Боротьба за збереження культури: стирання української національної ідентичності як інструмент війни

26 червня Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) 105 голосами прийняла резолюцію «Протидія стиранню культурної ідентичності під час війни та миру», авторства народної депутатки України Євгенії Кравчук.

Документ містить безпрецедентні положення щодо підтримки української культури та збереження української ідентичності. Зокрема, резолюція засуджує систематичну державну політику русифікації, що здійснюється рф із 2014 року на окупованих територіях України, включно із запереченням української культурної ідентичності, мови, літератури та історії. У документі чітко закріплено, що навмисне знищення культурної спадщини та стирання культурної ідентичності в Україні є воєнними злочинами, злочинами проти людяності та свідчать про конкретний геноцидний намір знищити українську національну ідентичність.

Докази намірів Росії знищити українську національну ідентичність переконливі. Так, Міністерство культури та інформаційної політики (МКІП) продовжує фіксувати пошкодження пам’яток культурної спадщини в Україні внаслідок російської агресії. За період з 24 лютого 2022 року до 25 травня 2024 рф зруйновано або пошкоджено 1080 пам’яток культурної спадщини. З них національного значення – 121, місцевого – 879, щойно виявлених – 80. Найбільше зруйновані – на Харківщині, Одещині, Донеччині та Херсонщині.

Станом на липень 2024 року майже вся територія Луганської та значні частини територій Запорізької, Донецької та Херсонської областей досі перебувають у тимчасовій окупації, що унеможливлює обрахунок точної кількості закладів культури, що постраждали в ході бойових дій та окупації.

РАКЕТНИЙ УДАР ПО «ФАКТОР-ДРУК» У ХАРКОВІ

23 травня 2024 року поліграфічний комплекс «Фактор-Друк» у Харкові зазнав російського ракетного удару. За даними обласної прокуратури, під час вибухів на підприємстві перебували понад 50 працівників. Сім загинули. Шістнадцятьох було травмовано. У зруйнованій друкарні згоріли 50 000 книг.

«Фактор-Друк» був одним з найбільших типографських комплексів повного циклу в Європі, де друкуються книжки більшості українських видавництв. Більш ніж 15 % продукції підприємства — книги для європейських замовників. Кожну третю книгу і кожну десяту газету в Україні друкували саме там. В друкарні "Фактор-Друк", здебільшого друкуються книжки видавництва Vivat. Також "Фактор-Друк" випускає книги для видавництв "КСД", "Ранок", "Фоліо", "Свічадо", "Зелений пес" та інших.

Після новини про атаку й руйнацію українці запустили флешмоб на підтримку «Фактор-Друк»: видавництво Vivat, книжки якого згоріли там, закликало сфотографувати видання зі своїх полиць, випущені на цій типографій, й опублікувати їх у соцмережах з хештегом #фактордрук. На сьогодні права на книги Vivat продають у 26 країн світу, серед яких Сполучені Штати Америки, Німеччина, Франція, Велика Британія, Польща, Латвія, Естонія, держави Азії тощо. На XII "Книжковому Арсеналі" видавництво, окрім звичного асортименту, представило стенд з обгорілими книжками, уламками ракет та типографських верстатів, які вціліли після ворожого удару по друкарні.

Українська видавнича галузь процвітала протягом останнього десятиліття після початку російської військової агресії проти України в 2014 році. Оскільки Кремль відкрито використовує російську мову як зброю, щоб виправдати вторгнення в Україну, попит на україномовну літературу зріс до безпрецедентного рівня. З’явилося нове покоління українських авторів, які стали частиною ширшого культурного ренесансу, який також мав глибокий вплив на музику, моду та мистецтво України.

НОВЕ “РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ”

Саме Харківське видавництво Vivat  випустило книгу-збірку «Слова і кулі». До збірки увійшли інтерв’ю з письменниками та журналістами, які пішли в ЗСУ чи стали волонтерами . Серед героїв — нині вже загиблі Вікторія Амеліна та Максим Кривцов. 

У 2021 році Вікторія Амеліна стала лауреаткою літературної Премії імені Джозефа Конрада. Того ж року заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль, що відбувався в селищі Нью-Йорк у Бахмутському районі. Тексти Амеліної публікувалися в перекладах польською, чеською, німецькою, іспанською, нідерландською та англійською мовами. Амеліна документувала війну. Вона фотографувала руїни шкіл і культурних центрів; вона записала свідчення тих, хто вижив, і очевидців звірств.

Доля Вікторії Амеліної останніми роками життя була пов’язана з дитячим письменником Володимиром Вакуленком. Його загарбники розстріляли під час окупації Ізюма навесні 2022 року. За день до викрадення Вакуленко закопав свій щоденник під вишнею біля будинку у рідному селі Капитолівка. Батьки Володимира після вигнання окупантів передали щоденник Вікторії Амеліній. Разом з однодумцями вона підготувала до видання книгу Вакуленка «Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші». Книжку упорядкували "Український ПЕН", видавництво Vivat та Харківський літературний музей за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Відома письменниця Оксана Забужко зарахувала Вікторію Амеліну та Володимира Вакуленка до «Нового Розстріляного Відродження» ‒ українських митців, вбитих Росією. Так само 90 років тому інтелектуальну еліту України знищував сталінський тоталітарний режим.

Після травневого виходу в прокат фільму режисера Тараса Томенка "Будинок Слово. Нескінчений роман" українці з новою енергією зацікавилися історією своєї літератури та феноменом українського культурного “Розстріляного відродження” 1920-х-1930-х років. Хвильовий, Сосюра, Йогансен, Тичина, Курбас, Куліш і Семенко - всі ці імена знову на слуху. На тлі війни Росії проти України молодь та старші люди відкривають для себе цих митців, а книжки знищених і заборонених радянською владою авторів видаються та мають успіх.

Сам режисер Тарас Томенко про фільм розповідає: «Це були генії, не побоюся цього слова. І, коли вони всі були під одним дахом, це був неймовірний електричний заряд, неймовірний синтез енергії, фантазії, дискусій, суперечок і творчості. Двадцяті роки були часом розквіту культури, поезії, театру тощо. Безумовно, радянська влада всіма силами намагалася направити потужну енергію на оспівування комуністичних ідеалів.

Згодом розгорнувся двобій між совєтськими спецслужбами та письменниками із руйнуванням особистості, маніпулюванням, психологічним та фізичним тиском. Усі ці механізми зараз використовуються в гібридній війні Росії проти України, але більш досконало – у зв’язку з розвитком інтернету, соціальних мереж і телебачення. Але основи цього тиску, я гадаю, були закладені в будинку "Слово" в Харкові».

"Розстріляне відродження" - це одна з найстрашніших сторінок історії України. Протягом 1930-х років сталінський режим цілеспрямовано винищував українську інтелігенцію, яка творила нашу культуру. Велику кількість представників "розстріляного відродження" сьогодні вивчають у школах на уроках української літератури. Радянська влада вважала митців інакодумцями, небезпечними для комуністичної ідеології, тому винищувала їх цілими родинами.

Генерацію діячів культури 1920-1930-х років, які жили й творили в радянській Україні, називали «Червоним Ренесансом».  Після того, як більшість представників цього покоління були фізично знищені радянським тоталітарним режимом, літературознавець з діаспори Юрій Лавріненко запропонував новий термін ‒ «Розстріляне Відродження».

Поштовхом до «Червоного Ренесансу» стала українізація 1920-х років. Не варто думати, що більшовицький режим проводив цю політику з любові до України та її культури. Українізація стала вимушеним кроком, поступкою потужному українському спротиву, який тривав і після поразки Української революції 1917-1921 рр.

Культурне життя 1920-х тісно пов’язано  з Харковом – тодішньою столицею радянської України, а його символом став будинок літераторів «Слово». Під одним дахом жив і працював майже весь «червоний ренесанс»: Лесь Курбас і Микола Куліш, Володимир Сосюра і Валер’ян Підмогильний, Майк Йогансен і Григорій Епік, Микола Хвильовий і Павло Тичина, Михайль Семенко і Михайло Яловий, Остап Вишня і Юрій Яновський і багато інших.

Хвиля масових репресій проти діячів культури розпочалася у травні 1933 року з арешту літератора Михайла Ялового. Не чекаючи арешту, у власній квартирі №9 в будинку «Слово» вкоротив собі віку автор відомого гасла «Геть від Москви!» Микола Хвильовий. Знищення інтелектуальної еліти відбувалося під час і після Голодомору 1932-1933 рр. Обидва процеси були складовими політики геноциду, яку здійснював радянський тоталітарний режим.

Апогеєм розправи над українськими митцями став 1937 рік. З 27 жовтня по 4 листопада – з метою «перевиконання плану» зі знищення «ворогів народу» до 20-ї річниці більшовицького перевороту – в урочищі Сандармох у Карелії кати НКВД розстріляли 1111 в’язнів етапу Соловецького табору особливого призначення. Понад 250 з них були представниками української інтелігенції. Знищивши митців, влада намагалася «вбити» і їхній творчий доробок. Книги письменників і науковців вилучалися з бібліотек, довгі роки не видавалися, твори художників знищувалися.

Злочини Росії проти української культури та її діячів не обмежуються 1930-ми. Композитор Микола Леонтович, автор найпопулярнішої у світі різдвяної мелодії «Щедрик» (Carol of the Bells) був убитий у власному домі агентом радянської спецслужби у 1921 році. Поет Василь Стус загинув від ненадання медичної допомоги у виправній колонії «Перм-6» уже в часи горбачовської Перебудови у 1985 році.

Комуністична партія СРСР розглядала літературу й мистецтво як одну з ланок культурної боротьби і намагалася знищити будь-які прояви культурної ідентичності у митців. Це було майже 100 років тому, але продовжується досі. Під час повномасштабного вторгнення в Україну росіяни продовжують викрадати та вбивати культурну еліту країни.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВІЙНИ

На сьогодні захист культурних цінностей регулюється в Україні кількома нормативно-правовими актами: Законом України «Про охорону культурної спадщини», Законом України «Про охорону археологічної спадщини», Керівництвом по застосуванню норм міжнародного гуманітарного права в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 11 вересня 2004 р. № 400. Крім того, захист культурних цінностей в разі збройного конфлікту регулюється ратифікованими Україною міжнародними договорами, які, відповідно до ст. 9 Конституції України, є частиною українського законодавства, а саме: Конвенцією про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Конвенцією про охорону культурної та природної спадщини й Конвенцією про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності. Правовий режим захист культурних цінностей деталізується також в підзаконних нормативно-правових актах, перед усім в наказах Міністерства культури України.

Однак наразі бракує систематизації, існує неузгодженість термінології, застарілість норм або прогалини, які необхідно усунути для забезпечення ефективного захисту культурної спадщини України. Це особливо важливо в контексті проведення національного законодавства у відповідність до сучасних міжнародних стандартів, зокрема договорів та конвенцій, ратифікованих Україною (ЮНЕСКО та Рада Європи), а також норм Європейського Союзу. Також необхідно врахувати цифрову трансформацію та впровадження електронної реєстрації об’єктів культурної спадщини.

У листопаді 2022-го Росію зняли з головування Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Водночас в організації заявили, що позбавити її членства в ЮНЕСКО поки неможливо. Тільки держави, виключені з ООН, можуть бути виключені з ЮНЕСКО.

Росія неодноразово виступала проти захисту культурної спадщини в Україні. Приміром, назвала політичним рішення про внесення історичного центру Одеси до Списку всесвітньої спадщини.

Статус об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО базується на Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року. Ця конвенція насамперед передбачає зобов’язання держави, яка має культурну і природну спадщину, а також сприяє міжнародній співпраці з питань її охорони. Кожна держава — сторона конвенції зобов’язана не завдавати шкоди спадщині, яка розміщена на території інших держав-сторін. Але це дуже загальне зобов’язання, воно не конкретизоване на випадок війни.

Безпосередньо на умови війни розрахована тільки одна норма конвенції 1972 року: відповідно до неї Комітет всесвітньої спадщини публікує та оновлює, коли цього вимагають обставини, список цінностей, що фігурують у Списку всесвітньої спадщини, для порятунку яких необхідні значні роботи і щодо яких у межах конвенції держава просила про допомогу ("Список всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою"). У цьому переліку зазначають приблизну вартість порятунку об'єктів культурної спадщини. Якщо є загроза, комітет може у будь-який час внести до Списку всесвітньої спадщини нову цінність. До списку можуть внести тільки об’єкти, яким загрожують серйозні та конкретні небезпеки. Серед таких — збройні конфлікти.

Україна ще у 1988 році ратифікувала Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 1972 року. Саме на цій конвенції базується статус об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Внесення об'єкта до списку Всесвітньої культурної спадщини підвищує впізнаваність об'єкта, політичні, інформаційні наслідки нападу на нього. Такий статус також може впливати на кваліфікацію воєнного злочину та збільшує шанси притягнення винних до міжнародної кримінальної відповідальності.

У листопаді 2023 року Україну вперше обрали до складу Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це дає змогу ухвалювати рішення щодо використання Фонду всесвітньої спадщини й внесення об’єктів до Списку всесвітньої спадщини та Списку всесвітньої спадщини під загрозою.

7 червня в ході Вільнюської конференції  30 іноземних держав зобов’язалися збільшити підтримку митців, працівників культури, а також відновити пам’ятки та культурне життя України через координацію ЮНЕСКО. Країни Північної Америки, Азії та Європи закликають "поставити сектор культури в авангард процесу стабілізації, відновлення та відбудови України, реінтеграції тимчасово окупованих територій та сталого післявоєнного розвитку".

"Культура – важливий ресурс. ЮНЕСКО буде продовжувати підтримувати Україну у культурному сегменті. Можете і надалі на нас розраховувати. Наша підтримка має тісно узгоджуватися з вашими потребами", – зазначив заступник генерального директора ЮНЕСКО з питань культури Ернесто Оттоне Рамірес.

Співпраця ЮНЕСКО із понад 40 міжнародними та українськими інституціями має на меті вдосконалення вже створеного середнього та довгострокового плану дій у шести сферах:

• моніторингу, оцінки та документування пошкоджень культурної спадщини;
• профілактичних та невідкладних заходів, ремонтів, реконструкцій та відновлення культурної спадщини;
• відродження закладів культури та культурної освіти;
• зміцнення культурних і креативних індустрій;
• посилення стійкості через культуру;
• цифрової трансформації у сфері культури.

ПІДСУМКИ

Реагуючи на російський обстріл поліграфічного комплексу «Фактор-Друк» у Харкові, історик Єльського університету Тімоті Снайдер сказав, що цілеспрямовані ракетні удари були «прикладом більш масштабної політики геноциду».

Росіяни завжди намагались знищити українську націю. Від часів Російської імперії й до сучасності, вони проводили репресії, переслідували, арештовували та розстрілювали українську інтелігенцію.

Тільки у 1934 році репресій зазнали 97 зі 193 членів Спілки письменників України. Знищений основний осередок культури в Україні вже не міг поширювати ідеї закордоном. Переслідування та вбивства вплинули на розвиток української культури того часу, тому що творчий процес фактично декілька разів переривався і загальмувався у своєму розвитку.

Анексія Автономної Республіки Крим, здійснена Російською Федерацією на початку 2014 року та початок війни на сході України підняли на поверхню багато проблем – захист цивільного населення та цивільних об’єктів від нападів, захист дитинства, гуманітарні проблеми, захист права на мирне володіння власністю. Однак, не менш важливим є питання захисту «душі» народу – його культурних надбань. Наразі під загрозою виявилися тисячі пам’яток культурної спадщини, які відображають історію багатьох етносів, що у різні часи проживали на території Кримського півострова півдня та сходу України.

Війна з 2014 року спричинила гуманітарну катастрофу, а руйнування та пошкодження культурних об’єктів завдають величезних втрат, які виходять далеко за межі матеріальних цінностей. Дії країни-агресорки підривають основу історичних зв’язків і ставлять під загрозу існування поліетнічної української ідентичності.

Експерти Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, Інституту публічних комунікацій

Володимир Ходаківський

Богдана Корнійчук

Леся Червінська