Мартин Якуб, письменник
Важливо, щоб ми більше не сприймали російських авторів як авторитетів
У книзі зібрані історії 67 авторів із їх рефлексіями на війну. Вона стала своєрідною терапією для тих, хто поділився своїми історіями, і буде такою ж для читачів. Серед авторів книги Настя Зухвала, Дара Корній, Руслан Горовий, Тайлер Андерсон, Дорж Бату.
Мета виходу книги – це допомога ЗСУ. 67 примірників автори продадуть у лотереї, а всі кошти передадуть українським захисникам. Далі Мартин Якуб оголосить передзамовлення і надрукує наступний тираж, передавши зароблені кошти війську.
У письменника є власний оригінальний спосіб допомоги Збройним силам завдяки книгам. За постійну підтримку армії автор отримав відзнаку «Волонтер України».
Мартин Якуб відомий читачам своїми детективними романами «Мертві моделі» та «Не твоє собаче діло». Нині він пише третій роман, сюжет якого пов’язаний із Житомирщиною.
Із письменником нам вдалося зустрітися в Житомирі на другий день після того, як він забрав із видавництва книгу «ЙБН БЛД РСН», і вже встиг розіслати її авторам. В інтерв’ю Укрінформу він розповідає про нову книгу, письменництво в умовах війни, популяризацію української літератури та власний список книг, які варто прочитати.
КНИГА «ЙБН БЛД РСН» ЯК БЛАГОДІЙНИЙ ПРОЄКТ ДЛЯ ПІДТРИМКИ АРМІЇ
– Звідки у вас такий літературний псевдонім?
– Мартин – це ім’я мого прадіда по мамі, а Якуб – по татові. Обоє були розстріляні, один німцями, інший - «червоними». Я їм таким чином дав іще трішки пожити.
– Днями вийшла книга «ЙБН БЛД РСН», ідея якої належить вам. Розкажіть про її назву і те, як ця книга з’явилася?
– Я письменник, і намагався сісти щось пописати влітку. Нічого не вийшло. Я сів і на чистому аркушику написав цю фразу (назву книги – ред.), потім знову і знову. Отак сторіночку написав і мене трохи попустило. Спочатку думав видати книжку, яка б складалася з цієї фрази – просто, щоб на кожній сторінці вона повторювалася. Оскільки я вперше її почув від стендаперки Насті Зухвалої, звернувся до неї, аби вона написала якусь передмову. Вона написала, а я стояв на шиномонтажу в Житомирі і подумав, а чому не попросити інших авторів щось написати. Написав їм, усі погодилися і так разом зі мною у книзі є 67 авторів. Я тут як ідеолог.
Сам написав вступ. Були редактор, який працював із текстами стилістично, коректор, верстальник, а ще мені допомагала колега Даша Стовбун усі ці тексти класифікувати за жанрами. Тут є художні оповідання, вірші, есе.
– Наскільки розумію, ідея першого накладу книги благодійна, аби зібрати кошти на ЗСУ?
– Не тільки першого, а й усіх майбутніх. Усім авторам я надсилаю по примірнику. Вони підписують його на сторінці зі своїм оповіданням і розігрують у лотерею за квиточки. Один – 100 грн, а чим їх більше, тим більше шансів виграти книгу. 25 січня я оголосив лотерею на свій примірник, на ній зібрано понад 17 тис. грн. Всі кошти від таких лотерей від кожного автора підуть на ЗСУ. І від майбутнього накладу, що вже буде масовим, теж.
Цей наклад в інтегральній обкладинці і кожна книга з нього – колекційна річ, там навіть написано, що вона не для продажу.
– А коли ця книга буде в широкому доступі?
– Далі я оголошу передзамовлення. Люди наперед скидатимуть гроші і, відповідно, від тієї суми, яка збереться, буде друкуватися наклад. Отриманий прибуток теж спрямую на ЗСУ.
ПОДІЇ ТРЕТЬОГО РОМАНУ РОЗГОРТАЮТЬСЯ НА ЖИТОМИРЩИНІ
– Поділіться, чи пишеться вам під час війни, адже письменництво – це творчий процес. Треба чекати натхнення чи ви добре самоорганізований?
– Та немає ніякого натхнення. От зараз не дуже пишеться не тому, що немає натхнення, а нема сил і бажання. Письменницька праця – це праця. Хіба, наприклад, сантехнік буде приходити і казати: «Ой, щось у мене немає зараз натхнення крутити цю трубу». Він просто бере і крутить. Так само і в літературі: ти плануєш, формуєш якийсь кістяк, описуєш його і все. Бувають геніальні письменники, наприклад, Оксана Забужко чи Тарас Прохасько, які мислять філософськими категоріями, і створюють цілі пласти української культури. А я створюю «pulp fiction», легке чтиво – це те, що ти прочитав, якось розважився і далі про цю книжку можуть забути, а можуть і ні. «Хрещений батько» – це також «pulp fiction», але з грамотним режисером він став одним із найкращих фільмів людства.
– Чи може український письменник прожити лише із того, що пише книги?
– Може, але я ще так не вмію.
– Ви спостерігали на прикладі своїх романів, як повномасштабна війна позначилася на продажу книг?
– Так сталося, що я вийшов на реальних читачів. Я познайомився з кількома книжковими блогерками, їм сподобалося те, що я роблю, вони почали про це розповідати - і в мене майже щодня є відгук про прочитану книжку. Мені здається, що люди навіть більше почали читати.
– Із головним героєм ваших двох попередніх романів читачі ще зустрінуться? Макс Ґедзь – приватний детектив, ветеран АТО з Горлівки, який втратив через війну брата, дім, залишився без руки, міг би ще про себе заявити в умовах повномасштабної війни.
– Я не буду його на війну відправляти. Зараз іще не пишу продовження (цієї історії – ред.), а інший роман. Третя моя книга – це детектив про американку українського походження, яка приїжджає у житомирське село досліджувати свій родовід і там потрапляє в купу халеп. Вона намагається зрозуміти, що таке сучасна Україна.
Четверта книга буде про Макса Ґедзя. У ній війна буде якимось чином присутня. Навіть якщо до того часу ми ще не переможемо, перемога буде в моїй книжці. Хочу формувати реальність наперед.
– А цей Макс вигаданий герой чи літературний образ реальної людини?
– У нього є протопип у реальному житті. Прямо називати не буду, але натякну – головний персонаж фільму «Снайпер. Білий ворон» і мій Макс Ґедзь мають протопипом одного й того ж героя.
«ЗАРАЗ Я ГИДУЮ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ»
– У соцмережах ви поділилися, що перейшли на українську мову після Революції Гідності. Ви з україномовної сім’ї, а чому були російськомовним?
– У Житомирі через дорогу від мого дому була українська школа, а мене віддали в російську, бо вона на той час була кращою за якістю освіти. Далі я навчався в Києво-Могилянській академії і, здавалося б, де ж іще може бути українська мова, як не там. Але було не так – пари проходили українською та англійською, а всі ми спілкувалися російською. Це я кажу про кінець 1990-х - середину 2000-х років. До української мене почав приводити Лесь Подерв’янський.
Щодо моєї російськомовності, вважаю, російськомовний – це той, хто завжди спілкується російською, а я спілкувався і українською, і російською. Зараз я гидую російською. Я створив аватара Мартина Якуба і зробив його на 100% україномовним. У всіх, хто знає Мартина Якуба, не постає питання, чи був він російськомовним, він народився україномовним.
– Нещодавно ви за допомогою своїх підписників у Фейсбуці склали рейтинги українських письменників у різних жанрах, які масово поширюють. Зізнаюся, що хоч і цікавлюся сучасною українською літературою, зустріла серед авторів невідомі мені імена. У вас є ідеї, як популяризувати таких письменників?
– Я теж там не всіх знаю. Чому одна людина може це зробити (популяризувати літературу), а Інститут книги, Міністерство культури, чи які там ще є інстанції, цього не роблять? Я це зробив безкоштовно за свій час, а в них є бюджети. Чому вони не можуть додуматися, що треба шукати підхід до людей, а я можу? Там уже чотири тисячі репостів.
– У вас є YouTube-канал «Martyn Yakub Sho», де ви до повномасштабної війни публікували інтерв’ю з письменниками. Плануєте продовжити його наповнювати?
– Я люблю живе спілкування, а не стріми. Зараз із цим є труднощі. Коли немає контакту, мені це нецікаво. Але так, планую продовжувати.
– На своїй сторінці в соцмережах ви неодноразово проводили лотереї, продаючи книги з особистої бібліотеки, вторговані кошти спрямовували на ЗСУ. Наскільки дієвий такий спосіб допомоги війську?
– Цього мене навчила одна дівчина з Житомира. Вона попросила мої книги («Мертві моделі» і «Твоє собаче діло»), щоб розіграти їх на аукціоні. Я подумав: та кому вони треба? Але коли вона за два дні зібрала на аукціоні 8 тис. грн на моїх книжках, я в це повірив і спробував теж. У мене було унікальне видання «Сковорода» на понад 1000 сторінок і під час лотереї люди зібрали 14 тисяч, за які я купив обігрівачі військовим.
Основний розіграш був, де призом стала присутність переможця у моєму новому романі у ролі другорядного персонажа. Це поки що найбільший мій збір – 146 тис. грн.
РОСІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА БІЛЬШЕ НЕ ПОВИННА ВИХОВУВАТИ УКРАЇНЦІВ
– У вас із початку повномасштабної війни була серія карикатур «Бо поруч не було ЗСУ», у яких ви саркастично зображували сюжети з російської літератури. Як їх сприйняла ваша аудиторія? Зараз продовжуєте цим займатися?
– Та класно сприйняла. Продовження немає, бо мені вже малювати не хочеться. Це була моя терапія у березні-квітні. У мене спочатку був кількаденний ступор, взагалі нічого не міг робити. Потім змонтував ролик на «Молитву українського націоналіста», відеорядом до якого були кадри про те, як ми знищуємо російську техніку.
Далі почав думати, як я можу допомагати армії. Хотілося якось насолити русні, і почалося все з карикатури на «Муму», бо цей твір мене найбільше травмував у дитинстві.
– Я взагалі не розумію, чому ті історії про Муму та Раскольнікова були в моїй шкільній програмі. Навіщо дітей змушували таке читати?
– Їхня література хай буде у них. Я хочу, щоб її не було у нас. Не берусь її оцінювати, бо не є літературознавцем, щоб сказати «Муму» – це добре чи погано, я емоційно це сприймаю. Мені важливо, щоб російська література не виховувала українців, щоб ми не сприймали їх авторів як якихось авторитетів.
– У цьому контексті ще запитаю, чи спостерігаєте, як у Житомирі проходить процес дерусифікації?
– Я тут не дуже бачу процес дерусифікації, окрім Пушкіна (демонтоване погруддя – авт.). Жадан виклав фото, що Пушкін ще є, а я наступного ранку приїхав і зафіксував, що його вже немає. Однак коли підійшов сфотографувати постамент, при мені кілька людей із сумними обличчями прийшли покладати квіти до того Пушкіна.
– У місті, на жаль, ще досі є вулиці Пушкінська, Лермонтовська, Чехова. Топонімічна комісія працює над їх перейменуванням, вже почалося громадське обговорення, але все відбувається дуже повільно…
– Треба, щоб Жадан знову приїхав (посміхається).
– Порадьте читачам Укрінформу перелік книг українських авторів від Мартина Якуба, які варто прочитати у непрості часи.
– Спробую накидати вам з різних жанрів та епох: Іван Багряний «Тигролови», Валер’ян Підмогильний «Місто», Микола Хвильовий «Я (Романтика)», Іван Нечуй-Левицький «Старосвітські батюшки та матушки».
Щодо сучасних авторів, це Олександр Демарьов «День до вечора», Андрій Сем’янків «Танці з кістками», усі книги Руслана Горового, Сергій Сергійович (Сайгон) «Юпак», Павло Дерев’янко «Аркан вовків».
Ще я раджу послухати подкаст Олександра Михеда «Станція 451». Там багато цікавого про українських письменників. Це душевні історії, не такі, як у підручниках, вони закохують.
Ірина Чириця, Житомир
Фото з архіву Мартина Якуба