Як «Хазяїн» Карпенка-Карого «переїхав» у ХХІ століття

У новій постановці Івана Уривського у Театрі на Подолі чимало змін і несподіванок. Наприклад, чоловічу роль грає акторка

У Київському Театрі на Подолі відбулася прем’єра вистави «Хазяїн» за відомою п’єсою класика української літератури Івана Карпенка-Карого. Режисер постановки – 33-річний Іван Уривський, що зажив славу вмілого інтерпретатора творів, які багатьом зі шкільної програми запам’яталися архаїчними і не надто цікавими. Тож тепер не дістати квитків на кілька найближчих показів на основній сцені Театру імені Івана Франка «Конотопської відьми» за Григорієм Квіткою-Основ’яненком у постановці Івана Уривського і завжди заповнені глядацькі зали, коли показують «Лимерівну» за Панасом Мирним.

До творчості Івана Карпенка-Карого заслужений артист України (2020) Іван Уривський звернувся вдруге. Майже два роки – як у столичному Театрі імені Івана Франка показали прем’єру «Безталанної». Це була перша постановка режисера у штаті Театру імені Івана Франка.

Тим часом, Театр на Подолі, який рік тому очолив один із найвідоміших «франківців» Богдан Бенюк, продовжує запрошувати кращих молодих режисерів, щоб представити на своїй сцені різноманіття сучасної режисури високого ґатунку. Постановку «Хазяїна» створили дуже швидко, буквально за 1,5 місяця.

«Богдан Михайлович запросив, – розповів Укрінформу Іван Уривський. – П’єсу знаю давно, вона з тої української драматургії, яку мені дуже давно хотілося поставити. Тепер нас особливо зацікавили теми бізнесу і корупції. Це щось нове для мене у творчому плані – знайти сценічну мову і стилістику для такого матеріалу. Події перенесені у сучасність, яка, можливо, була 10 чи 20 років тому».

Нагадаємо, комедійну п’єсу про мільйонера Терентія Пузиря, який через жадібність врешті-решт втрачає більше, ніж хоче незаконно отримати, – Іван Карпенко-Карий написав у 1900 році. Через понад століття Іван Уривський з командою поселяє героїв у сучасний офіс з екраном відеоспостереження. Втім на ньому і в розмовах – все ті ж вівці, які переганяють на Пузиреві угіддя. Також згадується про доброчинний збір коштів на зведення пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві (нагадаємо, в реальності його відкрили в 1903 році).

Ще із сьогоденням пов’язують нового «Хазяїна» ділові чоловічі костюми і мобільні телефони в руках. Таке розмивання часових меж акцентує на тому, що охочих заробити грошей у легкий спосіб вистачає в усі часи. Незалежно від того, яка нагорода  марнославству і підлабузництву прикрашає одяг багатія: орден «Станіслава второй степені на шию» чи на лацкані – Орден князя Ярослава Мудрого.

Виконавець ролі Терентія Пузиря В’ячеслав Довженко коментує Укрінформу: «У нас уже друга постановка з Іваном Уривським. Першим був «Кам’яний господар» за твором Лесі Українки – вистава політичного театру, де більше символіки і метафор. А Карпенко-Карий – це побутова п’єса. Злободенна і 100 років тому, і тепер.

Драматург зобразив «жуліків» у середовищі людей свого часу. А Іван Уривський, як автор цієї вистави, виокремив показ явища, яке в нинішньому світі називається «корупція». У постановці зображені люди, яким не є важливими патріотизм та Україна; їм головне – нажитися на цій землі».

Вистава починається власне з того, що глядачі виразно бачать руки одного з ділків, на яких люмінесцентно світиться речовина, якою помітили вручені йому «за послугу» гроші. І таких спритників, чиї принципи: «та всі крадуть» і «всі беруть» – навколо не один. Вони готові від хазяїв терпіти публічні покарання ударом у ту частину свого тіла, на якій сидять, і догоджати за найменшої нагоди – якби тільки мати змогу залишатися на посадах, які збагачують. Відчутно собі урвати за посередницькі послуги («рєшалово») чи поцупити те, що «погано лежить», – для частини людей це повсякденна робота.

«Хазяїн» – одна з найвідоміших п’єс вітчизняної драматургії із глибинними сенсами. Вона  зображує людські риси, переважно недоліки, які заважають цивілізовано жити, без полювання на вигоду.

Знавці літературної основи постановки відразу запримітять, що прізвище сусіда головного героя, до чиїх земель можна дістатися тільки за понад два дні, їдучи Пузиревими угіддями, – не Чобіт, а Чоботенко. У постановці не знайшлося місця дружині Пузиря, яка із п’єси запам’ятовується даруванням чоловікові домашнього халата.

Утім, щоби трохи додати у виставу ділового жіночого світу – роль ділка Маюфеса, який пропонує Терентію протизаконні дії, блискуче виконує Катерина Рубашкіна. Збережена героїня, як у п’єсі Івана Карпенка-Карого, – донька Пузиря Соня. Її – екзольтовану юнку в піджаку чоловічого крою грає Марія Деменко. Акторок знають, зокрема, за колоритними ролями у «Зелених коридорах» режисера Максима Голенка за п’єсою Наталки Ворожбит. Ще серед виконавців добре впізнавані Михайло Кукуюк, Роман Халаімов, Богдан Бенюк.

Однак найбільший резонанс у глядачів передпрем’єрного і трьох перших показів (26-28 листопада) викликала заміна прізвища одного з економів: Зеленський – на Залуський. Дехто почав навіть з цього ліпити зв’язок із «Залужний».

«У виставі деякі персонажі обʼєднані в один, відповідно деякі прізвища змінені, бо не хотілось використовувати дешевий прийом і спекуляції на відомому прізвищі, щоб потішити глядача, та і в структурі вистави це виглядало б недоречно, – пояснив шукачам «зради» і «цензури» режисер Іван Уривський. 

Деякі персонажі взагалі відсутні, навіть жінки виконують чоловічі ролі. Немає елементів національних костюмів. Пʼєса сильно скорочена. Всі персонажі (особливо прізвища) пʼєси та вистави є вигаданими та не відповідають реальності і дійсності, не мають на меті когось образити чи скомпрометувати».

Нова постановка Івана Уривського з іронією, а десь і сарказмом ніби застерігає кожного  глядача від потакання власним демонам. І вівці на моніторі посеред сцени – то не лише про тварин; бо інколи й люди перетворюються на стадо.

Валентина Самченко, Київ

Фото Ірини Марконі надані Театром на Подолі