Одеський кінофестиваль у Чернівцях: українські прем'єри, європейські кінохіти, військова документалістика
Ставши минулого року, подібно до мільйонів українців, біженцем (заходи ОМКФ відбулися в Карлових Варах, Приштині та Варшаві), 2023-го Одеський міжнародний кінофестиваль повертається до рідних країв
ОСНОВНІ ЗАХОДИ ХІV ОДЕСЬКОГО МІЖНАРОДНОГО КІНОФЕСТИВАЛЮ ВІДБУДУТЬСЯ 19–26 СЕРПНЯ В ЧЕРНІВЦЯХ
Утім, через терористичні атаки РФ, що почастішали, в Одесі з 12 до 17 серпня відбудеться показ лише однієї позаконкурсної програми, хоч і дуже цікавої, – «Зроблено в Одесі». У цю добірку створених останнім часом в Одесі стрічок увійшли «Край ріки» Василя Баркова про болгарина, який потрапив у вир кримінальних подій під час поїздки до Вилкового та знайшов правильний шлях у темряві долини завдяки любові до прекрасної місцевої мешканки, що кинула йому нитку Аріадни; раніше показана в конкурсі «Docudays UA» «Крихка пам'ять» Ігоря Іванько, вибудована на плівках дідуся режисера, видатного кінооператора Одеської кіностудії Леоніда Бурлаки; «Одеса уві сні» Кирила Наумка, що досліджує повсякденність Одеси напередодні вторгнення; «Привоз» видатної сучасної одеської режисерки Єви Нейман, яка віддає належне легендарному ринкові в чуттєвій та іронічній кіноелегії; «Три могили митця» Арутюна Хачатряна про славетного вірменського художника Вагана Ананяна, останній та найплідніший період життя якого минув у Одесі; «Цензорка» словака Петера Керекеша – обсипана фестивальними нагородами та похвалами критиків драма з нерозривним сплетенням ігрового та документального елементів про одеську в'язницю для жінок із дітьми.
Основні ж заходи ХІV Одеського міжнародного кінофестивалю відбудуться з 19 до 26 серпня у Чернівцях. Стрижнем показів стануть національний та міжнародний конкурси, до яких, разом з ігровими картинами, увійшло чимало документальних робіт, що ніби відшкодовує відсутність третьої, традиційної для ОМКФ, конкурсної програми європейського документального кіно.
У НАЦІОНАЛЬНОМУ КОНКУРСІ – ДЕСЯТЬ КАРТИН
Національний конкурс становлять десять картин, що свідчать, яким стійким виявився український кінематограф до випробувань останніх років.
«Деміург» Ольги Семак частково знайомий кінофестивальним завсідникам за однойменною короткометражною стрічкою постановниці, що стала одним із найдотепніших звернень вітчизняних режисерів до теми природи творчості. Центральний герой цієї документальної розповіді – театральний актор, ветеран київської сцени, який у пошуках застосування свого таланту повертається до рідного села на Волині, де тиранить нападами режисерського натхнення трупу місцевого аматорського театру.
До рідного села чи, точніше, до села своїх предків вирушає і герой нового кінофільму Зази Буадзе «Мій карпатський дідусь» – молодий італієць, щоб виконати останнє прохання нещодавно померлої матері-українки поховати її на покинутій батьківщині. Як можна зрозуміти з назви, у цій сумній подорожі він знайомиться зі своїм дідом, що долучає юнака до місцевих побуту і звичаїв. Взаєминам дідуся та онука присвячена й уже згадана «Крихка пам'ять» Ігоря Іванька.
До спогадів про радянські часи також звертається Олександр Жовна у своєму ігровому фільмі «Сашенька». Події стрічки розгортаються у середині 1970-х довкола вбивства літньої подружньої пари. Розслідування цієї моторошної, але, на перший погляд, цілком пересічної кримінальщини веде до найнесподіваніших і наймасштабніших викриттів.
Через півтора десятиліття, на відльоті радянської доби, починається дія картини Тоні Ноябрьової «Ти мене любиш?», що удостоїлася захоплених відгуків критиків, які подивилися її на Берлінському кінофестивалі. Фільм розповідає про сімнадцятирічну дівчину, становлення характеру якої припадає на епоху загального занепаду, а атмосфера, що пронизує державні та громадські інститути, здається, проникає й у сім'ю героїні.
Дню Незалежності, на порозі якої переживають свої приватні радощі та прикрощі персонажі Ноябрьової, присвячений документальний фільм Володимира Тихого, який ніби перекидає міст від перших днів відділення України від імперії, що розпадається, до теперішньої жорстокої війни наших співгромадян за свою державу й народ. Дія картини розгортається 24 серпня 2022 року, коли українці відзначали День Незалежності і за святковим столом, і в окопах (нагадаємо, слідом за фестивальною прем'єрою фільм виходить у кінопрокат).
Початкові повномасштабної війни присвячений фільм Мачека Хмели «Звідки куди» – документальне роуд-муві про польських волонтерів, які здійснюють евакуацію людей, що втікають із зони бойових дій.
«Правило двох стін» американця Дейвіда Гутника, який входить і до міжнародного конкурсу, розповідає про українських художників, що залишаються у рідних краях, щоб завдяки своїй творчості відобразити реалії воєнного часу, зафіксувати та осмислити на полотні та на сцені, на сторінках та на камері переживання, жахіття та героїзм епохи.
Також присвячена драматичним подіям російсько-української війни, точніше, її впливові на життя юних уродженців Донбасу, стрічка однієї з провідних українських документалістів – Аліси Коваленко «Ми не згаснемо», яка отримала головний приз конкурсу «Docu / світ» кінофестивалю «Docudays UA».
Ще один копродукційний фільм, який відповідно став учасником і національної, і міжнародної конкурсної програм, зняла ізраїльтянка Міхаль Вінік. Ігрова «Валерія виходить заміж» присвячена молодій українці, що приїжджає в Ізраїль до нареченого, з яким вона зав'язала стосунки через сайт знайомств. Під час близького спілкування дівчина виявляє деяку невідповідність своїм очікуванням.
СЕРЕД ПОЗАКОНКУРСНИХ ПРОГРАМ – ДОБІРКИ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ СТРІЧОК ПРО РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКУ ВІЙНУ
Крім двох згаданих фільмів, створених спільно з українськими кінематографістами, до міжнародної конкурсної програми, яку знову буде проведено в рамках Одеського кінофестивалю після дворічної перерви, увійшли ще п'ять робіт. До того ж одна з них також є копродукцією: українсько-норвезька «Батьківщина» Ханни Бадзякі та Олександра Михалковича (відомого нашим глядачам за «Моєю бабусею з Марса», що виходила в український прокат, власне, про бабусю режисера, яка живе в Євпаторії і не схильна тримати при собі думку про російську окупацію).
«Родина» є документальним кінополотном про білоруські протести 2020-го року, які стали піком народного опору лукашенківському режимові, що для збереження влади заручився допомогою РФ і так проклав шлях путінській інтервенції.
Непозбутній і часом нібито суперечливій здоровому глуздові прихильності до рідної землі присвячений і фільм латиської постановниці Лінди Ольте «Сестри» про сестер-близнят із сирітського притулку, яких має намір удочерити американська родина. І якщо одна героїня в захваті від можливості знайти люблячих батьків, друга не хоче їхати за тридев'ять земель і відчайдушно прагне налагодити контакт із біологічною матір'ю.
Юні сестри-близнята є центральними персонажами й у фільмі «Дивертисмент» француженки Марі-Кастіль Менсьйон-Шаар, присвяченому спробам дівчат, диригентки та віолончелістки, популяризувати симфонічну музику завдяки організації оркестру з представників різних культур.
Досягнення жаданої мультикультурності у стрічці румунського режисера Себастіана Міхеілеску «Ссавці» змінюється кризою і навіть розпадом ідентифікації, – її герой на порозі сорокаріччя вирушає в таємничу подорож, де, поза звичним оточенням, починає дедалі більше сумніватися у своїй природі.
Деякою апокаліптичністю віє і від сюжету фільму німецького класика Крістіана Петцольда «Полум'яне небо»: компанія молодих людей, яка прибула в готель на морському узбережжі, опиняється відрізана від світу через лісові пожежі і, немов юні оповідачі з «Декамерона», вони підтримують одне одного перед лицем лиха.
Серед позаконкурсних програм ОМКФ відзначимо добірки документальних стрічок про російсько-українську війну: «Хроніки війни» і «Так переможемо!» Серед картин, що ввійшли до них, – «Без права на дубль» Андрія Мозгового, присвячена будням підрозділу аеророзвідки, у якій є оператори, звукорежисери, гафери й кінематографісти інших спеціальностей; «Війна у моїй голові» Олександра Авшарова та Сергія Касторного – про військового психолога, який, повернувшись із фронту, допомагає іншим ветеранам пристосуватися до мирного життя, упоратися з посттравматичним синдромом, від якого сильно страждає сам; «Міста та їхні герої» Ольги Гібелінди та Андрія Литвиненка, де представлена мозаїка українських міст та їхніх громадян, які по-різному долають стрес воєнного часу та знаходять можливість надавати підтримку ближнім і наближати спільну перемогу; «Драм» Юліана Улибіна – про маріупольських театральних акторів, що вижили в пеклі, яке знищило їхні театр і місто, і осмислюють пережите у виставі на сцені в Мукачеві та Ужгороді.
ФІЛЬМОМ-ВІДКРИТТЯМ КІНОФЕСТИВАЛЮ СТАНЕ ОДНА З НАЙОЧІКУВАНІШИХ УКРАЇНСЬКИХ КАРТИН – «ДОВБУШ» ОЛЕСЯ САНІНА
Будуть представлені й кілька позаконкурсних тематичних добірок і спеціальних показів гучних європейських картин останнього часу на кшталт антології «Нічний Париж», у якій заявлені «Звір у джунглях» Патріка Шіа, осучаснена версія класичної новели Генрі Джеймса про людей, що марно шукають баланс між несамовитою любовною пристрастю і надмірною обережністю, і «Афтер» Ентоні Лапіа про завсідників нічного клубу, які намагаються з'ясувати, чи здатний танцпол стати початком серйозних стосунків.
Також відбудуться покази традиційного «the best of» авторитетних кінофестивальних майданчиків, «Фестивалю фестивалів». Хедлайнер програми – українсько-французький «ШТТЛ» Аді Волтера, що отримав приз глядацьких симпатій на МКФ у Римі, – прониклива оповідь про кохання двох молодих людей у єврейському містечкові напередодні Голокосту. Також у добірку увійшли удостоєний призу журі програми «Горизонти» Венеціанського кінофестивалю фільм поляка Даміана Коцура «Хліб і сіль» про студента Варшавської консерваторії, який, повернувшись до рідного міста, спостерігає за наростальною напругою між його друзями дитинства та емігрантами, та переможець Берлінале «На Адаманті» Ніколя Філібера – документальний фільм про прославлену завдяки новаторському підходові паризьку клініку для душевнохворих, розміщену на пароплаві посеред Сени.
Фільмом-відкриттям кінофестивалю стане одна з найочікуваніших українських картин – «Довбуш» Олеся Саніна, третя стрічка про славнозвісного опришка, який знову представлений як лідер народного опору іноземним гнобителям (трактування, що дуже далеке від того, яким постає Олекса Довбуш у історичних документах, проте відповідно до наших уявлень про патріотичний героїзм).
Розклад показів ХІV Одеського міжнародного кінофестивалю, що відбудуться в Чернівцях у Культурно-мистецькому центрі ім. І. Миколайчука та в кінотеатрі «Чернівці», незабаром опублікують на сайті фестивалю.
Як завжди, Укрінформ детально напише про призерів та інші найбільш помітні фільми ОМКФ.
Олександр Гусєв, Київ
Перше фото: Odesa International Film Festival / Facebook