Андрюс Кубілюс, екс-прем'єр-міністр Литви

Литва і політики цієї балтійської країни останнім часом опинилися в авангарді підтримки євроінтеграційних зусиль України в Євросоюзі. Економічний план допомоги нашій країні ("Новий європейський план для України" за відомою аналогією названий "планом Маршалла"), який на початку року ініціювали литовці, має усі шанси не залишитися лише на папері.

Про те, як триває підготовка до можливого втілення у життя цього плану, про його цілі, напрями реалізації й шляхи фінансування в ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу розповів екс-прем'єр-міністр Литви (у 1999-2000 та 2008-2012 роках), депутат литовського Сейму Андрюс Кубілюс.

САМІТ "CХІДНОГО ПАРТНЕРСТВА" МАЄ УЗГОДИТИ «ПЛАН МАРШАЛЛА ДЛЯ УКРАЇНИ»

- Пане прем'єр, як зараз виглядає підготовка "Нового європейського плану для України"?

- Дійсно, робота триває досить інтенсивно за двома паралельними напрямами. Перший – це підготовка до саміту "Східного партнерства" наприкінці листопада. У цьому контексті дуже важливо обговорити програму саміту, і на які результати потрібно сподіватися. В Європарламенті приблизно в середині жовтня або, можливо, на початку листопада обговорюватиметься спеціальна резолюція по рекомендаціях до саміту. Сподіваємося, що там з'являться формулювання щодо "плану Маршалла". З головою литовського парламенту ми ще поїдемо до Брюсселю у цій справі. Зараз ми спостерігаємо як триває підготовка цієї резолюції. Співдоповідачами по ній з боку Європейської народної партії є двоє осіб, зокрема литовський євродепутат Лайма Андрікене з нашої партії (Союз Вітчизни – Литовські християнські демократи), тобто працюємо напряму.

- На що можна очікувати в цій резолюції Європарламенту?

- Вона стосуватиметься усього "Східного партнерства", а один з пунктів – саме «плану Маршалла для України». Ми вже бачили початкові пропозиції по формулюваннях цього пункту, і нас це влаштовує. Там вказується, що саміт має дати мандат Єврокомісії і Європейському інвестиційному банку (ЄІБ) на підготовку вже більш предметного документу. Сподіваємося, що на рівні саміту будуть чіткі заяви щодо "плану Маршалла". План безпосередньо не обговорюватиметься на саміті, зараз важливим є сам мандат. З іншого боку, спільно з українськими колегами ми паралельно розробляємо конкретний план, який міг би обговорюватися на рівні Єврокомісії, коли вона вже отримає мандат.

В УКРАЇНІ ВАЖЛИВО ПОКАЗУВАТИ ПІДТРИМКУ ЗАХОДУ

- А як бути з коштами на "план Маршалла", і на що їх може буде витрачено?

- З одного боку – це донори, які повинні бути переконані в тому, що мають виділити ці кошти. Є різні можливості: ЄІБ, який може відкрити спеціальне "вікно" для України, є ще спеціально затверджений в ЄС Європейський зовнішній інвестиційний план (EU External Investment Plan – ред.) для інших країн. У ньому передбачено до 88 млрд євро, з яких половина піде на країни АФрики, але решта могла б піти на інші країни, зокрема Україну.

З другого боку є питання: на які проекти в Україні можуть піти виділені кошти? Ми концентруємо cвою увагу на трьох напрямах. По-перше, це малий і середній бізнес, по-друге, це інфраструктурні проекти, по-третє, регіональні проекти. Тут можна навести багато прикладів. Наприклад, Польща дуже успішно реалізовує кошти ЄІБ на розвиток своїх доріг. Є німецький досвід використання «Плану Маршалла» для підтримки малого і середнього бізнесу в 1950-х роках. Тобто головне – донори і куди підуть кошти. І третє питання – як все організовуватиметься всередині України, хто контролюватиме витрати коштів.

Ми думаємо, що було б добре створити установу на кшталт німецького банку розвитку країни KfW (KfW – німецький державний банк, заснований у 1948 році як складова частина «Плану Маршалла» – ред.). Щось подібне треба створити і в Україні, щоб, по-перше, можна було довіряти цій фінансовій установі – аби вона була незалежною, і якісь олігархи не розкрали гроші. По-друге, щоб вона була відповідальною за ці проекти. Тоді донори будуть переконані, що можна давати кошти на такі проекти. Ця фінансова установа напряму працювала б із донорами, що дало б змогу набагато ефективніше використовувати ці кошти, адже в Україні однією з проблем є ефективне використання коштів. Навіть вже зараз є кошти, але існують проблеми з підготовкою усієї документації, аби донори були впевнені, що кошти підуть за призначенням. Такого роду централізована структура дозволила б вирішити ще одну проблему – видимість підтримки з боку Заходу.

- Що мається на увазі?

- Нещодавно наша команда, а це десять литовців, мала хорошу пригоду в Україні: ми проїхали велосипедами по східній частині країни. Це вже стало традицією, ми так робимо уже кілька років поспіль. Цього року ми з Маріуполя велосипедами поїхали до Бердянська, а потім повернули у бік Краматорська. У деяких місцях ми зустрічалися з представниками місцевої влади, і я їх запитував – чи вони відчувають європейську допомогу? Вони відповідали, що її дуже не вистачає. Є різні кошти по лінії ЄБРР, ЄІБ, але немає єдиної системи, аби показати, що це саме допомога із Заходу. А саме зараз дуже важливо показувати простим українцям, що західне співтовариство підтримує їх. Ми розробляємо ці плани, а точкою відліку є саміт "Східного партнерства". З іншого боку, ми знаємо, що Президент України Петро Порошенко після саміту Україна-ЄС в липні домовлявся щодо проведення в лютому наступного року конференції донорів.

- Ви нічого не згадали про американців у контексті підготовки «плану Маршалла для України»?

- Ми сподіваємося, що американці будуть разом із нами. Ми ще вестимемо з ними переговори, але поки що концентруємося на ЄС. Євросоюз має вирішити, що це потрібно, і що Єврокомісія та інші європейські інституції візьмуть цю ініціативу в свої руки, аби вона не була лише литовсько-українською за підтримки поляків. Необхідно, щоб це стало офіційною ініціативою, до якої можна було б підключити усіх інших.

ГОЛОВНИЙ ПРІОРИТЕТ ПУТІНА: НЕ ДОЗВОЛИТИ УКРАЇНІ СТАТИ УСПІШНОЮ

- Незабаром розпочинаються російсько-білоруські навчання "Захід-2017". Росіяни переконують, що це оборонні навчання. Як ви оцінюєте підготовку до цих маневрів, чи можна очікувати під час них на якісь провокації?

- Звичайно, що можуть бути провокації. НАТО готове до цього, американці збільшили у країнах Балтії свою присутність, а також кількість військових винищувачів, які здійснюють місію Air Policing. У Литві в рамках операції НАТО перебуває німецький батальйон. Ми себе зараз відчуваємо набагато спокійніше у порівнянні з тим, як це виглядало 2-3 роки тому. Агресія проти України стала для нас поштовхом, щоб збільшити свої ресурси. Фінансування на обороноздатність у Литві вже наближається до позначки 2% від ВВП. Ми також відновили обов'язкову строкову службу. З іншого боку, складно передбачити, що робитиметься під час цих навчань. Провокації – це одна справа, з іншого боку – війська чи техніка можуть залишитися на території Білорусі. Це підвищує загрози для нас, але у першу чергу – для України. Ми всі розуміємо, що за цей час ви побудували оборонну інфраструктуру з Росією, але з боку Білорусі вона все ще залишається нерозвиненою.

З іншого боку, в Росії триває підготовка до президентських виборів, а тому ми повинні бути готовими до всього. Це можуть бути провокації не лише під час цих навчань, але й щось, що буде після них.

Чому ми почали говорити про "план Маршалла"? Це вийшло з усвідомлення того, якою є стратегія Путіна щодо України. Для нього Україна залишається головним стратегічним пріоритетом. Наша відповідь була дуже простою: у нього зараз найголовніший пріоритет – не завоювання нових територій, а не дозволити Україні стати успішною державою. Цього Москва хоче досягнути шляхом втручання у справи України, а тому Київ і Захід мають приділяти багато уваги запобіганню військового втручання Росії.

Путін намагається досягти того, щоб ніхто, особливо на Заході, не переймався підтримкою успішного економічного розвитку в Україні. Путін сподівається, що це призведе до природного роздратування людей, які не бачитимуть певного економічного прогресу в країні, і як наслідок – на якихось наступних виборах вони голосуватимуть за тих, хто говоритиме: не потрібно продовжувати жодні реформи, не потрібно зближатися з ЄС та НАТО. Тому, ми говоримо, що Захід повинен піклуватися про те, аби не дозволити Путіну виграти свою стратегічну битву в Україні.

- Путін нещодавно озвучив свою тезу про згоду Росії щодо розміщення миротворчого контингенту ООН на сході України. Як ви це оцінюєте?

- Потрібно подумати, де ці миротворчі сили ООН стоятимуть: на лінії розмежування чи на державному кордоні Росії з Україною? Це дві великі різниці. Напевно, найкращим виходом із ситуації було б їх розміщення в обох місцях. З одного боку – аби припинити вогонь, а на кордоні – щоб припинити потік із Росії людей та озброєння.

У мене таке відчуття: якщо Захід показав би, що незважаючи на всю путінську агресію й провокації, займається не лише питаннями як втілити в життя Мінські угоди, які Путін не збирається виконувати, а й намагається допомогти Україні стати успішною державою завдяки "плану Маршалла", то виникне тоді питання – а що Путін робить у східній Україні, якою є його ціль там залишатися? Завдяки присутності в Україні він отримує усе більше економічних та фінансових проблем у самій Росії. Я не можу бути наївним оптимістом, але маю передчуття, що у Путіна може виникнути бажання якимось чином залишати Донбас. Утім, ймовірно, це станеться не раніше президентських виборів у Росії.

Юрій Банахевич, Варшава.