Миронівські сорти пшениці сіють нині в різних куточках планети
110 років тому народився творець пшеничного шедевра Василь Ремесло
Нині мало хто знає, що на початку минулого століття білий хліб зазвичай випікали лише до свят, а кашу з дорогої нині гречки вважали їжею бідняків. Пояснювалося це тим, що врожайність пшениці становила 7 ц/га, її посіви потерпали від хвороб та зимових холодів. А жито й гречка були значно стійкішими і продуктивнішими.
Начебто всім очевидна обмеженість площ полів та їх родючості стала навіть основою вчення священнослужителя, економіста і філософа Томаса Мальтуса, який стверджував, що постійні війни та морові пошесті — благо для людства, бо, мовляв, знищують зайвих людей, яких неможливо прогодувати. Саме ця нині напівзабута теорія стала підставою для боротьби за життєвий простір, звільнений від неповноцінних народів.
Про це варто знати, щоб розуміти, що тривалий мир у Європі — великою мірою результат так званої зеленої революції. Вона довела, що нові сорти й агротехнології можуть у багато разів підвищити родючість полів.
Українцям гріх забувати, що до перетворення пшеничного хліба на повсякденний продукт мільйонів доклали розуму і сил наші земляки. Зокрема, унікальний сорт українка-0246, який досі служить міжнародним стандартом сильних пшениць, створив у 1927 році на тоді ще Миронівській селекційно-дослідній станції уродженець Полтавщини Іван Єромеєв.
Утім, рекордна на той час урожайність, яка у найкращі роки не перевищувала 30 ц/га, нині видається мізерною на тлі створеного у 1960 роках Василем Ремеслом шедевра світової селекції — миронівської-808. На тих самих полях і з тими самими технологіями обробітку віддача пшеничних нив зросла на третину, а в найкращих господарствах подолала фантастичний рубіж 100 ц/га.
У СРСР миронівська-808 та створена українцем Павлом Лук’яненком безоста-1, районована в південних посушливих регіонах, займали до 80% всіх площ під пшеницею. Крім того, ці два сорти були найпопулярнішими у країнах так званого соцтабору, а миронівські сорти досі сіють навіть у Швеції й Чилі, а похідні безостої — в Ірані й Туреччині.
До речі, Василь Ремесло закінчив Маслівський інститут селекції і насінництва, в якому наставником був професор Іван Єромеєв. Навчальний заклад на Київщині, який працює й нині, був єдиним у СРСР з підготовки селекціонерів і фахівців із насінництва, однак 1937 року його реорганізовано в рядовий сільгосптехнікум.
Миронівська селекційно-дослідна станція, яку заснувало у 1912 році Всеросійське товариство цукрозаводчиків, за хрущовських часів зазнала реорганізації в базову з кукурудзівництва, і лише завдяки таланту й подвижництву Василя Ремесла перетворилась на знаний в усьому світі Миронівський науково-дослідний інститут пшениці.
Отож, і у професора-селекціонера Єромеєва, який займався не основною для наукової установи сільгоспкультурою, і в його геніального учня шлях до успіху був густо всіяний тернами. Зате у 1977 році на зустрічі з керівниками академій наук країн соцтабору генсек Брежнєв з гордістю повідомив, що сорти пшениці, виведені у Миронівці, дали економіці СРСР у грошовому еквіваленті 1 мільярд 600 мільйонів карбованців. Не зайве додати, що тоді радянський рубль коштував 0,7 долара США.
Віктор Шпак