Олег Шупляк, заслужений художник України

З ранку до ночі – в майстерні, каже про нинішній час художник Олег Шупляк. У цього закоріненого у традиції творця сучасного живопису багато точок відліку -  з року відновлення державності нашої країни. Саме тоді він почав створювати добре відомі нині багатьом картини в картинах  «Двовзори», як і серію «Український космос».  Вивчення малюнку, живопису, історії мистецтв на архітектурному факультеті  Львівської політехніки, який закінчив у 1991-му,  додало художнику вміння створювати на картинах просторову довершену цілісність різних форм між землею і небом, де Чумацький шлях, Стожари, Трипільська наречена, Опільська Венера і наче писанка – село.   

Повернутися до народного колориту у вигадливих контекстах Олега Шупляка спонукала війна росії проти України та всього українського. «Коли ворожа пропаганда намагається всіма способами принизити все українське, найкраща протиотрута — озирнутися у глибину віків і звернутися до наших першоджерел», -  вважає Олег Шупляк. 

Укрінформ поспілкувався з відомим художником, котрий продовжує творити на Тернопільщині картини, якими захоплюються в Україні й за кордоном. 

- Пане Олеже, ще навесні нинішнього повномасштабно воєнного року Ваші картини показували  на благодійних виставках у Лондоні та Люксембурзі. Чому саме ці майданчики? 

- Від початку повномасштабного вторгнення я беру участь у різних благодійних заходах на підтримку України, на які мене запрошують організатори. Час і місце визначають вони.

Скажімо, виставку «Обійняти неосяжне» в Іспанії, в Мадриді, продовжували на кілька тижнів. Це свідчить про зацікавлення європейців українським мистецтвом і Україною загалом.  Виставку я відкривав, спілкувався з відвідувачами в режимі онлайн з України.

- Як вплинула повномасштабна війна на здатність творити? 

- До 2014 року моя творчість була мирною і аполітичною. Про це свідчать назви серій: «Український космос», «Рідна земля», «Польоти над полями».

Зараз постійно доповнюю серію «Андрофаги в Україні», працюю в жанрі політичної карикатури та сатири.

-  Як швидко взагалі пишете картини? Який час зазвичай проходить від ідеї до її повного втілення на полотні? 

- Це дуже по-різному. Є роботи, над якими я працюю тижнями і більше, а є створені протягом години-двох.

- В авторській техніці на початку квітня ви завершили графічну роботу «ZЛО буде знищене!».  Перед цим були «Війна», «Поборемо» - це Ваші Двовзори. Перший - зображення у черепі, другий - руйнації України російськими військами, які вписані у портретне зображення Шевченка. І в червні «Боги» - троє Захисників України. Цими картинами вичерпно показуєте своє ставлення до російсько-української війни. Що думається про неї у жовтні?

- Коли у війні настав стратегічний перелом на нашу користь, - твориться краще і легше.  Я намагаюсь передати це в останніх роботах: «ЗСУ», «Незламна скеля» (присвячена «Азову», заблокована модераторами Фейсбуку), інших.

- Ваша творчість вийшла за межі аполітичної після 2014 року. 

- У часи, коли є загроза для існування самої української державності, на мій погляд, митці, літератори, актори, які вважають себе частиною українського народу, повинні  стати на захист рідної країни, використовуючи талант.  Ми єдиний організм, подібно до ґештальт-організму з роману Теодора Стерджена «Більше ніж люди». Там усі учасники ґештальту залежні одне від одного: коли гине хтось один, гине весь організм. 

Так само і в Україні з 2014 року: навіть часткова окупація росією наших земель не давала можливості  розвиватися національному мистецтву на всій території. Я для себе визначив давно: у мистецтва мають бути національні корені. Цим ми цікаві світові, як і нам цікаві мистецькі традиції інших народів.

Ще 2018 року я написав картину «Мордор» про справжнє нутро росії, її загарбницьких прагнень. «Обличчя», якщо так можна назвати, московського шовінізму - імперіалізму-рашизму періодично змінює свої назви та поверхневі риси. Однак загарбницька та людиноненависницька сутність росії залишається незмінною.

- Чи віддаєте перевагу якійсь техніці створення робіт? Цьогорічні «Боги» з трьома українськими захисниками – це акрил, як і двоголовий «Падальщик», «Битва лелек з падальщиками» - олійна робота на полотні. 

 - Я працюю у різних техніках: олія, акрил, акварель, олівці, пастель, цифрова графіка тощо. У кожної техніки є свої плюси й мінуси. Вибір залежить від поставленого завдання. Наприклад, карикатуру немає потреби виконувати олією на полотні.

- Ви завжди любили малювати лелек. Зобразили в живописі цей день і цього року - 19 березня. Картина присвячена містам Буча, Ірпінь, Бородянка та іншим містам та селам, які зазнали руйнувань внаслідок вторгнення рф. Які художні асоціації виникають, коли зараз рф продовжує нищити Запоріжжя, Харків, Миколаїв, схід України?

- Так, картина «Повернення лелек» символічна. Вона створена 19 березня – у день, коли за народними повір'ями прилітають лелеки.

Здебільшого свою реакцію на події я висловлюю образотворчими засобами. Це моя мова, мова художника. Іноді кількома штрихами олівця можна донести до глядача більше, ніж багатосторінковим текстом.

- Вашою чи не найупізнаванішою  «візитівкою»  є  «Двовзори» - картини з подвійним змістом. Скажімо,  написана минулоріч «Спіймати невловиме»: портрет Григорія Сковороди, в якого – при найближчому розгляді – очі намальовані українськими хатами, ніс – мандрівним філософом, ніби невеликі вуса – розгорнутою книжкою. Розкажіть про цю творчість.

- Роботу над серією започаткував 1991 року. Тоді деякі твори з цього художнього циклу опублікували в закордонних журналах. Далі була досить тривала перерва в цьому напрямі. 

Картини-«Двовзори» (авторська назва) набули великої популярності, коли став загальнодоступним інтернет. Часто картини-ілюзії використовують у зарубіжних підручниках та як ілюстрації до книжок різних жанрів. Кілька робіт цієї серії придбав для постійної експозиції Музей наукового центру Онтаріо в Канаді.

- Особлива доля вашої картини «Над рідною землею». Її сюжет, зокрема,  втілено в монеті «30 років Незалежності України», яку визнано минулоріч найкращою. 

- Вона ще й прикрасила обкладинку шкільного підручника з географії. У мене вже є невеличка бібліотечка з українськими та закордонними навчальними посібниками, які проілюстровано моїми роботами. 

- Де Ваші роботи можна  побачити найближчим часом? 

- Зараз паралельно відбуваються декілька моїх персональних виставок: у Бережанах, у музеї  «Батьківщина Тараса Шевченка» (Керелівка) на Черкащині. Є невеличка постійнодіюча виставка авторських жикле у музеї залізничного вокзалу у Козятині Вінницької області. 

Найцінніша для мене - виставка у бойових локаціях наших воїнів на передовій. До мене звернувся командир, щоб я допоміг облаштувати відпочинкову кімнату воїнів у підземному сховищі. Я з радістю надіслав їм кілька робіт. (На жаль, не можу надіслати відео з його подякою і прізвища без його дозволу для публікації).

Беру участь у колективних виставках. Наприклад, зараз проходить показ у Львівському палаці мистецтв до 150-річчя Соломії Крушельницької. 

Ще на цей рік заплановано  декілька виставок і благодійних заходів за кордоном. Про це детально згодом розповім  у моїх соцмережах.

- По-особливому представлені нині Ваші картини у Дніпрі. 

- Так, у Дніпрі можна оглянути купольну програму «Український космос», створену за мотивами моєї однойменної серії картин. Команда планетарію Planetarium Noosphere  23 вересня зробила мені такий подарунок з нагоди дня народження. Щиро дякую.

Це уперше в Україні створили та показали ексклюзивне повнокупольне шоу за мотивами моїх картин. Після перегляду відвідувачі залишили відгуки про те, що змогли «захопитися реалістичністю зображення та витонченою анімацією творів мистецтва у форматі 4К». 

Митець має спробувати себе в різних напрямах, багато експериментувати. Як свого часу поява фотографії спонукала художників перейти від зображальності до пошуку нових художніх засобів, так і нині спостерігаємо переосмислення в мистецтві. Цього не потрібно боятися.  

Коли штучний інтелект кидає нові виклики представникам творчих професій, творча думка має змогу завдяки новим інструментам стати чистішою, ніж раніше. Це прекрасно — бути учасником цього процесу та скористатися  технічними можливостями. Не відмовляючись від народної основи, вивіреної віками.

Олег ШУПЛЯК. 

Народився 23 вересня 1967 року на Тернопільщині, у селі Біще. Мешкає у Бережанах. 

Член Національної спілки художників України. Лавреат премій Михайла Бойчука та братів Лепких. Заслужений художник України.

Закінчив архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту (нині Національний університет «Львівська політехніка»). 13 років працював викладачем Бережанської дитячої художньої школи. Учасник багатьох мистецьких виставок в Україні та за кордоном.

Валентина Самченко

Картини і фото з сайту shupliak.art