Юлія Білецька, голова Спілки українців в Анкарі

Чотири роки тому при Українській спілці в Анкарі вперше в Туреччині відкрили доступні для загалу курси з вивчення української мови. Анкарський проєкт був пілотним і, як показують результати, дуже успішним. Випускники курсів навчаються в українських вишах, займаються науковою роботою, реалізують в Україні власні бізнес-проєкти. Один з випускників пише підручник з турецької мови для українців, також він допомагав з укладанням підручника з вивчення української мови для турків, який вийшов друком улітку цього року. Особливість книжки в тому, що всі пояснення та правила вперше викладені турецькою мовою.

Про тонкощі й особливості процесу вивчення української мови іноземцями, зокрема турками, створення освітньої інтернет-платформи «Вивчаю українську» та роботу над підручником з української мови говоримо з Юлією Білецькою, очільницею Української спілки в Анкарі, викладачкою Карабюкського університету, керівницею редакційної групи й упорядницею підручника з вивчення української мови для турків.

ЗАПИТ НА ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ТУРЕЧЧИНІ ПОСТІЙНО ЗРОСТАЄ

- Пані Юліє, восени 2017 року в Стамбульському університеті відкрили перше й наразі єдине в Туреччині відділення україністики на кафедрі слов'янських мов і літератури Стамбульського університету, у 2018 році ви почали викладати українську мову як окремий предмет в Карабюкському університеті. Чим було зумовлена потреба створення ще й окремих курсів?

- Виключно запитом на вивчення української мови не лише серед студентів, а й серед загалу. До Української спілки в Анкарі дедалі більше зверталися з питанням про курси української мови. Ми вирішили спробувати, адже ідея швидко згасає, якщо неможливо її реалізувати. Щоб цей попит не був змарнований, ми набрали першу групу студентів.

- Хто йде вчити українську мову?

- Є частина чоловіків, які вчать мову, бо одружилися з українками, але більшість з наших студентів – це бізнесмени, які мають намір працювати або вже працюють в Україні. Двосторонні відносини між нашими країнами активно розвиваються, й потреба у вивченні мови постійно зростає. Раніше у нас запитували і про російську, хибно думаючи, що ці мови дуже подібні. Тепер у наших групах багато студентів, які вже знають російську, та зрозуміли, що її недостатньо для життя й роботи в Україні. Українська мова зміцнює свої позиції у світі, набуває престижу та стає більш потрібною для вивчення в Туреччині. Саме зовнішній запит став для нас головною мотивацією для розвитку, створення інтернет-платформи «Вивчаю українську» та видання підручника.

- Розкажіть, будь ласка, докладніше про створення підручника….

- Головна проблема, яка виникла із започаткуванням курсів – це відсутність навчального матеріалу, орієнтованого на наші потреби. Вже є дуже хороші підручники для вивчення української іноземцями, але більшість з них розраховані на інтенсивне вивчення у вишах і часто не підходять для самостійної роботи. Наш підручник став першим, де пояснення граматики української мови викладені турецькою. Є подібні, але англійською, та далеко не всі турки добре нею володіють. Тому, якщо туркеня чи турок мали намір самостійно вивчати українську мову, це було неможливо реалізувати. Наші студенти, які пропускали заняття, не мали змоги підготуватися самостійно й надолужити пропущений матеріал. Знову ж таки, нас постійно просили порадити підручники, які дозволяли б самостійно опрацьовувати теми. Спочатку ми готували весь навчальний матеріал самостійно, й коли напрацювань стало дуже багато, лишилося їх об’єднати в підручник. Здавалося б, дуже просте завдання. Але лише на перший погляд.

ТУРЕЦЬКІ КОМПАНІЇ, ЩО СПІВПРАЦЮЮТЬ З УКРАЇНОЮ, ПІДТРИМУЮТЬ ОСВІТНІ ТА КУЛЬТУРНІ ПРОЄКТИ 

- Хто працював над створенням підручника та скільки часу це зайняло?

- Процес від початку створення підручника до здачі в друк тривав 11 місяців. Бажання просувати, популяризувати, якісно викладати українську мову нас не лише мотивувало, а й підганяло, адже це не лише освітній, а й іміджевий проєкт.

У підручника три співавтори: я, фольклорист Валентина Хорунжа, випускник Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ґьокберк Кузгункая. Ми писали тексти, вправи, пояснення. Із суто філологічними, лінгвістичними питаннями допомагали викладачі відділення україністики Стамбульського університету Тетяна Фецан і Мар’яна Барчук-Галик. Турецьку частину перевіряли спеціаліст Центру Євразійських досліджень Турґут Тунджель і Казим Чай. До речі, пан Казим був першим студентом наших мовних курсів у спілці чотири роки тому й настільки захопився вивченням української мови, що нині сам пише підручник з української мови для турків. Апробацію цього підручника на практиці здійснювала викладачка наших курсів Галина Кизилкалє.

Загалом це дуже специфічна робота. Навіть той, хто мав верстати цей підручник, повинен був знати дві мови – українську й турецьку. Таких фахівців знайти непросто, й розцінки космічні. Тому мені довелося вивчити всі необхідні програми для дизайну, верстки, обробки зображень, створення коміксів тощо. У нас вийшов сімейний тандем (усміхається), бо з обробкою фото та зображень, з перевіркою допомагав мій чоловік Мерт Мімароглу – він графічний дизайнер, розуміється на тонкощах.

Усі аудіозаписи ми теж робили самостійно. Знову ж, мені довелося вивчати програми із запису аудіо, вирівнювання звуку. І це теж було своєрідним викликом – від того, як вибрати мікрофон, до пошуку «голосів». Їх ми знайшли у Посольстві України в Анкарі.

Ми дуже вдячні всім, хто готував підручник до друку та допоміг з його виданням.

- Яким коштом було видано підручник і де його можна придбати?

- Левову частку коштів надало Міністерство закордонних справ України в рамках програми підтримки закордонних українців. Завдяки цій програмі реалізовано безліч цікавих, корисних, дуже успішних проєктів у всьому світі. Також фінансове сприяння ми отримали від друзів України – компанії Baykar Makina. Дуже приємно, що турецькі компанії, які тісно співпрацюють з Україною, воліють не лише опікуватися бізнесом, а й беруть участь у культурних та освітніх проєктах. Так діють як великі й відомі компанії, як-от Baykar Makina та Onur Inşaat (до слова, наша спілка розміщується в першому офісі цієї компанії в Анкарі, вони реалізують багато соціальних проєктів в Україні), так і менші та окремі бізнесмени.

Підручник можна придбати в Туреччині, у майже всіх онлайн-книгарнях і на нашому сайті, який уже перетворився на освітню платформу вивчення української мови Ukraynaca öğreniyorum (Вивчаю українську – ред.).

НАШ ПІДРУЧНИК НЕ ЛИШЕ ПРО МОВУ, ВІН ГОТУЄ СТУДЕНТІВ ДО ПОДОРОЖІ ЧИ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

- На який рівень підготовки розрахований цей підручник?

- На вивчення з нуля до рівня А1. Це приблизно 3-3,5 місяця занять хоча б два рази на тиждень. Звичайно, за умови активної самостійної роботи – виконання домашніх завдань і вивчення нових слів. Підручник є одночасно і конспектом, і робочим зошитом: зліва – пояснення теми, справа – вправи. Після кожного уроку – словничок нових слів. За підсумком п’яти уроків – повторення матеріалу, яке викладене в коміксах. Загалом – 20 уроків, кожен з яких складається з двох частин. Підручник, окрім пояснень, дає можливість інтуїтивного засвоєння матеріалу, вибудовує розуміння мови як цілісної структури. Послідовність тут дуже важлива, тому їй ми приділили багато уваги.

Аудіо до уроків можна знайти на нашому сайті. Матеріалам підручника також відповідає наповнення ютуб-каналу Ukraynaca Öğreniyorum, який ми створили у пандемічному 2020 році й продовжуємо наповнювати відеоматеріалами.

- Чи зважали ви на культурні відмінності чи, навпаки, схожості при укладанні підручника?

- Безперечно, вивчення мови й знайомство з культурою – це нероздільний процес. Наш підручник розповідає про Україну та її історію, найбільші міста, відомих українців, подорожі нашою країною, національні й популярні страви. Навіть даємо покроковий рецепт борщу. У підручнику є згадки про Мустафу Кемаля Ататюрка, Сабіху Ґьокчен, Анкару, Стамбул та Ізмір. Це ніби вибудовує місток між двома мовами, країнами, народами. Ми фактично готуємо людину до того, що, перебуваючи в Україні, вона зможе підтримати розмову на загальні або побутові теми, знатиме відомих поетів, письменників, спортсменів, зорієнтується із замовленням у ресторані тощо.

З особливого ми врахували те, що в Туреччині частина жінок покривають голову. Для турецького суспільства – це звична річ, тому й в підручнику ми це показали. Це вже отримало позитивний відгук серед наших студенток. Відтворили у підручнику те, що бачимо в Туреччині: повагу до релігійної ідентичності, що не впливає на соціальне життя, кар’єрне зростання та самовираження.

- Що є найскладнішим для турків у процесі вивчення української мови?

- Структура і логіка української та турецької мов абсолютно різні. Турецьким студентам найскладніше з відмінками. Турецькі відмінки не збігаються з українськими приблизно на 50-60%. Ми кажемо «купую в магазині», «боюся собак», турки – «купую з магазину», «боюся від собак». З родами теж непросто. У турецькій мові він, вона, воно – це один рід, що теж вимагає часу для вивчення та звикання. Ще на рівні А1 виникає складність з дієсловами руху. Туркам важко зрозуміти різницю, чому одне дієслово «йти» має стільки різних форм, дуже відмінних у різних часах – йду, ходжу, піду. Ми знайшли, як пояснити цю тему через турецьку мову, й це дуже полегшило сприйняття.

РІЗНИЦЯ МІЖ ПРАВИЛАМИ ПРАВОПИСУ ТА РОЗМОВНОЮ МОВОЮ ПОТРЕБУЄ ПОЯСНЕННЯ

- Коли ви починали роботу над підручником, уже діяли правила нового українського правопису. Чи це вплинуло на процес?

- З цим якраз складності не виникло, навпаки. Новий правопис посприяв у багатьох моментах. Наприклад, ми дуже хотіли від самого початку використовувати фемінітиви. У підручнику є викладачка, інженерка, фотографиня та інші. Ще з нового правопису – написання назв турецьких міст прямою транслітерацією. У нас турецьке місто Hatay не Гатай, а Хатай. Якраз новий правопис закріпив, що слова іншомовного походження, особливо східних мов, можуть писатися так, як звучать. Загалом букви «ґ» у нас багато, окремо перевіряли, аби вона була на своєму місці, відповідно до вимог нового правопису. Севґі та Ґьокберк – поширені в Туреччині імена, саме так і вжито.

Тут додам, що ми стежили за дотриманням гендерного балансу й уникали гендерних стереотипів. Пригадайте, раніше підручники дуже часто наповнювали текстами про те, як тато працює, втомлений повертається з роботи, а мама готує, миє посуд і прибирає. Ми відмовилися від моделей, які вказують на другорядну роль жінки в суспільстві. Тому в нашому підручнику і жінки, і чоловіки на рівних обіймають керівні посади та займаються хатніми справами.

- Літературна та розмовна мови мають відмінності, у деяких моментах значні. Як із цим упоралися?

- Логічна відповідь – вивчати потрібно літературну мову. Але тут у нас виникали колізії. Рівень А1 передбачає те, що людина комунікує на побутовому рівні, розуміє те, що їй кажуть. Звідси питання: які приклади давати, щоб було правильно з погляду правопису і водночас студент при спілкуванні розумів, що йому кажуть. І ці суперечливі моменти починаються вже, наприклад, зі вживання «доброго дня» чи «добрий день», «на кухні» чи «в кухні».

Ми керувалися таким принципом: якщо, окрім правописних «добрий день» і «в кухні», є поширений варіант «доброго дня» та «на кухні», то маємо це давати. Щоправда, одразу дістали багато критики на свою адресу із закидами про «помилки на першій сторінці». Передусім ми дотримувалися правопису і в деяких випадках намагалися знайти «золоту середину», показуючи різні варіанти. На курсах ми розповідаємо, в чому особливість і на що варто звернути увагу.

Ще одним цікавим моментом для нас було дати персонажам у підручниках імена. Для іноземців наші імена здебільшого важко прочитати, вимовити, так само як і нам їхні. Вивчення мови, складання іспитів з іноземної мови, – це завжди стрес, тому (особливо на початкових рівнях) важливо вкладати у матеріали те, що звичне для сприйняття. Викладаючи, не раз пересвідчилася у цьому. Тому в нашому підручнику діалоги відбуваються між українцями й турками.

- Плануєте видавати наступні частини?

- Звичайно, вже працюємо над підручником для рівня А2, визначаємося зі структурою й наповненням, третій підручник – для рівня В1 – теж у наших планах.

Ольга Будник, Анкара