, який має українське коріння, узимку приїхав на Київщину. Перші кілька тижнів повномасштабного вторгнення він у підвалі малював анімацію, і з цих малюнків зробив мультфільм.

Наш п’ятий кінофестиваль триватиме до перемоги. Кошти, які ми збирали на призовий фонд, як і членські внески на фестиваль, вже давно пішли на благодійність. Усі гроші, які принесли глядачі, пішли на потреби ЗСУ.

– Хто зараз приходить на такі кінопокази?

– Спочатку це були друзі та знайомі. Траплялося, що людей було дуже мало. Якось проводили показ дитячої анімації, і після першого 15-хвилинного мультфільму пролунала сирена. Ми зупинили показ. Повітряна тривога тривала більше години, і батьки з дітьми вже не повернулися на продовження. Але залишилися двоє чоловіків віком за 55 років, і ми для них двох показували всю анімаційну програму.

З часом з’явилося багато нових глядачів - це і переселенці, і ті, хто на постійно оселилися в нашому місті, приїздили люди з інших міст. Бувало, що приходили і 200 людей, яких не було де розсадити.

Все ж кортить більш традиційної атмосфери. Але кінотеатри зараз не хочемо залучати, адже їм теж треба заробляти. Пандемія і війна не дають можливості працювати, а за оренду вони мусять платити. Тому кінотеатри будемо використовувати тільки для великих прем’єр.

ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРЕМ’ЄРИ У КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ

– Під час війни оголосили переможців 5-го кінофестивалю «Бруківка». Яка реакція лауреатів, серед яких багато іноземців? Для них важлива перемога на українському кінофестивалі?

– Ми бачимо, що для Франції, Німеччини, Польщі престижно отримати відзнаку на нашому фестивалі. Наприклад, на третій фестиваль, що був перед пандемією, заради свого професійного документального фільму до нас приїхали два режисери і продюсер із Франції за свій кошт. Для них це було важливо, адже тут відбувалася європейська прем’єра фільму, який вони знімали в Африці. Те ж саме було з американським і німецьким режисерами, які до нас приїздили. Плюс багато хто хоче відвідати західну Україну, щоб побачити наші каньйони, річки, пам’ятки. А наша задача - їх зацікавити, аби вони хотіли тут знімати кіно.

– Ми вже почали звикати до якісних українських фільмів, але у розвиток вітчизняного кінематографу втрутилися спочатку пандемія, а нині війна. Як вважаєте, чи є шанси в українського кіно вижити в цих непростих умовах?

– Українському кіно зараз буде набагато більше уваги, ніж раніше, тому що до нас прикута увага всього світу. У багатьох країнах на благодійних марафонах показують наші фільми, зняті після 2017 року. У 2019-2020 роках, на мою думку, Україна вийшла на показники активної роботи студії Довженка та Одеської кіностудії 1970-х років.

Щодо нових фільмів, то зараз їх виробництво впало на 90%. В основному, вони знімалися за рахунок державного бюджету. Продовжують працювати тільки проєкти, пов’язані з телеканалами. Думаю, будемо шукати нові шляхи міжнародної співпраці та фінансування і орієнтуватися на нові ринки, тобто стрімінгові платформи, як Netflix або Amazon, робити прокат у нас і показувати це онлайн за кордоном.

- Ви вже казали, що п’ятий кінофестиваль триватиме до перемоги. А шостий плануєте, адже кіно продовжують знімати?

- Те, що мало б тривати 5 днів, ми розтягнули на 2 місяці. Зараз продовжуємо фестиваль вже з новою програмою, приймаємо роботи і хочемо показувати ті, які знімаються. Багато режисерів прагнуть показатися аудиторії на якомусь фестивалі. Є багато короткого метру і документального кіно, яке не показують в кінотеатрах і не викладають в Інтернеті, воно просто не формат телебачення. Тому фестивалі – це середовище, де творці таких фільмів можуть отримувати фідбек від аудиторії.

Іноді буває, що знімаєш аматорський фільм на фестиваль нашого рівня, він подобається, а далі ти вже робиш повнометражний професійний із бюджетом у 20 млн грн від Держкіно. Ми хочемо допомагати таким режисерам. До листопада будемо показувати фільми, влаштовувати поетичні читання, мистецькі виставки, виступи музичних гуртів.

Під час наших кінопоказів аудиторія дуже добре реагувала на ті роботи, які ми тут самі знімали в попередні роки. Ми хочемо далі раз у три місяці знімати фільми в різних жанрах і демонструвати в рамках благодійних кінопоказів.

Ірина Чириця, Житомир

Фото надав Андрій Заєць