Врятувати «рядового вишиванку»

Як військовий, ризикуючи життям, вивіз із розбитого росіянами села на Харківщині вишиті сорочки, рушники та скатерки

Українці звикли, що наші ЗСУ рятують із зони бойових дій не лише людей, а й тварин. Але коли військові попри постійні ворожі артобстріли витягають із розбитого сільського шкільного музею вишиванки, це вражає. Хоча, каже культурна кураторка, засновниця Дня вишиванки Леся Воронюк, це ще раз доводить: українці – нація з високою культурою, до того ж нація, яка готова за свою культуру воювати та рятувати її від ворога. 18 травня, у День вишиванки, в Чернівцях ці врятовані нашими воїнами речі демонструватимуть на окремій виставці, аби їх могла побачити вся країна, а згодом – і Європа та світ.

ВІЙСЬКОВІ НЕ МАЮТЬ ЗАВДАННЯ РЯТУВАТИ ЩЕ Й КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ, АЛЕ ВОНИ ЦЕ РОБЛЯТЬ

- Загалом, це – надзвичайна історія, бо перед нашими військовими ніхто не ставить завдання рятувати культурну спадщину в зоні бойових дій. А вишиті сорочки та рушники – це і є наша культурна спадщина. Почалася ця історія так: якось мені написав військовий, який разом із підрозділом звільняв Харківщину від росіян. Вони зайшли в село, там була школа, в яку влучив снаряд. При школі військові знайшли розбитий етнографічний сільський музей – із речами та вишивками. Там було багато слобожанських сорочок, а ще – рушники, сорочки, скатерки...

Як розповіли Лесі Воронюк військові, цивільних до тієї школи не пускали – це була зона бойових дій, і якби туди приїхали якісь, до прикладу, музейники або профільні науковці, їхньому життю загрожувала б небезпека, вони не змогли би працювати.

- Тому цьому військовому спала на думку ідея скомунікувати зі мною і самому повивозити звідти речі в мішках і переслати їх у безпечне місце, – каже вона.

Пані Леся зазначає, що вони не були знайомі з тим воїном, хіба що він якось брав участь у параді до Дня вишиванки та знав Лесю Воронюк як засновницю цього свята.

- Він просто написав у Фейсбуці та спитав, чи змогла б я забрати на пошті вишиті речі, врятовані з музею на Харківщині, – пригадує дослідниця вишивки.

Наразі вона не може назвати ні військового, ні населений пункт, звідки евакуювали це вишиття. Сподівається, що це можна буде зробити згодом.

- На той момент на Харківщині вже була пізня осінь, ішли дощі, сніг, ті речі в музеї з пробитим дахом і розваленими стінами почали псуватися. Це старий текстиль, за ним і так складно доглядати, а тут вони просто вмирали на очах, – каже пані Леся.

Так військовий із побратимами просто спакували ці сорочки, рушники й скатерки в пакети і прислали в Чернівці.

У ЧЕРНІВЦЯХ СТРІЧАЛИ ПАКУНКИ З ХАРКІВСЬКИМИ ВИШИВКАМИ З ВЕЛИКОЮ РАДІСТЮ

- Ми давно працюємо в Чернівцях над створенням музею вишивки, тому ці пакунки стрічали на “Новій пошті” з величезною радістю. Евакуація вишивок розтяглася в часі: у якийсь момент у тому населеному пункті ущільнилися обстріли і витягати пакунки з сорочками та рушниками з того шкільного музею було дуже небезпечно. Тому в певний час ми навіть втратили надію, що їх вдасться врятувати. Але, зрештою, військові кількома партіями таки переправили слобожанські вишивки до Чернівців.

- Речі, звісно, приїхали пошкодженими, вони потребували догляду. Речі були вогкі, деякі мали іржу, бо з даху на них капала брудна вода, деякі були надірвані: текстиль рветься, якщо висить в умовах надмірної вологості. Ми довго вирішували, що робити з ними – відновлювати чи лишити такими, як є, бо це ж – прямі свідки російського воєнного свавілля.

Сьогодні в Україні є багато майстерень, які могли би підлатати, підшити, замінити втрачені частини вишитих речей, каже Леся Воронюк. Але, зрештою, в Чернівцях вирішили, що ці слобожанські вишиванки просто висушать та відфотографують – бо це є свідки війни.

Леся Воронюк каже, що із військовими вони підтримують зв’язок і чекають можливості колись побачитися особисто, а також показати хлопцям, як врятовані ними речі експонуються в Чернівцях у Музеї української вишиванки.

- У нас є ідеї вивезти їх за кордон на виставку, щоб продемонструвати – що росіяни вчиняють з українською культурною спадщиною, що стається з нашим культурним спадком на територіях, які були окуповані ворогом, – говорить вона.

ЦЯ ІСТОРІЯ – З ХЕПІЕНДОМ, АЛЕ ЧИМАЛО ТАКИХ РЕЧЕЙ ВТРАЧЕНО БЕЗПОВОРОТНО

Загалом, розповідає кураторка, історія цього музею з Харківщини та експонатів, власне, має хепіенд, однак чимало таких речей знищені.

- І це наша безповоротна втрата, її важко навіть оцінити, але це величезна втрата для нашого народу, культури. Харківщина – це багата, красива українська Слобожанщина. Козацька земля. Та історія, яку на цій землі росіяни нищили віками – намагалися принизити, комунізувати, зросійщити, заморити голодом, замовчати... Словом, робили все, аби її викорінити. А в наш час, після всіх тих методів, які раніше не спрацювали, цю спадщину просто фізично знищують, ракетами й снарядами.

ЦІ РЕЧІ ЦІННІ НАСАМПЕРЕД ЯК СВІДКИ ВІЙНИ

Цікавлюся у дослідниці вишивки, що ж за скарб до них приїхав зі шкільного музею на Харківщині.

- Ці речі цінні насамперед як свідки війни. Тут чимало сорочок, зокрема є і понад 100-річні, вони ідентичні тим, що висять в експозиціях у державних музеях. Є багато рушників 60-70 років минулого сторіччя – ці речі ще поки не перейшли в категорію музейних експонатів, але їм до цього лишилося зовсім небагато часу. Є також рушники віком близько ста чи й більше років. Тобто це речі які мають подвійну цінність: і як свідки війни росії проти України, і як мистецькі речі.

З її слів, цінності вишитим рушникам і сорочкам надають люди.

- Одна й та сама сорочка 100-річної давності в 90-ті й зараз вартує зовсім інші гроші. Тоді в 1990-ті давніми сорочками в селах могли мити чи накривати підлогу, порізати на тряпчини для господарських потреб чи виміняти на мило та інші побутові штуки, і ці речі перепродавалися та масово виїжджали в Канаду. Зараз же така сорочка може коштувати 1-1,5 тисячі доларів. Це все тому, що протягом цих років багато дослідників, музеїв, науковців працювали над тим, аби пропагувати цінність української вишивки.

Тому, наголошує вона, зараз українці й рятують вишивки з розбомблених слобожанських сіл.

ТАМ Є ДВІ ДИТЯЧІ СОРОЧЕЧКИ, СКЛАДНО УЯВИТИ, ЯКА ДОЛЯ СПІТКАЛА ЇХНІХ ВЛАСНИКІВ

Окремо Леся Воронюк говорить про дві дитячі вишиті сорочечки із цієї колекції.

- Вони зшиті на дітей близько 5-6 років, цим речам десь півстоліття, вони вишиті приблизно у 1980 роках. Сорочечки цінні тим, що очевидно їх принесли в музей жителі того села, аби вони були збережені. Колись їх носили маленькі українці. Складно уявити, яка доля тепер спіткала тих людей... Але ці експонати засвідчують, що сорочки українці люблять, і це – невід’ємна частина нашого життя.

ЦІ ВИШИВКИ НЕ МОЖНА ТРИМАТИ У ФОНДАХ, ЇХ ТРЕБА ПОКАЗУВАТИ СВІТУ

Торік, каже Леся Воронюк, їм з командою також передавали на зберігання вишиті речі.

- Це були речі з приватної сімейної колекції з Чернігівщини: люди евакуювалися, їхали далі за кордон і просили взяти вишивки на зберігання та перетримку з умовою, що у разі, як їм не буде куди повертатися на Чернігівщині, вони залишаться в музеї та стануть частиною фондів. Там були сімейні вишиті рушники, скатерки та цілий чернігівський стрій – сорочка, кирсетка і спідниця, це речі чиєїсь прабаби, сімейна реліквія. Торік ми цей стрій показували в Європі колегам. Це було дуже боляче – бачити їхню роботу та порівнювати з нею нашу. Бо вони працюють зі своєю спадщиною, переоцінюючи її в сучасному світі, придумують щось нове, розвиваються в цьому напрямку – а ми мусимо рятувати, у нас завдання зберегти те, що є.

Речі з чернігівської приватної колекції, а також із харківського шкільного музею культурні куратори з Чернівців поки що зберігатимуть у своєму музеї. У разі, якщо буде відновлена та школа й музей, їх обов'язково повернуть на Харківщину.

- У той час, поки вони будуть залишатися у нас, ми збираємося максимально їх пропагувати – я вже зазначала, що маємо плани організувати виставки з цими врятованими вишивками у Європі, щоб показати те, як росія нищить українську культуру. Це загалом відрізняє нашу діяльність від музеїв, де такі речі, зазвичай, тримають у фондах. Ми ж хочемо, аби вони максимально були на видноті, – каже пані Воронюк.

СОРОЧКА КОБИЛЯНСЬКОЇ, ЗАШИТІ В КОМІР ТРИЗУБИ ТА СКВЕР ВИШИВАНОК

Загалом, цьогоріч у Чернівцях у межах фестивалю до Дня вишиванки 18 травня відбудеться кілька знакових подій. Оскільки свято збігається із Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу та річницею виходу воїнів ЗСУ з Азовсталі, організатори не робитимуть флешмобів, відзначатимуть свято у просвітницькому форматі. Так, зокрема, презентують відтворену сорочку Ольги Кобилянської (амбасадоркою цього проєкту буде актриса Римма Зюбіна), також – книгу “Нетлінні”, фотоальбом із дослідженням вишивок із державною символікою. Зі слів Лесі Воронюк, найбільше таких вишивок зафіксовано у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, також у Рівненській, Волинській та Чернівецькій. Це був своєрідний культурний спротив у 70-80 роки ХХ століття – вишивати на маніжці, рукаві, комірі, навіть під коміром тризуб, жовто-сині мотиви. Людина носила і знала, що того тризуба ніхто не бачить, проте він там є. Такі сорочки люди ховали в дуплах дерев, у скринях на городі, замуровували в стіни, але вишивали їх, аби показати свою українську позицію.

Також у межах святкування Дня вишиванки в Чернівцях презентують концепцію скверу, де студенти вперше відзначали свято і роблять це дотепер. Є проєкт реконструкції, за ідеєю, у сквері Дня вишиванки через застосування світильників та інсталяцій планують відтворити вишивки усіх регіонів і Криму. Леся Воронюк зазначає, що це буде дуже красивий, сучасний, динамічний сквер – Чернівці, з її слів, мають використовувати можливість не прикриватися війною і не відкладати усі проєкти на потім. Поки є нагода, їх варто втілювати вже, бо потім треба буде відновлювати країну на сході та півдні.

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото – з архіву Лесі Воронюк