Денис Дорошенко, диригент Prime Orchestra

У Туреччині 8 вересня стартував великий тур харківського кросовер-оркестру Prime Orchestra, який охоплює міста від Ізміра на заході до Адани на сході країни. Музиканти приїхали у Туреччину з новою програмою та наміром зібрати кошти на мобільний госпіталь. За свою 10-річну історію оркестр провів сотні концертів у різних куточках світу. З початком широкомасштабного російського вторгнення гастролює з метою збору коштів на потреби українців, які постраждали внаслідок бойових дій. Оркестр здійснив десятки власних проєктів та підтримав сотні волонтерських ініціатив.

Про творчу та волонтерську діяльність Prime Orchestra, особливості “кросовер”-виступів як поєднання елементів академічної та поп-музики, про зміни у сприйнятті української культури загалом і музики зокрема за кордоном з початком війни говоримо з диригентом оркестру Денисом Дорошенком.

НАШІ КОНЦЕРТИ – ЦЕ УНІКАЛЬНИЙ МІКС, у ЯКОМУ Є І ПРОСВІТНИЦЬКА ЧАСТИНА

- Пане Денисе, ваш оркестр у Туреччині не вперше, але масштаби та географія значно розширилися. Цього разу тур охоплює і схід країни, зокрема міста Адана та Газіантеп. З якою програмою та місією приїхали?

- Минулий тур отримав гарні відгуки, тому вирішили приїхати з новою програмою та географічно розширити присутність. Минулого разу це була програма Rock Sympho Show 2023, цього разу нова програма, Dance Symphony, – також хіти 1980-90-х, але вона більш «лагідна» за попередню. Це легендарні танцювальні хіти 20-го століття в оригінальній симфонічній інтерпретації. Зокрема, композиції з репертуару гуртів ABBA, Pet Shop Boys, Bee Gees, Backstreet Boys, Ace of Base, 2 Unlimited, Bomfunk MC's, співаків Майкла Джексона, Глорії Гейнор, Хаддавея. Не буду спойлерити, приходьте, і самі все побачите, почуєте.

Вже маємо дуже позитивні відгуки про наші перші виступи в Туреччині, й радіємо цьому. Часто чуємо від наших громадян за кордоном, що наші концерти – це як ніби побувати вдома, перенестися у мирні часи, але з користю, бо кожен концерт – це внесок у допомогу військовим та цивільним в Україні. У цьому турі збираємо кошти на мобільну клініку та медичне обладнання.

- В одному з інтервʼю ви сказали, що оркестр допомагає зберегти любов до класики у сучасному світі. Чи дійсно так змінилося сприйняття людей, що класика вже “не заходить” у чистому вигляді?

- Світ змінюється, як і обсяг інформації, що її сприймає людина кожного дня, інформаційне навантаження в цілому. Тому класика – це вже, скажімо так, більш елітарне, для когось навіть досить важке. Тому, слідуючи трендам, до класичного оркестру, де є скрипалі та духова група, ми додаємо барабани, діджея, хор, різний цікавий набір вокалістів. І реалізуємо це у своєму баченні. Додаємо якусь частину й класичних творів, аби хтось познайомився з ними вперше, а хтось насолодився вже відомим йому твором. Наші концерти – це унікальний мікс, у якому також присутня і просвітницька частина. Не варто думати, що це якесь спрощене сприйняття і зниження інтелекту глядача, навпаки – зміна світу та його діджиталізація веде й до змін у всіх інших сферах, і музика не виняток.

- Згадаймо також, що окрім “кросовер” складу оркестр має потужних вокалістів, світлові шоу та відеосупровід...

- Це єдине дійство, створене таким чином, щоб кожен, хто прийде на концерт, був його учасником. Не просто прийти, послухати чи подрімати. Кожен залучений у вир музики, емоцій, навіть танцю. Так, на наших концертах танцюють, це вітається. І, враховуючи класичну складову, виходить дуже гармонійно.

Щодо єдності у програмі візуальної та аудіальної складової, то за ними стоїть робота цілої команди: режисера шоу, художника зі світла, звукорежисера, відеорежисера й, звичайно, оркестру. Цього не видно глядачеві, це за лаштунками, проте це дуже копіткий та тривалий процес.

- Ви обираєте твір, і що з ним відбувається потім, аби він став частиною програми у відповідності до вашого бачення?

- Спочатку цей твір потрапляє на обговорення продюсерів, далі з описаними помітками та побажаннями з ним працює аранжувальник. Далі ми з оркестром граємо ці твори, щось міняємо та доробляємо. І вже після цього матеріал іде до художника по світлу та відеорежисера, які на його базі створюють свою частину шоу. Коли все готове, збираємося, виконуємо твір з усіма елементами, обговорюємо, вносимо корективи, якщо потрібно, і тоді вже починається репетиційна робота, підготовка до виконання на концерті. Це досить тривалий процес. У середньому від місяця до трьох потрібно для того, щоб підготувати твір до репетиційної роботи.

- Скільки людей залучено на сцені та поза нею? Що найскладніше в нинішніх умовах для концертної діяльності?

- Загалом це 93 людини зараз, включаючи творчий, технічний, адміністративний склад. І частина розпорошена по всьому світу. Музиканти та технічний склад, який безпосередньо залучений у цьому турі, – це 43 людини. Також ми залучаємо представників місцевих діаспор і вдячні їм за допомогу на концертах.

Склад оркестру постійно змінюється. Хтось повертається додому, комусь народжувати, у когось кохання вносить свої корективи у плани. Це життя, воно плинне, і добре, коли зміни трапляються через позитивні події. Але ми продовжуємо роботу. Нині багато українських музикантів виїхали за кордон і вже сповна показали свої таланти, а оскільки це досить тісне коло, де всі всіх знають, – завжди хтось когось може порекомендувати. Тому запрошуємо і колег з числа вимушених мігрантів. У складі нашого оркестру зараз працюють лише громадяни України.

МУЗИЧНА ТА ВОЛОНТЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРКЕСТРУ – НЕРОЗДІЛЬНІ

- Оркестр цього року відзначає своє 10-річчя. Пам’ятаєте, з чого починали і якого рівня досягли? Що змінилося за це десятиліття?

- Мабуть, змінилося абсолютно все, крім нашого духу, прагнення до пошуку та створення нового – якихось нових форм, пісень, програм. Це безперервний процес розвитку та вдосконалення. Звісно, дуже змінився склад. Перший склад – то була більше струнна група, мала духова група, мало барабанів. І потім поступово розширювали духову секцію, з'явився діджей, через кілька років з'явився хор, потім розширили групу вокалістів. Безперечно, і глядач змінився, його уподобання, підвищилися вимоги. Незмінним залишилася висока якість виконання, якість самого шоу. Вона лише підвищується з розвитком технологій.

- З початком широкомасштабного російського вторгнення оркестр виїхав з Харкова, з України, й нині його діяльність зосереджена на допомозі Україні, захисникам і цивільному населенню. Розкажіть про це детальніше…

- Наша музична та волонтерська діяльність нині нерозривно пов’язані. Перші концерти, коли поїхали з Харкова, мали більше просвітницьку місію – розповідали про події в Україні, донатили кошти, але згодом побачили, що можемо зробити більше й братися за більш масштабні проєкти. Постійно маємо дуже багато запитів від волонтерських організацій, військових, цивільних.

Запам’яталося, що коли деокупували Куп'янськ, там узагалі щось страшне було, коли вибили цю навалу. Люди без електрики, без води, ліків – буквально без нічого. Тому спочатку туди відправили генератори, машини швидкої допомоги, речі першої необхідності. Загалом завдяки концертам і допомозі небайдужих глядачів оркестр відправив в Україну десятки тонн продуктів харчування, 50 бензинових генераторів, медичне обладнання, засоби для людей з інвалідністю, ліки, одяг, дитяче харчування та інше. Було придбано та відправлено у Харків дві карети швидкої допомоги, на схід для евакуаційних місій – повнопривідний бус і три санітарні позашляховики. Нещодавно на зібрані від концертів кошти до зони бойових дій відправили повністю обладнаний мобільний шпиталь. У межах нинішнього туру по Туреччині, як вже я зазначав, ми збираємо кошти на мобільну клініку та медичне обладнання.

ВІЙНА ДАЛА НАМ ПОШТОВХ ПОЗБУТИСЯ РОСІЙСЬКОГО ВПЛИВУ В КУЛЬТУРІ

- Багато країн світу після початку широкомасштабного вторгнення Росії запросили наших музикантів, митців, спортсменів до себе. Це була допомога, але якоюсь мірою це було і переманювання талантів. Як ви думаєте, які умови держава повинна створити, аби люди захотіли повернутися з-за кордону?

- Це дуже складне питання. Говоритиму передусім про музикантів. Потрібно створити такі умови, щоб вони хотіли повернутися. І це питання не рівня окремих установ, це на рівні держави має робитися. Як-от кажуть у Німеччині: ми даємо усім рівні можливості. Як їх використовувати – справа кожної окремої людини. Результат залежить від хисту, таланту, роботи над собою, вкладеного часу кожної конкретної людини, але початкові умови для всіх рівні. В Україні музиканти завжди вкладали багато сил, аби «пробитися». Це й навчання, постійна практика, придбання власних, дуже коштовних музичних інструментів.

Безперечно, коли українські музиканти виїхали, в Європі усвідомили рівень їх професіоналізму та підготовки. В Європі та в усьому світі бачать і цінують нашу працьовитість, високий професійний рівень, прагнення до зростання. Українські музиканти (і не лише музиканти) дуже конкурентоспроможні за кордоном. Вимушена міграція наших митців за кордон стала ефективними “ліками” від меншовартості, що роками нав’язувала Росія. І щоб такі професіонали поверталися, мають бути створені умови для їхнього професійного розвитку, достойні умови праці на рівні держави.

- Чи відчули ви на собі ці трансформаційні процеси відокремлення сприйняття українського як частини російського?

- Так, звісно. Наведу приклад. У місцевому німецькому хорі, коли дізналися, що я диригент, попросили підібрати для них українські твори для виконання. Перше, що спало мені на думку, – це твір «Молитва за Україну», наш духовний гімн. Знайшов ноти, зробив транскрипцію, розказав про нюанси та зміст тексту. Через деякий час вони прийшли і в захваті казали про глибину тексту й музики, про своє здивування цим. Але це ж одна пісня, а у нас таких безліч. Для мене як музиканта дуже важливо, щоб кожен європеєць почув, побачив і усвідомив, що це українська культура, це не придаткова культура, не якийсь там «задній двір» або «кишенькове мистецтво» при комусь.

Не перебільшу, якщо скажу, що українці – «мізки» Європи в багатьох сферах. І в музиці, й у математиці, й у шахах, і в образотворчому мистецтві, хореографії, та в чому завгодно – найкращі, тому що маємо високий рівень інтелекту, критичне мислення та креативність. І це вже доведено на практиці. Війна дала нам поштовх позбутися від російського впливу в культурі, перестати оглядатися на російську школу. Ми усвідомили власні таланти і власну вагу в європейській та світовій культурі й мистецтві. І це безцінно, це назавжди.

Ми назавжди зруйнували на всіх рівнях стереотип про подібність, схожість української та російської культури, мови тощо.

- На сцені ви випромінюєте неймовірну енергію, підкорюєте харизмою, і вас навіть називають танцюючим диригентом. Де ви берете цю енергію? Як вдається абстрагуватися?

- Коли виходжу на сцену, то увесь світ, все, що було до того, всі проблеми, якісь дзвінки, всі повідомлення в месенджерах, часом абсолютно жахливі новини, – залишається поза сценою. Бачу лише оркестр і глядачів. Моя роль як диригента – створити синергію між ними, налаштувати контакт для мультиплікування енергії. У танці це в мене краще виходить (усміхається). Звичайно, після концерту відчуваю втому, але це приємно, з відчуттям того, що зробив щось корисне, наповнив людей доброю енергією, яку вони подарують близьким.

Коли бачу зацікавленість в очах глядачів, відчуваю відгук залу, коли нас не відпускають оплесками, усвідомлюю, що енергія була витрачена з користю та на благо.

Відзначу, що турецький глядач дуже відкритий та емоційний. Іноді концерти закінчуються на рівні емоційного підйому, як на футбольному матчі (посміхається). Це приємно, додає сил і мотивації. Туреччина – це завжди та країна, куди хочеться приїхати знову.

Ольга Будник, Анкара
Фото – з архіву Prime Orchestra