Кері-Лінн Вілсон, канадсько-американська диригентка

Три тури Європою та США Українського оркестру свободи; диригування легендарною оперою за твором Івана Франка «Украдене щастя» у Львові; концерт музики виключно українських композиторів у заповненому кількома тисячами слухачів залі Нью-Йоркського Карнегі-холу; виконання на біс «Червоної рути» у Чернівцях – це далеко неповний перелік виступів Кері-Лінн Вілсон у період повномасштабної російсько-української війни. Відома у світі диригентка підтримує українців і своєю діяльністю закордоном привертає увагу до нападницької війни Росії в Україні. 

Кері-Лінн Вілсон – канадсько-американська диригентка з українським корінням, яка виступає з найвідомішими оркестрами і солістами у найпрестижніших залах кількох континентів – наприкінці весни цього року без вагань прийняла пропозицію долучитися до участі в конкурсі на посаду головного диригента Національного ансамблю солістів «Київська камерата». Нині разом з камерним оркестром готують концерт до Дня пам’яті жертв голодоморів, який відбудеться у Національній філармонії України.

Укрінформ поспілкувався Кері-Лінн Вілсон, щоб дізнатися про складові потужної культурної дипломатії. Говоримо українською мовою.

ЯК ВИКОНУВАЛИ «ЧЕРВОНУ РУТУ» У ЧЕРНІВЦЯХ

- Кері-Лінн, кого з українських композиторів представлятимете у листопаді, уже в третьому київському концерті за кілька місяців? 

- Виконуватимемо великий твір Євгена Станковича «Панахида за померлими з голоду». Разом з «Київською камератою» виступатимуть симфонічний оркестр Національної філармонії України і великий хор «ДУМКА». Доповнять програму Мелодія з відомого фільму «Список Шиндлера» про Голокост та створене у рік початку громадянської війни в Іспанії «Адажіо» американського композитора Самюеля Барбера, яке часто звучить під час прощань з видатними людьми. Ці твори нагадують, наскільки крихким є життя.

- На початку жовтня ви з «Київською камератою» день за днем відіграли три концерти: у Києві, Коломиї і Чернівцях. Чому такий шалений темп?

- Для мене дуже важливо диригувати багато-багато концертів в Україні. Але маю щільний графік виступів в інших країнах. Тому можу приїздити тільки на короткі періоди.

У травні, коли вперше приїхала у Чернівці, пообіцяла меру, що виступатиму в День міста. Погодилися з «Київською камератою» і на пропозицію директора філармонії у Коломиї. Бо вона носить ім’я Олександра Козаренка – мені подобається творчість цього українського композитора, його твір ми виконували у концерті в Карнегі-холі у Нью-Йорку.

- Ви активно виступаєте по всьому світі: у Північній і Південній Америці, Європі, Азії, на Близькому Сході та в Австралії. Це ваш темпоритм життя?

- Це моя кров. Я не можу сидіти без роботи. Мені постійно потрібно займатися музикою і створювати концерти. Я люблю експресивну, фольклорну, ритмічну музику, в якій має бути контраст і щось трагічне. Для кожної аудиторії – своя музика. Інколи, якщо грати надто складне, можна втратити публіку. Але в Києві можемо виконувати все.

- Для вас особливим був недавній виступ у Чернівцях. Концерт ви почали і завершили виконанням «Червоної рути».

- Це був завершальний концерт першого мінітуру Україною «Київської камерати» після призначення мене головною диригенткою оркестру. Чернівці – батьківщина моїх прадідуся та бабусі. З цього міста родом мої любі двоюрідна сестра Надія та її брат Андрій. Надія викладає в місцевому ліцеї №20. Вона постійно мене супроводжує, коли я в Україні. Андрій – відважний підполковник, який воює на передовій з 2014 року. Ми активно почали спілкуватися після 24 лютого 2022 року. Спочатку сконтактувала з українськими родичами моя мама.

На наш концерт у Чернівцях зібралося все місто, включно з мером і колегами-вчителями Надії та їхніми учнями. Я почувалася гордою чернівчанкою. Усі слухачі були моєю великою родиною.

У ДИТИНСТВІ ЗВУЧАЛА УКРАЇНСЬКА МОВА І СВЯТКУВАЛИ РІЗДВО

- Які українські традиції зберігала ваша родина за кордоном?

- Мої прабабуся і прадідусь з Чернівців не розмовляли англійською, тож дитиною я чула вдома українську мову. Ми святкували традиційні українські свята: Різдво та Великдень. Коли мені було 10 років, я займалася українськими народними танцями. Мені подобається особлива ритміка з національними мотивами «Гірської легенди» Євгена Станковича, композицій опери Юлія Мейтуса «Украдене щастя», Скрипкового концерту Володимира Зубицького.

- Що вплинуло на ваше рішення диригувати «Украдене щастя» у Львівській опері?

- Це красива музика! У ній дуже багато фольклору, який символізує українську культуру. Назва опери є влучною метафорою того, що Росія намагається зробити з Україною з 2022 року. Українці непохитно стоять на захисті своєї держави та її культурної спадщини.

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у Львові я була тричі. Усіма виступами тут, у різних містах, я висловлюю свою солідарність з Україною. Попри повітряні тривоги, життя триває: відбуваються концерти й покази вистав.

- У Львівській опері думають про нову постановку «Украденого щастя», оскільки нинішня – 1989 року. Чи погодилися б ви бути диригентом-постановником?

- Ми це плануємо, але ще поки без конкретики.

- У Львів ви приїздили з чоловіком Пітером Гелбом, генеральним директором Метрополітен-опера у Нью-Йорку. Він телефонував вам після концерту у Чернівцях –  і говорили про «Червону руту». Які враження містера Пітера про нашу країну? 

- Пітер любить все те, що люблю я. Моя любов – Україна. 100 відсотків таке ставлення до України і в Пітера. Він знав ще 20 років тому, коли я вперше була тут, що я обожнюю Україну.

- Тоді, немало років тому, у Києві ви стали диригентом-постановником опери «Манон Леско» Джакомо Пуччіні у Національній опері України. Чи плануєте продовження співпраці з цим театром?

- Я готова, але поки мені не пропонують цікавого проєкту. Поясню: наприклад, у Львові я не погоджуся ставити всім відому оперу «Ріголетто», але я сама знайшла «Украдене щастя». Мені цікавий челендж – виклик самому собі, подолання труднощів, зусилля над собою.

- Скільки роботи додалося, коли ви стали головною диригенткою «Київської камерати»?

- Ми з моїм босом – керівницею Національного ансамблю солістів України Богданою Півненко обговорюємо і плануємо концертні програми. Я обираю твори, які ближче до мого серця, моєї душі. Із сучасних українських композиторів це, наприклад, Золтан Алмаші та Олександр Родін.

- Кажуть, що ваш менеджер розгубилася, коли їй надали інформацію про гонорари українських музикантів. Чому ви погодилися працювати головною диригенткою «Київської камерати», коли фінансовий бік питання не є конкурентоздатним?

- Бо хочу, щоб була відомою українська музика. І треба боротися до перемоги – це найголовніша причина.

- Ваша співпраця з «Київською камератою» розпочалася тільки наприкінці минулого року. Як?

- Мені передала прохання диригувати концерт в американському турі «Київської камерати» українська композиторка Вікторія Польова, чий твір ми виконували у львівському концерті. Я знала високий виконавський рівень п’ятьох музикантів, які є учасниками Ukrainian Freedom Orchestra (Українського оркестру свободи). Тому відразу погодилася.

З Богданою Півненко дуже швидко склали програму, з якою виступили у Карнегі-холі 28 квітня. Це була моя позиція – виконувати твори виключно українських композиторів.

27 КОНЦЕРТІВ УКРАЇНСЬКОГО ОРКЕСТРУ СВОБОДИ. ДАЛІ БУДЕ

- Кері-Лінн, ви дуже вміло вибудовуєте кожну свою концертну програму для різних аудиторій у різних країнах, дуже часто включаючи твори українських композиторів. Наприклад, у концерті  «Latino Mozart» в Австрії звучали Дмитро Бортнянський, Франц Ксавер Моцарт-молодший (який майже 30 років прожив у Галичині) та Володимир Зубицький.

- Мене запросили диригувати цей концерт. Я обирала твори. Сюїта з опери «Алкід» Дмитра Бортнянського, яка за стилем ближча до музики Моцарта, стала прем’єрою у Зальцбургу. До латиноамериканського стилю дуже підходить «Концерт для скрипки, фортепіано, акордеона та камерного оркестру Omaggio ad Astor Piazzolla» Володимира Зубицького. Через менеджера дуже інтелігентно ми запропонували українського соліста – скрипаля Валерія Соколова, який народився в Харкові.

Я завжди знайду можливість грати українську музику!

- Нещодавно у Німеччині, у Берліні, ви диригували оперу «Турандот», де головну партію виконувала українська прима Людмила Монастирська. Як були заплановані ці кілька виступів?

-  Все склалося в останній момент. Бо змінювалися плани у виконавиці. І я запропонувала театру запросити сопрано Людмилу Монастирську, тому що вона – зірка першої величини.

- У 2022 році ви стали ініціаторкою створення збірного Українського оркестру свободи, до складу якого ввійшли українські виконавці: ті, які залишалися вдома, і ті, які змушені були виїхати через війну за кордон. За три тури відтоді на найвідоміших музичних майданчиках Європи та Америки відбулися 11,  8  та 8 концертів – усього 27. Яке майбутнє оркестру?

- Я дуже пишаюся тим, що створено Ukrainian Freedom Orchestra. Це наша  відповідь на жорстоке вторгнення Росії в Україну та смілива ініціатива захисту культурної спадщини України, коли країна бореться за свою свободу всупереч насильству та агресії. Ми у 2022 році разом з Пітером Гелбом – генеральним директором Метрополітен-опера в Нью-Йорку та Вальдемаром Домбровським – директором Польської національної опери у Варшаві зібрали разом музикантів, щоб продемонструвати силу музики, стійкість українців та підтримку України.

Цього року, як і раніше, концерти відбувалися у багатьох знакових місцях. До історичного собору Святого Павла в Лондоні завітав на подію посол України Валерій Залужний. У Польщі на концерті був очільник Руху солідарності Лех Валенса. Оркестр виступив у соборі Святого Іоанна Божого в Нью-Йорку та Центрі Кеннеді у Вашингтоні.

Має зупинитися ця трагедія – російсько-українська війна. Але ми не будемо зупинятися, продовжуватимемо працювати.

Валентина Самченко. Київ

Фото Павла Багмута.