Фото геноциду: від Голодомору до 10-річної війни РФ в Україні
Кадри-свідчення Самари Пірс із Лондона та її прадіда Александра Вінербергера у фільмі «Сімейний альбом»
Професійна фотографиня з Великобританії Самара Пірс трохи більш як 10 років тому дізналася, що історія її прадіда – австрійського інженера-хіміка Александра Вінербергера – пов’язана з Україною. «Коли я успадкувала фотокамеру Алекса, то вирішила трохи дослідити Україну і закохалася у цю країну», – каже Самара, яка стала героїнею документального фільму «Сімейний альбом», що вийшов у прокат напередодні четвертої суботи листопада – Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
Александра Вінербергера у 1933-му відрядили у Харків розвивати промисловість – і він став свідком винищення українців голодом. Ризикуючи життям, інженер фотографував виснажену дівчинку з розпухлими від голоду ногами, мертві тіла на вулиці і місця масових поховань…
Самара Пірс через кілька місяців після початку повномасштабної війни Росії в Україні вперше привезла у Київ, у Музей Голодомору на тимчасову виставку, історичну плівкову камеру Leica II, якою фотографував її прадід, та унікальний сімейний фотоальбом. Нині ці артефакти знову у Києві із Самарою, яка минулого року не побоялася поїхати на Харківщину, щоб знімкувати нову хвилю геноциду, який задумала й вчергове намагається втілити тоталітарна Москва.
«Укрінформ» подивився документальний фільм «Сімейний альбом» і поспілкувався з Самарою Пірс та командою, що створила стрічку-документ, світова прем’єра якої відбулася на Варшавському кінофестивалі.
САМАРА ПІРС ЧЕРЕЗ 90 РОКІВ ПРОЙШЛА З ФОТОАПАРАТОМ НА ХАРКІВЩИНІ МАРШРУТАМИ АЛЕКСАНДРА ВІНЕРБЕРГЕРА
У кінотеатрі «Жовтень», де відбулася київська прем'єра «Сімейного альбому», Самара Пірс охоче показувала родинну реліквію – червоний фотоальбом, де багато фото Харківщини 1933 року. Дивом збережені знімки та антикварний фотоапарат Leica II нині об’єднують Україну, Великобританію, Австрію і десятки інших країн, які визнали Голодомор геноцидом українців.
Народжений у далекому 1891 році у Відні Александр Вінербергер гадки не мав, що доля закине його на Слобожанщину, а після цього він доноситиме світу правду про Голодомор в Україні, яку більшість не бажатиме чути за його життя і ще кілька десятиліть. Іноземцю вдалося дипломатичною поштою переправити за кордон зображення Харківщини 1933 року, за які фотограф у роки сталінського терору міг поплатитися життям.
У Першу світову війну Александра мобілізували. Він брав участь у боях проти росіян, а в 1915 році потрапив у полон. Згодом, у період індустріалізації, радянська влада почала використовувати його знання інженера-хіміка.
Запитую Самару Пірс (Samara Pearce), чи збереглися в родині розповіді про полон її прадіда? «Алекс згадував про це, – каже співрозмовниця. – Його заарештовували кілька разів. Сидів на «Луб’янці» (в Москві, – авт.) в одиночній камері. Зміг вижити, тому що робив шахи з хліба і передавав у сусідню одиночну камеру через отвір у стіні».
Із усіх фотографій із червоного фотоальбому Александра Вінербергера як найтяжчі за змістом Самара виокремлює дві – з надмогильними насипами масових поховань: із хрестами та без. «Алекс зазначав, що у тих похованнях – велика кількість людей. Дехто каже, що ці фотографії несправжні, тому що на них величезна кількість хрестів. Я впевнена, що хрести були встановлені місцевими жителями. А потім радянська влада ті хрести знищила».
Схожі місця поховань на Харківщині залишилися після тимчасової окупації російськими військами частини території області в 2022 році. Самара Пірс відвідувала їх торік під час зйомок фільму «Сімейний альбом».
Александра Вінербергера перевели працювати з Москви до Харкова у 1933 році. Через 90 років Самара Пірс з Великобританії на тій самій території побачила ті ж наслідки злочинів Росії в Україні.
Найбільше Самару вразили літні жінки, які з дитинства пам’ятали Голодомор і яким довелося пережити Другу світову війну, а нині – тимчасову російську окупацію. Вони мали сили після всіх пережитих жахів усміхатися при зустрічі. Британка каже: «Вони розповідали, що коли бачили ракети, які летіли в небі, то хрестилися і промовляли: «Боже, покарай росіян».
Одна з жінок, яка є у фільмі і на фото Самари Пірс, – Любов Алімівна із селища Слатине Дергачівської громади, що за 20 км від Харкова. У 1932 році, коли почався Голодомор, їй було п’ять років. У родині було троє дітей. Молодша сестричка, яка народилася в 1933-му, померла ще немовлям. Бо карателі забрали в сім’ї все до останньої крихти. Пані Любі через десятиліття зринали у пам’яті пухлі від голоду люди на вулицях.
У 2022 році старенька пережила ще одне нашестя росіян. У Слатиному, яке перебувало у тимчасовій російській окупації до вересня, вщент знищені 210 будинків, ще близько 1200 – пошкоджені. Дах хати Любові Алімівни прошили осколки.
«СІМЕЙНИЙ АЛЬБОМ» ПОКАЖУТЬ У РАДІ ЄВРОПІ, ЄВРОПАРЛАМЕНТІ І БАГАТЬОХ КРАЇНАХ
Команда фільму «Сімейний альбом» представляє погляд на події минулого через призму нової російської агресії очима фотографа Самари Пірс. На Харківщині, де фіксував геноцид українців її прадід, вона зробила власні світлини сучасної війни – щоб розказати усьому світу про злочини росіян. «Я хочу, щоби люди, які подивляться фільм «Сімейний альбом», зрозуміли: наративи, які несе російська пропаганда, залишаються незмінними. Їх просто зрозуміти, бо вони існують протягом століть», – каже Самара.
Зйомки «Сімейного альбому» відбувалися у трьох країнах майже місяць, розповідає режисерка Марина Ткачук. У Великобританії познайомилися із чоловіком Самари – військовим-відставником, який виконував завдання в Іраку і Афганістані. Перед поїздкою в Україну, де йде війна, він навчав дружину накладати турнікет. До речі, зібрану вдома для Самари велику аптечку – передали на фронт.
«Історія головної героїні нашого фільму – британської фотографині Самари Пірс, без перебільшення, – неймовірна. Її прадід, австрійський інженер Александр Вінербергер, 90 років тому волею долі опинився у Харкові. В самому епіцентрі Голодомору, трагедії геноциду українців, маховик якого почав розгортатися на його очах, – коментує Марина Ткачук. – Австрієць не лишився байдужим: в Александра була з собою фотокамера «Лейка», і нею він фіксував усе, що бачив довкола: мертвих людей на вулицях Харкова, масові поховання на околицях міста. Дипломатичною поштою Александр зміг передати відзняті плівки до Австрії і відтоді горів єдиною метою – розказати про побачене світу, який, на жаль не поспішав реагувати».
Завдяки зйомкам документального фільму Самара Пірс знайшла місця, які фотографував її прадід Алекс і почула розповіді живих свідків Голодомору. Разом зі знімальною групою побувала у найбільш постраждалих через повномасштабний напад РФ територіях Харківщини, у тому числі й за півтора кілометра від російсько-українського кордону. Тож побачила наслідки тимчасової окупації та дізналася про чергові злочини Росії в Україні.
Режисерка Марина Ткачук зауважує, що варто позбуватися думки, яку тривалий час нав’язували ворожі ідеологи, – про те, що українці не чинили опору російсько-радянській тоталітарній системі, тому жертвами Голодомору 1932-1933 років стали мільйони людей. Документи свідчать, що відбулося понад тисячу протестів проти здирницьких законів і розпоряджень, які запроваджували «совєти». І саме тому Кремль, керований Сталіним, вдався до наджорсткого придушення українців: голодом, обмеженням переміщення й інформаційною блокадою, яку в ті часи було практично неможливо прорвати.
Повнометражний документальний фільм «Сімейний альбом» реалізували за результатами конкурсного відбору за державної підтримки «Мультимедійною платформою іномовлення України» у партнерстві з Національним музеєм Голодомору. Виробництво – компанії Good Morning Films, продюсери – Андрій Корнієнко та Злата Єфіменко.
Ідея фільму виникла після того, як у листопаді 2022 року вперше в Україні та світі у Залі пам’яті Національного музею Голодомору у Києві відвідувачі упродовж кількох днів могли бачити альбом із фотографіями Харкова 1933 року та фотоапарат Leica II, за допомогою якого ці знімки зробив австрійський інженер. На відкритті виставки «Leica, що бачила Голодомор» Самара Пірс ділилася розвідками про Александра Вінербергера – з його письмових спогадів, зі слів його доньки, своєї бабусі, яка не дожила до появи фільму «Сімейний альбом», але вірила, що Самара доноситиме світу правду, свідком якої став її прадід.
«Мені здається, що немає більш чудової культурної дипломатії, ніж те, що ми бачили на екрані», – сказала після перегляду депутатка ВРУ з Харкова Марія Мезенцева.
Тим часом Самара Пірс після прем’єрного показу «Сімейного альбому» у Києві повідомила, що вже отримувала погрози у свій бік зі сторони Росії. «Але справа – значно важливіша», – сказала фотограф з Великобританії, яка доносить світу про геноцид українців, який вчиняла Росія у 1933 році і продовжує це робити після повномасштабного вторгнення у 2022-му.
Завдяки підтримці Українського культурного фонду фільм перекладений та дубльований пʼятьма іноземними мовами – англійською, німецькою, французькою, польською та іспанською. Світова прем’єра фільму відбулась у жовтні на Варшавському кінофестивалі. У Дні вшанування пам’яті жертв Голодомору й упродовж наступного року влаштовуватимуть спецпокази «Сімейного альбому» по всьому світу, каже продюсер Андрій Корнієнко: у Франції, Іспанії, Португалії, Чорногорії, Канаді, Малайзії, Йорданії, Гані та інших країнах. Уже незабаром фільм покажуть у Раді Європи і Європарламенті.
Валентина Самченко, Київ
Фото Сергія Чузавкова, Володимира Тарасова, Самари Пірс і Александра Вінербергера