Декомунізація і відмова від радянської спадщини – фактори напруги серед жителів Одещини

За даними опитування «Демініціатив», демонтаж пам'ятника Катерині ІІ позитивно оцінюють 24,4% респондентів

Одеську область традиційно вважають одним із осередків російської культури в Україні. Дійсно, попри величезні зміни у свідомості громадян, які зумовила війна, підтримка тези про збереження російської та радянської культурної спадщин, на жаль, досі має багато прихильників серед жителів області і спричинює розкол у суспільній думці. Про це свідчать результати опитування, які провів Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в Одеській області.

Багато дослідників вказують, що Одеса як місто взагалі є класичним прикладом населеного пункту з регіональною ідентичністю, у якому на тлі триваючого «конфлікту» з Росією питання культурної політики та ставлення до радянської та російської спадщин в Україні зумовлюють досить великий розкол у суспільній думці. Результати опитування, яке провів Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, частково підтверджують цю думку і свідчать про далеко не однозначне сприйняття як процесів деколонізації, якими фактично є політика декомунізації та відмови від радянської спадщини, так і творення власної історичної ідентичності України.

ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ: ВЛАДА ПРОВАЛИЛА КОМУНІКАЦІЮ

Опитування, яке провів Фонд в Одеській області, показало досить складний спектр емоцій, які відчувають жителі області щодо політики декомунізації та відмови від спадщини СРСР у культурній та історичній площині. Причому якщо до перейменування вулиць та інших топонімів, пов’язаних з радянською епохою та Росією, ставлення скоріше негативне, то засудження СРСР як комуністичного тоталітарного режиму зумовлює куди більше розуміння серед жителів Одещини.

Якщо стосовно перейменування топонімів, пов'язаних з Російською Федерацією та її історією, приблизно чверть опитаних висловила цілком негативне ставлення, а майже п’ята частина обрала варіант «скоріше негативно», то про засудження комуністичного режиму респонденти висловили куди більше розуміння: позитивно ці процеси оцінюють понад половина респондентів, а негативна реакція суттєво менша: про несприйняття цих процесів заявило близько 17% опитаних.

Якщо відповіді стосовно перейменування топонімів свідчать про невдоволення змінами або принаймні про обережність у ставленні до цього питання, то реакція опитаних щодо засудження комуністичного режиму свідчить про те, що в суспільстві є консенсус щодо негативного оцінювання комуністичного минулого в Україні.

На цьому фоні не видається дивним, що думка стосовно оцінки самої політики декомунізації так і не сформувалася: майже половина опитаних (47,2%) заявили, що їм важко сформулювати своє ставлення до цього питання.

Крім того, що це вказує на невизначеність у громадській думці щодо цього питання, це, очевидно, вказує на те, що держава так і не змогла налагодити комунікацію із суспільством і не донесла до населення ідеологію та причини процесу декомунізації. Водночас усі три запитання – щодо перейменування топонімів, засудження СРСР та декомунізацію – пов’язані як у смисловому розумінні, так і в ідеологічному. І варто було очікувати, що ставлення до цих трьох взаємопов’язаних питань буде приблизно однаковим. Однак опитування показує, що процес декомунізації та відходу від імперської спадщини нагально потребує комунікації із суспільством та широкої просвітницької кампанії.

ПЕРЕМОГА НАД НАЦИЗМОМ: УКРАЇНА ПРОГРАЄ ІДЕОЛОГІЧНУ ВІЙНУ РОСІЇ

Це підтверджують і відповіді на інший блок питань, який логічно пов’язаний із декомунізацією, – ставлення до нового формату святкування перемоги над нацизмом. Відповіді на запитання, що стосуються переходу від святкування перемоги у «Великій вітчизняній війні» 9 травня до відзначення Дня перемоги над нацизмом у Європі 8 травня, як це робить майже увесь цивілізований світ, вказує на глибокий розкол у цьому серед жителів Одещини: 41,6% респондентів сприймають це позитивно, тоді як 34,9% мають негативне ставлення.

Крім того, що ці дані вказують на розкол у суспільних поглядах, вони відображають наявні розбіжності щодо історичної пам’яті та національної ідентичності. Також це підтверджує думку про те, що позбутися спадщини Радянського Союзу та Російської імперії дуже складно, і лише формальними рішеннями, якими, по суті, обмежилася українська влада у цьому процесі, неможливо – необхідна широка пропагандистська та просвітницька кампанії. І очевидно, що Україна програє у цій ідеологічній боротьбі Росії, яка досить успішно веде обробку, зокрема, і жителів Одещини, яка є мультиетнічна, а понад половина населення області послуговуються у повсякденні російською мовою.

ПАМ’ЯТНИК КАТЕРИНІ ІІ ТА ДЕРУСИФІКАЦІЯ В РЕГІОНАЛЬНОМУ РОЗРІЗІ

У цьому контексті важливе ставлення до питання, яке довго було подразником переважно в Одесі та області, – пам’ятника Катерині ІІ, встановлення і знесення якого досі спричинюють бурхливі дискусії. Саме тому дослідники окремо запитали думку щодо знесення цього пам’ятника. Переважна більшість опитаних знають про ці події: 86,3% респондентів заявили, що «чули про цей інцидент». А от саме ставлення до демонтажу монумента ділиться майже навпіл: позитивно оцінюють цю подію 24,4%, негативно – 36,4%. Ще чверть – 25,6% – оцінили подію нейтрально, а 13,6% заявили, що байдужі до цього питання.

Цікаво, що насправді було демонтовано не лише пам’ятник Катерині ІІ, а усю скульптурну композицію, яка називалася «Засновникам Одеси» і містила як скульптуру Катерини II, так і її сподвижників: Хосе де Рібаса, Франца де Воллана, Григорія Потьомкіна та Платона Зубова, однак у суспільній свідомості закріпився тільки образ імператриці, про інших осіб, пам’ятники яким також знесли, більшість навряд чи може сказати щось конкретне.

ВІДМОВА ВІД ІМПЕРСЬКОЇ СПАДЩИНИ: МОВА ТА НАЦІОНАЛЬНІСТЬ МАЮТЬ ЗНАЧЕННЯ

І тут необхідно повернутися до питання ставлення до перейменувань російських та радянських топонімів у розрізі мовного та національного контекстів. Попри те, що це питання для Одещини є досить контраверсійним, все ж основна частина респондентів ставиться до зміни назв вулиць, площ та населених пунктів тощо скоріше позитивно. Однак також варто зазначити, що підтримка цього процесу серед етнічних росіян та представників інших національностей, що живуть в Одеській області, суттєво нижча, ніж серед українців та україномовного населення.

У місті Одесі підтримка перейменування є нижчою (39%), якщо порівняти з областю, де в середньому підтримка становить близько 50% або вище. Натомість Подільський та Роздільнянський райони виділяються високим рівнем підтримки перейменування (63–64%). Тут важливо зазначити, що в Подільському та Роздільнянському районах українська мова є побутовою мовою жителів, становлячи 94% та 83% відповідно. В місті Одесі ситуація протилежна: 73% респондентів послуговуються російською порівняно з лише 24% для української.

Окремим рядком варто зазначити, що серед євреїв підтримка процесів декомунізації та відмови від імперської спадщини найвища, можливо, через історичний контекст страждань під комуністичним режимом та пам’яті про єврейські погроми, які регулярно відбувалися за часів Російської імперії. Водночас російська меншина є менш підтримувальною, що може відображати різні історичні наративи.

Також було досліджено ставлення жителів Одеської області до вивчення російської мови та літератури в школах. Третина (32%) висловилися за вивчення вибраних творів російських авторів, які є частиною загальносвітової класики, що вказує на прагнення зберегти культурний спадок з елементами якісної селекції. Цікаво, що 32% україномовних респондентів не підтримують вивчення російської літератури в школах, тоді як серед російськомовних таких лише 16%. Що стосується заборони російських фільмів та пісень, то думки тут також розділилися: 19% респондентів цілком погоджуються, що така заборона є необхідною, а 20% – скоріше погоджуються. Водночас 20% цілком не погоджуються, що заборона є помилкою і обмежує права громадян, а 23% скоріше погоджуються з цим твердженням.

КОНСЕНСУСУ НЕМА, ОДНАК Є ШАНС НА ПОРОЗУМІННЯ

За результатами опитування громадської думки можна зробити висновок, що жителі Одещини поки що далекі від консенсусу стосовно процесу декомунізації, який Україна почала у 2015 році, намагаючись виробити власне ставлення до складних історичних процесів та відмови від імперських наративів у власній історичній пам’яті. Однак очевидно, що майже через дев’ять років після початку цього процесу суспільство ще далеке від розуміння того, навіщо і чому це робиться. У розрізі Одеської області це стосується як періоду Радянського Союзу, так і Російської імперії. Особливо це стосується представників російської етнічної меншини. Отже, шлях до творення власної ідентичності, який би об’єднав усіх громадян України, незалежно від національності, ще не пройдено. Водночас очевидно, що повномасштабна війна, яку розпочала Росія майже два роки тому, дає унікальний шанс Україні створити цю ідентичність у найкоротші строки.

Цей матеріал є результатом проєкту Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, що здійснюється за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. У виданні представлені винятково результати дослідження авторів. Вони необов’язково відображають позицію Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Опитування проводили 10–21 липня 2023 року в Одеській області. Загалом було опитано 708 респондентів віком від 18 років, максимальна випадкова похибка вибірки не перевищує 3%.

Фонд «Демократичні ініціативи»

Перше фото: Костянтин Брижниченко