Тягнуть з музеїв і з-під землі: як окупанти розграбовують історичні цінності України

Під час Великої війни ми втратили чимало музейних скарбів і археологічних пам’яток. Щоб колись повернути – моніторимо і рахуємо збитки

139 храмів, 214 будівель, що представляють історичний та/або художній інтерес, 31 музей, 32 пам’ятники, 15 бібліотек, 1 архів – пошкодження 432 об’єктів підтвердила ЮНЕСКО станом на 31 липня за місяці повномасштабного вторгнення. Цифри вражають, але не демонструють реальний масштаб руйнування та пограбованості, прямих та непрямих збитків, завданих культурі та історичній науці. Як оцінити, що ми втратили через те, що безліч планів, ідей і проєктів залишилися на папері, бо археологи через війну більше не можуть копати? Як порахувати, скільки всього знищили і вивезли на окупованих територіях росіяни? Чи дізнаємося, скільки важливих фактів так і не потраплять у шкільні підручники, бо їхні докази не знайшли наші вчені або їх викрали та перебрехали ворожі? Ніяке ЮНЕСКО не допоможе, кажуть експерти: лишається тільки «шпигувати», фіксувати, надавати розголосу і чекати кращих часів.

Покрали херсонське золото і понівечили стародавні кургани

Якби не війна з Росією, археологічна діяльність в Україні б кипіла і досі вже чимало знахідок та наукових відкриттів порадували б вчених. Михайло Відейко – археолог, дослідник трипільської культури, доктор історичних наук – перераховує, скільки проєктів, в яких був особисто він задіяний, довелося призупинити.

«Це міжнародні проєкти, найбільший – з Кíльським університетом і́мені Крістіана Альбрехта  (Німеччина), що тривав з 2012 року, – розповідає він. – Планувалися розкопки Київського столичного університету імені Б. Грінченка в селі Майданецьке на Черкащині – там трипільський храм». Почали дослідження на Поділлі, мав реалізуватися спільний проєкт з польськими археологами з Університету Адама Міцкевича у Познані, дослідження пам’яток, курганів на Житомирщині – теж відклали. «І німці зараз працюють у Молдові, в Румунії, досліджують там трипільську культуру, а у нас ні, – зітхає вчений. – Але мушу сказати – вони нас підтримують, запрошують на різні конференції своїм коштом, тож ми не випадаємо і публікуємо те, що накопали раніше». 

Навіть розкопки в Трипіллі, заплановані Київським столичним університетом, скасували – там ризиковано тепер працювати. Ще й постраждав важливий археологічний об’єкт. «Обстріли (спрямовані на Трипільську ТЕС, – ред.) спричинили вже безпосередню шкоду – почалися зсуви на горі, на якій розташовувалося давньоруське місто, а тепер з’ясувалося, що там було й трипільське поселення, – розповідає Відейко. – Пішли зсуви і почали руйнуватися залишки стародавніх будівель. Так, минулого року зсунувся у Дніпро гончарний горн часів Русі – ми їздили, збирали на березі те, що від нього залишилося». Виникли проблеми з проведенням археологічної практики – цього року студенти працювали на розкопках у центрі Києва, і коли тривога – кидали роботу і ховалися. Через скорочення фінансування ліквідована кафедра археології та давньої історії в університеті Бориса Грінченка. «Місто віддає гроші на військо, не до підтримки науки. Частина співробітників звільнилася – зі штату цієї кафедри залишилося два співробітники, – каже доктор історичних наук. – Так що за всіма напрямками війна дістала».

Колега Михайла Відейка доктор Олександр Симоненко – археолог, фахівець з історії та археології сарматів – мав експедицію в Херсоні. Розповідав – росіяни рознесли його експедиційну базу по камінчику, пограбували все і музей зокрема, винесли всі експонати. Вчені робили цілу доповідь – що саме вкрали і звідки. На конференції, організованій Німецьким археологічним інститутом в Яссах минулої осені доповіли про золото, вкрадене з херсонського музею. Сам Відейко потім мав доповідь і згадував у ній про пам’ятки, що постраждали під час війни. Так, у музеї Маріуполя зберігалися вирізка і знахідки з маріупольського могильника (розкопки 1932 року, – ред.), які пережили Другу світову війну, а під час цієї були знищені: у зал, де вони експонувалися, влетіло два снаряди, все вигоріло.

«На диво, перед війною дослідники встигли відібрати проби на ДНК з кістяків, що там зберігалися, і на початку року вийшла стаття з результатами цих генетичних досліджень, а самих матеріалів, з яких бралися проби, вже немає, – розповідає Відейко. – Німці попросили мене написати статтю про сумну долю цієї всесвітньо відомої археологічної пам’ятки». А експонати, що вціліли, росіяни вкрали і в Москві на археологічній виставці їх показували. До слова, могильник розкопували на тому місці, де стоїть «Азовсталь».

Цьогоріч Президія Національної академії наук визнала моніторинг спадщини у зоні бойових дій пріоритетним напрямком досліджень Інституту археології і це стало, можна сказати, рутинною роботою вчених. А доти Сергій Теліженко, вчений секретар  ІА НАН України, за власною ініціативою моніторив стан археологічної спадщини на Луганщині (ще з 2014-го). Користувався для цього Google Earth (програма Google, в рамках проєкту в мережу було викладено аерофотознімки та сателітні знімки більшої частини Землі. – Ред.) або працював просто на місцях, коли бойові дії відходили далі, і робив звіти. Коли почалася війна, певні дані отримував за допомогою супутникових зображень. «Оскільки добре знаю, де розташовані пам’ятки, нескладно в режимі реального часу простежити, як змінилась ситуація навколо кургану чи поселення на окупованих територіях – танки їздять навколо, траншеї прориті, щось зовсім знесене. Так і відбувається фіксація, дистанційний моніторинг», – пояснює він. І результати невтішні. Кургани – це зазвичай висоти, де вигідно облаштовувати вогневі точки, закопуватися. Так, у Сватівському, Троїцькому, Кремінському районах Луганщини окупанти прорили масштабну лінію оборони, і вона зачепила величезну  кількість поселень та курганів. Від бойових дій у районі Білогорівки, Серебрянського лісу частково чи й тотально зруйновано дуже багато поселень, ґрунтових могильників. Окопами знищено культурні шари. «А скільки поселень ще й не було відкрито, а вже зруйновано», – бідкається вчений.

У 2023 році згідно з контрактом з ЮНЕСКО Інститут археології спільно з Охоронно-археологічною службою України провели дослідження і в Миколаївській області і виявили ще одну напасть. Величезної шкоди завдали на Миколаївщині, за словами Теліженка, користуючись «смутою» та безладом, «чорні копачі». «Шукачі старожитностей, які полюють на історичну спадщину задля перепродажу – більша проблема нині, ніж бойові дії», – розповідає вчений. Свіжі розкопи, що з’явилися під час війни, добре видно з космосу і це виклали у звіті ЮНЕСКО. Давньогрецьке поселення Ольвія з хорами (сільськогосподарськими околицями, – ред.) повна античних пам’яток – посуду, наприклад. «І там все буквально передовбано лопатами, розбито. Що шукали – хтозна, але шкоду завдали грандіозну, бо паралельно зруйнували ще й підземні об’єкти – цистерни тощо».

На жаль, і музейники виявилися не дуже готові до війни. Евакуацію колекцій чи не планували, чи не встигли провести. «Знаю, музеї Півдня мали евакуюватися на Кіровоградщину, для них там навіть приміщення підготували, але жодного ящика Кропивницький не прийняв, бо всі чекали якоїсь команди від заступника міністра, а дочекалися російських танків», – зокрема, пригадує Відейко.

ЗЛОЧИНЦІ В НАШОМУ КРИМУ

Нещодавно Евеліна Кравченко, старша наукова співробітниця Інституту археології НАНУ, на III Міжнародному форумі експертної мережі Кримської платформи повідомляла, що руїни античного Херсонеса в Криму фактично знищені окупантами, а на їхньому місці постав псевдоісторичний комплекс. Гірше не придумаєш, здається. Та доля кримських археологічних скарбів в окупації – окрема і дуже гірка тема. Пані Евеліна, експертка в мережі Кримської платформи, кандидатка історичних наук, свого часу обходила у Криму кожен камінчик і тема його розграбування особливо чутлива для неї. Проєкти, над якими працювала, зупинилися у 2014 році: дослідження північно-східних передгір’їв Криму, зокрема. «Тільки почали працювати, відкрили матеріал залізоробної майстерні, провели дослідження, і йшлося про отримання гранту, – пригадує вона. – Шкода, матеріал там лишився, я не встигла сюди нічого перевезти». Залишилася в окупації велика експедиція, яка працювала з 2005 року в Інкермані – велика державна програма зі знищення боєприпасів та розмінування, які зберігаються в Інкерманських штольнях. До 2014 року вчені ділянку оформили як заповідник (належить Національному заповіднику «Херсонес Таврійський», – ред.), на пам’ятку було складено паспорт і там планувалося створювати музей на основі розкопок – усього здобутого у 2005-2014 роках. «Я писала програму, вже підготовлено було карти-схеми до того, що там планується експонувати. Питання стояло тільки – що буде в штольнях після їх повного вичищення і розмінування. МНС хотіли лишити собі як музей», – розповідає Кравченко. Мовляв, було б логічно – зверху музей археологічний, а внизу – музей трагедії Другої світової війни (там загинуло дуже багато людей під час відступу у 1942 році, коли радянські війська за наказом з Москви підірвали штольні). У 2013 році сапери вже дійшли до людських останків, але на тому все скінчилося. «Тепер ця пам’ятка в небезпеці: в кількох десятках метрів на протилежному схилі балки так званого Каменоломенного яру – склади боєприпасів ЧФ, і доходять чутки, що саме там зберігається балістика. У випадку детонації все вибухне», – пояснює Кравченко. 

Крім присвоєння знайденого, окупанти займаються власними злочинними розкопками. Після окупації у 2014 році в Криму відбулися масштабні розкопки, що передували будівництву автострад, військових об’єктів. Безліч російських археологів було задіяно, їм платили шалені гроші, каже Відейко. «За нашими законами, всі вони порушники, яких мали б подати в міжнародний розшук, а вони їздять по світу з доповідями», – впевнений вчений. Біда в тому,  за словами Кравченко, що археолог, проводячи археологічні розкопки на археологічній пам’ятці, її знищує. Інформація, яку отримує археолог при дослідженні цієї пам’ятки, унікальна. Те, що в Криму при дослідженні археологічних пам’яток росіяни просто повитягували якісь речі, отримали поверхові знання про пам’ятку, означає, що деталі, які, власне, вивчає археологія, лишилися поза дослідженнями і ми вже ніколи про них нічого не дізнаємося. «А розкопаний матеріал, ймовірно, переміщений до Росії», – вважає вчена.

«Херсонес дуже шкода, ми його привели у стан пам’ятки світового значення, він був відреставрований найкращими реставраційними майстернями в Україні, відцифрована колекція», – говорить Евеліна Антонівна. Фонди і прекрасна бібліотека, майже готовий до відкриття античний зал, відреставрована хора, садиби на хорі, екскурсійні маршрути, інфраструктура екскурсійна туристична – це все там було і чекало відвідувачів. Зупинився проєкт зі створення експозиції для херсонеського музею. Музейна концепція була створена, речі відібрані, але після окупації це все просто викинули з експозиційного плану. Ім’я дослідниці Евеліни Кравченко – теж. «Частину матеріалу, наукову колекцію я все-таки встигла перевезти до Києва, і маю можливість працювати з фондовим матеріалом тепер», – розповідає археологиня.

А ще шкода, що історична спадщина стала військовим об’єктом, легітимною ціллю і все під загрозою знищення. «Ми цей півострів – заповідник Радянського Союзу, де не було де поїсти, в туалет сходити – зробили територією з розвиненою туристичною інфраструктурою, а зараз його перетворюють на військову базу», – каже археологиня. «Росіяни віддали Херсонес попам (проєкт курує Патріарша рада з культури РПЦ, – ред.), порушені всі можливі застереження ЮНЕСКО, і тепер вони збудують експозицію, яку захочуть і будуть розповідати, що Херсонес – це споконвічно російське місто, – каже Відейко. – Це використання Херсонеса як пропаганди ще гірше, ніж те, що вони там набудували, бо з цією пропагандою можуть боротися тільки українці, а у нас з цим складно».

Збираємо докази та ведемо власне слідство

Українським вченим лишається хіба що ретельно відстежувати рух викраденого, фіксувати помічені факти. Для цього є кілька дієвих способів. Перш за все – моніторинг опублікованого у російських відритих джерелах. «Також ми дуже пильно дивимося на спроби співпраці РФ з ЮНЕСКО по Криму – вони їх здійснюють з 2014-го, – розповідає Кравченко. – А ще намагаються присвоїти собі наші досягнення». Інформація про те, що відбувається в Херсонесі, збирається по крихтах: для цього є відкриті джерела в Інтернеті, наукові публікації, наукові конференції, приватні повідомлення, інсайд. З усього зібраного зрештою складається загальна картина. Як використовувати інформацію, ще треба добре міркувати. «Прораховувати, що це нам дасть в протидії РФ. – пояснює Кравченко. – Наприклад, наша гучна інформаційна кампанія по Херсонесу призвела до того, що проєкт, презентований на рівні президента, знівелювався до рівня місцевого». Звичайно, це не зупинило росіян у Херсонесі. Але знизити статус проєкту так, щоб з краденим та спаплюженим росіяни не носилися вільно по світу – теж важливо. А аналітика порушень у галузі охорони пам’яток, у науковій сфері, документування та оприлюднення інформації дозволить українським вченим розвинути цю тему на міжнародних майданчиках і поховати Росію на цьому рівні з їхніми проєктами. «Це наша зброя проти російської пропаганди в галузі культури, науки і освіти на міжнародних платформах», – каже пані Евеліна.

Обмеження Росії в їхній діяльності на міжнародній арені може дати різні плоди. «Нафтодолари, які вони готові вкладати, підуть хіба що на хабарі, а офіційно з ними не бажатимуть спілкуватися, – говорить вчена. – А у випадку мирних перемовин пункт про порушення і про крадіжку має стати ще одним аргументом збитків, яких зазнала Україна від агресії. І ці збитки можна приблизно обрахувати».

Масштаби втраченого на тимчасово окупованих територіях досі не встановлені у повному обсязі, каже Відейко. На щастя, в сучасному світі будь-яка підпільна злочинна археологічна діяльність десь та лишає сліди. «В Інституті археології московському обов’язково є екземпляри звітів про розкопки в Україні. Якщо їх люди працювали, вони ці звіти здавали туди», – міркує Відейко.

У публічному просторі насправді лежить чимало потенційно цікавого для міжнародного суду. Треба лише знати, куди зазирнути. «Наприклад, як я дізнався, що частину археологічних матеріалів з Умані в 1941 році вивезли у Москву? Бо у музейників були гранти на шифрування колекції, московський історичний музей на Червоній площі виклав фото всіх своїх фондів і там – матеріали з колекції, яку вивезли з Умані, – ділиться досвідом власних розслідувань Відейко. – А коли я до музею звертався раніше, вони казали  – ні-ні, у нас нічого немає». За публікаціями росіян можна скласти вже цілий перелік усього, що окупанти накопали в Криму за 10 років. Кримом не обмежилися – по всьому південному коридору будуються шосейні дороги, залізниця, побудовані лінії укріплень… Лиш оброби ці публікації і приблизний перелік награбованого вже можна скласти.

Паперова війна за археологічні скарби

«Якщо ми колись хочемо щось повернути, треба буде пред’явити якісь документи, – пояснює Михайло Відейко. Зараз головне – облік і облік, наголошує він. Фіксувати все, що відбувається, бо людина є – завтра нема, а інформація має залишитися. Немає облікової документації – жодному суду не доведете, що ці речі були ваші. А в Україні саме з чітким обліком є певні проблеми. Чіплятися доводиться буквально за кожен папірець, і бюрократія теж має значення.

Облік і паспортизація – це маркер того, що держава контролює ситуацію, свої пам’ятки і може ними управляти, пояснює пані Евеліна. Відсутність цього контролю за пам’яткою означає, що можна поміняти її межі, можна взагалі її викинути з реєстру на підставі якоїсь схеми, і потім кінців за цим не знайдеш. «Завжди у нас так і було – відсутність паспорта, відсутність облікової документації – привід для маніпуляцій», – каже вона. А через відсутність реєстру нерухомих пам’яток ми не можемо довести, що якась пам’ятка належить нам, що держава Україна є власником, наприклад, музейних колекцій. Це треба доводити, шукати реєстри, які десь начебто є, але раптом зникли. І це наше слабке місце. А ще – комунікація. «Хоча вже ніхто не сумнівається, що в Херсонесі відбувся злочин, від Міністерства культури досі немає якоїсь адекватної заяви з цього приводу», – зауважує Кравченко. Повідомлялося, що починаються консультації з секретаріатом ЮНЕСКО з приводу Херсонесу. «Але щодо порушень треба комунікувати не з ЮНЕСКО – чиновниками, а з фахівцями, які підтвердять наші дані», – впевнена вона. Тож насамперед МКІП слід би звертатися зараз до міжнародних фахових громадських організацій, які могли б оцінити збитки і рекомендувати ЮНЕСКО взяти на розгляд проблеми, пов’язані з Херсонесом. Інакше проблему не підняти на найвищий рівень.

«Питання західної реакції багато в чому залежить і від нас. Враховуючи, що в основі любові до російської культури часто лежать нафтодолари», – впевнена Кравченко.

У будь-якому разі повернути вкрадене буде дуже важко. Музей, який отримав колекцію – навіть у незаконний спосіб – буде всіма можливими способами опиратися її поверненню. «Це така світова практика, і лиш недавно пішли процеси повернення культурних цінностей в Єгипет і Грецію, – говорить Евеліна Кравченко. Але думати про повернення треба вже зараз, каже Михайло Відейко – навіть з тими ресурсами, які залишилися. «Нехай документи чекають свого часу і, можливо, колись щось і вдасться повернути», – каже він.

Тетяна Негода, Київ

Перше фото hromadske.radio