Ніно Катамадзе, грузинська джазова співачка

Великий друг України – Ніно Катамадзе блискуче і щемко виступила у Києві з двома благодійними концертами. Українські глядачі почули і її зіркові хіти «Once In The Street» та «Olei», і зовсім нові пісні, а також особливо відгукнулася в кожному – пісня «Чорнобривці» в оригінальному аранжуванні. Це поки що єдина пісня українською мовою в репертуарі співачки, але в нашій теплій розмові вона натякнула, що все може бути…

На благодійному аукціоні під час виступів було зібрано понад 150 000 тисяч гривень, які разом з частиною коштів від концертів спрямовані у благодійні фонди, а також – на допомогу військовим грузинського легіону, які боронять Україну та відновлення житла для родин з Бахмута та Луганщини.

ЦЕ БУЛО НЕЛЕГКО, АЛЕ ВАЖЛИВО ДЛЯ МЕНЕ: ПРИЇХАТИ Й СТОЯТИ ТАМ, ДЕ СТОЯТЬ ДРУЗІ – ПОРЯД

- Ніно, з часу повномасштабного вторгнення росії в Україну це вже не перший ваш концерт на нашій землі. Ви побували з благодійними виступами в Києві, Львові, Рівному, і зараз знову – в столиці. Які відчуття огортають перед поїздкою в країну, де йде кривава війна і повітряна тривога може застати будь-де? (Й таки застала вас просто на початку концерту!)

- Коли я думаю про Київ, у моїй голові єдине бажання: приїхати, бути поруч, обійняти, заспівати. Просто, щоб дати людям знати: щонайменше є ще одна людина на світі, яка дуже любить Україну та підтримує її.

Звісно, було непросто приїхати до вас після 24 лютого. У той перший приїзд, я не знала: як поводитися? Які слова слід говорити людям? Як бути? Як підтримати під час такого лиха? Але Україна та український народ показали неймовірну силу й бажання жити у вільній країні, і це надало сили мені самій. Так, було нелегко, але важливо для мене: приїхати й стояти там, де стоять друзі – поряд.

Взагалі, якщо чесно, коли ти бачиш усе зсередини, а я була і в Ірпені – бачила зруйновані будинки, бачила прапори на нескінченних могилах, була в храмі, де українці прощалися зі своїми героями, бачила, як у Львові їх проводжали в останню путь, то насправді більше відчуваєш біль, ніж страх.

- Чи змінився настрій глядачів-українців, які приходили на ваш перший концерт (після повномасштабного вторгнення) і той, що відбувався нині? А взагалі, за відчуттями, українська публіка до великої війни і зараз – різна?

- Я не вмію холоднокровно оцінювати та аналізувати моїх слухачів і тому не зможу чітко відповісти на це питання. Але загальний настрій я можу відчути. У перший приїзд мій виступ, якщо чесно, я не назвала б концертом. То був момент… Якась пауза, для того, щоб зупинити на секунду біль усередині. У цю мить музика творила дива, дозволяла хоча б 5 хвилин не думати про горе та нещастя, що відбувалося навколо.

Українці змінилися за цей час, але я вірю, що виключно у бік мудрості та сили. Звісно, постали й питання: як далі жити з такою драматичною непростою історією. Але я думаю в українського народу є сила, щоб мудро подивитися на це, і будувати подальше життя гідно. І є право, за яке він так бореться зараз, боронить його.

БУЛО ВАЖЛИВО, І ДОСІ ТАК ЗАЛИШАЄТЬСЯ, ЩОБ ВСЯ ГРУЗІЯ БУЛА ВКЛЮЧЕНА ДО ГУМАНІТАРНОГО ПРОЦЕСУ ДОПОМОГИ!

- Вже у березні 2022 року ви відреагували на нашу страшну біду і створили в Грузії власний фонд допомоги українцям. Ви допомагали з забезпеченням житлом, медичними послугами, працевлаштуванням, надавали психоемоційну підтримку українським дітям та батькам. Яким саме це організовано?

- Фонд Ніно Катамадзе ми зареєстрували 28 березня 2022 року. Бо треба було діяти офіційно, отримати можливість зібрати ресурси в одному місці. То був вирішальний момент. Діяльність Фонду пройшла через різні етапи, адже практично кожні два тижні змінювалися потреби українців. Спершу допомагали біженцям з Маріуполя діставатися до Грузії російськими дорогами (іншими шляхами вже неможливо було приїхати). Всім, хто приїздив, потрібно було знайти житло – ми приєдналися до Проекту програми мерій Батумі, Кутаїсі, Тбілісі та в інших містах.

Потім, через 2-3 місяці, головною потребою став пошук роботи. Ми брали участь у створенні спеціальної програми, яка допомагала знайти вакансії, а потім надавала юридичну підтримку з питань працевлаштування. Знайшли близько 400 робочих місць. Далі з'явилися інші потреби – реабілітація та соціалізація. Настало літо, і ми допомагали шукати для дітей спортивні секції з футболу, баскетболу, плавання.

Ви знаєте, мій Фонд це ще не все. У Грузії створили довідник, у який зібрали всю необхідну та корисну інформацію для українських біженців, і ми роздавали його всюди, де були гуманітарні пункти. Цей довідник випустило «Відкрите Товариство», яке взагалі дуже багато в чому допомагало.

- А яка саме інформація є в тому довіднику?

- Там зібрано все: в яке б місто Грузії ви не приїхали, маючи його, ви знайдете і спортивні комплекси, і супермаркети, і аптеки, і звичайних людей, готових допомогти, і гуманітарні пункти різних напрямків. В багатьох містах ці пункти досі працюють і роздають їжу українським сім'ям, які потребують допомоги. Для нашого Фонду це була можливість долучитися та допомогти, а наш Фонд, в свою чергу, підтримували ці чудові організації. Було важливо, і досі так залишається, щоб вся Грузія була включена до гуманітарного процесу!

На сьогоднішній день щосуботи та щонеділі Фонд Ніно Катамадзе проводить арт-терапію для українських дітей. Ви можете на власні очі подивитися фото на наших сторінках у Фейсбук та Інстаграм, та порівняти дітей на першому дні терапії і сьогодні... Ми маємо дуже хороші результати! Коли вони тільки прийшли до нас, діти навіть не сміялися, і за кілька місяців, що ми працюємо, вони дуже змінилися, стали радісними. Ми ж не просто займаємося арт-терапією – архітектурою чи музикою – ми – спілкуємося, дружимо.

Є й інші потреби, які виникають у процесі, але які ніколи не опишеш і про них не можна розповісти. Ми працюємо як для близьких, як для своєї сім'ї. У нашому Фонді чудові люди. Є Софочка, вона, здається, працює майже цілодобово. Працюють дівчатка з України. Звісно, що в роботі із дітьми, вони розмовляють з ними українською. І кожен з нас, хто працює, щодня неодмінно думає лише про одне – треба робити все, щоб перемогти.

БАГАТО МАЛЕНЬКИХ НАДХОДЖЕНЬ – ПО 1-2 ЛАРІ. ЇХ НАДСИЛАЮТЬ ГРУЗИНСЬКІ ПЕНСІОНЕРИ

- До того ж ви – амбасадорка української екосистеми реабілітації UNBROKEN ("Незламні") в Грузії. Наскiльки, за вашими відчуттями, ваші співвітчизники готові бути залученими до допомоги цій ініціативі?

- UNBROKEN – це дуже важлива організація і вона потребує величезних ресурсів. Я на власні очі бачила, як вони допомагають новонародженим, як вони допомагають жінкам, котрі чекають на нове життя. Ми зробили спеціальне відео, яке я представляла, у ньому розповідається, що таке UNBROKEN, як і навіщо потрібно збирати їм кошти. Ми спеціально виділили у нашому Фонді рахунки, і ви собі не уявляєте, як туди надходять кошти! Багато надходжень – по 1 ларі, 2 ларі. Їх надсилають бабусі та дідусі-пенсіонери, в яких дуже мало фінансових можливостей, щоб допомогти, але, все одно, вони допомагають щодня. Якби Грузія могла б, то наш народ зробив би все можливе, щоб не було цієї страшної війни. Скрізь, скрізь у Грузії люди переживають та підтримують Україну.

ХОЧУ ЗВЕРНУТИ УВАГУ НА ТИХ РОСІЯН, ХТО ГОЛОСНО ЗАЯВИВ ПРО ПІДТРИМКУ МОЄЇ УКРАЇНИ. НА РЕШТУ – НЕ ХОЧУ ВИТРАЧАТИ ЧАС

- Ви відмовилися від концертів в росії ще в 2019 році і однією з перших підтримали Україну, коли росія повномасштабно вдерлася на нашу територію. Я не прошу називати конкретні імена, але чи були ви шоковані вiд того, наскiльки багато культурних діячів росії (які раніше їздили в Україну і яких любила наша публіка) підтримали, так звану, СВО? Чи це було від них очікувано?

- Мені здається, що не потрібно війни, аби побачити, як люди поводяться – це видно й у мирний час: як вони дивляться на інших, як спілкуються зі своєю публікою, які слова у їхніх творах. Як вони підтримують слабших, коли тим потрібна допомога. Звичайно, жодної несподіванки для мене не було, коли дехто повів себе так, як повів. І не лише в росії, але і в інших країнах є ті, хто стоїть на неправильному боці та обирає лише економічну вигоду, а не мир чи свободу.

Я, навпаки, хотіла б звернути увагу на людей, які підтримали правду, попри те, що ясно усвідомлювали – своїм вчинком вони можуть перекреслити власне життя. Тих, хто виїхав, тих, хто голосно робив заяви на підтримку моєї України. На решту – не хотіла б взагалі витрачати свій час. Я хочу, говорити з тими і про тих, хто розуміє, що зараз відбувається, усвідомлює, що в 21 столітті, ми могли б побудувати абсолютно чудовий світ, але, натомість, хтось обирає вбивати дітей, вагітних жінок, бабусь, дідусів. Якщо людина цього не бачить, тоді нам просто нема про що з нею говорити. Мені б хотілося, щоб нас – людей, які підтримують світло, мир, життя та мають сили протестувати проти несправедливості - було багато. Так і є. У мене прекрасні (хоч я і не люблю це слово) - колеги. Є чудові артисти, музиканти, про яких справді варто говорити.

Я В ГРУЗІЇ ДИВЛЮСЯ ВСІ НОВИНИ УКРАЇНСЬКОЮ І РОЗУМІЮ ВСЕ АБСОЛЮТНО

- Була інформація, що ви маєте намір вивчати українську. Нам приємно вже від того, що ви виявили таке бажання, але, все ж, чи ви почали опановувати українську?

- Всі інтерв’ю зі мною в Україні проходять українською мовою. І за 10 таких розмов я, може, якісь дуже маленькі деталі не зрозуміла. Решту я все розумію і мені потрібно місяць чи два прожити у Києві, щоб заговорити самій. Зараз просто не вистачає практики. Я в Грузії дивлюся всі новини українською і розумію все абсолютно. У мене є подруга Маміточка, вона вчила мене української, ми з нею розмовляли, коли був час та нагода. Тож, в загальному й цілому – я у процесі! (сміється).

- Ну, й принаймні, одну українську пісню – «Чорнобривці» – у вашому виконанні ми вже можемо чути на ваших концертах. Чи можуть в перспективі у репертуарі з'явитися нові українські тексти?

- Якщо враховувати те, що я ніколи не співала іншою мовою, крім грузинської і при цьому, одна з моїх найулюбленіших пісень – це “Чорнобривці”, то все можливе! Але у мене немає графіка чи розкладу, де розписано, що і коли я маю робити. Я все проживаю. Якщо все йде правильно, то все само собою й відбувається – серцю не накажеш бути таким, яким ти хочеш. Маєш відчути, прожити, щоб все було чесно. І потім – маєш право ділитися. Подивимося! Я б із задоволенням!

Любов Базів. Київ

Фото: Ольги Закревської, Ольги Сошенко, Василя Осадчого, Юрія Вереса