Роман Григорів, Ілля Разумейко, композитори, лауреати Шевченківської премії

За оперну музику Роман Григорів та Ілля Разумейко встигли отримати найвищу мистецьку – Шевченківську премію у 2020-му і продовжили бути амбасадорами сучасної української культури за кордоном у повномасштабний період війни росії в Україні. Їхню композиторську творчість чули всі, хто дивився документальні фільм про Василя Сліпака «Міф» і серіал «Колапс: як українці зруйнували імперію зла», також художню стрічку «Мати Апостолів».

Кожна нова робота цього дуету в культурному просторі стає помітною за оригінальними формою і змістом. За минулий рік нових було дві. Зокрема, у порожніх (через вимушений загрозами війни демонтаж експозиції) 13-ти залах Музею Ханенків у Києві представляли прем’єрний 5-годинний «Genesis».

Наша бесіда відбулася перед тим, як оперу «Чорнобильдорф» два дні поспіль, 1 і 2 травня, мали показувати у Ліверпулі на Єврофестивалі, який перередуватиме цьогорічному пісенному конкурсу «Євробачення» – особливому, бо його не проводять в Україні через війну. Постановка входить до числа найкращих сучасних опер за рейтингом конкурсу «Music Theater Now».

МУЗИКА ТВОРЧОГО ДУЕТУ ДЛЯ КІНО ПРО ВІЙНУ І МАРІУПОЛЬ

- Романе й Ілля, усіх цікавить: як ви удвох пишете музику? Адже відомо, що прозу, скажімо, можна писати вдвох (брати Гонкури, брати Стругацькі, Ільф і Петров), а уже поезію – в жодному разі. То як У вас? Це фрагменти, які ви потім поєднуєте?

ІР – Це імпровізація.

РГ – Спочатку ми шукаємо потрібну музику.

– Як це? Видобуваєте звуки, які не просто гра, скажімо, на звичному піаніно?

РГ – Щоби знайти потрібні звуки, треба попробувати по-різному пограти, на різних інструментах: музичних і не музичних у тому числі. Це відкритий простір для експериментів, наша лабораторна робота.

Маємо, наприклад, алгоритмічне фортепіано Rhea-player австрійського винахідника Вінфріда Рітча, яке грає без піаніста. Вперше цей унікальний інструмент було представлено на Венеційській бієналє. Він потрапив до нас завдяки Австрійському культурному форуму і міністерству культури Австрії.

У «Чорнобильдорфі», наприклад, задіяні мікротональні бандура і цимбали, альпійська цитра, гуслі, кантеле, морін хуур (монгольська народна двострунна віолончель), акордеон, баян, а також «постапокаліптична» ударна установка, яку зробив художник інсталяцій Євген Баль.

ІР – Створена Євгеном Балем установка оснащується різними і немузичними елементами, які дещо відрізняються у постановках «Чорнобильдорф» і «Genesis».

- Упродовж якого часу ви можете шукати таку от «потрібну імпровізацію»?

ІР – Роками. Робимо це з 2015 року.

РГ – Музика Григоріва і Разумейка – це перманентний пошук.

- Будемо вважати, що ви відповіли. Але сподіваєиося, ми якось іще повернемося до питання про «створення музики колективом»… Загалом ви зробили 12 великих проектів. За оперу-реквієм «Iyov» разом з Владом Троїцьким отримали Шевченківську премію. А хто ви на нинішньому етапі?

РГ – Ми композитори, які в 2020-му році, створили Лабораторію сучасної опери «Opera Aperta». За останніх три роки створили три великих опери: «Чорнобильдорф», «Opera Lingua» і «Genesis».

А знайомі ми з 2007 року, з часів навчання у Київській консерваторії. Разом робили «Porto Franko» https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2463344-illa-razumejko-kompozitor-artdirektor-festivalu-porto-franko.html в 2010-му в Івано-Франківську. Працюємо разом у жанрі сучасної опери з 2015 року, перша спільна робота була  «Iyov» – на замовлення фестивалю «Гогольфест» з Владом Троїцьким.

- Не часто згадується про те, що пишете музику до фільмів. Як вам запропонували співпрацю, наприклад, у художньому фільмі «Мати Апостолів»? (про реальні події на сході України 2014-2015 років, який отримав понад 60 нагород на міжнародних та всеукраїнських фестивалях – Авт.).

- Ми займаємося сучасною оперою, музичним театром. У 2018 році на наш перформанс-відкриття міжнародного фестивалю «Porto Franko» – футуристичну оперу «Аерофонія» потрапив режисер Заза Буадзе. Його тоді дуже вразила наша творчість і він вирішив замовити нам музику до «Мати Апостолів». Ми також композитори ще однієї його стрічки – «Небо-парасолька» (україно-грецька копродукція, головну роль виконує Богдан Бенюк. – Авт.).

- І як це робиться – музика для кіно?

- Кінорежисер конкретно каже, якою хоче чути музику. Буває, звісно, по-різному. Але, як правило, відзнявши певні сцени, режисер дає нам змонтоване відео і до нього ми пишемо музику. Іноді — щоби вона з’явилася – достатньо прочитання сценарію чи емоційної розповіді про ту чи іншу сцену.

Ми також писали музику до документального серіалу «Колапс: як українці зруйнували імперію зла» режисера Сергія Лисенка (сценарист Олександр Зінченко). Ці вісім серій є у вільному доступі на Ютубі. Фантастичний проєкт, який зробило «Суспільне». Напевно, один з найкращих про здобуття нашої Незалежності.

Загалом, ми створили музику до близько десяти фільмів різних жанрів: художніх, документальних і навіть короткометражних.

- Прізвища композиторів українських фільмів, як правило, поки що залишаються невідомими для глядачів...

- Це проблема промоції, на жаль, усталених підходів у цій сфері в Україні. «Мати Апостолів» – це унікальний випадок, коли продюсер Дмитро Овечкін з власної ініціативи возив фільм по всіх фестивалях, можливих і неможливих: у Німеччину, Іспанію, Канаду, США, Італію, Австралію й інші країни, де нагороди отримували й за музику. А для українського кінематографу звично інше: фільм вийшов – і все. Якщо обрали для Канн, а там не зайняв нічого, то далі ніхто про нього не знає, не чує, його “списують”.

– Буквально 16 березня 2022 року, у день, коли росія скинула авіабомбу на Маріупольський театр, ви виконували в Івано-Франківську свій «Маріуполь». Як цей твір написався?

– Після початку повномасштабної війни ми евакуювалися в Івано-Франківськ. Загалом, спочатку команда «Opera Aperta» роз’їхалася щонайменше по шістьох містах трьох країн. Але перед тим, буквально за кілька днів до 24 лютого народився інструментальний твір «Маріуполь» – для бандури і цимбал. У Маріуполі ми з проєктами «Гоголь Фесту» бували перед тим два роки поспіль. І ми повернулися до теми Маріуполя, бо з кінця осені 2021 року уже постійно звучали загрози для України. Після першого виконання твір двічі трансформувався.

В Івано-Франківську, на ТРК «Вежа» 16 березня допоміг зорганізувати виконання твору Тарас Зень. Грали семигодинний перформанс «Маріуполь» нон-стоп, без перерви. Буквально відразу опісля дізналися, що на Маріупольський драматичний театр, де переховувалися сотні людей, упала бомба... Звісно, це було потрясіння.

Взагалі, ця війна змінила наше життя. Через кілька місяців після онлайн-прем’єри ми долучили до музики голоси – «Колискові для Маріуполя». Твір став коротшим. Ми його грали у Відні, Берліні, Гельсінкі. У Марічки Штрибулової, з якою працюємо з 2020 року, була в репертуарі велика добірка колискових, вона й вибрала кілька. До речі, познайомилися ми з Марічкою саме у Маріуполі. А пізніше з’явилися «Маріупольські мозаїки», виконували їх у Віденській консерваторії з «Andother Stage».

ОРФЕЙ, ЕВРИДІКА, ЛЕНІН, БРЕЖНЄВ І ОГОЛЕНА НАТУРА

- Постановки «Opera Aperta» можна побачити частіше за кордоном, ніж в Україні, особливо «Чорнобильдорф». Хто наступні глядачі ваших Орфея, Евридіки, переплетених з радянським минулим та українським колоритом?

- Нещодавно, у березні, відбулася світова аудіопрем’єра опери «Чорнобильдорф» на BBC Radio 3. Цей запис є повною версією англійської прем'єри вистави на Гаддерсфілдському фестивалі у Великобританії минулого року. Наша опера відкривала ту найбільшу міжнародну подію у сфері сучасної та експериментальної музики.

На цю весну і літо заплановані п'ять показів. Два перші дні травня будемо на Єврофестивалі в Ліверпулі. Наша опера – один із 24 проєктів, що передуватимуть пісенному конкурсу «Євробачення».

Німецька прем'єра «Чорнобильдорфу» відбудеться у «Theater der Welt» у липні у Франкфурті.

- Ви працюєте у форматі «відкритого твору». Чим відрізняються між собою два покази «Чорнобильдорфу»?

- Це був дев’ятий перформанс. Ми довго ходили в київську Оперету – думали, як адаптувати твір до цієї сцени. Вирішили максимально використати весь простір, розширили сцену, власне, на весь партер, тобто дія (частково) відбувалася поряд з глядачами.

- На сцені показували все те, що й раніше?

ІР – У Мистецькому Арсеналі у завершальних сценах у просторі висіла голова Леніна. З початком великого вторгнення ми її перевернули догори дригом і облили кров’ю. Така собі символічна екзекуція диктатора.

- Чи так само зрозумілі образи «Чорнобильдорфу» зарубіжним глядачам, як українським: Ленін, Брежнєв, автентичний спів часів стародавньої Русі?

ІР – Може, Брежнєва там уже не всі знають. Але ми показуємо відео його промови. Це Новий рік перед вторгненням СРСР в Афганістан. Тобто, це універсальні образи, той же Ленін – як абстрактний лідер. І фольклор – універсальний. Люди відчувають, що це старовинна, автентична пісня.

- Змінювався й склад виконавців?

- Після прем’єрного показу у Мистецькому Арсеналі ми зробили нову редакцію опери. Бо пішло кілька вокалістів, припинили співпрацю з вокальним ансамблем «Nova Opera». Натомість з’явилися нові: Діана Зябченко, Юлія Алєксєєва, Євген Малофеєв. Нову роль виконує Назгуль Шукаєва – вона шаман. Додалися й нові інструменти. Зараз грає відомий віолончеліст і композитор Золтан Алмаші, мультиінструменталіст Ігор Бойчук. Їх не було у першій версії.

- У постановках «Чорнобильдорфа», «Genesis» є оголені тіла. Вам не закидають епатажу?

РГ – Це такий ідеальний костюм, індивідуальний і неповторний для кожної людини. До того ж, в якому столітті ми живемо – щоби сприймати оголене тіло як епатаж?!

Особливо це потрібно було в Опереті, щоби показати контраст. Ми хотіли оживити театральний простір, в якому одна з виконавиць підсвічувала грецькі розписи. Абсолютно органічно і природно – персонажі, що неначе сходять з них.

ОРЕНДА СЦЕНИ Й НОВІ ПЕРСПЕКТИВИ

- Чи можна казати, що не було б опери «Genesis», якби не повномасштабний період російсько-української війни?

- Влітку минулого року ми прийшли у Києві в порожній Музей Ханенків: готичні, барокові зали без експонатів, без картин, голі стіни з написами назв робіт, які там висіли… І нас це надзвичайно вразило і надихнуло…Востаннє музей був таким під час Другої світової війни, коли експонати були в евакуації. Й ось тепер це якийсь постапокаліптичний простір, який наповнений змістом, енергію якого ти відчуваєш, але не бачиш. Спочатку планували там зробити перформанс, десь на пів години, а закінчилося це 5-годинною оперою «Genesis». Для нас цікаві робота і досвід тим, що ми там вперше знищили будь-який кордон між глядачами і виконавцями.

Кожна людина, яка потрапила на цю оперу , бачила якісь свої історії, оскільки могла вільно блукати в тих 13-ти залах упродовж 5 годин. Це open space – відкритий простір для кожного – можливість його індивідуально створювати. Це не так, що є сцена, глядачі, які всі все бачать однаково.

- Чи буде ще колись поставлено цю 5-годинну оперу? Де?

ІР – Хочемо трошки переосмислити і допрацювати перформанс. І показати – знову в Музеї Ханенків цього року восени. Але це лише попередні плани…

РГ – Хотіли б зіграти знову, звісно. Але постає питання бюджету. Як і будь-яка наша постановка, ця потребує значного дофінансування. Для того, щоб незалежні театри взагалі існували, потрібні не лише грантові програми від УКФ і зарубіжних інституцій.

- Скільки потрібно приблизно коштів на показ у Києві такої опери, як «Чорнобильдорф»?

РГ – Оренда зали без будь-якої техніки одного з національних театрів, тільки з умовним звуковим оснащенням – 200 тис грн. Проектор – це тисяч 30.

ІР – Тимчасове використання техніки може вартувати 50-80-120 тисяч грн. Квитками ці витрати не окупляться. Зараз ми зіграли в «мінус» собі – близько 2-3 тисяч євро. Кому це треба? Ми їдемо в Європу, заробляємо гроші – щоби показати оперу в Україні … «Чорнобильдорф» побачили, кому це було треба. І потрібно нам.

- Чи не планується співпраця з яким із державних театрів, що позбавитись необхідності витрачатися на оренду?

РГ – Поки конкретно говорити про це ще рано. Але маємо певні сподівання. У нас відбулася творча зустріч з керівництвом і провідними солістами Національної опери.

- Чи є хто з історичних постатей, які би вам були цікаві в новій опері?

ІР – Мазепа.

- Цікава перспектива...

Валентина Самченко, м. Київ.

Фото Руслана Канюки.