Під сирени, з генератором, але з аншлагами. Тиждень критики
У столиці завершився 6-ий кінофестиваль «Київський тиждень критики»
Перший день кінофестивалю, який проходив в Києві з 20 до 26 жовтня, збігся з початком віялових відключень електроенергії у столиці – численних гостей заходу, які прийшли в кінотеатр «Жовтень» на вечірній показ фільму-відкриття «Трикутник смутку», чекала тепла, але темна зустріч і, як наслідок, перенесення сеансу на наступну дату.
«Насправді через відключення світла скасувати довелося лише 2 сеанси. Ми оперативно домовилися з компанією «Патріот» про генератор і запускали всі наступні сеанси вже з ним - нам потрібно 15 хвилин, щоб перепідключити генератор і працювати далі. Але хочу відзначити дуже лояльне ставлення наших глядачів, які з розумінням ставляться до всіх негараздів, що звалюються на нашу і їхню долю. Вони активно брали участь у кінофестивалі, наприклад, на ранковому показі «Клондайку» в понеділок була повна зала – 400 місць», - розповів програмний директор фестивалю Ілля Дядик.
«Ми трохи не розуміли, який алгоритм дій, як люди себе будуть поводити - раптом сирени, і щодо відключень світла не дуже було ясно. Перший день всі притирались до реалій, а на другий – вдалося зібратися докупи і знайти вихід з ситуацій», - додала, згадуючи про день відкриття цьогорічного Тижня критики його кураторка Дар’я Бадьйор.
ФІЛЬМИ МАЮТЬ БУТИ ПОКАЗАНІ І ОБГОВОРЕНІ, ЦЕ - ТЕРАПЕВТИЧНА ФУНКЦІЯ ДЛЯ ВСІХ
Попри війну програма цьогорічного фестивалю розширилася і нараховувала 28 стрічок у межах п’яти секцій. Стало більше українського кіно, якому зараз важче отримати майданчик для презентації через те, що кінофестивалів майже не було. Тож, сінефіли, які страждали весь цей час, змогли трохи втамувати свою кінематографічну спрагу.
«З’явилась велика кількість українських стрічок, які просто не були показані в Україні, і ми вирішили, що обов’язково треба додати програму українських гала-прем’єр і показати їх глядачам. Це головна зміна в нашій програмі», - поділився причиною розширення українського представництва в програмі Дядик.
«Фільми мають бути показані і обговорені. Мені здається, що це теж і терапевтична функція для всіх. Ніхто не ізольований, всі одне одного чекають, всі чекають ці фільми, всі хочуть про них поговорити, їх подивитися. Це додає наснаги», - переконана Бадьйор.
Раніше на Тижнях критики українські стрічки демонструвалися в програмі «Фокус» – щорічній програмі, коли критики співпрацюють зі своїми колегами з інших країн і обговорюють картини українських і, відповідно, інших кінематографій. Цього року в програмі «Фокус: Україна - Велика Британія» відбулися національні прем’єри нових українських стрічок, які вже яскраво пройшлися міжнародними майданчиками – це «Клондайк» (режисерка Марина Ер Горбач), «Цензорка» (режисер Петер Керекеш) та «Бачення Метелика» (режисер Максим Наконечний).
У програмі «Фокус: Україна - Велика Британія» показали шість визначних прем’єр українського та британського кіно: «Відблиск» (Валентин Васянович), «Памфір» (Дмитро Сухолиткий-Собчук), «Я і Фелікс» (Ірина Цілик), «Кам’яний Острів» (Велика Британія, Марк Дженкін), «Лімб» (Велика Британія, Бен Шаррок), «Дорогенька» (Велика Британія, Марлі Моррісон).
Міжнародна програма Київського тижня критики налічує 7 картин: «Трикутник смутку», «Корсет», «Одного чудового ранку», «Час Армагеддону», «Земля Бога», «Мовчазні двійнята», «Фільм письменниці».
У програму Gamechangers увійшли 5 фільмів та один спеціальний показ: «Тигр, що підкрадається, дракон, що зачаївся», «Свято», «Піаніно», «4 місяці, 3 тижні і 2 дні», «Смак вишні».
Насправді фестиваль досить лаконічний в контексті підбору фільмів, куратори не намагаються сильно розширити програму, щоб у глядачів не розбігалися очі, не знаючи, що ж обрати.
Головна ідея фестивалю полягає в тому, що фільми з одного боку відбираються кінокритиками, а з іншого боку – вони ж під час показів представляють картину, а потім проводять обговорення з глядачами.
«Ми відбираємо досить непросте кіно, про яке можна поговорити. Але ці обговорення допомагають зрозуміти, знайти відповідь на банальне питання, що хотів сказати автор. Дуже часто під час обговорень, навіть наші критики знаходять цю відповідь завдяки думкам глядачів, спільна робота розкриває картину і задум автора набагато краще, ніж самостійний перегляд.
Нам дуже подобається, що на обговорення залишається багато глядачів і вони активно беруть в них участь. Під час показів українських стрічок у нас є і режисери, і творчі знімальні групи, і вони також активно обговорюють картину з глядачами», - розповів Дядик.
ЦЕ РІК, КОЛИ ПРО УКРАЇНСЬКЕ КІНО ЗАГОВОРИВ УВЕСЬ СВІТ, НА ЖАЛЬ, ЧЕРЕЗ СТРАШНІ ОБСТАВИНИ
Куратор фестивалю, кінознавець Довженко-Центру Станіслав Битюцький, аналізуючи розширення кількості українських фільмів на фестивалі, наголосив, що сьогодні, як у будь-які важкі часи для країни, є підвищений запит на національну історію, національну ідентифікацію, знання і вивчення власної культури.
«Цей запит величезний, він відчувався ще до нашого фестивалю, всі запитували: де дивитися українське кіно? Адже це рік, коли про українське кіно заговорив увесь світ, на жаль, через страшні обставини, але з’явився інтерес як до сучасного кіно, так і до нашого класичного кіно. Українські фільми цього року брали участь у Канському, Берлінському, Венеційському фестивалях (так само як і минулого року) - Україна ввійшла до когорти провідних фестивалів і всі наші фільми поєднує важливий зріз того, що передувало повномасштабному вторгненню, адже ця війна триває вже довгий час ще з 2014 року - і ці сучасні українські фільми говорять саме про оце передчуття», - впевнений він.
КОМЕДІЯ В РАДЯНСЬКІ ЧАСИ ДОЗВОЛЯЛА ПРОВОДИТИ «КОНТРАБАНДОЮ» ПРИХОВАНІ СЕНСИ, ГОВОРИТИ ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ
Цього року на кінофестивалі глядачам представили також і програму «Історія української комедії». Це показ шести гумористичних стрічок від 1929 до 1994 року, який підготовлено разом з Довженко-Центром. До речі, комедії на всіх сеансах збирали повні зали, квитки на них розкуповувалися найшвидше.
«Ми вирішили звернутися саме до української комедії як до жанру, тому що взагалі у нас все почалося з комедії – наша література почалася з «Енеїди»! – пояснив Битюцький.
За радянських часів комедії дозволяли проводити «контрабандою» приховані сенси, що належали до питань національної ідентичності, зверталися до тем, які не можна було порушувати в більш драматичних обставинах.
«Ми показали зріз української комедії від 20-х і до 90-х років. З 20-х - взяли фільм «Шкурник» Миколи Шпиковського, це фільм, який висміював тогочасні порядки, політику, пристосуванство. Це кіно одразу було заборонено, але це – неймовірний фільм, дуже смішний, дотепний і не зважаючи, що це «німе кіно», сьогодні він виглядає надзвичайно свіжо», - розповів кінознавець.
Також у цій програмі глядачам показали фільм «Штепсель одружує Тарапуньку» (режисерів Юрія Тимошенка та Юхима Березіна) та «За двома зайцями» Віктора Іванова. Це чудові приклади вдалої української комедії, яка мала купу класних фраз, і за більш ширшого розповсюдження цих фільмів, вони могли б стати крилатими.
«За двома зайцями» - взагалі унікальна копія, адже цей фільм зазвичай йшов російською мовою на телебаченні, а Довженко-Центр декілька років тому знайшов українську версію в Маріупольському фільмофонді, що теж символічно.
Глядачам показали кінострічку «Пропала грамота», яку називають останнім фільмом останньої хвилі поетичного кіно – де за комедією, розвагами та пригодами «контрабандою» сценарист Іван Драч і режисер Борис Івченко говорять про історію козацтва, історію України.
Ще до уваги глядачів було представлено два фільми 90-х: «Вперед, за скарбами гетьмана!» Вадима Кастеллі, та «Очікуючи вантаж, на рейді Фучжоу, біля пагоди» Михайла Іллєнка, який дуже довго знімався через фінансові проблеми, але, який на думку експертів, є нагадуванням, чим поетичне кіно могло б стати, якби його не заборонили.
ДРАМА «ЗЕМЛЯ БОГА» ІСЛАНДСЬКОГО РЕЖИСЕРА ГЛІНУРА ПАЛМАСОНА - ПРЕКРАСНА
На моє прохання порадити читачам Укрінформу, на який саме фільм варто звернути увагу і подивитися його, кураторка фестивалю Дар’я Бадьйор відповіла: «Я б звичайно радила подивитися всі українські фільми з програми фестивалю, коли вони виходитимуть. Перший вийде «Клондайк» вже в листопаді. З основної програми я люблю всі фільми, але, думаю, що драма «Земля Бога» ісландського режисера Глінура Палмасона - прекрасна. Вона дуже красива і глибока, про колоніальні взаємини двох країн, які для багатьох може не є очевидними, але це показано в дуже тонкий спосіб. Звісно, теж обов’язково подивіться «Трикутник смутку» - це друга поспіль робота Рубена Естлунда, що отримала головну нагороду Канн (попередньою був його «Квадрат» 2017 року). Цей фільм - нещадна іронія над суспільною елітою: сюжет розгортається довкола розкішного круїзу та його багатіїв-пасажирів, безтурботне життя яких змінюють несподівані обставини. Це дуже веселий фільм, який дозволяє зрозуміти про що дискутують інтелектуальні кола на заході, про критику капіталізму, про критику споживацтва».
ДОВЕЛОСЯ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ФІЛЬМІВ, ПРАВА НА ЯКІ БУЛИ ПРОДАНІ РОСІЙСЬКИМ КОМПАНІЯМ
Організатори кінофестивалю запевняють, що охопили всі кінострічки, які хотіли показати українському глядачу, але одне прикре обмеження на фільми, які вони хотіли показати і в ретроспективі, і в основній програмі, все ж було – довелося відмовитися від фільмів, права на які були продані російським компаніям.
«Це велика проблема, коли іноземні фільми продають для розповсюдження на інші території російським компаніям. Таке явище існує давно і від цього страждає не лише Україна, а й країни Балтії, наприклад. Це має змінитися, ми будемо про це більше писати і говорити, бо це – дуже токсична фінансова ситуація. Сподіваюся, що її можна буде спробувати змінити в найближчі роки», - висловила побажання Дар’я Бадьйор.
Трохи сумно від усвідомлення, що через війну, біль, невизначеність та відсутність державного фінансування наступного року українських прем’єр на Тижні критики може виявитися набагато менше, але організатори намагаються дивитися в майбутнє з оптимізмом, вірять в перемогу і чекають на новий, хоч і невеликий кіноврожай, адже ще залишилися фільми, які зараз домонтовуються або знаходяться на фінальній стадії: «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка, «Редакція» Романа Бондарчука, «Коли нам було 15» Анни Бурячкової, «Ти мене любиш?» Тоні Ноябрьової, «Свято хризантем» Симона Мозгового.
«Київський тиждень критики - це розмова. І вона завдяки вам, хто наповнював зали, хто брав і не брав до рук мікрофон, хто писав і думав, хто зависав і закривав обличчя руками, хто дихав і пульсував разом із нами, відбувається вже шість років. І буде відбуватись далі. Тому що вперше за останні вісім місяців я почала планувати щось на наступний рік. Ми почали говорити про наступний жовтень, а не лише про наступні 15 хвилин. В умовах останніх восьми місяців це неймовірно. І я вдячна усім вам. Це було круто», - такими словами підбила підсумок кінофестивалю Дар’я Бадьйор.
А ми, в свою чергу вдячні Тижню критики і всій його команді за запрошення нас до цієї розмови, нехай під тривоги і за допомогою генератора, але такої важливої і наповненої сенсами.
Любов Базів. Київ
Фото зі сторінки Facebook кінофестивалю