Художник, який змінює Харків. Гамлет Зіньківський

Нове звучання графічних вуличних малюнків знаного харківського майстра стріт-арту

Гамлет Зіньківський – знакова фігура для Харкова. Його чорно-білі вуличні малюнки з'являлися у найнеочікуваніших місцях і стали його творчою родзинкою, візитівкою міста на кордоні. З початком повномасштабної війни роботи Гамлета набули нового звучання. Після деокупації Харківщини до міста повертаються люди – і їм дуже важливо показати, що місто живе. Свою нову роботу Гамлет створив на місці розтрощеної вибухом вітрини у центрі Харкова.

Графічні роботи художника з'явилися і на деокупованій Харківщині – спочатку в Ізюмі, а потім у Купʼянську. Гамлет каже, що малювати на деокупованій території класно, бо там люди особливо радіють увазі до себе. У березні нинішнього року Укрпошта випустила марку з Ізюма "Надламані, але незламні" з фотографією саме цього малюнка Гамлета.

З біографічного:

36-річний художник народився в Харкові у творчій родині, навчався у Харківській академії дизайну і мистецтв. Представляв Україну на Венеційському бієнале у 2013 році. Добре відомий за кордоном. Окрім стріт-арту, знаний своїми малюнками та проєктом 365, коли кожного дня художник створює в альбомі новий твір із підписом. Його стріт-арт відрізняється графічною манерою виконання та авторськими текстами. Малювати на вулицях Харкова Гамлет почав у 2007 році.

Зазвичай Гамлет малює безособові фігури, коли глядачі більше думають про суть, аніж про фігуру героя. Але не цього крайнього разу. Прототипом для малюнка "Я бачу все" Гамлет обрав Тараса, з яким познайомився, коли волонтерив у хабі для військових. Ще до повномасштабного вторгнення Гамлет півтора року провів на волонтерському пункті "Південний пост" на харківському вокзалі. Раз на тиждень він приходив на перевантажувальний пункт для воїнів, які їхали на фронт.

Художник пояснює: "Тарас ідеально підходить для цього сюжету. І тут дуже важливо, що він військовий. Тут буде далі деталь – на ньому бронік, він важкий, рація, це важливо для мене. Я іноді приїжджаю в Київ і бачу хіпстерів, доглянутих хлопчиків, і це так кумедно. У них дитячі обличчя. І це при тому, що це дорослі хлопці, 30-річні.. Але ті монстри, з якими я спілкуюся, – просто це якісь окремі люди".

Коло спілкування Гамлета кардинально змінилося з початком повномасштабного вторгнення. Замість звичної для Харкова творчої тусовки він тепер спілкується переважно з військовими. Каже, що іноді іноземним кореспондентам, які брали у нього десятки інтерв'ю, важко зрозуміти, як війна та культура можуть бути так тісно пов'язані. Але Гамлет мало про це замислюється, він кожного дня намагається зробити якомога більше, щоб допомогти фронту.

Розповідає, що якось німецька журналістка закинула йому: "Ти ж художник, ти маєш бути пацифістом". На що Гамлет відповів: "Так Путін украв мій пацифізм у 2014 році. Я перестав бути пацифістом саме завдяки йому".

Місцем для стріт-арту «Я бачу все» художник обрав вітрину, потрощену вибухом та забиту OSB-плитами, на центральній вулиці Харкова Сумській. Ця частина міста сильно постраждала від ударів касетними снарядами і ракетних обстрілів.

Поки розмовляємо, Гамлет робить часті перекури, вправно заправляючи самокрутки, відходить і здалеку звіряє малюнок із фото, примружуючись на світло. Нечасті перехожі підходять до Гамлета сфотографуватися, або знімають, як він малює, задоволені тим, що змогли спіймати момент. Марина, що мешкає неподалік, приносить марку, випущену на честь творчості Гамлета. На ній – розстріляний пішохідний міст у Ізюмі, який зʼєднував два береги і під час 7-місячної окупації був єдиною ниткою, що їх поєднувала. Чоловік і брат Марини – у війську і вона страшенно радіє, коли Гамлет ставить на аркуші з марками свій фірмовий підпис. Каже, що залишить її для нащадків. Жінку підтримує поява нових робіт Гамлета у Харкові, бо в них "заложено багато філософії, в них воля та свобода".

Гамлет не хоче надовго їхати з Харкова, бо тут для нього свої. Він відмовляється від іноземних виставок, альбомів, усього, що відвертає від головного.

"Тут постійно ти бачиш військові машини, військових, є місця, де вони збираються, – веде далі художник. – Й основне моє оточення – це військові. Чому так вийшло? Тому що війна. Я перестав спілкуватися ледь не з усім оточенням, у порівняння з тим, що у мене було. У мене залишилось відсотків пʼять від колишнього спілкування".

Митець зауважує: "Я постійно забезпечую щось військовим. Постійно буває комунікація, психологічна. Буває таке, що мені дзвонять пацани і кажуть: "Ми повернулися з Купʼянська. Можна до тебе заїхати на чай?"

Питаю, чи знає Тарас, що Гамлет буде його малювати. – "Сказав – я сиджу під Бахмутом, роби, що хочеш".

"Вони насправді страшенні бусинки", – каже Гамлет і заливається радісним сміхом.

Хлопці люблять Гамлета за те, що він класно жартує. "Бо жартами можна підняти настрій, це дуже важливо – проблема нікуди не поділася, але людині вже легше", – пояснює Зіньківський.

Гамлета засмучує те, що не всі досі відчувають війну своєю, що важко закривати волонтерські збори і бачити, як люди намагаються відмежовуватися від війни: "Люди втомилися, люди хочуть нормального життя. Я бачив на трасі два тягачі, повних новеньких Порше, а мої друзі просять репостнути збір на 20 тисяч на колеса. Вони не можуть зібрати і просять мене, щоб я репостнув".

Питаю у Гамлета щодо постійних обстрілів Харкова і посилення російського угруповання на Купʼянському напрямку. "Поки буде війна – у спокої не буде ніхто. Все, що межує з росією, – це небезпечно", – відповідає.

Іноді Гамлету доводиться пояснювати іноземним журналістам, які необізнано кажуть: "Треба це якось закінчувати, сісти за перемовини..."

- "Я кажу – нє, це головна штука, котру ви не розумієте. Рашка не зупиниться. Вона сяде, підпише якийсь документ, рочки два понакльопує ракет – і знову піде на нас. Це факт. Їм треба наваляти такої пі...ди, щоб просто знищити їх... Такі банальні речі доводиться пояснювати".

Марія Авдєєва, Харків