Буковинська тайстра: від вовни до готового виробу

Ткану яскравими нитками буковинську торбинку внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України

Тайстра – один із найупізнаваніших елементів традиційного строю буковинців. Як і 100 років тому, вона відіграє обрядову роль, є виразним акцентом сучасного етнообразу. Проте майстринь, які її тчуть, лишилося небагато. Кореспондент Укрінформу поспілкувався з учасницями проєкту «Школа буковинської тайстри» та розпитав їх про секрети виготовлення буковинської торбини.

РЕМЕСЛО ТКАННЯ ТАЙСТРИ ЗАНЕПАДАЛО

Керівниця громадської організації «Вишиваний дивотвір» Одарка Кучерява зустрічає мене у рукодільній майстерні в Чернівцях. У невеличкій кімнаті – три ткацьких верстати: мають по 50–60 років, проте в робочому стані. На стінах – різноманітні тайстри та фото майстринь, які їх виткали. Це випускниці «Школи буковинської тайстри» – проєкту від Українського культурного фонду, що стартував у 2019 році. Упродовж семи місяців дев'ятьох дівчат навчали опановували мистецтво виготовлення автентичної буковинської тайстри. Адже до моменту власне самого ткання – ще кілька виробничих етапів: виготовлення вовняних ниток, фарбування, проєктування візерунку, закладання у потрібній комбінації ниток до верстата.

Пані Одарка зазначає: тайстра присутня на Буковині в різних обрядових звичаях: від народження дитини, хрещення, до різних свят, весілля і завершення життя, коли людину відправляють в останню путь. За її словами, ремесло ткання буковинських сумок, на жаль, занепадало, а завдяки проєктові «Школа буковинської тайстри» вдалося збільшити кількість майстринь.

ВОВНА МАЄ ЦІЛЮЩІ ВЛАСТИВОСТІ

Учениці Школи два тижні провели в експедиції у селі Яворові на Прикарпатті. Там їх навчали виготовляти нитки з вовни. Одарка Кучерява розповідає, що овець зазвичай стрижуть ранньою весною. А працювати з вовною починають наприкінці літа або восени, коли польові роботи закінчилися, та ще стоїть гарна погода. Одна вівця, у середньому, дає до п'яти кілограмів вовни. Далі сировину потрібно сортувати та мити – для цього використовують спеціальний розчин із сіллю.

- Вовна має цілющі властивості. Люди із захворюваннями ніг роблять ванни з додаванням овечої вовни. Наша менторка радила нам ставати у великі балії з вовною і топтати її босими ногами. Після цього шкіра на ногах ставала, наче шовкова, – додає майстриня.

Після миття вовну полощуть у проточній воді, найліпше – в гірській річці. А потім висушують.

- Тепер – ще один етап сортування, зокрема за кольором. Біла вовна йде на створення яскравіших кольорів. Сіру можна пофарбувати у тьмяніший колір або залишити, як є. А вовну з різними кольоровими домішками фарбують у темні кольори. Для фарбування використовують природні барвники або ж спеціальні анілінові. Вовну з барвниками довго варити не можна, бо вона стане крихкою. Після фарбування її замочують у розчині з оцтом: для закріплення кольору, та щоб міль не спокушалася, – ділиться секретами пані Одарка.

Пофарбовану вовну граблюють. Потім її сортують за довжиною: довгі пасма відкладають в один бік, а коротенькі – в інший. Довгі пасма веретеном скручують у нитку, вони підуть на ткання боярків (поясів). А нитки з коротших волокон ідуть, зокрема, на основу тайстри. Пані Одарка каже, що різним районам Буковинського краю притаманні тайстри різних кольорів, орнаментів.

- Дівчата, які кликали на весілля, носили тайстри з візерунком на білому тлі. Самі весільні тайстри були яскравими, урочистими. Тайстри для старших людей, а також повсякденні виготовляли на темному тлі. Чоловічі торбини – великі, а жіночі – менші, – продовжує розповідь Одарка Кучерява.

- Після навчання на курсах із виготовлення буковинської тайстри вже не могла зупинитися, хотілося все більше дізнатися про цей вид народного мистецтва, – розповідає майстриня Наталія Боднар, яка родом із села П’ядиківці Неполовецької громади. – До цього у мене були поверхневі навички ткання. Любила в дитинстві дивитися, як це робить бабуся, але за ткацький верстат мене не пускали – боялися, що зіпсую. Вдома у мене і досі зберігається бабусин верстат. Я ще зібрала в односельчан подібні – їх планували викинути.

ТКАЦЬКИЙ ВЕРСТАТ – ЯК СКРИПКА, ТРЕБА ПРАВИЛЬНО НАЛАШТУВАТИ СТРУНИ

Для виготовлення тайстри роблять ескіз, який розмальовують бажаними кольорами. Розраховують кількість ниток для елементів узору.

Після цього, власне, починається, ткацтво.

- Можна сказати, що ткацький верстат – це перший комп’ютер, – зауважує пані Одарка. – Бо в нього так само закладаються перфокарти, ниточки у певній послідовності для задуманого узору. Коли нитка готова, основне завдання – заправити у верстат. Як говорили колись наші вчителі, верстат – як скрипка, треба правильно налаштувати струни, щоб вона заграла. Так, у ткацькому верстаті є своєрідні «струни», які натягуються, є піднімальні ножі, є бердо, через яке ниточки протягуються, також педалі.

Кандидатка медичних наук, викладачка медуніверситету Олена Ясінська також опанувала мистецтво ткання тайстри. Вона налаштовує верстат, сідає за нього і починає ткати майбутню тайстру.

- Зараз я займаюся перетканням – це початок ткання полотна майбутньої тайстри. Використовую тоншу нитку, щоби край вирівнявся і міцно закріпився, а полотно не розсувалося і можна було ткати нитками, обраними для основи майбутньої тайстри. Переткання виконується простим переплетенням. Просто змінюємо положення ниток угору-вниз, вони почергово набрані одна за одною. Нитки переплітаються по кілька разів – і виходить досить щільне полотно, – коментує свою роботу Ясінська.

За її словами, у такий спосіб ткали багато видів буковинської тайстри, зокрема, і для складних малюнків. Краса тайстри досягається завдяки зміні кольорових ниток, викладенням їх у орнамент за схемами. У більш складних випадках використовують програмування – задається певна послідовність ниток, з якою буде ткатися річ.

Пані Олена каже, що рукоділля для неї стало не лише хобі, а й способом самовиразитись. У вільний час вона майструє обереги для українських бійців, вишиває сорочки.

- Я з дитинства проводила канікули поряд із вівцями, моя родина їх тримала. І для мене було своєрідним поверненням у дитинство – помацати вовну, відчути її запах, підготувати до прядіння. Це дуже емоційно. Моя бабуся займалася ткацтвом. Бо в селі, з якого походить моя родина (Подвірне у Мамалигівській громаді), було поширене килимарство, верстат стояв майже в кожній хаті. Бабуня ткала, ми з дідом мотали нитки, цівки. А згодом бабуня дозволила мені сідати за верстат. Принаймні торби і налавники я вже самостійно пробувала ткати. Не можу сказати, що весь виріб ткала, але без нагляду за верстатом сиділа. Завдяки навчанню в Школі я втілила свою мрію, щоби зберегти це ремесло, продовжити і так само робити щось своє. Ну і новим виявилося те, що я не встигла навчитися від бабуні, бо мені здавалося, що це щось дуже складне, – я навчилася прясти. Найцікавішим для мене є програмування орнаменту. Це таке захоплення, від якого важко відірватися, – запевняє пані Олена.

ЗРОБИ СВОЮ ТАЙСТРУ ЗА ТРИ ДНІ

Майстриня Наталія Боднар у процесі виготовлення буковинської торбинки найважчим вважає заправлення верстата нитками. Перша тайстра, яку вона виготовила, була з найпростішим візерунком, смугаста. А вже над другою торбиною довелося попрацювати довше. На ній – візерунок у вигляді грона винограду.

- Ця тайстра для мене була найважчою. Бо тут уже треба було малювати і точно вираховувати кожну ниточку, робити візерунки. Не просто човником запустив і пішов ткати, треба все пальчиками перебирати. Думала одразу, що не впораюся. Але дівчата у Школі допомагали одна одній, – каже жінка.

Свої знання і вміння вона намагається передати молодшому поколінню. Донька Наталії вміє вишивати бісером і нитками, а онука любить плести з бісеру. Жінка розповідає, що тепер її рідні проживають за кордоном і там популяризують буковинську культуру носіння тайстри. Кажуть, що в Італії запитують про яскраву сумку, яку українці носять через плече.

За результатами проєкту «Школа буковинської тайстри» майстрині презентували 20 відтворених стародавніх тайстр. Робили всеукраїнські виставки, показували їх за кордоном.

- У Польщі ми були на Буковинських зустрічах. Там теж презентували тайстри. Поляки кажуть на них «торби́чка». А минулого року я була на фестивалі науки у Польщі й мала доповідь про буковинську тайстру. До речі, у поляків раніше теж було розвинуте ткацьке ремесло. Але тепер така ж проблема, як і в нас. Я дізналася, що фактично на всю Польщу залишилися тільки дві-три жінки, які володіють цим мистецтвом. Їхні речі продаються за дуже великі гроші, – каже Одарка Кучерява.

Додає, що тепер для виготовлення тайстри використовують не лише вовняні нитки, а додають і акрилові. Вони легші й не бояться молі. Усіх цих аспектів виготовлення традиційної буковинської тайстри можна навчитися у Чернівцях, де діє проєкт «Створи свою тайстру за три дні».

- Ми говоримо з екскурсійними бюро, з міською радою, з відділом туризму і з багатьма іншими про те, що слід готувати екскурсійний маршрут вихідного дня, етномаршрут, мистецький маршрут. Нам не потрібно дуже багато людей, достатньо кілька зацікавлених. Наприклад, збереться компанія із трьох людей на три дні. Вони можуть тут пів дня ткати, а далі – побачити місто, зробити маленький гастротур, відвідати театр. І наступного дня знову повернутися до ткання. А додому ти вже їдеш із виготовленою власноруч тайстрою. От над цим ми працюємо. Наші майстрині готові ділитися досвідом, вчити ремесла ткання. Хто бажає, може прийти і попрацювати, – каже пані Одарка.

Додає, що в Україні й у світі розвивається мода на етнокультуру. Багато вишитих речей стають трендовими. Майстриня сподівається, що завдяки цьому зберігатиметься і розвиватиметься ремесло ткання буковинської тайстри.

Віталій Олійник, Чернівці