Повертаючись до 2009 року – часу, що передував підписанню контракту. Юлія Тимошенко пішла на санкціонування його підписання НАКом не в останню чергу під тиском з Брюсселя, хоча, можливо, вона й розуміла вади цього контракту. Також їй важливо було будь-що прибрати непрозору, паразитарну й корупцієгенну схему РУЕ, про що часто забувають.
Жага до влади за будь-яку ціну, міжолігархічна боротьба, російські ігрища з українськими політиками, москвоорієнтоване рентовишукування останніх, тиск європейських "гібридних друзів", – усе це чинники, що сприяли укладенню проблемного контракту купівлі-продажу газу 19 січня 2009 року.
- Яка головна перемога цієї багатотомної справи?
- Вона багатоаспектна. "Газпром", відчуваючи, що "Нафтогаз" буде звертатися до арбітражу, бо це передбачено контрактом, спрацював на випередження. Основна претензія – "Нафтогаз" не дотримується контрактного зобов'язання "бери чи плати". За логікою "Газпрому", Нафтогаз мав безумовно сплатити за невибрані обсяги. І це була не лише "хотєлка" Міллера, передбачена контрактом 2009 року. Згадаймо, що Росією вже був окупований Крим, йшло вторгнення на сході країни. Претензія на суму $31,7 млрд мала справити, на думку Кремля, потужний психологічний вплив на "київську хунту" та ще й у поєднанні з газовою блокадою, до якої вдалися у червні 2014-го. Логіка проглядалася наступна – списання штрафу в обмін на Крим. Тобто, арбітраж зобов'яже "Нафтогаз" сплатити колосальну суму – практично 1/3 ВВП України, що нереально, тому Росія запропонує оборудку – списання штрафу, що вже буде арбітражем визнано як борг в обмін на визнання Києвом російського статусу Криму.
"Нафтогаз" відреагував зустрічною претензію, яка базувалася на неправомірності застосування принципу "бери чи плати". А друге – це те, що формула ціни в контракті є неринковою, внаслідок чого "Нафтогаз" постійно переплачує "Газпрому" за газ, що імпортується. Стокгольмський арбітраж аналізує не тільки дух і букву контракту, він аналізує контракт на предмет відповідності ринковим реаліям. Також дуже ретельно вивчається питання – чи немає елементів дискримінації у відносинах між двома партнерами по контракту, особливо якщо вони різновеликі, а вони дійсно різновеликі. Не знаю, які формулювання будуть у кількасотсторінковому рішенні арбітражу, але, на мій погляд, можна сказати, що арбітраж помітив дискримінаційний підхід – у поєднанні принципу "бери чи плати" з одночасною забороною реекспорту газу. Також і з формулою ціни не все так однозначно для "Газпрому".
Рішення арбітражу побічно показує не тільки для нас, але й для Європи один важливий момент, який для нас був очевидним: Росія використовує газ не просто як експортний товар, а як механізм конвертації відносин "товар–гроші" в економічний та політичний вплив на ту чи іншу країну, з компаніями якої "Газпром" встановлює договірні відносини. Поєднання формули ціни з набором контрактних позицій типу "бери чи плати", заборони реекспорту тощо, дає можливість регульованого впливу на контрагента.
- Мені здається, що це може вплинути. На перший погляд, контракт купівлі-продажу (а також і транзитний контракт, який ще у розгляді) Газпром–Нафтогаз та проект "Північний потік-2" – це різні планети. Насправді, усе може виявитися по-іншому. Довкола цього проекту багато суперечок. "Газпром" і його прибічники стверджують, що це просто один із бізнес-проектів, не більше того: не шийте сюди політику. А опоненти кажуть, що це політично та геополітично мотивований проект, який економічно позбавлений сенсу. Рішення Стокгольмського арбітражу показує, що "Газпром" може маніпулювати і здійснював маніпулювання. І у тому випадку, якщо "Північний потік-2" буде реалізований, а ще буде реалізована через Чорне море друга нитка "Турецького потоку" в Європу, "Газпром" отримує можливість маніпулювати напрямками, обсягами і цінами постачань в Європу. Відповідно він матиме можливість нав'язувати тим чи іншим компаніям з тих чи інших країн певні вигідні собі контракти. В тому чи іншому замаскованому вигляді можуть міститися дискримінаційні підходи. Тому не випадковою була польська ідея створення Енергетичного Союзу, де один із наріжних каменів – спільна закупівельна політика країн ЄС при закупівлі газу від зовнішніх постачальників. І між іншим, ця позиція була знищена відразу, коли ця ідея стала обговорюватися в рамках Європейського Союзу. Мовляв, ні, так не може бути, ми ж там не Радянський Союз, ми ж Європейський Союз, яка централізована закупівля? Ця ідея, по-суті, була зарубана прогазпромівським лобі в Європі. А тепер рішення Стокгольмського арбітражу вказує на високі ризики від затратних інфраструктурних проектів "Газпрому", які можуть виявитись "троянським конем" Росії в Європі. Гадаю, що тверезомислячі європейські політики, які на четвертому році війни нарешті прокинулися, побачили, що являє собою Росія.
Для ЄС було б логічним прийняти рішення, що проекти типу "Північний потік-2" не можуть бути зараз на порядку денному Європи, допоки Росія не відновить територіальну цілісність України і Грузії, не виведе війська з Молдови
З одного боку, в Єврокомісії розуміють, що "Північний потік-2" протирічить фундаментально європейському енергетичному законодавству, ідеї Енергетичного Союзу, а з іншого боку – вони не можуть опиратися, бо їм німецький уряд і низка європейських компаній вказують на перевищення мандату. Мовляв, це бізнес-проект, і ми хочемо, щоб він був реалізований. Тому для Європейської комісії, за цих обставин, було б логічним прийняти рішення, що проекти типу "Північний потік-2" не можуть бути зараз на порядку денному Європи, допоки Росія не повернеться в міжнародно-правове поле – не відновить територіальну цілісність України і Грузії, не виведе війська з Молдови. От після цього, можна розглядати масштабні проекти співпраці Росія–ЄС, в тому числі, і "Північний потік-2".
- Звісно, коли ми ведемо мову про збалансовану систему імпорту газу, то так. Хоча немає з європейського боку ніякого "Єврогазпрому", постачання газу в Україну загалом протягом усього періоду реверсних постачань виконувало понад три десятки компаній, але щоб європейські "гібридні друзі" не нахабніли, то потрібно балансування східними поставками. І це можуть бути постачання не тільки від "Газпрому". Було б непогано, якби Європейська комісія після стокгольмських рішень наполягала б, щоб російська сторона забезпечила свободу доступу до трубопровідних потужностей "Газпрому" незалежних видобувників газу та свободу транзиту центральноазійського газу через газопроводи "Газпрому" в Європу через Україну. Якщо "Газпром" не хоче користуватися українськими газопроводами, то центральноазійські країни чи компанії-трейдери, уповноважені ними, із задоволенням скористаються цією можливістю. Тому нам важливо мати збалансовану систему імпорту газу. Але найкраще нам виконати національну програму нарощування газовидобутку, скоротити внутрішнє споживання до рівня того, що ми видобуваємо, і не залежати ні від Сходу, ні від Заходу, ні від агресивної Росії, ні від пихатої й примхливо-боягузливої Європи. Тому найкраще від таких ворогів і друзів не залежати і бути самодостатніми. Оптимальний варіант – покінчити з імпортом газу, на що ми маємо всі підстави, і свою економіку проінвестуємо й матимемо своє власне ресурсне забезпечення.