Сергій Михальчук: війна в об’єктиві оператора фільмів «Довбуш» і «Я, Ніна»
Володар «Срібного ведмедя» кінофестивалю Берлінале спочатку фіксував Велику війну як фотограф, а потім – став солдатом із камерою і позивним «Дзен»
Відомий кінооператор і фотохудожник Сергій Михальчук уже понад півтора року служить у ЗСУ з автоматом та камерою в руках. Чотири стрічки з його операторською роботою Україна подавала для участі у конкурсі за «Оскар»: це всім відомі картини «Мамай», «Параджанов» і «Поводир». Нещодавно вийшли в прокаті ще два художні фільми, зняті Сергієм Михальчуком, – «Довбуш» і «Я, Ніна». Митець на одному з найпрестижніших міжнародних кінофестивалів Берлінале здобув «Срібного ведмедя».
Утім тепер Сергій Михальчук мало згадує про минуле, в якому були багато екзотичних країн та експедиції на Північний полюс в Арктику і в протилежний кінець світу – в Антарктиду на станцію Вернадського. У повномасштабний період російсько-української війни він служить у ЗСУ, озброєний автоматом і камерою.
КУЛЬТУРА VS ВІЙНА: ПОРТРЕТ ШЕВЧЕНКА У БЛАГОДАТНОМУ І МІННІ ПОЛЯ ХАРКІВЩИНИ
Тепер про воєнні дороги Сергія та його побратимів говорять знімки з Великої війни. Вони – фотороботи – «подорожують» до глядачів у фотовиставках у Києві, Львові, Одесі, інших українських містах, а також закордоном. Віднедавна понад 60 художніх фото Сергія Михальчука зібрані в альбомі «Культура vs війна», який є частиною ширшого однойменного проєкту. Двомовне видання, українською та англійською, з’явилося за фінансової підтримки, зокрема, Європейського Союзу.
Яскраві події, ті, що одразу вражають, добре запам’ятовуються. Гортаємо сторінки. Цьогорічний знімок 10 червня – із звільненого села Благодатне Донецької області. На фото у напівзруйнованому приміщенні із книжковими полицями привертає погляд – вцілілий портрет Тараса Шевченка...
«Знімок зроблений у перші хвилини, коли зайшли в будівлю: кілька нерозірваних гранат, трупи російських солдатів, саме повітря ще пахне боєм… Тут, у Будинку культури, була позиція росіян, де ворог опирався до останнього. Але не витримав натиску бійців 68-ї бригади імені Олекси Довбуша, – згадує Сергій Михальчук. – Всі росіяни загинули. Поліг у тім бою і наш побратим»…
Виразні портретні знімки воїнів роботи Сергія Михальчука. Ось українські захисники, які звільняли цього літа Новодарівку Запорізької області та тримали Бахмут на Донеччині. Інші воювали на Луганщині у Невському…
На Чорнобильському напрямку, під Києвом, 7 березня 2022 року камера вихопила обличчя цього бійця з 72-ї бригади з очима повними осмисленої рішучості та відваги. «Хлопці окопувалися і готувалися прийняти бій з окупантами, які наближалися», – згадує Сергій.
Наступне фото зроблене за кілька днів по тому в Ірпені. Об’єктив зафіксував емоцію двох бійців тероборони – літніх чоловіків практично без спорядження, які просто взяли зброю до рук, щоб гідно зустріти ворога. Вони чатували на блокпості «Жираф» (назва від ТРК поблизу), де вже 27 лютого гриміла битва під Києвом.
Фото колеги Сергія – оператора Юрія Грузінова – з доармійського періоду обох. Перший місяць після 24 лютого 2022 року вони волонтерили. 1 березня поверталися в Київ з боку Ірпеня. Сергій Михальчук кермував машиною, їхали до станції «Дорогожичі» зі сторони Нивок, раптом – спалах, на все лобове скло, наче.
«Я спочатку не зрозумів, що це був приліт ракети, – згадує Сергій Михальчук. – То був теракт, коли росіяни запустили ракети «Калібр» на територію Бабиного Яру. Після початку повномасштабного періоду сучасної російсько-української війни тоді ми вперше бачили, як на наших очах горіли цивільні люди. Було дуже боляче. Людське горе не вкладалося в голові».
Портрет Юрія Грузінова зроблено у синіх сигнальних вогнях авто ДСНС, які прибули на місце трагедії. Тоді загинули п’ятеро киян.
Небезпека, яка постійно чатує на українських захисників із 2014 року – на фото буквально усіяного мінами Білгородського шосе у прикордонній з країною-агресором Харківській області. «Якщо є бажання жити, на війні треба дуже пильно дивитися під ноги, – каже солдат ЗСУ Сергій Михальчук. – Треба йти там, де вже проходили інші чи видно протектори від машин. Дуже щільно була замінована Харківська область, починаючи з весни 2022 року. Зараз мінна небезпека дуже відчутна у Запорізькій та Донецькій областях. Військові щоразу чують, як розриваються ці пастки, залишені ворогом»…
«ДОВБУШ»: ХТО ПРИЙДЕ МЕНІ В ХАТУ І БУДЕ ПРАВИТИ, ЯК Я МАЮ ЖИТИ, ВИХАРКАЄ СВОЇ ПЕЧІНКИ…
Вони добровільно стали солдатами наприкінці березня 2022 року – вихідці з вітчизняної кіноіндустрії: оператори Сергій Михальчук та Юрій Грузінов (знімав, зокрема фільми циклу «Зима, що нас змінила» про Революцію гідності» та «Сильніше, ніж зброя»), кінопродюсери Володимир Яценко («Дике поле», «Додому», «Люксембург, Люксембург») і Павло Колобюк, сценарист Анатолій Соболевський (короткометражка про героїв УПА «Схрон»). Їх називають група «Кіно».
«За півтора року я чесно старався стати справжнім солдатом. Та доля нагадала, ким ми є по своїй природі», – так відгукнувся Сергій Михальчук про кіноподії у Києві та Чернівцях, де представляли фільм «Довбуш».
Уся краса та життєвість планів: Карпатської природи, батальних сцен, емоцій героїв – все, що бачать глядачі на екрані, – це завдяки кінокамері Сергія Михальчука. Звісно, фільм режисера Олеся Саніна було знято ще до Великої війни. Як і стрічку режисерки Марисі Нікітюк «Я, Ніна», де оператором теж нині воїн ЗСУ Сергій Михальчук. У прокат обидві роботи вийшли майже одночасно.
«Довбуш» став найкасовішим українським ігровим фільмом нинішнього року. Чимало глядачів почули слова братів із прізвищем-легендою: «Хочу жити тут. Вільно на своїй землі» і «То є мої гори. Я тут ґазда. І хто прийде мені в хату і буде правити, як я маю жити, вихаркає свої печінки…»
Перший раз із Сергієм Михальчуком про добровільний вибір захищати Україну ми говорили в Софії Київській, на відкритті його фотовиставки. На великому вуличному екрані йшли кадри документального фільму про оператора-солдата з циклу «Культура vs війна. Сергій Михальчук».
Щонайменше за тиждень до повномасштабного нападу РФ у колі спілкування оператора були впевнені: російські війська посунуть в Україну, на нас летітимуть ворожі ракети... Готувалися все фіксувати. 24 лютого Сергій відправ сім’ю в безпечне місце, а потім – знімав для історії героїчну оборону Київщини, а потім – її деокупацію у перших числах квітня. По тому – пішов у військкомат.
«Відтоді, окрім Чернігівщини та Херсонщини, був на всіх інших напрямках. Довго – у Харківській області, менше – у Сумській, – розповідає Сергій Михальчук. – Воювали навколо Бахмута. Були і на Луганщині. Цього літа – Запорізька область».
На бойові завдання Сергій Михальчук з позивним «Дзен» бере належний солдатові боєкомплект, а заодно й камеру. «Іноді фототехніка навіть важча, ніж автомат з боєкомплектом. Все залежить від місця і поставленого завдання».
Знімальну техніку, як і в цивільному житті, на передовій солдат Михальчук оберігає – наскільки це можливо. Навіть, коли потрапляв під обстріл, – старався групуватися так, щоб захистити камеру. «Один раз, коли довелося швидко залягти, камера вдарилася об автомат, залишились сліди, – розповідає Сергій Михальчук. – Тож стараюся не впасти на камеру».
«Вас із вашою камерою якось оберігали?» – перепитую.
«Ні, я ж солдат, а не журналіст. На фронті, як ми кажемо, не можна «брати пасажирів». Більше того, їх туди і не пустять, на справжні бойові завдання, – пояснює солдат-оператор. – Бойові завдання виконують лише солдати – контрактники або мобілізовані. Бо якщо на війні гине боєць – це втрата. А якщо, не дай Боже, загине журналіст чи інший цивільний – це трагедія».
«Вже 19 місяців я і мої товариші – солдати. Те, що виконуємо, ще функції операторів та фотографів… Так у бою ж завжди є солдат-кулеметник або солдат із РПГ (ручним протитанковим гранатометом), чи солдат із розрахунку СПГ (станкового протитанкового гранатомета), чи мінометник»...
Валентина Самченко, Київ
Перше фото Сергія Михальчука. Звільнення с. Благодатне Донецької області 10 червня 2023 року.
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Сергій МИХАЛЬЧУК, фотограф, оператор.
51 рік, народився в Луцьку.
1995 – закінчив Київський театральний інститут імені Івана Карпенка-Карого.
Усього зняв понад 40 ігрових та документальних фільмів, чотири з яких Україна представляла для участі у змаганнях за «Оскар».
Лауреат Державної премії імені Олександра Довженка, Золотої медалі Академії мистецтв України і ордена «За заслуги» ІІІ ступеня та інших нагород і відзнак.
З кінця березня 2022 року – солдат ЗСУ.