Адріяна Гаан, нью-йоркська співачка

Знана нью-йоркська співачка німецького та люксембурзького походження Адріяна Гаан виконує пісні 13 мовами світу. Нещодавно в її репертуарі з'явилася українська пісня «Ой у вишневому саду», з якою вона виступала в Європі та США на різних сценах.

Ми зустрілися на святкуванні Дня Незалежності в Українському інституті Америки, куди були запрошені наші воїни, які проходять лікування та реабілітацію після важких поранень на війні. Співачку настільки зворушили їхні історії, що їй було важко почати співати. Зрештою, вона опанувала себе й чудово виконала відому народну пісню.

Розмовляємо з Адріяною в її театрі «Тріада» на Мангеттені. Вона щойно прийшла на репетицію свого нового шоу, куди вирішила запросити 15 українських військових, які проходять лікування в Нью-Йорку.

КОЛИ ПОБАЧИЛА УКРАЇНСЬКИХ БІЙЦІВ, ОДРАЗУ ВИРІШИЛА ЗАПРОСИТИ ЇХ НА СВІЙ КОНЦЕРТ

- Адріяно, розкажи трохи про це шоу, куди прийдуть українські воїни. Хто його створив і хто вирішив запросити поранених бійців?

- Ну, це світова прем'єра, на якій прозвучать пісні епохи «срібного екрана», тобто з голлівудських фільмів, переважно 30-х, 40-х і 50-х років, а також деякі більш сучасні. У нас є чудова добірка пісень з таких фільмів, як «Касабланка», «Сніданок у Тіффані», «Перл-Гарбор», «Список Шиндлера», «Джеймс Бонд», «Нові часи», «Джентльмени віддають перевагу білявкам» та багато інших.

Маємо також пісні з Німеччини початку 1930-х років, а ще пісні епохи нового кіно у Франції.

Оригінальний сценарій написала продюсерка Лорен П'єрон, якій належить ідея цього шоу. Потім я переробила весь сценарій під себе, змінила порядок пісень, прибрала деякі з них, додала нові, створила попурі, поставила хореографію. Ми з Лорен були великими подругами протягом багатьох років. Вона була аташе з питань культури в Генеральному консульстві Люксембургу тут, у Нью-Йорку, доки торік вийшла на пенсію. Це наша друга велика співпраця над шоу. Мій музичний директор з 22-річним стажем Річард Денлі є організатором цього вечора й майже всіх інших моїх шоу. Ми справжня команда.

Після Дня Незалежності України я запитала першого секретаря Постійного представництва України при ООН Ярославу Сочку, що ми можемо зробити для 15 українських військових, які перебувають у Нью-Йорку. Вона одразу ж відповіла, що треба запросити їх на мій концерт. Ми з Ярославою стали справжньою командою, завжди співпрацюємо над усілякими творчими ідеями. Для мене велика честь, що сюди прийдуть солдати. Пітер Мартін, власник театру «Тріада», де я працюю протягом семи років, одразу погодився їх запросити. Він має українське походження і є великим шанувальником посла України Сергія Кислиці, стежить за його виступами в ООН.

Коли я виконувала пісню на День Незалежності України, то ще раз усвідомила, наскільки ця війна близька до кожного з нас і що вона робить з людьми. Як дивилася на цих молодих людей з важкими пораненнями, моє серце розривалося.

Сподіваюся, їм сподобається вистава, і це відверне їхню увагу від їхніх проблем і скрасить довгі дні реабілітації бодай протягом 90 хвилин. Думаю, їм буде корисно насолодитися тим, що може запропонувати Нью-Йорк…

- Я так розумію, що глядачі зазвичай купують квитки на твої шоу?

- Звісно. Але не українські військові... Ми зарезервували щось на кшталт спеціальної зони, яка також доступна для інвалідних візків, і звідти чудово видно. Я також розробила власне освітлення для цього шоу, і вони все це бачитимуть.

Люди можуть їсти й пити під час вистави. Власник театру запропонував безкоштовно пригостити їх напоями.

ЯК ПОЧАЛАСЯ ВІЙНА, Я ВИРІШИЛА, ЩО МАЮ ЩОСЬ ЗРОБИТИ ДЛЯ УКРАЇНИ

- Ти стала відомою українській громаді Нью-Йорка завдяки виконанню української пісні «Ой у вишневому саду». Чому вирішила додати українську пісню до свого репертуару?

- Коротко розповім, як я до цього долучилася, коли війна тільки почалася в лютому 2022 року. Мій пасинок був одним із перших, хто поїхав до польського кордону, щоб доправити туди медикаменти. Коли він повернувся, то привіз із собою двох українок і двох дітей. Був великий хаос, люди пересувалися через кордони, але не знали, куди йти далі. Мій пасинок привіз цю сім'ю до Бонна, де ми живемо, коли я перебуваю в Німеччині. Тож вони жили з нами деякий час, поки не знайшли роботу, а діти пішли до школи.

Як митець, я вирішила щось робити, бо вважаю, що кожен може робити свій внесок. Тож ми ще з однією дивовижною співачкою зі США, яка живе в Бонні, підготували красивий та емоційний дарунок Україні в цьому моєму рідному місті. Там є добре відомий у Німеччині чудовий театр «Пантеон». Тож у червні 2022 року ми організували благодійний концерт, де зібралося багато артистів, а я була ведучою. Ми зібрали 25 тис. євро й передали організації, що опікується жінками й дітьми, які втекли від війни.

Тож я вивчила пісню українською мовою, щоб вшанувати Україну. На той час я вже співала 12-ма мовами, і українська стала моєю 13-ю мовою. Щоб вибрати пісню, я провела невелике дослідження. Мій близький друг-грек, який також розмовляє багатьма мовами, порекомендував «Ой у вишневому саду».

- Чи плануєш відвідати Україну?

- Ну, я мала поїхати в Україну через посольство Німеччини ще в 2020 році, але потім почалася пандемія. І тепер... Ми всі знаємо, що там відбувається… Це трагедія. Трагедія, яка стосується не тільки українського народу, а й усіх нас.

Я – ПАЦИФІСТКА, АЛЕ ПЕРЕКОНАНА, ЩО СВІТ МАЄ ПІДТРИМУВАТИ УКРАЇНУ

- Ти, напевно, трохи стежиш за політикою. Чи вважаєш, що США та інші країни надають достатньо допомоги Україні?

- О, це дуже складне питання, тому що я не політик і не хотіла б говорити про речі, про які знаю недостатньо. Мені відомо, що нині у світі багато країн, які надають Україні військову допомогу, постачають зброю, гроші, приймають біженців – як, наприклад, Сполучені Штати Америки чи Німеччина. Мені відомо, що Німеччина, Франція і США є великими прихильниками України щодо надання зброї, але я намагаюся не балакати про це багато, бо не знаю, чи можна зробити щось інше на нинішньому етапі. Усі бояться ядерної війни або принаймні її початку. Я – пацифістка, навіть якщо люди кажуть, що це ідеалістичний погляд на речі, напевне, вони мають рацію. Я усвідомлюю, що армія потрібна, щоб захищатися. Це те, що робить Україна, і, гадаю, інші країни повинні це підтримувати.

Війна триває вже понад півтора року. Щоразу, коли я говорю про неї, то спостерігаю загальну втому, люди втомилися від цієї теми, від негативу, і всі дуже знервовані.

- Утома – це велика розкіш порівняно з тим, що кожного дня гинуть люди...

- Це так, я з вами згодна. До цього, власне, я і веду: інші країни чи інші люди не відчувають війну щодня так, як українці. Українцям доводиться жити з цим постійно, і виступ на святкуванні Дня Незалежності дав мені змогу ще раз усвідомити, як нам усім пощастило, що ми не опинилися в такій ситуації. Так багато людей втратили свої домівки, сім'ї та друзів, отримали важкі поранення. Такі історії я знаю лише від своїх бабусь і дідусів, які жили під час Другої світової війни. Тому мене дуже вразило, коли я побачила війну зблизька на День Незалежності. Я одразу відчула, що хочу чогось досягти у своєму маленькому світі. Ми не можемо зробити аж так багато, але факт залишається фактом: у всіх наших маленьких світах кожен із нас може зробити свій внесок. І я роблю це своїм мистецтвом. Це все, що можу.

Я також хотіла б звернути увагу на те, що це ще далеко не кінець. І що ми всі повинні бути разом з Україною та її народом.

Це невиправдана війна, і вона відбувається в центрі Європи. Війна торкається не лише України, а всіх нас, європейців, бо вона біля нашого порога. Для американців війна далеко, для південноафриканців війна далеко. Але якщо вона ще більше загостриться, то ми всі будемо в неї втягнуті. Сподіваюся, до цього не дійде.

УКРАЇНСЬКА – НАЙКРАСИВІША МОВА З УСІХ СЛОВ’ЯНСЬКИХ

- Повернімося до мистецтва. На яких сценах, у яких театрах ти виконувала цю пісню?

- Ну, я співала її в Німеччині й тут, у Нью-Йорку. Щороку я, здається, додаю ще одну мову до свого репертуару. І завжди обираю пісню тієї країни, у якій виступаю, а я мала виступи в багатьох країнах на всіх п’яти континентах. Я не змогла поїхати в Україну, але для мене велика честь заспівати вашою мовою, щоб морально підтримати українців.

Тепер я в процесі організації концерту з Українським інститутом Америки на наступний рік, можливо, спільно з польським представництвом при ООН. Побачимо, що з цього вийде.

Я вважаю, що українська мова дуже красива. Я не усвідомлювала цього, поки не зайнялася нею. На мою думку, це найкрасивіша з усіх слов'янських мов, наймелодійніша, і нею приємно співати, незважаючи на божевільну вимову. (Сміється).

Захопитися українським мені допомогла війна. Це те, чого я ніколи не очікувала. Українці мені здаються дуже чутливими й емоційними. У них є якась невинність, якої вже немає у західноєвропейців. Мені це дуже подобається.

- Якими мовами ти виконуєш свої пісні, окрім української?

- Окрім української, я співаю німецькою, англійською, люксембурзькою, шведською, французькою, італійською, іспанською, ідишем, івритом, турецькою, мандаринською та зулуською!

У РІЗНИХ МОВАХ ЗВУК ФОРМУЄТЬСЯ В РІЗНИХ ЧАСТИНАХ ТІЛА

- Розкажи трохи про себе. Коли ти приїхала до Нью-Йорка?

- 26 років тому. Я приїхала сюди з Німеччини, де закінчила німецьку середню школу, і навчалася тут у Американській академії драматичного мистецтва. Потім була залучена в мюзиклах, фільмах, театрі...

У 2007 році я вирішила стати солісткою і почала працювати над власними шоу. Тепер їх у мене тринадцять. Я працюю з оркестрами, ансамблями, бігбендами, піаністами, з ким завгодно. Репертуар нескінченний, і я працюю по всьому світові. Виступаю в театрі й на концертах, а також на приватних заходах і тісно співпрацюю з дипломатами й політиками, ООН, міжнародною організацією франкомовних країн «Франкофонія», німецьким, люксембурзьким, французьким, швейцарським і українським посольствами… Я також присвятила значну частину свого творчого життя пам'яті Голокосту. Тож я вірю в дипломатію через музику.

- Який у тебе голос?

- Мецо-сопрано. Насправді я можу співати в різних жанрах. На різних мовах це звучатиме по-різному. У різних мовах звук формується в різних місцях тіла, у горлі, грудях, роті, носі тощо. Наприклад, мандаринська мова дуже відрізняється від усіх інших, вона різкіша і стисліша, звук зосереджується в носовій частині обличчя, тоді як у французькій мові – глибоко в грудях. Мандаринська не є мелодійною мовою. Це цікаво для мене і як для співачки, і як для лінгвістки: співати різними мовами і знаходити місце кожної мови в тілі.

- Хто ти за гороскопом?

- Вогняний знак, Овен, з асцендентом (висхідним знаком, що перебуває на горизонті під час народження, – авт.) у Терезах. Так що стережіться! Я дуже врівноважена у вогні! (Сміється).

Володимир Ільченко, Нью-Йорк