Як шістдесятник Борис Плаксій у Кам’янці перемагає Пушкіна

У місті Кам’янка на Черкащині з віддаленої частини парку у доступнішу перенесли дерев’яні скульптури Бориса Плаксія -  шістдесятника, який зазнавав гонінь радянської влади.

А після поновлення Незалежності України отримав звання лауреата Шевченківської премії (2007 року) за понад сто високохудожніх портретів борців за незалежність України, які виставлялися неодноразово у різних галереях.

Борис Плаксій (1937-2012) — уродженець сусідньої Сміли, живописець, монументаліст, скульптор, портретист, ілюстратор, графік, який створив понад тисячу робіт. У другій половині 1960-х він був одним із найпопулярніших і найперспективніших молодих українських художників. 

«Ми працюємо втрьох. Знайомтесь: художники Віктор Зарецький, Борис Плаксій і я, — писала лідерка українських шістдесятників Алла Горська в листі до художника Любослава Гуцалюка. — Останнім часом ми зробили в Києві два ресторани — «Полтава» та «Вітряк». Вони мають етнографічно-модерний характер… Тобто, ці споруди між минулим і сучасним. Ближче до минулого. В наших роботах ми прагнули сучасності в кольорах, пластиці, композиції. А головне — хотіли подивитися на світ як Світовид, на всі чотири боки. Може, на два і вийшло».

Частину робіт Бориса Плаксія у радянські часи вибраковували на етапі задумів. Бо він був одним із тих, хто 1968 року підписав колективний протест проти свавілля радянської влади, відомий як «Лист-протест 139-ти», де йшлося про загрозу відродження сталінізму. З художників, котрі, після «обробки» КДБ, від своїх підписів не відмовилися, були Алла Горська (яку вбили 28 листопада 1970 року) та Борис Плаксій.

Було знищено виконаний 1970 року розпис площею близько 90 квадратних метрів Бориса Плаксія у київському кафе «Хрещатий Яр» — бо зобразив історію від  часів Київської Русі до епохи опальних Володимира Симоненка, Івана Дзюби та Івана Драча. Художника змусили тоді звільнитися з роботи в Київському монументально-декоративному комбінаті Худфонду СРСР. 

«Cкульптури з дуба з сусідньої Тимошівки для Кам’янського парку Борис Плаксій створював у 1989-1990 роках», - констатує Олександр Мушта, завідувач одного з музеїв Кам’янського історико-культурного заповідника. 

Усього залишилося у Кам’янському парку 17 дерев’яних скульптур шістдесятника. Перенесли 15, бо дві вже зазнали великої руйнації від перебування понад три десятки років на відкритому просторі, періодично під дощами і снігами.

Серед дерев’яних зображень – досконалі чотири жіночі образи «Пори року: весна, літо, осінь і зима»  й шевченківська Катерина з немовлям.  Скульптура з назвою «Козацька пісня»  та фантасмагорія автора - колода для сидіння - вирізняються тим, що є горизонтальними. Хоча, зрозуміло, що в ті роки довелося ще створити і казкових героїв.

- За переказами, - розповідає Олександр Мушта, - одна зі скульптур - «Прометей» — це образ власне художника, який намагається вирватися з догм тоталітарного радянського суспільства і кайданів соцреалізму, що не давав упродовж багатьох років втілювати його творчу фантазію. 

Про необхідність реставрації дерев’яних скульптур Бориса Плаксія, які збереглися у Кам’янці, науковці заговорили ще кілька років тому. На початку червня нинішнього року у Кам’янському історико-культурному заповіднику провели науково-практичну нараду щодо перенесення збереженого творчого спадку шістдесятника. Відбулася вона після того, як міська влада ухвалила відповідне рішення. 

Довелося в деяких скульптурах відрізати трухляві частини зверху і знизу. Тому нині вони різної висоти. Зокрема, «Пори року». Обробку для кращого подальшого зберігання робили власними силами.

Віднедавна скульптури розміщені у  парковій зоні на початку алеї, що веде до Тясминського каньйону. Нову туристичну локацію назвали Алеєю скульптур Бориса Плаксія. 

Нагадаємо, Кам’янка Черкаської області – у XVII столітті сотенне місто Чигиринського полку - знаходиться неподалік великого лісового урочища Холодний Яр, яке кілька десятиліть у ХХ столітті слугувало українцям місцем спочатку активного, а пізніше поодинокого супротиву окупаційній радянській владі. Ще у першій половині 1970-х у радянських органах КДБ були відповідальні за навколохолодноярські території, котрі слідкували, щоби місцеве населення «неухильно слідувало» курсом орієнтації на тоталітарну москву.

У лютому 1937 року, особливо репресивного для України з боку радянської влади, була видана постанова про заснування у Кам’янці музею російського  поета Олександра Пушкіна. Приурочили це до 100-річчя від дня його смерті. Уже через три роки, коли святкували інший 100-річний ювілей — Петра Чайковського, заклад, який «розширили» відділом композитора, дістав назву «Музей О.С. Пушкіна і П.І. Чайковського». 

Обидва митці бували в місті. Але за ширмою цих вшанувань однозначно стояли ідеологічні прагнення насаджувати визнаних радянською москвою постатей, які могли б «гартувати єдиний народ» на волелюбних територіях, де раніше вирували Гайдамаччина і Холодноярські повстання за незалежність України. 

На центральній алеї розкішного великого парку Кам’янки (який і досі з назвою декабристів, хоча закладали його польські князі Любомирські) височить скульптурна композиція «Декабристи в Кам’янці». Її встановили перед святкуванням 150-ліття декабристського повстання наприкінці 1975 року. 

Перейменування парку чомусь для місцевої влади досі ще «не на часі». Говорили навіть про проведення з цього питання місцевого референдуму. Але загалом це компетенція Черкаської обласної влади. Навіть процес перейменування вулиць у Кам’янці затягується. 

Тож української історії без «російської величі» в місті на Черкащині тривалий час було дуже-дуже мало. У 1995 році було створено Кам’янський державний історико-культурний заповідник. Утім навіть після повномасштабного вторгнення  росії на наші території у нинішньому, 2022 році, з Кам’янки ще лунали голоси, мовляв, місту вкрай необхідно зберігати музей російських митців Пушкіна і Чайковського, що їх країна-агресор маніпулятивно використовує упродовж десятиліть для активного нав’язування російської культури в Україні. 

Тому дуже важливим для Кам’янки є збереження української історії. 

Ось-ось очікують на імплементацію рішення про офіційне перейменування музею Пушкіна і Чайковського на «Меморіальний музей Зелений будиночок». Подання про це управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської облдержадміністрації зробило ще на початку травня.

Валентина Самченко

Фото з сайту archive-uu.com